07 червня 2017 р. Справа № 804/2638/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача Науменко К.І. ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
24.04.2017р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області щодо надання позивачеві невірної довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання №Б-с-136 від 31.01.2017р., виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі 1600 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області надати ОСОБА_3 довідку про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі 3200 грн., встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2017р.».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач з квітня 1990р. по 31 грудня 2010р. працював головою суду та суддею Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська, має загальний стаж роботи на посаді судді понад 28 років та йому відповідно до ч.3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 07.07.2010р. було призначене щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, розмір якого залежав від розміру мінімальної заробітної плати працюючого судді, який станом на грудень 2016р. дорівнював 16000 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2017р.» з 01.01.2017р. встановлена мінімальна заробітна плата на 2017р. у розмірі 3200 грн. на місяць, а отже, на думку позивача, його щомісячне довічне грошове утримання з 01.01.2017р. мало бути перераховане виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 3200 грн. У зв'язку з вказаним, позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому довідки про заробітну плату працюючого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпро на січень 2017р. з метою подальшого вирішення питання про перерахунок його розміру щомісячного довічного грошового утримання. 31.01.2017р. відповідач видав позивачу довідку за № Б-с-136, у якій зазначив розмір заробітної плати судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на рівні 16000 грн. пославшись при цьому усно на п.3 розділу ХП «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №1774 від 06.12.2016р., яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Позивач не погоджується з такими доводами відповідача і вважає дії відповідача протиправними щодо видачі йому довідки про заробітну плату судді на рівні 1600 грн. замість 3200 грн. у зв'язку з тим, що відповідно до ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, окрім як Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Крім того, позивач посилається і на те, що відповідно до вимог п.23 розділу ХП «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. згідно якого до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тобто відповідно до ст.129 Закону від 07.07.2010р., у яку жодні зміни не вносилися, а тому вважає, що суддівська винагорода повинна виплачуватися виходячи з мінімальної заробітної плати, яка з 01.01.2017р. становить 3200 грн. і, у такому випадку, довідка про розмір заробітної плати судді повинна бути видана позивачеві для вирішення питання про перерахунок позивачеві щомісячного довічного грошового утримання судді на рівні 32000 грн. Окрім того, в усних поясненнях позивач зазначив, що Закон №1774 від 06.12.2016р. не може бути застосований для визначення суддівської винагороди, так як суддівська винагорода не може визначатися будь-якими іншими законами та, на думку позивача, звужує зміст прав та обов'язків позивача, що є гарантією незалежності судді, що підтверджено і відповідними судовими рішеннями, зокрема, постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі №П/811/322/17 за якими позовні вимоги були задоволені щодо питання нарахування та виплати суддівської винагороди, виходячи із мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017р. на рівні 3200 грн.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, 16.05.2017р. надіслав на адресу суду заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі посилаючись на те, що видаючи позивачеві довідку про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 16000 грн. на місяць, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і зазначив, що у відповідача не було підстав для видачі довідки позивачу про заробітну плату на рівні мінімальної заробітної плати у розмірі 3200 грн. через те,що згідно ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-УШ суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими у встановленому цим Законом порядку у межах річної суми видатків, передбачених Державним Бюджетом України на поточний фінансовий рік у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Згідно ст.148 Закону №1402 встановлено, що головним розпорядником коштів Державного бюджету щодо фінансового забезпечення діяльності суддів є ДСА України, а за ст.ст. 22,23 Бюджетного кодексу України бюджетні платежі здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Також, відповідно до повноважень ДСА доведено до відома Територіальних управлінь ДСА роз'яснення щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у 2017р., зокрема, про те, що з 01.01.2017р. судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання отримують суддівську винагороду з посадовим окладом 16000 грн. для місцевих судів ( лист ДСА від 13.01.2017р. №11-256/17, від 26.01.2017р. №11-662/14). Так, Територіальним управлінням до суду першої інстанції було надано штатний розпис Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на 2017р., який відповідно до Закону погоджений з головою суду та затверджений начальником Територіального управління Державної судової адміністрації, в якому визначено посадовий оклад судді у розмірі 16000 грн. Отже, на думку відповідача, ні в Законі України «Про Державний бюджет України на 2017р.», ні в кошторисі не передбачено посадового окладу у розмірі 32000 грн. для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя. До того ж, ч. 1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення) затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Також відповідач посилається і на ст. 95 Конституції України, ряд рішень Конституційного Суду України від 25.01.2012р. №3-рп/2012, від 26.12.2011р. №20-рп/2011 і рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2013р. у справі «Савіцкас та інші проти Литви». За викладеного, відповідач вважає, що суддівська винагорода не може ставитися в залежність лише від норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки суди фінансуються із Державного бюджету України у межах річної суми видатків на поточний фінансовий рік у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. У письмових запереченнях відповідач просив провести розгляд даної справи за відсутності представника відповідача у зв'язку з великою завантаженістю.
Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Враховуючи наведене, висловлене відповідачем у запереченнях клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача, вислухавши думку позивача з цього питання, строки розгляду справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача з урахуванням наданих відповідачем заперечень.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 07.06.2017р.
У ході судового розгляду справи судом були встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_3 з квітня 1990р. по 31.12.2010р. працював на посаді судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та головою цього суду, що підтверджується відомостями, наведеними у наданій суду копії трудової книжки (а.с.57-60).
Позивачеві було призначено щомісячне довічне грошове утримання у зв'язку з виходом у відставку у розмірі, встановленому ч.3 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. у розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, розмір якого залежав від розміру мінімальної заробітної плати посадового окладу працюючого судді місцевого суду, який на грудень 2016р. дорівнював 16000 грн.
У зв'язку з тим, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017р.» з 01.01.2017р. була встановлена мінімальна заробітна плата на рівні 3200 грн. та з метою перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання, позивач 04.01.2017р. звернувся до відповідача з заявою про надання йому довідки про заробітну плату працюючого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська на січень 2017р. (а.с.6).
31.01.2017р. Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Дніпропетровській області було видано позивачеві довідку за №Б-с-136, у якій відповідач зазначив посадовий оклад судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська станом на 01.01.2017р. у розмірі 16000 грн. (а.с.7).
Позивач оспорює дії відповідача щодо видачі довідки про заробітну плату працюючого судді у розмірі 16000 грн., вважає їх протиправними, оскільки з 01.01.2017р. розмір мінімальної заробітної плати згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2017р.» становить 3200 грн., а тому вважає, що посадовий оклад працюючого судді відповідно до ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. повинен становити 32000 грн. з урахуванням того, що будь-які зміни до цього Закону не вносились та суддівська винагорода, в тому числі і щомісячне довічне грошове утримання не можуть визначатися будь-якими іншими нормативно-правовими актами, крім Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Заслухавши позивача, який брав участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Правовідносини щодо суддівської винагороди та відповідно і щомісячного довічного грошового утримання судді врегульовуються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. № 1402-УШ (далі - Закон №1402), ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-УІ, що діє в частині нарахування та виплати суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання (далі - Закон № 2453), Законом України «Про Державний бюджет України на 2017р.» та Бюджетним кодексом України.
Згідно до ч.1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402 встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Абзацом 1 ст.22 розділу ХП «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
В той же час, п.23 розділу ХП «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання, суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України,2010р., №№41-45, ст.529; 2015р., №№18-20, ст.132 із наступними змінами).
Так, ч.3 ст.133 Закону № 2453 встановлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
06.12.2016р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 1774 (далі - Закон № 1774), який набрав чинності з 01.01.2017р. за п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону було установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 грн.
Згідно ст.ст.7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017р.» прожитковий мінімум на працездатну особу станом на 01.01.2017р. установлено у розмірі 1600 грн., а мінімальна заробітна плата на місяць - 3200 грн.
Аналіз наведених вище норм чинного законодавства України свідчить про те, що до 01.01.2017р. посадовий оклад судді місцевого суду залежав від розмірі мінімальної заробітної плати, який станом на 01.12.2016р. складав 1600 грн. та після 01.01.2017р. Законом №1774 були внесені зміни до Закону № 1402 та визначено посадовий оклад судді місцевого суду у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, при цьому, п.23 розділу ХП Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 визначено, що суддя місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до Закону №2453 - (10 мінімальних заробітних плат).
Між тим, Законом №1774 встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати і до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 грн.
Таким чином, вказаний Закон № 1774, є чинним на момент розгляду даної справи, не визнаний неконституційним у встановленому законодавством України порядку, а отже, норми Закону № 1774 підлягають застосуванню з урахуванням того, що згідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
Також, суд виходить із того, що ч.1 ст. 135 Закону №1402 встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, проте, вказана норма статті не забороняє законодавцю внесення змін до вказаного Закону №1402 в частині визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді іншими законами, зокрема, Законом №1774.
Так, як видно з аналізу змісту Закону № 1774, вказаним законом були також внесені і зміни в частині визначення розміру суддівської винагороди шляхом викладення ст. 135 Закону № 1402 у іншій редакції, яка набрала чинності також із 01.01.2017р. та вказані норми статті застосовуються у даний час при обчисленні та виплаті суддівської винагороди, є чинною та не визнана неконституційною.
