"12" червня 2017 р.Справа № 916/893/17
За позовом: Комунального підприємства «МАЛИНОВСЬКИЙ РИНОК»;
До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;
про стягнення;
Суддя Оборотова О.Ю.
За участю представників сторін:
Від позивача: Кучерук С.І. за довіреністю від 31.05.2017р.;
Від відповідача: не з'явився;
СУТЬ СПОРУ: 13.04.2017р. Комунальне підприємство «Малиновський ринок» (далі - КП «Малиновський ринок») звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) про стягнення основної заборгованості в сумі 3300,00 грн., штрафу у розмірі 330,00 грн., трьох відсотків річних у розмірі 8,19 грн. та інфляційних збитків у розмірі 124,37 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.04.2017р. порушено провадження по справі №916/893/17 та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні 10.05.2017р. о 10:00.
Судове засідання по справі №916/893/17 призначене на 10.05.2017р о 10:00 не відбулось, оскільки суддя Оборотова О.Ю. перебувала на лікарняному з 24.04.2017р. по 10.05.2017р. включно.
Враховуючи, що суддя Оборотова О.Ю. 11.05.2017р. вийшла з лікарняного, ухвалою господарського суду Одеської області від 11.05.2017р. розгляд справи призначено на 24 травня 2017 р. о 10:00.
24.05.2017р. до господарського суду Одеської області від позивача надійшла довідка про рух коштів, відповідно до якої КП «Малиновський ринок» зазначає, що основна заборгованість за договором №2014/Р-18 від 27.08.2013 р. була сплачена.
Відповідач в засідання суду не з'явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області направлялись відповідачу за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та безкоштовному запиті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 «Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.
Враховуючи викладене, справа розглядається без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
У судовому засіданні 12.06.2017р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
27.08.2013р. між КП «Малиновський ринок» (Підприємство; позивач) та ФОП ОСОБА_1 (Підприємець; відповідач) було укладено договір про надання послуг з організації ринкової торгівлі №2014/Р-18 (договір)
Предметом договору є надання КП «Малиновський ринок» ФОП ОСОБА_1 послуг з організації ринкової торгівлі на території ринку, та зобов'язання ФОП ОСОБА_1 здійснювати оплату наданих йому послуг відповідно до умов договору.
Умовами п.п. 3.1.1, 3.1.2 Підприємство зобов'язується надати Підприємцю торгове місце № Р-18 для розміщення кіоска наступної площі: 1 поверх - 12,50 кв. м.; надавати послуги по утриманню торгового місця, здійснювати охорону торгового місця і території ринку.
Відповідно до п.п. 4.1.1, 4.1.2 договору №2014/Р-18 від 27.08.2013р. Підприємець зобов'язується оплачувати вартість послуг і спожиту електричну енергію в розмірах та в строки, передбачені договором; використовувати торгове місце за його призначенням, не передавати торгове місце або його частину іншим суб'єктам підприємницької діяльності без письмової згоди з Підприємством.
Згідно з розділом 5 договору №2014/Р-18 від 27.08.2013р. надані Підприємством послуги оплачуються по тарифам, які встановлені рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №259 від 14.09.2005р. Загальна вартість послуг складає 440, 63 грн. за місяць. Оплата послуг здійснюється Підприємцем у строк з 1 по 10 число кожного місяця, шляхом перерахування коштів на рахунок КП «Малиновський ринок» (п. п. 5.1-5.3 договору).
Положеннями п. п. 7.1,7.2 договору №2014/Р-18 від 27.08.2013 р. передбачено, що договір діє з 01.09.2013р. по 30.11.2013р. По закінченні терміну дії договору при відсутності заперечення сторін його дія продовжується на той же строк та тих же умовах.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів заперечення з боку сторін по справі щодо продовження терміну дії договору після спливу строку, на який він був укладений, господарський суд встановив, що договір №2014/Р-18 від 27.08.2013р. є дійсним.
