Ухвала
іменем україни
14 червня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,
ЛеванчукаА.О., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області, ОСОБА_4 про визнання неправомірним та скасування рішення, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання права власності на частку нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 червня 2016 року,
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що у період з 19 липня 1980 року по 27 липня 1992 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_4 За час проживання в шлюбі, за спільні кошти він разом з відповідачем побудували житловий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами по АДРЕСА_1. Згідно з технічним паспортом, вартість вказаного будинку становить 138 590 грн.
Вважає, що вказаний будинок було побудовано за час перебування у шлюбі з ОСОБА_4, а отже він є спільною сумісною власністю подружжя, таким чином йому належить Ѕ частини вказаного житлового будинку.
Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 04 липня 2012 року оформлено право власності на вказаний будинок на ім'я ОСОБА_4, на підставі чого 06 липня 2012 року останній було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, з розміром частки - 1/1.
Зазначав, що йому стало відомо про оформлення права власності на житловий будинок за ОСОБА_4 у січні 2015 року, оскільки він тривалий час хворів, переніс кілька складних операцій з ампутації обох ніг, після чого довго лікувався та продовжує лікуватись.
Посилаючись на наведене, просив визнати неправомірним рішення виконавчого комітету Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 04 липня 2012 року «Про оформлення права власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_4.» та скасувати вказане рішення; визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 липня 2012 року, видане виконавчим комітетом Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області на ім'я ОСОБА_4; визнати за ним право власності на Ѕ частини житлового будинку з відповідною часткою належних до нього надвірних господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 29 червня 2016 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 04 липня 2012 року в частині оформлення права власності на ім'я ОСОБА_4 на Ѕ ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 липня 2012 року, видане виконавчим комітетом Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області, в частині посвідчення за ОСОБА_4 права власності на Ѕ ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1
Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на Ѕ ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 липня 1980 року. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 28 липня 1992 року шлюб між останніми було розірвано.
26 травня 2009 року сторонами отримано свідоцтво про розірвання шлюбу, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища та свідоцтвом про розірвання шлюбу.
З копії технічного паспорту на житловий будинок вбачається, що житловий будинок позначений літ. А, розташований по АДРЕСА_1, 1983 року побудови з господарськими будівлями та спорудами, а саме: сарай літ. Б, сарай літ. В, сарай з підвалом літ. Г, літня кухня літ. Е, сарай літ. Ж, сарай літ. З, убиральня літ. Д, вигрібна яма літ. В.я, 1981 року побудови, вартістю 138 590 грн.
Рішенням виконавчого комітету Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 04 липня 2012 року заяву ОСОБА_4 про оформлення права власності на житловий будинок задоволено, надано дозвіл на оформлення права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, та видано свідоцтво про право власності на житловий будинок на ім'я останньої.
Відповідно до довідки Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 29 травня 2015 року в погосподарській книзі № 4, особовий рахунок № НОМЕР_1 сторінка за 1991-1995 роки та в погосподарській книзі № 5, особовий рахунок НОМЕР_2 сторінка за 1996-2000 роки за ОСОБА_4 числиться житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1. В домогосподарстві також були зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 - чоловік та діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Згідно з довідкою Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області 12 січня 2016 року запису в погосподарській книзі № 4 особовий рахунок № НОМЕР_3 сторінка за 2011-2015 роки за ОСОБА_4 числиться житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_2. ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на вказаний будинок. Житловий будинок був побудований в 1987 році.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_4, здійснили будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 та після розірвання шлюбу визначили порядок користування спільною сумісною власністю. ОСОБА_3 був членом будинковолодіння, головою - ОСОБА_4, з будинковолодіння не вибував та постійно проживав в ньому.
Посилаючись на наведене, суди дійшли висновку, що вищевказаний житловий будинок побудований ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за час шлюбу, належить останнім на праві спільної сумісної власності, а отже наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області в частині оформлення за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частини вказаного будинку, визнання частково недійсним свідоцтва про права власності ОСОБА_4 на Ѕ частини спірного будинку та визнання за позивачем права власності на Ѕ частини вказаного об'єкта нерухомості.
При цьому судами зазначено, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав він дізнався в січні 2015 року, а з позовом звернувся в квітні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.
Колегія суддів суду касаційної інстанції не може повністю погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до ст. ст. 22, 28 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, вищезазначеного не врахував, не звернув уваги на те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна, при цьому шлюб між сторонами розірвано рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 28 липня 1992 року, а доказів того, що з цього моменту ОСОБА_3 приймав участь в будівництві та утриманні спірного будинку, останнім не надано.
Факт добровільного поділу майна після розірвання шлюбу визвано позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.
В запереченнях на позов, апеляційній та касаційній скаргах ОСОБА_4 звертає увагу на те, що після розірвання шлюбу пройшло понад 20 років, за цей час нею зроблені численні поліпшення спірного будинку за особисті кошти, разом з тим вказані обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, що призвело до передчасного висновку про часткове задоволення позову.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи відповідачу у задоволенні заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що про порушення своїх прав позивач дізнався у 2015 року, разом з тим доказів на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справу
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
О.В.Кафідова
О.А.Леванчук
О.В.Ступак