ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.06.2017Справа №910/3117/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова
Група»
До 1. Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»
2. Національного банку України
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1.Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління
активами «Скай Кепітал Менеджмент»
2.Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості
«Укрспирт»
Про визнання недійсним договору застави майнових прав в частині
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Гладун А.І. - по дов.
Від відповідача-1: Білоус Т.А. - по дов.
Від відповідача-2: Колосюк С.Л. - по дов.
Від третьої особи-1: не з'явився
Від третьої особи-2: Дубей В.Ю. - по дов., Овчинников Д.В. - по дов.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» до 1. Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», 2. Національного банку України про визнання недійсним договору застави майнових прав в частині.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2017р. порушено провадження у справі № 910/3117/17, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»; розгляд справи призначено на 06.04.2017р. о 10-40.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2017р.. визначено, що розгляд справи № 910/3117/17 здійснюється у закритому судовому засіданні.
В судовому засіданні 06.04.2017р. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 18.04.2017р. о 12-00.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2017р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 25.04.2017р. о 14-30.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2017р. на підставі ст. 65 Господарського процесуального кодексу України були витребувані докази від учасників судового процесу, необхідні для розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, та на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи до 18.05.17. на 14-30.
У судовому засіданні 25.04.2017р. судом було залишено без розгляду клопотання відповідача 2 про зупинення провадження по справі, на підставі усної заяви представника вказаного учасника судового процесу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.17. на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/3117/17 на п'ятнадцять днів.
18.05.17. позивач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав письмові пояснення по справі, в яких він стилістично правильно виклав свої позовні вимоги.
Представник позивача в судовому засіданні надав для огляду договір кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., оригінал договору № 8/2-VP про відступлення права вимоги від 12.02.2015р., оригінал витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) № 46351169 від 13.02.2015р., оригінал витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) № 46351148 від 13.02.2015р.
В судовому засіданні представник відповідача-1 надав для огляду оригінал реєстру укладених АТ «Дельта Банк» кредитних договорі з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національного банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за ІІ категорією якості.
В судовому засіданні представник відповідача-2 надав для огляду оригінал кредитного договору №06 від 26.02.2014р., оригінал Договору застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014р., додатковий договір № 1 до кредитного договору №06 від 26.02.2014р., додатковий договір № 1 до договору застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014р.
Представник третьої особи-1 вкотре в судове засідання 18.05.17. не з'явився, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, неподання витребуваних доказів, необхідність витребування нових доказів.
Ухвалою від 18.05.2017р. розгляд справи було відкладено на 08.06.2017р.
06.06.2017р. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по суті справи.
У судовому засіданні 08.06.2017р. представником заявника було надано усні пояснення по суті справи, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі, з урахуванням пояснень, які подано 18.05.2017р.
Під час розгляду справи у судовому засіданні 08.06.2017р. представником відповідача 1 проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Представник відповідача 2 проти задоволення позовних вимог надав заперечення.
Представником третьої особи 2 позовні вимоги було підтримано.
Третя особа 1 в судове засідання 08.06.2017р. не з'явилась, представника не направила, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України не скористалась, проте, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.
З приводу неявними вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічними правами наділено у відповідності до ст.27 Господарського процесуального кодексу України третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Суд зауважує, що справа №910/3117/17 розглядається з 24.02.2017р., а отже, подальше відкладання розгляду спору може призвести до порушення прав та законних інтересів позивача, а також приписів ст.69 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що третя особа 1 в процесі розгляду справи 08.06.2017р. не скористалась всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами у судовому засіданні 08.06.2017р.
В судовому засіданні 08.06.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України).
Як свідчать матеріали справи, 27.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» (кредитор) та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» (позичальник) було укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1, відповідно до п.1.1 якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами (транш) на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 130 000 000 грн. зі сплатою плати за користування кредитом в розмірі 24% в порядку, визначеному цим договором, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 25.12.2014р. включно.
За умовами п.1.2 договору №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів.
У п.1.3 вказаного правочину контрагентами було визначено умови забезпечення виконання позичальником своїх обов'язків за договором.
Договір набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (п.8.3 договору №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р.).
Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.09.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. (основний договір), а саме право вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом в розмірі 54 156 500 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі 3 973 454,99 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання правочину, складає 58 129 954,99 грн.
