13 червня 2017 року , об 11:15 годині,
Справа № 808/1008/17
м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого-судді Матяш О.В., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Запоріжжя справу за адміністративним позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році,
позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік, наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, які працювали у відповідача за звітний період, склала 2058 особи. Середньооблікова кількість інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повинна складати 82 особи, але склала 50 осіб, що є меншим, ніж встановлено нормативом. Тому за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 1700136 гривень й пеню у розмірі 850,07 гривень. Просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 1700986,07 гривень.
В судове засідання представник позивача не з'явився, до його початку надав клопотання про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, до його початку надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Позов не визнає з підстав, викладених в письмових запереченнях, в яких зазначив, що підприємством здійснено всі законодавчо встановлені заходи для виконання нормативу працевлаштування інвалідів. Проте, не дивлячись на всі здійснені заходи, норматив з працевлаштування інвалідів в 2016 році підприємству виконати не вдалося. Просить відмовити в позові.
Згідно із ч.4 ст.122 КАС України, «особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами». У зв'язку з наведеним суд розглянув справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з огляду на таке: судом встановлено, що 25.01.2017 ПАТ «ЗЕРЗ» подало позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік, затверджений наказом Мінпраці України № 42 від 10.02.2007, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 2058 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 50 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, - 82 особи. Фонд оплати праці штатних працівників - 109340 тисяч гривень, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 53129 гривень.
За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році Запорізьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 1700136 гривень (53129,25 гривень х (82-50). Крім того, нарахована пеня у розмірі 850,07 гривень (1700136,00 х 0,05% (розрахунковий розмір пені) = 850,07 гривень х 1 (кількість днів).
Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України (далі - ГК), підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-ХІІ), забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону №875-ХІІ). Відповідно до ч. 1 ст. 19 останнього, для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ). Підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 цього Закону (ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ). Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 цього Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Судом встановлено, що ПАТ «ЗЕРЗ» є юридичною особою та відноситься до категорії суб'єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону № 875-ХІІ, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, який у відповідача повинен складати 82 робочих місця, про що і зазначено в Звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік.
Частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів та обґрунтованість розрахунку суми адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем.
Водночас, загальні принципи застосування відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності визначені Господарським Кодексом України, й, відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 ГК передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладає на підприємство обов'язок створити, атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування інвалідів та повідомити про це органи державної служби зайнятості, а ті, в свою чергу, зобов'язані направити підприємству на працевлаштування інвалідів, а тому суд вважає, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх безпосереднього працевлаштування.
Як вбачається з поданих сторонами документів, на виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем у 2016 році вживалися всі можливі і залежні від нього заходи для працевлаштування інвалідів.
Зокрема, судом встановлено, що відповідачем на протязі 2016 року подані до Державного центру зайнятості - Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя звітність (інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН від 11.01.2016, 11.02.2016, 11.03.2016, 12.04.2016, 12.05.2016, 10.06.2016, 12.07.2016, 10.08.2016, 09.09.2016, 07.10.2016, 07.11.2016, 08.12.2016, в яких зазначалася інформація про наявність робочих місць для інвалідів.
Судом з'ясовано, що відповідач звертався до Південного районного центру зайнятості м. Запоріжжя із запитом від 03.02.2017 року № 641 про надання інформації щодо загальної кількості інвалідів, які знаходяться на обліку центру зайнятості та шукають роботу за наступними спеціальностями: токар, фрезерувальник, слюсар з ремонту рухомого складу, слюсар-ремонтник, слюсар-електромонтажник, слюсар-електрик з ремонту електро-устаткування, а також щодо причин не направлення інвалідів для працевлаштування у 2016 році на ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" відповідно до заявок заводу.
Південний РЦЗ м. Запоріжжя листом від 07.02.2017 №229/03-24 повідомив підприємство, що у центрі серед осіб, які перебували на обліку, не було осіб, які б відповідали вимогам підприємства. А також повідомлено, що інваліди, які перебувають на обліку в центрі зайнятості, проінформовані про наявність вакансій на підприємстві.
Згідно з довідкою відповідача від 07.06.2017 №39, у 2016 році Державною службою зайнятості України інваліди на ПАТ "Запорізький електровозоремонтний завод" з метою працевлаштування не направлялись.
Із наданої відповідачем до матеріалів справи довідки від 07.06.2017 №38 судом встановлено, що у 2016 році три інваліди самостійно звернулися до ПАТ «ЗЕРЗ» з метою працевлаштування, й усі були прийняті на роботу.
Судом встановлено, що відповідачем регулярно протягом 2016 року розміщувались оголошення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів у пресі, а саме в газеті «ТелеНеделя» на протязі 2016 року (копії відповідних аркушів сторінок із газет долучені до матеріалів справи -а.с.59-82, том 1).
Крім того, судом з'ясовано, що ПАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» було розроблено низку заходів з метою виконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, зокрема: прийнято колективний договір на 2013 - 2014 роки від 31.05.2013, реєстраційний номер 08-15/13/36; головою правління ВАТ «ЗЕРЗ» видано наказ від 26.09.2005 № 1541 «Про заходи щодо працевлаштування інвалідів»; затверджено Типову інструкцію робочого місця інваліда від 25.05.2006 (чинна до 2018 року).
Процедуру подання підприємствами, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості визначає Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 (далі - Порядок №70). Відповідно до абз. 3 п. 2 останнього, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» затверджено наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 (далі - Порядок №316), відповідно до п. 2.1 якого форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Судом встановлено, що в 2016 році відповідач подав до Південного РЦЗ звіт за формою №3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)”, в якому надавав центру інформацію про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів. Враховуючи, що з моменту подання відповідачем звітності від 25.01.2016 кількість вакантних посад для працевлаштування інвалідів на підприємстві в 2017 році не змінювалася, тому, відповідно до вимог чинного законодавства, необхідності в поданні щомісячного звіту за формою №3-ПН не було.
Варто зазначити, що, не дивлячись на всі заходи, прийняті відповідачем, норматив працевлаштування інвалідів не вдалось виконати. Тому суд вважає, що сукупність названих обставин свідчить, що ПАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» вжито всі належні заходи щодо пошуку та працевлаштування інвалідів, що виключає підстави для застосування санкцій, передбачених ст. 20 Закону № 875-XII.
Стосовно нарахування пені суд зазначає наступне: ч. 2 ст.20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Оскільки суд вважає, що позивачем не доведено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, відповідно, вимога про стягнення пені є такою, що не відповідає нормам ст. 20 Закону № 875-ХІІ, а тому не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивачем не доведено умисного порушення ПАТ «ЗЕРЗ» вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Тому суд вважає, що в позові необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд
у позові відмовити.
Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Матяш