06.06.2017 Справа № 904/3164/17
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт Міжгір'я, Закарпатська область
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Дніпро
про стягнення 21 683,62 грн.
Суддя Кеся Н.Б.
При секретарі судового засідання Хавіна О.С.
Представники:
Від Позивача: представник не з'явився
Від Відповідача: представник ОСОБА_3, довіреність № 1004/1 від 10.04.2017 р.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-Позивач) звернулась з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-Відповідач), в якому просить господарський суд стягнути з Відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 21683,62 грн., у т.ч. 15632,43 грн. - сума боргу, 171,95 грн. - сума індексу інфляції, 794,44 грн. - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 84,80 грн. - сума 3 % річних, 5000,00 грн. - моральна шкода та судові витрати у розмірі 1600,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на невиконання Відповідачем грошових зобов'язань за та договором перевезення вантажів №134 від 16.12.16р. та заявкою на надання експедиційно-транспортних послуг №215 від 16.12.2016р.
Представник Відповідача 13.04.2017р. подав відзив на позов (а.с. 57-61), в якому вказує про те, що Позивач в позові стверджує, що перевезення згідно з погодженою сторонами Заявкою відбулося, на підтвердження чого подав копію CMR №916521. Проте, за даною CMR відбулося перевезення зовсім за іншим маршрутом: 25037, Pontoglio, Italia - 49038, м.Дніпро Україна. Перевізником за даною CMR виступав ОСОБА_4 (графа 16 та графа 23 CMR), а не Позивач. Тобто, дане перевезення було здійснено не Позивачем, а третьої особою. Вантаж, який перевозився "інструменти" (графа 9), а не "вироби/інструменти, подарунки". Крім того, дане перевезення було здійснено іншим автотранспортним засобом, ніж тим, що вказаний в Заявці. До того ж, Позивач вказує, що 06.02.2017 року він направляв на адресу ФОП ОСОБА_2 акти виконаних робіт, рахунок на оплату, претензійний лист, проте, Позивачем не надано доказів направлення саме даних документів. Позивач не звертає увагу на те, що існує претензійна вимога від Відповідача про застосування до Позивача штрафної санкції за неналежне виконання умов Договору та Заявки (вантаж завантажено не частково, як вказує Позивач, а завантажено з одного місця, а друге місце завантажено Позивачем умисно проігноровано); Позивачем не надано на адресу Відповідача оригіналів документів, згідно з п. 3.7 договору; не надано належних та допустимих доказів виконання погодженої сторонами Заявки в повному об'ємі. Також, з урахуванням того, що Відповідачем майнове право Позивача не порушено, адже за п. 6.1 Договору строк оплати не наступив, у спірному договорі розмір пені, розмір процентів за користування коштами не встановлений, а отже у Позивача немає правових підстав для покладення на Відповідача відповідальності за порушення зобов'язання (відповідно до статті 549, 625 ЦК України), строк виконання якого не наступив.
До відзиву на позов Відповідача подав (а.с. 63-71):
- копію договору про перевезення вантажів №134 від 16.12.2016 року;
- копію Претензії від 27 січня 2017 року з доказами відправлення;
- копію відповіді на Претензію від 21.03.2017 року з доказами відправлення;
- докази надсилання відзиву з додатками Відповідачу (чек, опис - оригінал).
24.04.2017р. Позивач надіслав заперечення на відзив Відповідача (а.с. 79-81) вказує, зо відзив є надуманим та не відповідає фактичним обставинам справи, не підкріплюється доказово.
Також Позивач подав заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 77-78), в якій збільшує розмір позовних вимог з врахуванням індексу інфляції в Україні за лютий, березень 2017р. на суму 437,70 грн. У зв'язку з цим, загальний розмір індексу інфляції в Україні за січень, лютий, березень становить 609,65 грн. (171,65 за січень 2017р., які заявлені у позовній заяві та 437,70 грн. за лютий-березень 2017р., які тепер заявляються);
- інші вимоги зазначені у позовній заяві підтримує у повній мірі.
Зазначена заява про збільшення позовних вимог прийнята судом до розгляду в порядку ст. 22 ГПК України.
Під час судового засідання Відповідач подав письмові пояснення (а.с. 109-111), зазначивши в них, що Позивачем до позову подано копію рахунку №4 від 04.01.2017 року за маршрутом перевезення: 25037, Pontoglio, Italia - 49038, м.Дніпро Україна, копію акту здачі-приймання робіт (надання послуг), в якому зазначено, що перевезення відбувалося за Договором транспортного експедирування №134 від 16.12.2016 року за маршрутом 40138, Bologna, Italia - 49038, м.Дніпро Україна. Погоджена та підписана сторонами транспортна заявка містить два місця завантаження, проте Позивачем не надано належних та допустимих доказів виконання транспортної заявки в повному об'ємі. Вантаж за другим місцем завантаження Позивачем так і не доставлено. Позивачем не надано Відповідачеві ані рахунку на оплату, ані належним чином оформлених товарно-транспортних накладних (ЦМР), які підтверджують виконання перевезення. Матеріали справи також не містять таких доказів.
