вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"30" травня 2017 р. Справа № 911/1406/17
Розглянувши матеріали справи за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ
До Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз», м.Сімферополь, АРК
про стягнення 5677895,17 грн.
Суддя А.Ю.Кошик
За участю представників:
Позивача - ОСОБА_1
Відповідача - не з'явився
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області подано позов Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» про стягнення 5677895,17 грн.
Позов було прийнято Господарським судом Київської області у відповідності до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Провадження у справі № 911/1406/17 порушено ухвалою від 12.05.2017 року та призначено справу до розгляду на 30.05.2017 року.
В судовому засіданні 30.05.2017 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 30.05.2017 року не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив.
Тимчасове призупинення поштових відправлень одержувачам населених пунктів Автономної Республіки Крим підтверджується доповідними записками керівника апарату Господарського суду Київської області у справі.
Інформація про час і місце розгляду справи № 911/1406/17 була розміщена на офіційному веб-порталі Господарського суду Київської області.
Відтак, суд здійснив всі заходи для належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи № 911/1406/17.
За таких обставин суд розглядає справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, 28.05.2012 року між ДК «Газ України» ПАК «Нафтогаз України» (Кредитор) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» (Боржник) був укладений Договір про реструктуризацію заборгованості № 14/12-164 (далі - Договір).
Згідно з Договором Кредитор та Боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виник у Боржника перед Кредитором за Договором поставки природного газу № 06/09-34 від 30.01.2009 року (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до п. 1.1 цього Договору складає 26 583 946,52 грн.
Згідно з п. 2.2 Договору Боржник зобов'язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану в п. 2.1 цього Договору шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості (далі - Графік). Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з Графіком повинні надходити від Боржника на рахунок Кредитора у сумі, визначеній цим Графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню.
Графіком передбачено суми та строки сплати розстрочених платежів, а саме, по 110 766,44 грн. щомісячно (до визначених дат), однак, починаючи з червня 2014 року по квітень 2017 року, всього на суму 3 876 825,40 грн. відповідачем не сплачено чергові платежі за Графіком.
Пунктом 3.1 Договору сторони узгодили, що за невиконання або за неналежне виконання умов цього договору вони несуть відповідальність відповідно до цього Договору та чинного законодавства України.
Відповідно до ч.І ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Положеннями п.2.5. Договору про реструктуризацію заборгованості передбачено, що у випадку, якщо у Боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, Кредитор зараховує кошти, що надійшли від Боржника як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.
Заборгованість за основним боргом, що заявлена до стягнення, утворилась за зобов'язаннями за період з червня 2014 року по квітень 2017 року і станом на 05.05.2017 прострочена сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 3 876 825,40 грн., що відповідачем не заперечено та не спростовано.
Відповідно до п. 3.4 Договору за прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п. 2.2 цього Договору, Боржник зобов'язується сплатити Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Згідно з п. 1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована в сумі 201819,75 грн. за простроченими платежами за листопад 2015 року - квітень 2017 року по кожному платежу окремо протягом строків, визначених п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Штраф у сумі 93043,80 грн. нарахований на прострочені суми заборгованості за квітень 2016 року-березень 2017 року, прострочення по яким тривало понад тридцять днів. 3% річних в сумі 166 035,72 грн. та інфляційні в сумі 1128052,28 грн. нараховані за період з червня 2014 року по квітень 2017 року.
Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За наслідками розгляду спору судом встановлено заборгованість відповідача за Договором реструктуризації в сумі 3 876 825,40 грн., що відповідачем по суті не заперечено та не спростовано.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована за періоди, що не перевищують 6 місяців на фактичну суму заборгованості в погодженому сторонами розмірі, який відповідає вимогам чинного законодавства. Штраф правомірно нарахований на заборгованість, прострочення по якій мало місце більше 30 днів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені в позові вимоги про стягнення пені та штрафу на заборгованість за Договором реструктуризації підлягають задоволенню в повному обсязі в заявленій сумі.
Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з розрахунку позову, 3% річних та інфляційні нараховані за фактичний період існування заборгованості, що відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Таким чином, вимоги про стягнення річних та інфляційних на заборгованість за Договором реструктуризації підлягають задоволенню в повному обсязі.
Таким чином, за прострочення виконання зобов'язань за Договором реструктуризації заборгованості № 14/12-164 від 28.05.2012 року заборгованість відповідача складає 3 876 825,40 грн. боргу за Договором реструктуризації, 201 819,75 грн. пені, 93 043,81 грн. штрафу, 1 128 052,28 грн. інфляційних, 166 035,72 грн. 3% річних.
Крім того, рішенням Господарського суду Київської області від 29.08.2014 року у справі № 911/3243/14 було встановлено факт наявності грошового зобов'язання відповідача перед позивачем щодо сплати заборгованості за Договором та стягнуто з відповідача заборгованість за Договором у сумі 221 532,88 грн. (за період квітень-травень 2014 року); пеню у сумі 6 969,42 грн.; штраф у сумі 15 507,30 грн.; 3% річних у сумі 1 210,85 грн.; інфляційні втрати в сумі 6 424,45; витрати по сплаті судового збору у сумі 5 032,90 грн.
Таким чином, вищенаведеним рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/3243/14 судом встановлено факт наявності у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем по сплаті 221523,88 грн. основного боргу за Договором.
На момент звернення з даним позовом зазначена заборгованість за Договором відповідачем не погашена.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач також здійснив розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 Господарського кодексу України у зв'язку з подальшим простроченням виконанням грошового зобов'язання за Договором в сумі стягнутої вказаним рішенням суду основної заборгованості.
Позивач нарахував відповідачу інфляційні в сумі 193492,01 грн. за період з 01.07.2014 року - 30.04.2017 року та 3% річних в сумі 18626,21 грн. за період з 17.07.2014 року - 05.05.2017 року (які не охоплені рішенням суду у справі № 911/3243/14) на несплачену за рішенням Господарського суду Київської області від 29.08.2014 року у справі № 911/3243/14 заборгованість в сумі 221523,88 грн.
Згідно з ч.2 ст.35 Господарського кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Як визначено в п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).
Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).
Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
В п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
У зв'язку з тим, що факт та розмір основної заборгованості відповідача в сумі 221523,88 грн. встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 29.08.2014 року у справі № 911/3243/14 і присуджена до стягнення сума основного боргу відповідачем своєчасно не сплачена, має місце триваюче прострочення виконання відповідачем зобов'язань за Договором.
Таким чином, враховуючи встановлений у справі № 911/3243/14 факт та суму прострочення зобов'язання за Договором, враховуючи обставини щодо фактичного виконання відповідного зобов'язання, заявлені у справі суми річних та інфляційних є обґрунтованими і підлягають стягненню з відповідача.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення 193492,01 грн. інфляційних та 3% річних в сумі 18626,21 грн. на несплачену за рішенням Господарського суду Київської області від 29.08.2014 року у справі № 911/3243/14 заборгованість в сумі 221523,88 грн., обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не заперечені та не простовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» (95001, Автономна республіка Крим, м.Сімферополь, вул Училищна, 42а, код 03348117) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) 3 876 825,40 грн. боргу за Договором реструктуризації, 201 819,75 грн. пені, 93 043,81 грн. штрафу, 1128 052,28 грн. інфляційних, 166 035,72 грн. 3% річних, 193 492,01 грн. інфляційних та 18626,21 грн. річних на заборгованість за судовим рішенням, 85 168,43 грн. витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя А.Ю. Кошик