Справа № 815/3201/16
14 червня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Стеценко О.О.
судді - Балан Я.В.
судді - Свида Л.І.
розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - Позивач) з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - Відповідач або ДМС України) про визнання неправомірним та скасування рішення Державної Міграційної служби України № 236-16 від 24.05.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Державної Міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Свої вимоги Позивач обґрунтував наступними доводами.
Причиною виїзду з країни походження Позивача стало його переслідування з боку влади через опозиційну політичну діяльність його матері. Позивач був заарештований та перебував у в'язниці, де піддавався катуванням. Після того, як була організована втеча Позивача з в'язниці, він виїхав з країни походження у пошуках захисту. До України прибув на підставі підробленого паспорту. На сьогоднішній день Позивач не може повернутися на батьківщину, оскільки до сих пір зберігається загроза його життю і безпеці. Також Позивач зазначає, що 30.07.2014 року він звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Максимальний термін визначений законодавством для прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не може перевищувати 6 місяців та 15 робочих днів з моменту звернення особи із заявою. Рішення за заявою Позивача було прийнято 24.05.2016 року. Тобто, Відповідач приймав рішення щодо заяви Позивача на протязі майже двох років, чим грубо порушив встановлені законодавством строки. Крім цього, на момент звернення за захистом в Україні Позивач був дитиною, розлученою з сім'єю. Враховуючи зазначений факт, термін розгляду заяви є принциповим, а отже, міграційний орган повинен був вжити необхідних заходів задля забезпечення прав дитини та об'єктивного розгляду справи, в тому числі у формі пріоритизованого розгляду зави Позивача.
В судове засідання 06.06.2017 року представник Позивача не з'явився, надав до канцелярії суду заяву вх. №13956/17 від 16.05.2017 року про розгляд справи за його відсутності, (а.с. 219). До канцелярії суду від представника Позивача надійшли додаткові пояснення в обґрунтування позовних вимог вх. №31602/16 від 25.11.2016 року (а.с. 207-210), в яких зазначено, що Позивач у своїй заяві про надання захисту в Україні та під час співбесіди у міграційній службі послідовно стверджував що його мати була членом опозиційної партії «Народна партія розвитку та надії» (PEDN), через її опозиційну діяльність вона та її родина зазнавала переслідувань з боку влади. Зокрема Позивача, його брата та дядько було неправомірно ув'язнено. Дядько загинув у в'язниці. Позивачу та його брату вдалось втекти. Пояснення Позивача щодо перебування у в'язниці та втечі є детальними та послідовними. Ніяких протирічь у цій інформації міграційною службою не було виявлено. Відповідачем не було досліджено релевантну інформацію по країні походження відносно наявності переслідувань у Гвінеї політичної опозиції.
В судовому засіданні 06.06.2017 року представник Відповідача не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження, при цьому просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с. 43-47) та додаткових письмових пояснень (а.с. 221-222), в яких представник Відповідача зазначив наступне.
Позивач не надав жодних документів які б могли підтвердити причетність його матері до політичної партії «PEDN». Позивач надав до управління лише копію національного паспорту матері, в якому зазначено, що володарка паспорту ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Також до управління було надано копію внутрішнього паспорту матері, громадянки Гвінеї на установчі данні ОСОБА_2, 1961 року народження. Враховуючи розбіжність в установчих даних, а саме в імені та даті народження, надані документи міграційною службою не були прийняті.
Ніяких підтверджуючих документів щодо викрадення Позивача та перебування у полоні до управління надано не було. Під час співбесіди Позивач повідомив, що він не має наміру повертатись через побоювання у зв'язку з відсутністю документів та грошей на квиток. Але Позивач не приховує той факт, що має намір виїхати до рідного брата, який проживає у Великобританії чи до матері, яка за словами позивача з 2010 року знаходиться в ОАЕ.
Інформація, надана позивачем щодо його перебування у полоні понад трьох років є досить сумнівною та не приймається міграційною службою. Позивач не міг пояснити ким саме був ув'язнений на три роки, лише зазначив, що люди були у військовій формі. Більш ніякою інформацією щодо свого ув'язнення Позивач не володіє. Позивач не міг пояснити що саме за люди його арештували, де саме він був ув'язнений, вид, форму споруди та інше. Надані Позивачем відомості дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби Позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації.
