08 червня 2017 року м.Житомир справа № 806/762/17
категорія 2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шимоновича Р.М.,
секретар судового засідання Степанчук С.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прем'єр-міністра України ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди та шкоди завданої здоров'ю, честі та гідності в розмірі 1000000,00 грн,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- зобов'язати Прем'єр-Міністра України ОСОБА_2 розглянути його скарги та звернення від 16.10.2016, від 28.10.2016, від 23.11.2016, від 10.12.2016, від 12.01.2017, від 13.02.2012, від 23.02.2017 об'єктивно та неупереджено, як того вимагає статті 40 Конституції України та Закон України "Про звернення громадян", а також гарантувати дотримання його прав згідно вимог Конституції та законів України "Про звернення громадян", "Про житлово-комунальні послуги", "Основи законодавства про охорону здоров'я", "Про індексацію грошових доходів населення", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "Про захист прав споживачів", "Про доступ до публічної інформації";
- зобов'язати відповідача письмово вибачитись перед ним за завдану йому шкоду, прийняти міри для усунення недоліків в своїй роботі та в роботі його підлеглих;
- стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди та шкоди завданої його здоров'ю, честі та гідності в розмірі 1000000,00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 1992 року йому, як інваліду 2 групи, протипоказані нервово-емоційні та фізичні навантаження, але з вини відповідача та посадових осіб Кабінету Міністрів України, його здоров'я та життя і життя його родини інвалідів знаходяться під загрозою, рівень їх життя значно погіршився. Стверджує, що відповідач проігнорував його скарги та звернення від 16.10.2016, від 28.10.2016, від 23.11.2016, від 10.12.2016, від 12.01.2017, від 13.02.2012, від 23.02.2017, перенаправивши їх тим, на кого він скаржився, що є грубим порушенням статті 7 Закону України "Про звернення громадян". Зазначив, що на протязі останніх двох років значно посилився психологічний тиск на нього та членів його родини. Він та його родина не мають можливості лікуватись в медичних закладах Житомира з вини посадових осіб держави, області та міста. На протязі багатьох років його сім'я не отримує якісних комунальних послуг, безкоштовних ліків, належного соціального захисту, юридичної допомоги. Виконавча влада всіх рівнів ігнорує його та його родини права та свободи, гарантовані їм Конституцією та Законами України.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.
Встановлено, що 16.10.2016 ОСОБА_1 звернувся до Прем'єр-Міністра України ОСОБА_2 зі зверненням, у якому повідомив, що 27.07.2016 лікарями Житомирської обласної лікарні була проведена операція по видаленню йому грижі у міжшийному відділі хребта із встановленням імпланта. Вважає, що операція пройшла невдало, а тому просить: направити у м. Житомир міністерську комісію для об'єктивного розгляду його скарги; направити його на обстеження, лікування та реабілітацію в закордонну лікарню/клініку.
Зазначене звернення було надіслано на розгляд до Житомирської обласної державної адміністрації.
28.10.2016 позивач направив Прем'єр-Міністру України ОСОБА_2 звернення, у якому просив припинити проводити садиські економічні та соціальні експерименти над доведеними до відчаю злиднями та хворобами людьми. Зазначені експерименти зумовлені підвищенням мінімальної заробітної плати. Указане звернення було направлено на розгляд до Міністерства соціальної політики України.
23.11.2016 позивач направив Прем'єр-Міністру України ОСОБА_2 скаргу на житомирську медицину, у якій стверджував про халатне відношення лікарів до громадян та неналежну організацію роботи лікарень (відсутність попереднього запису). Указана скарга була направлена на розгляд до Міністерства охорони здоров'я України.
10.12.2016 позивач направив Прем'єр-Міністру України ОСОБА_2 звернення, у якому просив роз'яснити чому він отримує мінімальну пенсію по інвалідності. Указане звернення було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
12.01.2017 позивач направив Прем'єр-Міністру України ОСОБА_2 звернення, у якому просив направити у м. Житомир міністерську комісію для вирішення питання щодо багаторічного геноциду зі сторони житомирських лікарів по відношенню до його сім'ї. Указане звернення було направлено на розгляд до Міністерства охорони здоров'я України.
