14 червня 2017 року Житомир справа № 806/1203/17
категорія 2.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Липи В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання повторно розглянути клопотання від 09.03.2017 року та прийняти рішення у вигляді наказу,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання повторно розглянути клопотання від 09.03.2017 року та прийняти рішення у вигляді наказу.
В обґрунтування позову зазначає, що 09.03.2017 звертався до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою надання в оренду земельної ділянки площею 22,0 га. для сінокосіння. Позивач вважає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою, або мотивована відмова надаються у вигляді приймання наказу, рішення або розпорядження. Оскільки відповідачем направлено на його адресу лише лист, то позивач вважає, що фактично його клопотання не розглянуто, оскільки на його думку відмову не оформлено належним чином.
Позивач надав до суду заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Представник відповідача просив справу розглянути у порядку письмового провадження, проти позову заперечує з мотивів, викладених в письмових запереченнях.
В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області при розгляді звернення позивача діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки згідно довідки відділу у Брусиліському районі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області проінформовано, що вказану земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту відведення для ведення фермерського господарства, окрім іншого нормами чинного законодавства не передбачено форми у якій повинна надаватися відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Справа розглядається судом за наявними у ній доказами на підставі положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проаналізувавши матеріали справи, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 9 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 22,0 га з земель запасу, розташованих за межами населених пунктів Брусилівської селищної об'єднаної територіальної громади (бувшої Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області). В додатках зазначено: графічні матеріали, копія паспорта 2, 3, 11 сторінки, ін. коду.
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 07.04.2017 №Г-3366/0-3943/6-17 повідомило ОСОБА_1 про те, що згідно довідки відділу у Брусиліському районі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, проінформовано, що вказану у клопотанні земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту відведення для ведення фермерського господарства, у зв'язку з чим, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області не в змозі позитивно задовольнити заяву.
На думку ОСОБА_1 рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою приймається у вигляді наказу, а не у формі листа, тобто підставою позову позивач зазначає надання йому відмови у не встановленій формі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1 ст. 34 Земельного кодексу України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Приписами ч. 2.ст. 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно вимог ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд звертає увагу на те, що жодною нормою чинного законодавства не передбачено форми у якій повинна надаватися відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, єдина вимога до такої відмови це її належна мотивація.
З наявної у матеріалах справи відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою вбачається, що вона є вмотивованою, оскільки містить обґрунтоване посилання на обставини за яких відповідач позбавлений можливості розглянути клопотання позивача позитивно.
Окрім іншого, суд не бере до уваги доводи позивача про протиправну бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо неналежного розгляду його клопотання, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 у строк, визначений ст. 123 Земельного кодексу України, була надана відповідь, оформлена листом від 07.04.2017 №Г-3366/0-3943/6-17.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання прийняти Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області рішення у вигляді наказу, суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Суд вважає, що задоволення вказаної позовної вимоги фактично порушить закріплені законом виключні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо здійснення дозвільної діяльності на розробку проекту землеустрою та зобов'яже відповідача вчинити дії поза встановленою чинним законодавством процедурою.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач при розгляді клопотання від 09.03.2017 діяв у спосіб передбачений законом та з чітким дотриманням вимог законодавства, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Керуючись ст. 86, 128, 159-163, 186, 254 КАС України, суд,
постановив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.А. Липа