13 червня 2017 року Справа № 907/872/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),
суддів :Бондар С.В., Ковтонюк Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 р.
у справі№907/872/15
господарського судуЗакарпатської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття"
до1)Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, 2)Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
проусунення перешкод у користуванні нерухомим майном
за участю представників від:
позивачаМаркуся М.І. (дов. від 20.10.16),
відповідача-1не з'явилися, були належно повідомлені,
відповідача -2 не з'явилися, були належно повідомлені
У серпні 2015 року ТОВ "Магазин "Взуття" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме: приміщеннями літ. А І-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м та приміщенням част. літ. А І-го поверху (поз.1,2) площею 67, 4 кв. м, розташованими на АДРЕСА_1, шляхом їх звільнення від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_4 та заборону ФОП ОСОБА_4 створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.01.2017 р. (суддя Пригара Л.І.) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди №1 від 17.12.2014 р., укладений ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 Вирішено усунути перешкоди ТОВ "Магазин "Взуття" у користуванні нерухомим майном, а саме: приміщеннями літ. А І-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м та приміщенням част. літ. А І-го поверху (поз.1,2) площею 67,4 кв.м, розташованими на АДРЕСА_1, шляхом їх звільнення від рухомого майна (речей) ФОП ОСОБА_4 та заборонено ФОП ОСОБА_4 створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном. Присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Магазин "Взуття" 1 827 грн. судового збору. Присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_5 на користь ТОВ "Магазин "Взуття" 609 грн судового збору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 р. (судді: М.І. Хабіб, О.В. Зварич, Я.О. Юрченко) змінено рішення господарського суду Закарпатської області від 12.01.2017 р. у справі №907/872/15, виключивши з пунктів 3,4,5 резолютивної частини рішення словосполучення "фізична особа-підприємець" щодо ОСОБА_4 та щодо ОСОБА_5 В решті рішення залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою та рішенням судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Глобал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову та рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити.
Позивач, надавши відзиви та пояснення по справі від 06.06.2017р., 07.06.2017р., просив судові акти залишити без змін ,касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 р. у справі №308/12227/13-ц позов ТОВ "Магазин "Взуття" до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 07.07.2011 р., укладений ТОВ "Магазин "Взуття" та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабовим О.І. та зареєстрований в реєстрі № 1332. Витребувано на користь позивача з володіння ОСОБА_5 нерухоме майно - вбудовані приміщення літ. А І-поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер майна - 3921708, розташовані на АДРЕСА_1, шляхом його передачі в натурі. Витребовано на користь позивача з володіння ОСОБА_8 та ОСОБА_9 нерухоме майно - вбудовані приміщення літ. А І-поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер майна 36233656, розташовані на АДРЕСА_1, шляхом його передачі в натурі. Присуджено до стягнення з ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 солідарно на користь позивача 1 420,00 грн. та 114,70 грн. судового збору.
Вищезазначеним судом в рішенні встановлені такі обставини:
- ТОВ "Магазин "Взуття" на підставі договору купівлі - продажу №357 від 31.01.2001 р., укладеного з Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради, придбало нерухоме майно - вбудовані приміщення площею 269 кв.м по АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н. Д. за №36 від 31.01.2001 р.
На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради №257 від 15.10.2003 р. виконкомом було оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно - магазин "Взуття" загальною площею 269,3 м.кв. Право власності ТзОВ "Магазин "Взуття" зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №3921708 (витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, виданий КП "Ужгородське МБТІ" 15.12.2003 р. №2296381, номер запису 1272 в книзі №7);
- 07.07.2011 р. директор товариства ОСОБА_12, діючи від імені ТОВ "Магазин "Взуття", на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. та зареєстрованого в реєстрі за №1332, продала ОСОБА_7 нерухоме майно - будівлю магазину "Взуття" площею 134,8 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1;
- 07.03.2012 р. ОСОБА_7 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. та зареєстрований в реєстрі за №392, подарував 1/2 частину придбаного у ТОВ "Магазин "Взуття" приміщення ОСОБА_5;
- 16.03.2012 р. ОСОБА_12,яка за дорученням представляла інтереси ОСОБА_5, та ОСОБА_7 уклали нотаріально посвідчений договір про поділ жилих приміщень в натурі, за яким ОСОБА_5 набула право власності на вбудовані приміщення част. "А" 1-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м, а ОСОБА_7 набув право власності на вбудовані приміщення част. 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м;
- 23.03.2012 р. ОСОБА_7 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі - продажу №769, за яким ОСОБА_7 продав ОСОБА_5 належне йому нерухоме майно, а саме: вбудовані приміщення част. "А", 1-го поверху (поз. 1, 2), площею 67,4 кв.м. по АДРЕСА_1;
- 05.04.2012 р. ОСОБА_12, яка діяла від імені ОСОБА_5, уклала з ОСОБА_13 договір дарування, за умовами якого вбудовані приміщення час. "А" - 1-го поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, подаровані ОСОБА_13;
- 08.07.2013 р. ОСОБА_13 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за №1114, продала свою частку нерухомості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в рівних частинах, по 1/2 частині кожному.