За умовами п.1.3 договору від 12.09.2014р. про відступлення права вимоги з моменту набрання чинності цим договором, новий кредитор повністю замінює первісного кредитора в основному договорі та отримує всі права, що виникають з договорів, укладених в забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за основним договором.
У п.1.4 вказаного паровичну визначено, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 58 129 954,99 грн. без податку на додану вартість.
Договір набирає чинності, а у його сторін виникають взаємні права та обов'язки, передбачені цим договором, виключно на наступний день після настання відкладальної обставини, під якою сторони розуміють відсутність добровільного погашення боржником заборгованості за основним договором в строк до 11.02.2015р. включно (п.5.2 договору від 12.09.2014р.)
22.12.2014р. Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» було укладено додаткову угоду №1 до договору від 12.09.2014р. про відступлення права вимоги, відповідно до змісту якої у зв'язку з тимчасовим виконанням боржником зобов'язань за основним договором в сумі 4 388 248 грн., контрагенти погодили, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. (основний договір), а саме право вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом в розмірі 51 967 154,26 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі 1 774 552,73 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання правочину, складає 53 741 706,99 грн.
Доказів погашення боржником заборгованості за основним договором №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. в строк до 11.02.2015р. включно матеріали справи не містять.
12.02.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (новий кредитор) було укладено договір №8/2-VP про відступлення права вимоги, згідно умов п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. (основний договір), а саме право вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом в розмірі 51 967 154,26 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі 1 774 552,73 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання правочину, складає 53 741 706,99 грн.
За умовами п.1.4 договору від 12.02.2015р. про відступлення права вимоги з моменту набрання чинності цим договором, новий кредитор повністю замінює первісного кредитора в основному договорі та отримує всі права, що виникають з договорів, укладених в забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за основним договором.
У п.1.5 вказаного паровичну визначено, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора, становить 58 229 954,99 грн. без податку на додану вартість.
Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками контрагентів та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим правочином (п.5.3 договору від 12.02.2015р.).
26.02.2014р. між Національним банком України (кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (позичальник) було укладено кредитний договір №06, відповідно до п.1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності в сумі 800 000 000 грн. на строк з 26.02.2013р. до 20.12.2015р. (включно). Процентна ставка за користування кредитом встановлюється на рівні 19,5% річних. Базовою кількістю днів для нарахування процентів є фактична кількість днів у місяці/ фактична кількість днів у році.
За умовами п.1.8 договору №06 від 24.02.2014р. забезпеченням за цим кредитним договором виступають майнові права за укладеними позичальником кредитним договорами з юридичними та фізичними особами на загальну суму 3 355 266 666,35 грн. згідно з реєстром, який є додатком до договору застави майнових прав №06/ЗМТ від 26.02.2014р.
Цей кредитний договір вважається укладеним з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, що не звільняє сторін від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань за цим кредитним договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).
Статтею 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
26.02.2014р. між Національним банком України (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (заставодавець) було укладено договір №06/ЗМП застави майнових прав, предметом застави згідно якого відповідно до п.1.1 є майнові права за кредитним договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведено у додатку №1 до договору, що є невід'ємною його частиною (надалі всі вищезазначені кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування, чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо). Станом на 25.02.2014р. заборгованість за кредитними договорами становить 3 355 266 666,35 грн.
Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
Предметом застави можуть бути майно та майнові права (ч.1 ст.4 Закону України «Про заставу»).
За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
За умовами п.1.2 договору застави №06/ЗМП від 26.02.2014р. майнові права сторони за домовленістю оцінюють в сумі 3 355 266 666,35 грн., що відповідає незалежній експертній оцінці, яка здійснена 25.02.2014р. суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежна експерта компанія «Правий берег».
Надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору №06 від 26.02.2014р., укладеного між заставодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них) (кредитний договір), в тому числі, щодо зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, в тому числі, щодо: повернення заставодавцем заставодержателю кредиту в сумі 800 000 000 грн. в строк до 20.02.2015р. включно; сплати заставодавцем процентів за користування кредитом в розмірі 19,5% в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання заставодавцем інших зобов'язань, передбачених кредитним договором, у повному обсязі, на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі, в тому числі, зобов'язань щодо сплати неустойок (пені та штрафів) та відшкодування збитків. Також цим договором забезпечується належне виконання вимог заставодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет застави, зазначений у п.1.1 цього договору, та інших вимог заставодержателя, право на задоволення яких за рахунок вартості предмета застави заставодержатель має відповідно до чинного законодавства України (п.1.3 договору №06/ЗМП від 26.02.2014р.).
