08 червня 2017 року 16:59Справа № 808/1007/17 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Печерикиної А.О. та представників
позивача: ОСОБА_1
відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальність «Ларан - 07»
про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,
В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ларан-07» (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році в розмірі 71992,24 грн.
Розгляд справи призначено на 08 червня 2017 року.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені вимоги в повному обсязі, на їх обґрунтування зазначила, що згідно з п. 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Відповідно до «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів» (форма 10-ПІ річна-поштова) затвердженого наказом Мінпраці України від 10.02.2007 №42, наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період склала 336 осіб, таким чином, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на підприємстві відповідача повинна складати 13 осіб. Згідно відомостей наданих відповідачем у Звіті, на його підприємстві в звітному періоді працювало 10 інвалідів, що є порушенням Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
На підставі викладеного, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, пояснив суду, що відповідачем створені робочі місця для працевлаштування інвалідів та на виконання вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420 за місцем реєстрації протягом 2016 року подавались до Запорізького міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН в яких зазначалася інформація про наявність робочих місць для інвалідів.
Протягом 2016 року Державною службою зайнятості не було направлено відповідачу жодної особи для працевлаштування на заявлені вакантні посади.
Вважає, що у відповідача відсутній склад правопорушення у сфері господарювання щодо працевлаштування інвалідів у 2016 році, тому відсутня вина щодо невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 08 червня 2017 року на підставі ст.160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює та визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ.
Судом встановлено, що ТОВ «Ларан - 07» є юридичною особою та відноситься до категорії підприємств, яким, відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до статті 2 зазначеного Закону, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до приписів статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно зі «Звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік» (форма 10-ПІ річна-поштова), середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали на ТОВ «Ларан - 07», за звітний період склала 336 осіб (а.с. 6, 22).
Відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у відповідача повинен складати 13 осіб.
У 2016 році у відповідача працювало 10 інвалідів.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
За приписами частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Відповідно до частини 1 статті 218 цього Кодексу, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Обов'язковим елементом правопорушення є вина.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій для відповідача складає 71956 грн. 26 коп. та 35 грн. 98 коп. пені.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, а також самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Разом з тим, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
При цьому, обов'язок пошуку підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, відповідно до абзацу 3 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладено на державну службу зайнятості.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI, безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Пунктом 2 частини 1 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що статус безробітного може набути інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам».
Згідно частини 6 статті 46 Закону України «Про зайнятість населення», підбір підходящої роботи для інвалідів (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.
Таким чином, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії
Абзацом 3 статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Відповідно до пункту 5 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 757, індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК.
З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда.
Проте, не зважаючи на вказану обставину відповідачем створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, що підтверджується копіями наказів, які містяться в матеріалах справи (а.с. 30-32).
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що роботодавці зобов'язані, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Згідно пункту 2.1 Розділу 2 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й).
Процедура подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
В матеріалах справи міститься лист Запорізького міського центру зайнятості «Про надання інформації» № 812/04-11 від 28.04.2017, в якому останнім повідомлено, що за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року ТОВ «Ларан - 07» надавав інформацію про наявність вакансій за формою № 3-ПН та можливість працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями на наявні вакансії та направлялись листи з проханням працевлаштування. Проте з грудня 2015 року по грудень 2016 року безробітні громадяни з числа інвалідів, які відповідають вимогам заявлених вакансій на обліку не перебували.
Судом досліджені Звіти «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою №3-ПН з додатками щодо характеристики вакансій та вимог до претендентів від: 08.02.2016, 10.03.2016, 05.04.2016, 16.05.2016, 07.06.2016, 20.07.2016, 15.08.2016, 12.09.2016, 13.10.2016, 03.11.2016, 05.12.2016, 30.12.2016, які подавались до Запорізького міського центру зайнятості та долучені до матеріалів справи (а.с. 33-131).
Також судом встановлено, що відповідач протягом 2016 року самостійно займався пошуком інвалідів, з метою їх працевлаштування, шляхом подання оголошень в газеті «Работа для всех». (а.с. 132-133).
Таким чином, відповідачем були вчинені необхідні заходи для працевлаштування інвалідів.
Згідно положень статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Верховним Судом України у постановах від 28.05.2013, від 09.07.2013, 19.11.2013, від 11.02.2014 та від 21.04.2015 наголошено на тому, що висновок про належне виконання підприємством свого обов'язку по вжиттю усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, може бути визнаний таким, що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права тільки у випадку встановлення судом здійснення підприємством передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування уповноважених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів для забезпечення можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.
В контексті наведеного суд також наголошує, що однією з вимог верховенства права, виведених Європейським судом з прав людини, є вимога про якість закону.
Так, вирішуючи справу «Круслен проти Франції» Європейський суд зазначив, що словосполучення «згідно із законом» передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для особи, яка б могла передбачити наслідки застосування цього закону до себе. Одним із напрямків удосконалення законодавства про соціальну захищеність інвалідів в Україні мас бути чітке визначення в Законі (875-ХІІ) не лише розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць, а й підстав для звільнення від такої відповідальності, наприклад, відсутність інвалідів в регіоні, в якому розташовано підприємство, не направлення інвалідів на підприємство для працевлаштування; вжиття роботодавцем всіх заходів по виконанню вимог законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів тощо.
Враховуючи, що за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року ТОВ «Ларан - 07» надавав до Запорізького міського центру зайнятості інформацію про наявність вакансій за формою № 3-ПН та можливість працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями на наявні вакансії, розміщував оголошення в газеті про пошук інвалідів для працевлаштування, та те, що, інваліди для працевлаштування до відповідача центром зайнятості не направлялись, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для застосування до ТОВ «Ларан - 07» адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.
Позивачем не надано суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» на підтвердження підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ю.П. Бойченко