Також, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що ані Позивач особисто, ані члени його сім'ї за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувались, побоювання переслідування достовірними доказами не підтверджуються.
Частиною 6 статті 128 КАС України передбачено, що якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справ, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали справи, зокрема, проаналізувавши особову справу Позивача, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів особової справи Позивача - ОСОБА_1 при зверненні з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зазначив, що він народився 22.01.1997 року і на момент звернення є неповнолітнім, є громадянином Гвінеї, за національністю - маленьке, за віросповіданням - мусульманин (а.с. 70).
Позивач виїхав з країни громадянської належності 05.06.2014 року авіарейсом Конкарі (Гвінея) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна), державний кордон перетнув 07.06.2014 року за підробленим паспортом. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами особової справи та поясненнями Позивача, наданими під час його анкетування співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області (а.с. 73).
30.07.2014 року Позивач звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 70).
За результатами розгляду питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок № 2014OD0179 від 18.04.2016 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування якого зазначено, що історія особи, що спричинила переслідування вважається сумнівною та не приймається міграційною службою. Надані до управління документи матері також не приймаються міграційною службою через розбіжність в установчих даних та даті народження. Інформація, щодо перебування у полоні понад трьох років є досить сумнівною та не приймається міграційною службою. Позивач не може пояснити ким саме був ув'язнений три роки, лише зазначає, що люди були у військовій формі. Більш ніякою інформацією щодо свого ув'язнення Позивач не володіє, так Позивач не можете пояснити що саме за люди його арештували, де саме він був ув'язнений, вид, форму споруди та інше. Під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби встановив, що ані Позивач особисто, ані члени його сім'ї за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувались, побоювання переслідування достовірними доказами не підтверджуються (а.с. 52-59).
Рішенням ДМС України №236-16 від 24.05.2016 року був підтриманий висновок № 2014OD0179 від 18.04.2016 року та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 51).
На підставі вказаного рішення, ГУ ДМС України в Одеській області, 30.06.2016 вручено Позивачу Повідомлення №215 від 13.06.2017 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 8).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ від 08.07.2011 року (надалі - Закон № 3671) біженець - особа, яка не є громадянином України і, внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно ст.6 Закону № 3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1, 13 ч.1. ст.1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Статтею 10 Закону № 3671 встановлено, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як до трьох місяців.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції може вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі, якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що Відповідачем неповно з'ясовано обставин справи.
Такі доводи в повній мірі спростовуються матеріалами судової справи, зокрема наявною копією особової справи Позивача, що була надана Відповідачем.
Позивач стверджує, що його переслідували з боку влади через опозиційну політичну діяльність його матері. Позивач був заарештований та перебував у в'язниці, де піддавався катуванням. На сьогоднішній день Позивач не може повернутися на батьківщину, оскільки до сих пір зберігається загроза його життю і безпеці.
Позивач не надав жодних документів які б могли підтвердити причетність його матері до політичної партії «PEDN». Позивач надав до управління лише копію національного паспорту матері, в якому зазначено, що володарка паспорту ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, також до управління було надано копію внутрішнього паспорту матері, громадянки Гвінеї на установчі данні ОСОБА_2, 1961 року народження (а.с.136-137).
Позивач не може пояснити ким саме був ув'язнений три роки, лише зазначає, що люди були у військовій формі. Більш ніякою інформацією щодо свого ув'язнення Позивач не володіє. Позивач не можете пояснити що саме за люди його арештували, де саме він був ув'язнений, вид, форму споруди та інше (а.с. 110-111).
Під час співбесіди Позивач повідомив, що він не має наміру повертатись через побоювання потрапити у в'язницю. Позивач також не приховував той факт, що має намір бути з братом, який проживає у Великобританії чи з матір'ю, яка за словами Позивача з 2010 року знаходиться в ОАЕ, а в разі неможливості він бажає залишитись в Україні (а.с. 115).
Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає про те, що необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Відповідно до п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Згідно із п. 22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" від 25.06.2009р. № 1, в редакції Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012р. № 3, судам слід урахувати, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підставі, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами поміж іншого є побоювання стати жертвою переслідування, яке повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів.
Крім того, позицією ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.
