номер провадження справи 12/63/17
01.06.2017 Справа № 908/869/17
Суддя Господарського суду Запорізької області Смірнов О.Г.,
За участю секретаря судового засідання Бамбизова М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/869/17
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ»
до відповідача: Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»
про стягнення 50810,10 грн.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 25.05.2017 року
від відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення грошових коштів в сумі 50810,10 грн. у зв'язку із невиконанням рішення Господарського суду Запорізької області від 09.03.2016 року по справі № 908/190/16.
25.05.2017 року на адресу суду від відповідача у справі надійшов письмовий відзив на позовну заяву згідно ст. 59 ГПК України, в якому просить суд позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ» залишити без задоволення, мотивуючи свою позицію наступним:
- позивачем невірно визначено суму на яку нараховуються збитки від інфляції та три процента річних, оскільки розмір основного боргу, згідно рішення суду у справі №908/190/16 становить 232050,00 грн. і саме на нього мають здійснюватися нарахування, оскільки рішенням суду з відповідача стягнуто заборгованість за договором купівлі товару;
- стягнуті за рішенням суду у справі №908/190/16судом три процента річних та інфляційні витрати є способом захисту майнового права та інтересу кредитора та не є грошовими зобов'язаннями у розумінні положень ст. 509 ЦК України;
- вказує, що не є грошовими зобов'язаннями компенсація понесених позивачем судових витрат у зв'язку зі зверненням о суду та розглядом справи;
- при розрахунку заборгованості позивачем не враховано п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Від позивача 25.05.2017 року надійшли в порядку ст. 22 ГПК України пояснення щодо розрахунку позовних вимог та додаткові докази в їх обґрунтування.
Через канцелярію суду 01.06.2017 року від позивача надійшли докази по справі.
Безпосередньо в судовому засіданні 01.06.2017 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судове засідання 09.02.2016 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому суд дійшов висновку, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача та викладені у відзиві відповідача, суд встановив:
Позов мотивовано тим, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.03.2016 року у справі № 908/190/16 частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ», а саме стягнуто з Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ» 232050,00 грн. основного боргу, 14856,52 грн. 3% річних, 185289,81 грн., витрати по сплати судового збору в розмірі 6482,30 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.03.2016 року у справі № 908/190/16 встановлено, що заборгованість у розмірі 232050,00 грн. виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань перед позивачем щодо оплати за договором поставки № 12-07/13 від 12.07.2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ» та Дочірнім підприємством «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», відповідно до умов якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, здійснювати на замовлення замовника поставку товару у 2013 році - механізмів і обладнання для нанесення дорожньої розмітки, перелік і кількість якої визначається згідно додатку до договору, а замовник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти і оплатити такий товар та послуги по його доставці.
Разом с тим, рішенням суду від 09.03.2016 року у справі № 908/190/16 стягнуто з відповідача на користь позивача три процента річних за період з 03.12.2013 року по 20.01.2016 року в сумі 14856, 52 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 185289,81 грн. за період з грудня 2013 року по грудень 2015 року, оскільки відповідач у встановлений термін заборгованість не оплатив, та весь цей час він користувався грошовими коштами позивача, в зв'язку з інфляційними процесами в державі,
За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень (стаття 33 ГПК України). Водночас статтею 35 ГПК України визначені підстави звільнення від доказування. Так, згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Факти, встановлені вищевказаними рішеннями судів у господарській справі, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню з огляду на приписи ч. 3 статті 35 ГПК України, а тому мають для суду при розгляді даної справи обов'язковий характер.
На виконання вказаного рішення у зв'язку з набранням ним законної сили господарським судом був виданий наказ від 21.04.2016 року.
Матеріали справи свідчать про те, що постановою відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 07.04.2017 року з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 21.04.2016 року у справі № 908/190/16, закінчено виконавче провадження № 50698689, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із перерахуванням стягувачу суми боргу в повному обсязі.
Так, виконання відповідачем рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.03.2016 року у справі № 908/190/16 підтверджується копія банківських виписок:
- від 21.10.2016 року на суму 102453,86грн.;
- від 27.10.2016 року на суму 150000,00 грн.;
- від 17.11.2016 року на суму 350000,00 грн.;
- від 24.11.2016 року на суму 350000,00 грн..
Проте, позивач в позові вказує, що відповідачем несвоєчасно виконано рішення Господарського суду Запорізької області від 09.03.2016 року у справі № 908/190/16 щодо 232050,00 грн. основного боргу, 14856,52 грн. 3% річних, 185289,81 грн., витрат по сплаті судового збору в розмірі 6482,30 грн. на загальну суму 438678,63 грн., у зв'язку із чим просить суд стягнути з відповідача три процента річних в сумі 8635,81 грн. та 186224,45 грн. інфляційних витрат за період з 09.03.2016 року по 17.11.2016 року.
Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Матеріали справи свідчать, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.03.2016 року у справі № 908/190/16 встановлено неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 12-07/13 від 12.07.2013 року щодо оплати за отриманий товар в сумі 232050,00 грн., яка і стягнута за вказаним рішенням суду.
Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 09.03.2016 року у справі № 908/190/16 сума заборгованості за договором поставки № 12-07/13 від 12.07.2013 року в розмірі 232050,00 грн. сплачена відповідачем 21.10.2016 року та 27.10.2016 року, про що свідчать банківські виписки:
від 21.10.2016 року на суму 102453,86грн.;
від 27.10.2016 року на суму 150000,00 грн..
В силу загальних норм, викладених у статті 599 ЦК України та частини першої ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Позивач довів те, що зобов'язання щодо оплати суми заборгованості у розмірі 232050,00 грн. належним чином, вчасно, з боку відповідача не були виконані, що підтверджується банківськими виписками та постановами відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про відкриття виконавчого провадження № 50698689 від 07.04.2016 року та закінчення виконавчого провадження 07.04.2017 року.
Відтак, оскільки відповідачем несвоєчасно виконано рішення Господарського суду Запорізької області від 09.03.2016 року у справі № 908/190/16 щодо 232050,00 грн. основного боргу, 14856,52 грн. 3% річних, 185289,81 грн., витрат по сплаті судового збору в розмірі 6482,30 грн. на загальну суму 438678.63 грн., позивач просить з посиланням на приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача три процента річних в сумі 8635,81 грн. та 186224,45 грн. інфляційних витрат за період з 09.03.2016 року по 17.11.2016 року.
Разом з тим, перевіривши розрахунок трьох процентів річних суд дійшов висновку про її перерахунок, оскільки позивачем не враховано, що основний борг за рішенням суду у справі №908/190/16 становить 232050,00 грн. і саме на нього мають здійснюватися нарахування, оскільки стягнута заборгованість виникла з договору поставки № 12-07/13 від 12.07.2013 року, а стягнуті рішенням суду три процента річних та інфляційні витрати є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові і не є грошовими зобов'язаннями у розумінні положень ст. 509 ЦК України. Також, не є грошовими зобов'язаннями компенсація понесених позивачем судових витрат у зв'язку зі зверненням о суду та розглядом справи в розумінні ст. 44 ГПК України та Закону України «Про судовий збір». Окрім того, при розрахунку заборгованості позивачем не враховано п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Відтак, суд з власної ініціативи здійснив перерахунок трьох процентів річних за допомогою програми «Законодавство»:
1) на заборгованість за період з 09.03.2016 року по 20.10.2016 року від суми 232050,00 грн. три проценти річних складають 4279,61 грн.;
2) на заборгованість за період з 21.10.2016 року по 26.10.2016 року від суми 129596,14 грн. три проценти річних складають 53,11 грн..
Так, з врахуванням викладеного, за розрахунком суду, загальна сума трьох процентів річних за прострочення оплати стягнутої за рішенням суду заборгованості становить 4332,72 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ» до Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» підлягають задоволенню частково в сумі 4332,72 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача суми інфляційних витрат суд зазначає наступне.
Так, з розрахунку інфляційних витрат позивача вбачається, що інфляція нарахована останнім на суму 438678,63 грн., що складається з 232050,00 грн. основного боргу, 14856,52 грн. 3% річних, 185289,81 грн., витрат по сплаті судового збору в розмірі 6482,30 грн. стягнутих за рішенням суду від 09.03.2016 року у справі № 908/190/16. Позивачем при розрахунку також не враховано, що основний борг за вказаним рішенням суду становить 232050,00 грн. і саме на нього мають здійснюватися нарахування інфляційних витрат.
Інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Судом з власної ініціативи здійснено перерахунок суми інфляційних витрат за допомогою програми «Законодавство» в наслідок чого сума інфляційних витрат річних за період з 09.03.2016 року по 20.10.2016 року від суми боргу 232050,00 грн. складає 20536,10 грн. На період з 21.10.2016 року по 26.10.2016 року інфляційні витрати не нараховуються.
За таких обставин, позовні Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ» до Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 20536,10 грн.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.
У судовому засіданні, яке відбулося 01.06.2016 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 598, 599, 625 ЦК України, ст. ст. 193, 202, ГК України, ст. ст. 42, 43, 33, 34, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 75, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ» до Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, код. ЄДРПОУ 32025623 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ», 69083, м. Запоріжжя, вул. Складська, буд. 8, код ЄДРПОУ 34676864, три процента річних в сумі 4332 (чотири тисячі триста тридцять два) грн. 72 коп., інфляційні витрати в сумі 20536 (двадцять тисяч п'ятсот тридцять шість) грн. 10 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 783 (сімсот вісімдесят три) грн. 11 коп., видавши наказ.
3. У задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ» щодо стягнення трьох процентів річних в сумі 4303,09 грн. відмовити.
4. У задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Запорізький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промснабресурс ХХІ» щодо стягнення інфляційних витрат в сумі 21638,40 грн. відмовити.
Повне рішення складено - 06.06.2017 року
Суддя О.Г.Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.