28.04.2016р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення №128 «Про встановлення тарифів на послуги, що надаються комунальним підприємством «Малиновський ринок», відповідно до п. п. 1,2 якого виконавчим комітетом Одеської міської ради було вирішено встановити тарифи на послуги, що надаються КП «Малиновський ринок»; а рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №259 від 14.09.2005р. «Про встановлення тарифів на послуги, що надаються комунальним підприємством «Малиновський ринок» вважати таким, що втратило чинність.
Звертаючись до господарського суду з відповідною позовною заявою до ОСОБА_1, КП «Малиновський ринок» зазначає, що у відповідача протягом періоду з 30.11.2016р. по 31.03.2017р. виникла заборгованість з оплати вартості наданих позивачем послуг з урахуванням штрафних санкцій у загальному розмірі 3 762, 56 грн.
Судом встановлено, що в процесі розгляду справи, відповідачем сплачено основну заборгованість, що підтверджується банківською випискою. Однак, штрафні санкції сплачені не були.
Отже, враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом для захисту своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача у судових засіданнях, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
У відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п.1. ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.).
Відповідно до ст. 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п. 1. ст. 627 ЦК України)
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що в процесі розгляду справи відповідачем в повному обсязі сплачено суму основної заборгованості, що підтверджується належним та допустимим доказом, а саме оригіналом банківської виписки по рахунку, а тому провадження в частині стягнення основного боргу підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором з організації ринкової торгівлі №2014/Р-18 від 27.08.2013р. щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих послуг, позивачем в порядку ст. 625 ЦК України було заявлено до стягнення три відсотки річних у розмір 8,19 грн.
Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо сплати штрафних санкцій, вважає їх невірними у зв'язку з допущенням арифметичних помилок, а тому судом самостійно здійснено перерахунок штрафних санкцій.
Таким чином, за розрахунком господарського суду Одеської області за неналежне виконання договірних зобов'язань з ФОП ОСОБА_1 підлягають стягненню три відсотки річних у розмір 8,18 грн.
Статтею 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно абз. 5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тієї ж позиції дотримується ВСУ у Постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі №6/433-42/183 та ВГСУ у Постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.
Крім того, з посиланням на положення ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано відповідачу до сплати збитки від інфляції в сумі 124,37 грн. через порушення останнім зобов'язань у спірних правовідносинах. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції протягом періоду господарський суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу за вказаний період складають 131,26 грн., однак суд не може вийти за рамки позовних вимог, а тому задоволенню підлягає сума нарахованих збитків від інфляції в редакції позивача, що має наслідок часткове задоволення заявленої позовної вимоги у вказаній частині на суму 124,37 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.
Так, згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Положеннями абзацу 2 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (з наступними змінами і доповненнями) встановлено, що застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею; в останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Оскільки в договорі з організації ринкової торгівлі №2014/Р-18 від 27.08.2013р. сторонами було передбачено можливість здійснювати нарахування штрафу у розмірі 10% від суми боргу у випадку порушення відповідачем строків сплати вартості наданих КП «Малиновський ринок» послуг, господарський суд доходить висновку, що нарахування позивачем ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 330,00 грн. є законним та обґрунтованим.
Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення заявлених КП «Малиновський ринок» позовних вимог до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шляхом стягнення із відповідача заборгованості у загальному розмірі 462,55 грн., яка складається із трьох відсотків річних у розмірі 8,18 грн., збитків від інфляції у розмірі 124, 37 грн. та штрафу у розмірі 330,00грн.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 3300,00грн. - припинити.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65007, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Малиновський ринок» (65017, м. Одеса, Малиновський район, вул. Бабаджаняна, буд. 40-в, код ЄДРПОУ 33659062) три відсотки річних у розмірі 8,18грн., збитки від інфляції у розмірі 124, 37 грн., штраф у розмірі 330,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600,00 грн.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2017р.
Суддя О.Ю. Оборотова