До письмових пояснень Відповідач подав (а.с. 112-115):
копії транспортних заявок №179 від 29.092016 року, №243 від 03.11.2016 року;
скрін копії google карти з зазначенням маршруту перевезення.
Позивач в судове засідання не з'явився, 11.05.17р. подала заяву про розгляд справи без участі Позивача (а.с. 93-94), в якій вказує проте, що в позовній заяві та інших письмових поясненнях виклала всі обставини справи, а тому додаткових пояснень немає, тільки підтверджує раніше надані. Просить розглянути справу без участі Позивача; позовні вимоги підтримує у повній мірі, у тому числі збільшені.
Строк вирішення спору був продовжений судом за клопотанням Відповідача - до 06.06.17р. в порядку ст. 69 ГПК України.
Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю Позивача, оскільки матеріали матеріали справи містять достатньо документів для його вирішення по суті.
В судовому засіданні 06.06.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та враховуючи пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд -
Сторонами узгоджено заявку на надання експедиційно-транспортних послуг №215 від 16.12.2016р. (а.с.16), по маршруту: 40138, Bologna, Italia, вул.Джузеппе Мінганті 6/б - м.Дніпро Україна.
В зазначеній заявці зроблено посиланнчя на договір транспортного експедирування №134 від 16.12.2016року, проте, за обставинами справи вказаний договір не був підписаний з боку Позивача.
За умовами заявки №215 від 16.12.2016р.:
назва вантажу - вироби, вага брутто - 250 кг;
кількість заявлених автомобілів: 1;
дата завантаження: 21.12.2016;
адреса для забора інструментів: АДРЕСА_1
адреса для палети з подарунками :АДРЕСА_2
адреса вивантаження: АДРЕСА_3; вартість послуги: 550,00 euro;
вартість послуги - 55 Євро;
марка а/м, №п/п - МАН, НОМЕР_4, НОМЕР_3, водій ОСОБА_5.
З даної заявки вбачається, що Відповідачем як експедитором було замовлено перевезення Позивачем як перевізником вантажу, який складає два найменування: інструменти та палета з подарунками, та який має бути отриманий за двома окремими адресами.
Матеріали справи свідчать про те, що фактично між сторонами відбувалися правовідносини за товаро-транспортним документом СMR №961524, за якою Позивач (ФОП ОСОБА_1), залучивши іншого підприємця - ФОП ОСОБА_4, здійснив перевезення інструментів, але при цьому цей вантаж був отриманий за іншою адресою, а саме у місті Понтогліо (а.с. 17) та доставлено до м.Дніпро Україна 03.01.2017 року. Листування між сторонами (а.с.19-24, 47, 66, 68) щодо фактично здійсненого перевезення підтверджує факт того, що під час замовлення, узгодження та фактичної організації з виконання замовлення правовідносини складалися саме між Позивачем та Відповідачем.
Відповідач вказує на те, що замовлене ним у Позивача перевезення здійснено не останнім, а іншім підприємцем.
В силу ст.528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Отже, посилання Відповідача на те, що перевезення зроблено іншим підприємцем, що він вважає є порушенням пункту 10.4 договору перевезення вантажів №134 від 16.12.2016року, суд відхилює з огляду на те, що Відповідачем не надано доказів підписання даного договору Позивачем, який також заперечує проти факту його підписання.
В судовому засіданні Відповідач підтвердив отримання вантажу за СMR №961524, але вказує на те, що інший замовлений ним для перевезення вантаж - палета з подарунками не отримана та не доставлена перевізником відповідно до заявки на перевезення.
В даному випадку Позивач зазначає, що під час виконання заявки відбулась зміна маршруту не з його вини, а інший вантаж не був наданий водію.
По факту наданих послуг Позивачем виставлений рахунок №4 від 04.01.2017р. на суму 15632,43 грн. за надані послуги - транспортно-експедиційні послуги по маршруту: 40138 Bologna (Італія) - м.Дніпро (Україна) (а.с. 21).
Відповідач за вказаними документами оплату на суму 15632,43 грн. не зробив, що й стало причиною звернення Позивача до суду
За невиконання договірних зобов'язань Позивач нарахував Відповідачу пеню на суму 794,44 грн., яка нарахована за період з 04.01.17р. по 10.03.2017р.
На підставі ст. 625 ЦК України Позивач нарахував Відповідачу суму 84,80 грн. 3% річних за період з 04.01.17р. по 10.03.17р. та 609,65грн. інфляційних нарахувань за період з січень-березень 2017р.
