23 травня 2017 року № 810/1559/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Сіренко Ю.П., за участю представника позивача та представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФАРМ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ТОВ "ФОЗЗІ-ФАРМ" в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу щодо створення робочих місць для інвалідів в розмірі 382511,25 грн. та пеню за порушення строків їх сплати в розмірі 459,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Вказує, що відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства (об'єднання), установи і організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбачений ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичної особі, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Позивач зазначає, що відповідач, на підставі наведених положень Закону України та згідно акту від 03.11.2009 р. № 148 по контролю за використанням нормативу працевлаштування інвалідів, своєчасним та повним надходженням штрафних санкцій до Державного бюджету, мав працевлаштувати 7 інвалідів, однак працевлаштував лише 2 інваліда.
Отже, оскільки у відповідача не було створено 5 робочих місця для інвалідів (лише 2 робочих місця для інваліда), які, відповідно не працевлаштовані, то згідно ст. 20 Закону відповідач зобов'язаний сплатити адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 382511,25 грн., однак цього не зробив, в результаті чого утворилась пені за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 459,00 грн., що разом складає 382970,25 грн.
У судових засіданнях представники позивача підтвердили обставини викладені у позовній заяві, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Відповідач проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що виконав вимоги закону: створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, подавав до органу зайнятості населення звітність за встановленою формою та звертався до нього за сприянням у працевлаштуванні інвалідів. Відповідач стверджував, що не виконав визначений законом норматив щодо працевлаштування інвалідів з об'єктивних причин, адже інваліди у необхідній для дотримання нормативу кількості до нього з метою працевлаштування не звертались. Таким чином, відповідач стверджував, що вимоги про стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставними.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, в задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ-ФАРМ" є юридичною особою - працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік (за формою № 10-ПІ), згідно з яким він задекларував, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2016 року становила 178 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становить 7 осіб. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 76502,30 грн.
Таким чином, з даних звіту вбачається, що відповідач не забезпечив працевлаштування 5 інвалідів.
Оскільки відповідач суму адміністративно-господарської санкції самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду про її стягнення разом з пенею.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв'язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 382511,25 грн. та пеню в сумі 459,00 грн., що разом становить 382970,25 грн.
Під час судового розгляду суд встановив, що впродовж 2016 року відповідач щомісячно подавав звітність про попит на робочу силу (вакансії) за встановленою формою (за формою 3-ПН) до Києво-Святошинського районного центру зайнятості для працевлаштування на підприємство відповідача. Ці факти підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями відповідних звітів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
В силу положень статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
В силу положень статті 181 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов'язок здійснювати пошук підходящої роботи для інваліда відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, покладено на Державну службу зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону).
Як вбачається зі змісту статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", обов'язок відповідача створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, не супроводжується обов'язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже в силу статті 181 цього Закону таких обов'язок покладено на Державну службу зайнятості.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Адміністративно-господарські санкції, що застосовуються до працедавців за незайняті інвалідами робочі місця, є заходом впливу до правопорушника у зв'язку з учиненням правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
В силу частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Це означає, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Як же зазначалось судом, відповідач створив робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформував орган зайнятості населення про наявність вільних вакансій про працевлаштування інвалідів, подавав до Фонду соціального захисту інвалідів звітність за встановленою формою.
Позивач не навів суду жодного факту, що відповідач відмовив інваліду у працевлаштуванні з мотивів інвалідності, відсутні такі відомості також і в матеріалах справи.
Оскільки, відповідачем вжито належних заходів щодо надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для працевлаштування інваліда, та виконано обов'язок щодо створення робочого місця для інваліда, а тому застосування адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому у задоволені позову слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71,72,94,158-163,167 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Щавінський В.Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 29 травня 2017 р.