При задоволенні позову у справі №308/12227/13-ц суд встановив, що рішення загальних зборів ТОВ "Магазин "Взуття" від 06.07.2011 р. не могло бути підставою для продажу нерухомого майна на умовах визначених договором, оскільки істотні умови договору щодо предмету, ціни договору в момент вчинення правочину суперечили волі товариства в особі його вищого органу управління, а директор товариства ОСОБА_12 не мала належним чином оформлених повноважень на укладення такого правочину, що майно вибуло з володіння власника - ТОВ "Магазин "Взуття" поза його волею. Рішенням господарського суду Закарпатської області у справі № 907/907/13 від 23.10.2013 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 р., рішення загальних зборів ТОВ "Магазин "Взуття" від 06.07.2011 р., оформлене протоколом №7, визнане недійсним.
На підставі ч.1 ст. 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, суди встановили, що у ОСОБА_7 (набувача майна за договором купівлі - продажу) не виникло право власності на майно - нежитлові приміщення площею 134,8 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, відтак не виникло право володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном. На підставі ст. ст.388, 658, 1212, 1213 ЦК України суди також встановили, що наступні набувачі майна ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 також не набули права власності на спірне нерухоме майно.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 р. у справі №308/12227/13-ц рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 р. у даній справі змінено шляхом виключення з мотивувальної частини рішення абзац із посиланням на норми ст.ст. 1212-1213 ЦК України. Резолютивну частину рішення в частині розподілу судових витрат викладено у наступній редакції: "Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь позивача по 674,93 грн. з кожного судових витрат". В решті рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 р. рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 р. в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 р. у справі №308/12227/13-ц залишено без змін.
Господарськими судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 р. щодо витребування у боржників нерухомого майна було примусово виконане органом Державної виконавчої служби згідно з актами державного виконавця від 24.07.2015 р. Поряд з тим, в переданих позивачу приміщеннях знаходиться рухоме майно (столи для торгівлі, стільці, вішалки, одяг, сумки, гаманці,посуд тощо), яке належить іншим особам, в т.ч. ФОП ОСОБА_4 Як вбачається з акту від 08.08.2015 р., позивач 27.07.2015 р. надіслав телеграму про необхідність звільнення приміщень, проте відповідач1 відмовилася звільнити приміщення від своїх речей. Як на підставу правомірності перебування рухомого майна відповідача-1 у приміщеннях позивача, відповідач-1 послався на договір оренди №1 від 17.12.2014 р., укладений з ОСОБА_5
За договором оренди №1 від 17.12.2014 р., укладеним приватним підприємцем ОСОБА_5 (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендар), орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування належне орендодавцеві на праві власності індивідуально визначене майно загальною площею 12 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Майно, що орендується, буде використовуватись під торгівлю непродовольчими товарами (п.2.1 договору).
Згідно з п.4.1 розмір орендної пати за надане майно становить 3000,00 грн. в місяць.
Орендар має право за згодою орендодавця вільно використовувати орендоване майно та передавати орендоване майно в суборенду на строк дії цього договору( п.5.2 договору).
Строк дії договору з 17.12.2014 р. по 17.11.2015 р. з автоматичною пролонгацією.
Звертаючи до суду, позивач зазначив, що судові рішення виконані органами Державної виконавчої служби шляхом вилучення нерухомого майна у боржників та передачі його товариству. Після прийняття у володіння зазначеного майна було встановлено, що в приміщенні магазину знаходиться рухоме майно ФОП ОСОБА_4, що створює позивачу перешкоди в користуванні своїм майном. Стверджує, що належних правових підстав для знаходження речей відповідача в приміщенні позивача немає, будь-яких речових прав у відповідача щодо нерухомого майна позивача не існує. Позивач вказує, що він повідомив відповідача про необхідність усунути перешкоди в користуванні майном, однак такі вимоги останнім не виконано.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач є власником спірних приміщень, які він придбав за договором купівлі-продажу від 31.01.2001 р. Суд не прийняв до уваги договір купівлі - продажу від 07.07.2011 р., укладений ТОВ "Магазин "Взуття" та ОСОБА_7, оскільки цей договір визнаний недійсним з моменту його укладення рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18.03.2014 р. у справі №308/12227/13-ц, яке набрало законної сили згідно з рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06.03.2015 р. Названими судовими рішеннями встановлено, що майно вибуло з володіння ТОВ "Магазин "Взуття" поза його волею і у ОСОБА_7
Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, власником спірних нежитлових приміщень, що знаходиться по АДРЕСА_1 є ТОВ "Магазин "Взуття", яке придбало нерухоме майно на підставі договору купівлі - продажу №357 від 31.01.2001 р., укладеного з Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н. Д. та зареєстрованим за №36 від 31.01.2001 р. Рішенням виконкому Ужгородської міської ради №257 від 15.10.2003 р. оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно - магазин "Взуття" загальною площею 269,3 м кв. Право власності ТОВ "Магазин "Взуття" зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №3921708 (витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, виданий КП "Ужгородське МБТІ" 15.12.2003 р. №2296381, номер запису 1272 в книзі №7).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 р. у справі №308/12227/13-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що за договором купівлі-продажу від 07.07.2011 р., укладеним директором ТОВ "Магазин "Взуття" ОСОБА_12 та ОСОБА_7, нерухоме майно - будівля магазину "Взуття" площею 134,8 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, вибула з володіння власника ТОВ "Магазин "Взуття" поза його волею, що право власності ТОВ "Магазин "Взуття" на це майно не припинялося з 2001 року, а у ОСОБА_7 (набувача майна за договором купівлі - продажу від 07.07.2011 р.) не виникло права власності на вказане майно, наступні набувачі майна ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 також не набули права власності на спірне нерухоме майно.