За умовами п.6.3 договору №06/ЗМП від 26.02.2014р. вказаний правочин набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором чи настання одного з випадків, з якими чинне законодавство пов'язує припинення права застави.
Вказаний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору №06/ЗМП від 26.02.2014р. застави майнових прав, укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», в частині передання в заставу майнових прав за договором кредитної №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору застави, скріплено договір підписами посадових осіб та печатками сторін, а отже, за висновками суду, спірний правочин було вчинено.
Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (п.2.11 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом п.2 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору застави недійсним в частині повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що передання права вимоги банку до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. в заставу відповідачу 2 вчинено з порушенням п.п.7, 8 Постанови №91 від 24.02.2014р. правління Національного банку України «Про затвердження Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності» та п.1 ч.1 ст.42 Закону України «Про Національний банк України». Зокрема, заявником наголошено на тому, що на момент укладання оспорюваного правочину заборгованість за кредитним договором обліковувалась менше 180 днів, кредитним договором не було передбачено обов'язок сплачувати борг ні в першому, другому, третьому кварталі дії кредитного договору, не встановлено стан обслуговування боргу через відсутність наявності боргу 180 днів поспіль. Крім того, позивачем також вказано на наявні у визначені предмету застави помилки щодо його ідентифікуючих ознак, наведених у додатку №1 до договору №06/ЗМП від 26.02.2014р. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом п.2 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За приписами ч1 ст.2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Статтею 42 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій, в тому числі, надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4, 5, 6 ст.56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом), які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - «Офіційному віснику України», газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України.
Відповідно до статей 99, 100 Конституції України, 7, 15, 42, 55 Закону України «Про Національний банк України» та 66, 67, 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність», з метою забезпечення безпеки та стабільності банківської системи України Постановою №91 від 24.02.2014р. правління Національного банку України було затверджено Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності. Вказана постанова була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.02.2014р. за №323/25100.
Згідно з п.2 вказаного Положення Національний банк приймає рішення про надання кредиту банку для збереження його ліквідності за таких умов: зменшення на 2 % за останні 5 робочих днів до дати звернення банку обсягу вкладів (депозитів) фізичних та юридичних осіб, які обліковуються банком на балансових рахунках 2600, 2602, 2605, 2610, 2615, 2620, 2622, 2625, 2630, 2635, 2650, 2651, 2652, 2655 Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 року за N 918/9517 (зі змінами), та неможливості підтримання банком своєї ліквідності в Національному банку шляхом застосування інших інструментів підтримання ліквідності банків.
Рішення про надання кредиту банку для збереження його ліквідності приймає правління Національного банку. Кредит для збереження ліквідності банку надається банку на строк до 360 днів. Процентна ставка за кредитом для збереження ліквідності банку встановлюється на рівні потрійної облікової ставки Національного банку. Проценти за користування кредитом для збереження ліквідності банк сплачує щомісяця. Національний банк має право приймати рішення про надання кредиту банку для збереження його ліквідності на підставі клопотання банку та пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду (п.3, 4, 5, 6 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності).
За приписами п.7 означеного нормативно-правового акту Національний банк має право приймати рішення про надання кредиту банку для збереження його ліквідності під забезпечення у вигляді майнових прав за укладеними банком-позичальником кредитними договорами з юридичними (крім банків) та фізичними особами, заборгованість за якими класифікована за I категорією якості, а в разі його недостатності - під забезпечення у вигляді майнових прав за укладеними банком-позичальником кредитними договорами з юридичними та фізичними особами, заборгованість за якими класифікована за II категорією якості, відповідно до нормативно-правового акта Національного банку з питань формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями за умови, що: майнові права за кредитним договором не обтяжені іншими зобов'язаннями; заборгованість за кредитним договором обліковується за відповідним балансовим рахунком банку не менше ніж 180 календарних днів; передбачена кредитним договором періодичність сплати боргу встановлена не рідше одного разу на місяць/квартал; стан обслуговування боргу протягом останніх 180 календарних днів поспіль визначений як «високий» або «добрий»; кредити є забезпеченими та забезпечення за ними відповідає вимогам нормативно-правового акта Національного банку з питань формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями.
