Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
Харків
12 червня 2017 р. № 820/1371/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Панченко О.В.,
суддів - Бадюкова Ю.В., Тітова О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
Боузан Ібрахім Боузан
до Державної міграційної служби України третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
проскасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - Боузан Ібрахім Боузан, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.02.2017 р. №76-17;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Боузан про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позову зазначив, що він є громадянином ОСОБА_1 Арабської Республіки. Зважаючи на ситуацію в країні походження, позивач зауважив, що у випадку повернення на Батьківщину, він буде рекрутованим до лав армії, і буде змушений вбивати своїх співгромадян, в тому числі мирне населення. Позивач звернув увагу суду на те, що військові дії в Сирії також засуджуються міжнародним співтовариством, про що свідчать: ОСОБА_2 Безпеки ООН від 23.12.2015 року №70/234, 19.12.2013 №68/182, 22.02.2014 року №2139(2014) 14.07.2014 р., №2165 (2014),18.12.2014 р. № 2191 (2014 та №2258(2015) від 22.12.2015 р.; Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають ОСОБА_1 Арабську Республіку ( від 22 жовтня 2013 р., від 27 жовтня 2014 р. і листопада 2015 р.0, доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій ООН в Сирійськії Арабськії Республіці від 12.02.2014 р., 17.08.2014 р., 058.02.2015 р., 13.08.2015 р., 22.02.2016 р., 11.08.2016 р;, доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій №2139(2014), №2165 (2014), №2191 (2014), №2258 (2015) ОСОБА_2 Безпеки ООН та чимало інших документів. Отже, вважаючи наявність суб'єктивних побоювань стати жертвою переслідувань, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Представник позивача прибув у судове засідання, склав на адресу суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі та вказав, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі а просить їх задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи ОСОБА_3, прибув у судове засідання заперечував проти позову.
У письмових запереченнях на позов (а.с. 23-28) вказав, що вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для визнання позивача біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач - Боузан Ібрахім Боузан, громадянин ОСОБА_1 Арабської Республіки, проживав у Сирії у м. Кобані (муфахаза - Алеппо) та у 2004 році приїхав до України.
У 2008 році позивач вперше звернувся до Управління Державної міграційної служби в Харківській області з заявою про визнання біженцем, однак наказом УДМС в Харківській області №145-о від 24.09.2008 року йому було відмовлено оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця.
20.07.2015 року Боузан Ібрахім Боузан повторно звернувся до ГУ ДМС в Харківській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з початком бойових дій, що розпочалися на території Сирії.
Рішенням Державної міграційної служби України №896-15 від 30.12.2015 року позивачу на підставі статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні.
З метою оскарження цього рішення позивач звернувся з позовом до Харківського окружного адміністративного суду, постановою від 18.05.2016 року по справі № 820/771/16 рішення Державної міграційної служби України від 30 грудня 2015 року № 896-15 скасовано та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Боузан Ібрахім Боузан про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28 березня 2017 року позивачем отримано повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 16 від 27.03.2017 року (а.с.13) про те, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні на підставі рішення Державної міграційної служби України від 28 лютого 2017 року № 76-17.
Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Колегія суддів не погоджується з висновками Державної міграційної служби щодо необґрунтованості побоювання позивача стати жертвою переслідувань через віросповідання, належність до певної соціальної групи чи політичні переконання.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2)наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
Також колегія суддів зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій ОСОБА_2 Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Так, міграційною службою не прийнято до уваги Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають ОСОБА_1 Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, в якій зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.
У Доповіді незалежної міжнародної комісії ОСОБА_2 з прав людини з розслідування подій в ОСОБА_1 Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Л.М. та інші проти Росії" передбачено, що ситуація загального насильства також може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. І при цьому заявник не повинен демонструвати особливі відзначні деталі інакші, ніж загальна ситуація насилля в країні походження.
Державна міграційна служба України, приймаючи спірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не прийняла за належне той факт, що за час відсутності позивача (виїхав у 2004 році) у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.
Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.
Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, колегія суддів зазначає, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України і розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Виходячи з положень частини другої зазначеної статті, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, неприпустимим є висновок щодо недоведеності іноземцем чи особою без громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин, колегія суддів вважає рішення Державної міграційної служби України від 28.02.2017 року №76-17 прийнятим без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та таким, що підлягає скасуванню.
З урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Боузан Ібрахім Боузан до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.02.2017 р. №76-17.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву Боузан Ібрахім Боузан про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Панченко О.В.
Судді Бадюков Ю.В.
ОСОБА_4