Згідно п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доказів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від'їзду до України, Позивач не надав, та таких, що заслуговують на увагу, пояснень не навів.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" № 8043/04 від 27.04.2004 року містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Також, пунктами 99-100 глави ІІ Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по видачі національного паспорту, продовженні терміну його дії, відмовлено в наданні дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
Як встановлено судом, Позивачем не було надано до ГУ ДМСУ в Одеській області доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань.
Крім цього суд вважає за необхідне надати оцінку твердженням Позивача щодо порушення строку визначеного законодавством для прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням того факту, що Позивач був неповнолітньою дитиною.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону № 3671, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Згідно з п. 1 ст. 9 Закону № 3671, Розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Пунктом 1 ст. 10 Закону № 3671, встановлено, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
Позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні 30.07.2014 року, а рішення за заявою Позивача було прийнято 24.05.2016 року.
З наведених підстав суд погоджується з тим, що Відповідачем пропущено строк визначений законодавством для прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Проте пропущення строку для прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не змінюють суті та змісту такого рішення, а може слугувати лише підставою для притягнення до відповідальності осіб, відповідальних за розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Стосовно тверджень Позивача про те, що на момент звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він був неповнолітньою особою суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 ст. 9 Закону № 3671, у разі виникнення сумніву щодо віку дитини центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за згодою дитини або згодою її законного представника направляє таку дитину на обстеження для встановлення віку, що проводиться у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Актом про визначення віку дитини від 04.08.2014 року, виданим Комунальною установою м. Одеси «Дитяча міська поліклініка №6» встановлено, що по антропологічним даним станом на 04.08.2014 року вік ОСОБА_1 перевищує 18 років (а.с. 89)
Крім цього з наявного в матеріалах справи листа Управління Служби безпеки України в Одеській області до ГУ ДМС України в Одеській області №65/1/3/2062нт від 05.04.2017 року вбачається, що Управлінням Служби безпеки України в Одеській області у ході проведення контррозвідувальних пошукових заходів на каналах в'їзду іноземців до України отримано інформацію щодо громадянина Гвінеї на установчі дані ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, який використовує національний паспорт Гвінеї НОМЕР_1 від 20.02.2014 року з можливими ознаками підробки. Проведеними заходами Служби Безпеки України встановлено, що зазначений паспортний документ не значиться в єдиній базі перетину Державного кордону України БД «Дельта-Потік». Разом з тим, встановлено громадянина Гвінеї ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, який 08.10.2010 року з національним паспортом НОМЕР_2 перетнув державний кордон в ПП «Одеса Аеропорт», мета приїзду - навчання в Дніпровському економічному університеті (а.с. 224).
З наведеного вбачається, що звертаючись з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Позивач був повнолітнім, а своїми поясненнями вводив в оману співробітників ДМС України.
На підставі викладеного, суд не приймає до уваги посилання Позивача, як на підставу задоволення позову на обставини, викладені у позовній заяві, у зв'язку з тим, що зазначені ним обставин щодо підстав виїзду з країни походження, з урахуванням інформації зазначеної в листі Управління Служби безпеки України в Одеській області №65/1/3/2062нт від 05.04.2017 року, є сумнівними. З аналізу особової справи, свідчень Позивача та наявних у справі доказів встановлено, що Позивач був повнолітнім, будь-яких погроз, пов'язаних з расою, віросповіданням, національністю, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань Позивач, не отримував, а інформація про той факт що його тримали у полоні та катували не знайшла свого підтвердження.
Також, суд вважає безпідставним посилання Позивача на ситуацію в країні походження в кореспонденції із ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в даному випадку судом не вирішується питання про видворення іноземця, а надається оцінка рішенню Державної міграційної служби України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке, з огляду на відсутність мінімальних стандартів для кваліфікації заявника як біженця або як особи, що потребує міжнародного захисту, судом оцінюється як обґрунтоване.
При таких обставинах, суд вважає, що заява, яку подав Позивач до органів міграційної служби, не викликає довіри, а дійсною причиною виїзду Позивача із країни походження є економічна міграція та спроба легалізувати своє знаходження на території України через набуття статусу біженця.
Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.71 цього КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать, що останній діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 41, 86, 128, 159-163 КАС України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної Міграційної служби України № 236-16 від 24.05.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Державної Міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Стеценко О.О.
Суддя Балан Я.В.
Суддя Свида Л.І.