Також Позивач просить стягнути з Відповідача 5000,00 грн. моральної шкоди, яка проявилася у душевних стражданнях через протиправну поведінку Відповідача щодо неповернення грошових коштів за надані послуги.
При розгляді зазначених обставин суд керується наступними нормами чинного законодавства.
Обставини справи свідчать про те, що між сторонами мають місце правовідносини з надання послуг по перевезенню.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Частиною 6 статті 315 ГК України передбачено, що відносно спорів, пов'язаних з між державними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Оскільки зазначені за обставинами справи місце прийняття вантажу для перевезення і місце доставки вантажу знаходяться у двох різних країнах, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в Женеві 19.05.1956 року. Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 року Україна приєдналася до цієї Конвенції.
Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.
Статтями 4 і 5 зазначеної Конвенції зазначено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
Якщо вантаж, який підлягає перевезенню, необхідно завантажити на декілька транспортних засобів, або якщо він є різнорідним чи поділений на різні партії, відправник або перевізник має право вимагати складання окремої вантажної накладної на кожний транспортний засіб, що використовується, або на вантаж кожного роду чи на кожну партію вантажу.
Згідно зі статтею 6 Конвенції вантажна накладна містить такі дані:
a) дата і місце складання вантажної накладної;
b) ім'я та адреса відправника;
c) ім'я та адреса перевізника;
d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки;
e) ім'я та адреса одержувача;
f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення;
g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць;
h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу;
i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу);
j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей;
к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.
2. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані:
a) заява про те, що перевантаження забороняється;
b) платежі, які відправник зобов'язується сплатити;
c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці;
d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника;
e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу;
f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення;
g) перелік документів, переданих перевізнику.
3. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.
Відповідно до ст.9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Зважаючи на наведені норми цивільного та міжнародного права, суд дійшов висновку, що оскільки:
товаро-транспортна (вантажна) накладна СMR може бути самостійним договором перевезення;
з поведінки сторін, у тому числі листування, вбачається наявність саме між ними взаємовідносин з перевезення, тому борг Відповідача перед Позивачем за висновком суду виник не за заявкою №215 від 16.12.2016р., якою визначений зовсім інший маршрут перевезення, а за товаро-транспортним документом СMR №961524 за маршрутом: м.Понтогліо Італія - м.Дніпро Україна з перевезення інструментів.
Зазначений документ не містить умов оплати послуг перевізника.
Частиною 1 статті 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Так, з листування між сторонами (а.с.19-24, 47, 66, 68) судом вбачається, що Відповідач визнавав факт отримання послуг від Позивача та погоджувався сплатити за фактичне здійснене перевезення плату у розмірі 300 Євро. З додатково наданих Відповідачем до справи копії транспортних заявок №179 від 29.092016 року, №243 від 03.11.2016 року на аналогічні перевезення та скрінкопії google карти з зазначенням маршруту попередньо замовленого та фактично здійсненого перевезення, судом також вбачається розумним та справедливим стягнути з Відповідача визнаний ним розмір плати у гривневому еквіваленті.
Положення статті 533 ЦК України встановлюють: якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Враховуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Позивача частково на суму 8843,79грн., що є гривневим еквівалентом 300 Євро за курсом НБУ (станом на день прийняття судового рішення - 29,4793грн. за 1 Євро).
В частині позовних вимог про стягнення інфляційних, пені та 3% річних суд відмовляє у позові, оскільки Позивач нараховує зазначені платежі у зв'язку із заявкою №215 від 16.12.2016р., що виявилося безпідставним, сторони увесь час помилково обговорювали неналежні підстави для здійснення плати за перевезення. Отже, суд не вбачає виникнення боргу саме за заявкою №215 від 16.12.2016р., тому в цій частині позову відмовляє.
Також Позивач просить виплатити йому компенсацію моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., заподіяної неправомірними діями Відповідача.
Статтею 1167 ЦК УКраїни моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Положення наведеної статті ЦК України вказують на те, що моральна шкода може бути присуджена лише у випадках, прямо встановлених законом.
У зв'язку з цим суд зазначає, що законодавчі норми, які регулюють правовідносини з надання послуг по перевезенню, не передбачають відшкодування моральної шкоди, тому для присудження цієї компенсації на користь Позивача з Відповідача за обставинами справи правові підстави відсутні. У зв'язку з цим в частині позову про стягнення моральної шкоди суд відмовляє.
Судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 4, 20, 32-33, 36, 43, 44, 49, 82-85, 115-117 ГПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 8843,79грн.. суми боргу та 639,66 грн. судового збору.
В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскаржено протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 13.07.2007
Суддя Н.Б. Кеся