Названим судовим рішенням визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 07.07.2011 р., укладений ТОВ "Магазин "Взуття" та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабовим О.І. та зареєстрований в реєстрі № 1332. Витребувано на користь ТОВ "Магазин "Взуття" з володіння ОСОБА_5 нерухоме майно - вбудовані приміщення літ. А І-поверху (позиція 1, 2) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер майна - 3921708, розташовані на АДРЕСА_1, шляхом його передачі в натурі. Витребувано на користь ТОВ "Магазин "Взуття" з володіння ОСОБА_8 та ОСОБА_9 нерухоме майно - вбудовані приміщення літ. А І-поверху (позиції 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв.м, реєстраційний номер майна 36233656, розташовані на АДРЕСА_1, шляхом його передачі в натурі.
В силу ч.3 ст. 35 ГПК ці обставини не потребують повторного доведення.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.02.2015 р. у справі №6-1цс15, прийнятій за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 388 ЦК України, якщо дійсний власник не був стороною правочину і майно відчужено поза волею власника, то право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребувано. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
В силу ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього кодексу ( неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права) є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалам справи, що рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.03.2014 р. було виконане у примусовому порядку органом ДВС, приміщення було передане ТОВ "Магазин "Взуття", проте в приміщенні знаходиться рухоме майно відповідача-1, який відмовився звільнити приміщення від свого майна, посилаючись на договір оренди від 17.12.2014 р., укладений з ФОП ОСОБА_5
Відповідно до ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Оскільки, як зазначено вище, право власності позивача - ТОВ "Магазин "Взуття" на нерухоме майно - вбудовані приміщення літ. А І-поверху площею134,8 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 виникло з 2001 року і не припинялося, а у ОСОБА_7 (набувача майна за договором купівлі - продажу від 07.07.2011 р.) суди вірно зазначили, що не виникло право власності на це майно, наступні набувачі майна ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 також не набули права власності на вказане нерухоме майно, то станом на час укладення договору оренди від 17.12.2014 р. позивач залишався дійсним власником майна, яке було об'єктом оренди.
Отже, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що договір оренди №1 від 17.12.2014 р. укладено з порушенням норм ст. 761 ЦК України, оскільки договір оренди майна був укладений особою, яка не була його власником.
В силу ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 236 ЦК правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, касаційний суд погоджується з висновком судів про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди №1 від 17.12.2014 р. та відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника про те, що згідно з витягом про державну реєстрацію прав №33644734 від 29.03.2012 р. за ОСОБА_5 зареєстровано право власності приміщення площею 67,4 кв.м на АДРЕСА_1 з огляду на те, що судовим рішенням від 18.03.2014 р. встановлено, що ОСОБА_5 не набула права власності на це приміщення, відтак не набула права володіти, користуватися та розпоряджатися приміщенням. Безпідставними є посилання скаржника на те, що у ТОВ "Магазин "Взуття" виникли права та обов'язки за договором оренди №1, зокрема, передбачені ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі (у даному випадку - відновлення права ТОВ "Магазин "Взуття"), переданої у найм, до нового власника переходять права і обов'язки наймодавця ( у даному випадку- Шек О.В.), адже власник приміщення не змінився, ним був на момент укладення договору оренди і є на даний час позивач - ТОВ "Магазин "Взуття", який не був стороною договору оренди №1.
Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 2 ст. 386 ЦК України встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Як роз'яснено в листі Верховного Суду України "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" від 01.07.2013 р. зазначений спосіб захисту права власності спрямований на попередження можливому порушенню права (превентивний спосіб захисту права власності).
З огляду на те, що у приміщеннях позивача знаходиться рухоме майно відповідача-1 (ФОП ОСОБА_4.), а також з огляду на умови договору оренди №1, яким передбачено, зокрема, право орендаря (ФОП ОСОБА_4.) передавати орендовані приміщення в суборенду, касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає обґрунтованими і підставними вимоги позивача про усунення йому перешкод у користуванні нерухомим майном, шляхом звільнення приміщень від рухомого майна відповідача-1 та забороною відповідачу-1 створювати перешкоди позивачу у користуванні таким нерухомим майном.
Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, таку як ухвалену при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 р. у справі № 907/872/15 залишити без змін.
Головуючий - суддя Б. М. Грек
Судді С. В. Бондар
Л. В. Ковтонюк