Національний банк приймає в забезпечення за кредитом для збереження ліквідності банку кредити відповідно до реєстру укладених банком-позичальником кредитних договорів, які відповідають вимогам, передбаченим у пункті 7 цього Положення, за ринковою вартістю, визначеною за результатами оцінки, проведеної відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежним суб'єктом оціночної діяльності (далі - пул кредитів), з коригуючими коефіцієнтами: для заборгованості за кредитами I категорії якості - 0,35; для заборгованості за кредитами II категорії якості - 0,25 (п.8 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності).
Як вбачається з матеріалів справи, дійсно, станом на момент укладання договору застави №06/ЗМП від 26.02.2014р. заборгованість Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. обліковувалась менше 180 днів.
Проте, з приводу періодичності погашення заборгованості за кредитним зобов'язанням слід зауважити, що умовами п.1.2 договору №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. передбачено графік погашення кредиту, який не визначає обов'язку позичальника сплачувати банку грошові кошти кожний місяць чи квартал, проте, суд звертає увагу позивача на те, що п.2.7 вказаного кредитного правочину передбачено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно, не пізніше 31 числа в грудні 2014р., а в інші місяці не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти.
Тобто, умовами кредитного договору №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., права вимоги до боржника за яким було передано в заставу Національному банку України, передбачено обов'язок позичальника щомісячно сплачувати кредитору грошові кошти - проценти за користування кредитом, що у даному випадку узгоджується зі змістом п.7 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності.
Наразі, суд зазначає, що положення пункту 7 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності стосуються саме моменту прийняття правлінням Національного банку України рішення про здійснення кредитування певного банку, що у даному випадку впливає саме на обставини наявності у відповідача 2 підстав для видачі кредиту Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк», а не відповідності нормам законодавства договору застави в частині окремого об'єкту забезпечувального зобов'язання.
Тобто, у даному випадку невідповідність предмету, який було прийнято в заставу Національним банком України, може свідчити саме про порушення останнім визначеного порядку та підстав надання кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, а ніяким чином не може вказувати на невідповідність договору застави №06/ЗМП від 26.02.2014р. в частині передання в заставу майнових прав за договором кредитної №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», вимогам чинного законодавства.
Проте, наразі в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази оспорення позивачем чи іншими особами кредитного договору №06 від 26.04.2014р. та визнання його недійсним у визначеному чинним законодавством України порядку.
До того ж, господарський суд зауважує, що п.9 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності визначено окремі наслідки невідповідності кредитної заборгованості за укладеним банком-позичальником кредитним договором вимогам п.7 вказаного Положення. Зокрема, у даному випадку означені обставини є підставою для повернення банком-позичальником частини заборгованості за кредитом для збереження ліквідності банку або поповнення чи замінити його забезпеченням відповідно до переліку та вимог, установлених у пункті 7 цього Положення, у розмірі, достатньому для задоволення вимог Національного банку за кредитним договором з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, проте, ніяким чином не є підставою для визнання недійсним забезпечувального зобов'язання в цій частині.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що згідно вимог п.16 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності банк для отримання кредиту для збереження ліквідності банку має подати до Національного банку такі документи: клопотання про надання кредиту для збереження ліквідності банку із зазначенням його суми, строку користування ним, напрямів спрямування кредитних коштів; письмове запевнення банку, підписане головою правління (ради директорів) та головою спостережної (наглядової) ради, що забезпечення за кредитом для збереження ліквідності банку відповідає вимогам нормативно-правового акта Національного банку з питань формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та вимогам, визначеним у пункті 7 цього Положення; реєстр укладених банком-позичальником кредитних договорів з юридичними та фізичними особами, що пропонуються в забезпечення Національному банку України (пул кредитів), форма якого наведена в додатку до цього Положення; звіт про оцінку пулу кредитів (акт оцінки пулу кредитів), складений незалежним суб'єктом оціночної діяльності. Клопотання та реєстр укладених банком-позичальником кредитних договорів мають бути підписані головою правління (ради директорів) банку, засвідчені відбитком печатки банку та зареєстровані в банку.
Тобто, нормами чинного законодавства не було передбачено обов'язку банку-позичальника при укладанні договору кредиту для збереження їх ліквідності надавати Національному банку України всі кредитні договори, права вимоги за якими пропонуються в заставу.
У даному випадку при укладанні кредитного договору та договору застави між відповідачами, Національному банку України було надано лише реєстр укладених АТ «Дельтабанк» кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонується у забезпечення відповідачу 2 (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за ІІ категорією якості, який у подальшому визначений як додаток №1 до договору №06/ЗМП від 26.02.2014р. застави майнових прав, що в повному обсязі відповідає вимогам, чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу заявника та інших учасників судового процесу, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.