13.02.2017 позивач направив Прем'єр-Міністру України ОСОБА_2 скаргу на цинічні дії житомирських лікарів і житомирської обласної та міської влади, соціальних служб в частині видачі безкоштовних ліків. Указана скарга була направлена на розгляд до Житомирської обласної державної адміністрації.
23.02.2017 позивач направив Прем'єр-Міністру України ОСОБА_2 скаргу на дії обласної влади в частині відмови у видачі членам його родини матеріальної допомоги. Зазначена скарга була скерована на розгляд в Житомирську обласну державну адміністрацію.
Вважаючи протиправними дії відповідача по перенаправленню його звернень до інших органів влади, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступних мотивів.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон).
Також, указаний Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно зі статтею 7 Закону, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
У ході судового розгляду справи з'ясовано, що звернення та скарги позивача від 16.10.2016, 28.10.2016, 23.11.2016, 10.12.2016, 12.01.2017, 13.02.2017, 23.02.2017 були скеровані працівниками державної установи "Урядовий контактний центр" на розгляд та розглянуті по суті Житомирською обласною державною адміністрацією, Міністерством соціальної політики України, Міністерством охорони здоров'я України, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Позивач, стверджуючи про протиправність дій відповідача зазначає єдину підставу - порушення останнім статті 7 Закону України "Про звернення громадян" в частині направлення скарг тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Проте, наведені доводи спростовуються наступним.
Згідно зі статтею 3 Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Вимоги до звернення наведені у статті 5 Закону, за змістом цієї статті звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Розділом 2 (статті 14 - 23-1) Закону врегульований порядок розгляду звернень громадян.
Так, у статті 14 Закону наведено порядок розгляду пропозицій (зауважень) громадян. Статтею 15 цього Закону визначено розгляду заяв (клопотань). Особливості розгляду скарг громадян установлено статтею 16 Закону.
Згідно зі частиною першою статті 20 Закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що реалізація права громадян звертатися особисто, а також направляти індивідуальні чи колективні звернення в державні органи й органи місцевого самоврядування можлива лише шляхом направлення ними звернення у формі, передбаченій Законом, та з дотриманням певних вимог цього Закону. При цьому, варто врахувати, що Закон України "Про звернення громадян" передбачає різні форми звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, які містять різні за змістом вимоги, прохання чи пропозиції (щодо реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав та інтересів громадянина, фактів їх порушення тощо), а також окремий порядок розгляду кожного із виду звернення.
Право вибору форми звернення належить особі. Проте, у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Так як автор звернення повідомляє адресату певну інформацію і базуючись на цьому просить вчинити певні дії (такі дії можуть бути дуже різні: притягнення винуватих до відповідальності за результатами розгляду звернення у вигляді скарги; надання громадянину певного статусу за результатами розгляду його заяви; оптимізація роботи адресата звернення за наслідками розгляду пропозиції громадянина).
У свою чергу, звернення ОСОБА_1 від 16.10.2016, 28.10.2016, 10.12.2016, 12.01.2017 оформлені без дотримання вимог Закону, відповідно до статей 5, 8 Закону, розгляду та вирішенню не підлягають.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертаючись до відповідача 16.10.2016, 28.10.2016, 10.12.2016, 12.01.2017 форму звернення не вказав і направив на адресу відповідача "обращение". Зазначені звернення не містять жодної інформації, яка б дала можливість визначити суть порушеного в них питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги, та, відповідно, встановити форму звернення, передбачену Законом України "Про звернення громадян". Фактично суть "обращений" зводиться до обурення позивачем та членами його родини неналежною роботою житомирських лікарень, органів влади, соціальних служб, неналежного розміру пенсій, безпідставного збільшення урядом заробітної плати, відсутності безкоштовних ліків, халатного відношення лікарів, тощо.
Встановлені обставини свідчать на користь висновку, що направлені позивачем до відповідача звернення від 16.10.2016, 28.10.2016, 10.12.2016, 12.01.2017, оформлені без дотримання зазначених вище вимог Закону.
Відповідачем указані звернення заявнику повернуто не було, однак, передані на розгляд за належністю до уповноважених органів.
Суд наголошує, що повноваження Прем'єр-міністра України визначені статтею 42 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", і серед них відсутні повноваження по направленню осіб на лікування у закордонні клініки, нагляду за діяльністю лікарів, збільшення з власної ініціативи пенсій, тощо, відтак, звернення ОСОБА_1 від 16.10.2016, 28.10.2016, 10.12.2016, 12.01.2017 правомірно направлені на розгляд за належністю до уповноважених органів.
Також, суд зазначає, що приписами даної статті 42 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" не встановлено обов'язку Прем'єр-міністра України безпосередньо надавати відповіді на звернення громадян.
Так, відповідно до положення про Секретаріат Кабінету Міністрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2009 № 850 (далі - Положення), Секретаріат Кабінету Міністрів України є постійно діючим органом, що забезпечує діяльність Кабінету Міністрів України.
Основними завданнями Секретаріату є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, Прем'єр-міністра України. Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України. Міністра Кабінету Міністрів України та міністра, який не очолює міністерство.
Підпунктом 33 вказаного пункту Положення передбачено, що Секретаріат Кабінету Міністрів України організовує та здійснює в установленому порядку розгляд звернень громадян, адресованих Кабінету Міністрів України, Прем'єр-міністру України, Першому віце-прем'єр-міністру України, віце-прем'єр-міністрам України, Міністру Кабінету Міністрів України та міністру, який не очолює міністерство.
Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що розгляд звернень громадян здійснюється саме Секретаріатом Кабінету Міністрів.
Крім того, приписами пункту 4 параграфу 158 глави 3 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою КМ України від 18.07.2007 № 950 передбачено, що якщо вирішення питання, порушеного у зверненні, не належить до повноважень Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, Державного секретаря Кабінету Міністрів, міністра, який не очолює міністерство, Секретаріат Кабінету Міністрів надсилає звернення протягом п'яти днів за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється авторові.
Суд зазначає, що позивач у скаргах від 23.11.2016, 13.02.2017, 23.02.2017 скаржиться на дії та бездіяльність працівників медицини, житомирських міських та обласних соціальних служб, житомирську владу, тобто, конкретно не вказує який саме державний орган чи посадова особа порушили його права, тому доводи ОСОБА_1 про порушення відповідачем статті 7 Закону України "Про звернення громадян" щодо надсилання скарг органу, дії якого оскаржуються, є безпідставним.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що звернення та скарги позивача правомірно надіслані відповідачем за належністю відповідному органу, уповноваженому їх розглядати, про що повідомлено
Щодо решти позовних вимог ОСОБА_1, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 цієї статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Абзацом третім пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач, пред'являючи у позові до Прем'єр-міністра України ОСОБА_2 вимоги про стягнення моральної шкоди, під час судового розгляду жодних доказів на підтвердження того, що саме не розглядом звернень відповідачем, його здоров'ю, честі та гідності була заподіяна шкода не надав.
Також, позивач не довів факту завдання йому моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат майнового чи немайнового характеру, що настали у зв'язку з не розглядом звернень відповідачем.
Обставини, які б свідчили про наявність причинного зв'язку між шкодою і оспорюваною бездіяльністю відповідача судом не встановлено.
Водночас, суд звертає увагу на те, що заподіяння моральної шкоди через приниження честі та гідності може виражатися у відповідних діях і не може бути наслідком бездіяльності посадової особи.
Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання того, що бездіяльністю відповідача ОСОБА_1 нанесено моральну шкоду, принижено його честь та гідність, стягнення моральної шкоди та зобов'язання вибачитись за завдану шкоду є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Також, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти міри для усунення недоліків у його роботі та роботі його підлеглих, так як указана вимога виходить за межі завдання адміністративного судочинства, яке полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 86, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Р.М.Шимонович
Повний текст постанови виготовлено: 13 червня 2017 р.