За приписами ч.1-3 ст.6 Закону України «Про Національний банк України» відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті.
Статтею 71 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей.
У даному випадку при вирішенні розглядуваного спору, з огляду на принципи здійснення правосуддя, визначені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, судом враховано, що укладання між відповідачами кредитного договору та спірного договору застави направлено саме на виконання Національним банком України задач, що покладені на останнього чинним законодавством, зокрема, щодо збереження стабільності банківської системи України шляхом підтримання ліквідності банків, а задоволення позовних вимог заявника могло б призвести до зменшення вартості застави та нівелювання такої правової мети передачі майна в заставу Національному банку України, як забезпечення виконання боржником своїх обов'язків за кредитним правочином.
Одночасно, з приводу наявних описок щодо ідентифікаційних ознак спірного предмету застави, судом прийнято до уваги, що у графі «дата договору» зазначено 27.06.2013р. замість 27.12.2014р. та в графі «дата виникнення заборгованості» вказано 03.07.2013р., суд приймає пояснення представника відповідача 1 про те, що означені невідповідності є технічними описками.
При цьому, суд зауважує, що інші відомості стосовно спірного предмету застави, визначені у додатку №1 до договору №06/ЗМП від 26.02.2014р. застави майнових прав, є вірними та такими, що дають можливість, зокрема, заставодержателю ідентифікувати предмет забезпечавального зобов'язання.
Тобто, у даному випадку наявні помилки у визначенні дати укладання договору та дати виникнення заборгованості не можуть бути достатніми підставами для визнання правочину недійсним в частині передання в заставу майнових прав за договором кредитної №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт».
З приводу посилання відповідача 1 на нікчемність в силу приписів ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» договору від 12.09.2014р. відступлення права вимоги, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент», в якості обґрунтування відсутності порушеного права позивача, суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу ст. ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Як було встановлено судом, 12.09.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. (основний договір), а саме право вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом в розмірі 54 156 500 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі 3 973 454,99 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання правочину, складає 58 129 954,99 грн.
12.02.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» (новий кредитор) було укладено договір №8/2-VP про відступлення права вимоги, згідно умов п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. (основний договір), а саме право вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом в розмірі 51 967 154,26 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі 1 774 552,73 грн. Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання правочину складає 53 741 706,99 грн.
Тобто, з наведеного вбачається, що право вимоги до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» за договором кредитної лінії №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р. позивачем було набуто саме на підставі договору укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент».
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Наразі, суд зазначає, що нікчемність, на думку відповідача 1, правочину щодо заміни кредитора, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент», не є на теперішній час підставою вважати договір відступлення права вимоги, укладений між позивачем та третьою особою 1, недійсним, оскільки останній таким у відповідності до вимог чинного законодавства України не визнавався. Вказані висновки суду повністю узгоджуються з презумпцією правомірності правочину, визначеною ст.204 Цивільного кодексу України.
Отже, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку стосовно наявності у позивача права на звернення до суду з розглядуваним позовом з огляду на те, що на теперішній час підстава для виникнення у останнього права вимоги до третьої особи 2, яка передана в заставу за спірним правочином, не скасована та не визнана недійсною.
Одночасно, суд зазначає, що у разі визнання недійсним у визначеному чинним законодавством порядку договору від 12.02.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група», сторони не позбавлені права та можливості звернутись до суду з заявою про перегляд рішення по справі №910/3117/17 за нововиявленими обставинами.
Крім того, суд вважає за доцільне наголосити на безпідставності посилань відповідача 1 на приписи ст.241 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків вчинення правочину представником юридичної особи з перевищенням повноважень, оскільки підставою позовних вимог у розглядуваній справі є саме невідповідність спірного договору вимогам Постанови №91 від 24.02.2014р. правління Національного банку України «Про затвердження Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності» та п.1 ч.1 ст.42 Закону України «Про Національний банк України».
За таких обставин, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Правнича консалтингова група» до 1. Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», 2. Національного банку України про визнання недійсним договору №06/ЗМП від 26.02.2014р. застави майнових прав в частині передання в заставу майнових прав за договором кредитної №ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт».
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32,33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні позову.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 12.06.2017р.
Суддя Т.М. Ващенко