З огляду не викладене, у адміністративного суду відсутні будь-які обґрунтовані підстави не застосовувати п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774, в той час, коли застосовується і діє ст.135 Закону № 1402 щодо визначення розміру суддівської винагороди зі змінами та доповненнями, які також були внесені Законом № 1774 та є чинною на момент розгляду цієї справи.
До того ж, слід зазначити, що ч.1 ст.135 Закону №1402 не забороняє законодавцю вносити зміни до цього Закону, в тому числі і щодо визначення розміру суддівської винагороди іншими законами, що неодноразово було підтверджено внесенням змін як до Закону № 2453, Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015р. № 192-УШ, так і до Закону № 1402.
Також судом враховуються і норми ст.22 Конституції України про те, що конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як встановлено в судовому засіданні із пояснень позивача, а також із наявних в матеріалах справи документів, позивачу було надано довідку про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №Б-с-2175 від 12.12.2016р. у якій зазначено, що заробітна плата діючого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська станом на 01.12.2016р. становить 16000 грн.(оклад) та 11200 грн. (надбавка за вислугу років -70% окл.) (а.с.8).
Разом з тим, і довідка за №Б-с-136 від 31.01.2017р. містить ті ж самі відомості про заробітну плату працюючого судді з посадовим окладом 16000 грн. станом на 01.01.2017р. (а.с.7).
Таким чином з аналізу вказаних довідок та норм чинного законодавства, внесенням змін Законом № 1774 до законів України (у яких було визначено мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для визначення посадових окладів), в частині щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників, звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача не відбулося, а отже, відсутні порушення вимог ст.22 Конституції України.
Також не відбулося і порушення гарантій незалежності суддів, які встановлені ст.ст.48, 52 розділу Ш, статті 117 розділу УІІ, розділах ІХ,Х Закону № 2453 в редакції Закону №192, оскільки суддівська винагорода визначалася із розміру 1600 грн. станом на 01.12.2016р., так і залишилася на рівні 1600 грн. станом на 01.01.2017р. для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання.
Що стосується щомісячного довічного грошового утримання позивача, то згідно вищенаведених довідок його грошове утримання із розрахунку посадового окладу судді 16000 грн. та надбавки за вислугу років (70%-окл.)-11200 грн. становить у загальній сумі 27200 грн. та виходячи з 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді згідно ч.3 ст.138 Закону №2453(чинного на момент призначення позивачу грошового утримання) щомісячне довічне грошове утримання позивача як судді у відставці становить 24480 грн. (27200/100х90).
На переконання суду щомісячне довічне грошове утримання позивача на рівні 24480 грн. є належним щомісячним довічним грошовим утриманням для судді у відставці та є гарантією незалежності судді з урахуванням рівня фінансового та соціального забезпечення населення країни, які отримують набагато менші пенсії та заробітні плати ніж судді у відставці.
Також, приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із того, що у відповідності до вимог ст. 148 Закону № 1402 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо, зокрема місцевих судів.
Статтею 149 Закону № 1402 встановлено порядок фінансування судів згідно якого встановлено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку встановленому Бюджетним кодексом України.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом України Про Державний бюджет України.
Відповідно до ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші видатки заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Як вказав відповідач у своїх запереченнях, ні в Законі України "Про Державний бюджет України на 2017р.,ні в кошторисі Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська не передбачено посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання та не здійснює правосуддя, у розмірі 32000 грн. (а.с.16).
Зі змісту ч.2 ст. 95 Конституції України видно, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір, цільове спрямування цих видатків.
Так, у своєму рішенні Конституційний Суд України від 25.01.2012р. №3-рп/2012 зазначив, що однією із ознак України, як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.
Також і згідно правової позиції Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 26.12.2011р. №20-рп/2011 встановлено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Одночасно суд вважає за необхідне застосувати у даних правовідносинах і рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2013р. у справі «Савіцкас та інші проти Литви» у якому суд зазначив: «коли економічна і фінансова ситуація в державі значно погіршується», що міститься в пункті 3 статті 11 Закону про суди, повинен бути витлумачений так, що у зв'язку з фундаментальними змінами економічної та фінансової ситуації в державі через особливі обставини (економічна криза, стихійні лиха, тощо) в державі виникає надзвичайно складна економічна і фінансова ситуація. У такому разі з об'єктивних причин може бути нестача ресурсів для здійснення функцій держави та задоволення суспільних потреб, у тому числі гарантування матеріально-фінансових потреб судів. За таких обставин законодавець може змінити правове регулювання, що встановлює рішень заробітної плати для різних осіб, і ввести правове регулювання по заробітній платі, яке є менш сприятливою, якщо це необхідно для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави, а також захисту інших конституційних цінностей. Крім того, Європейський суд підкреслив, що у разі дуже серйозної економічної та фінансової ситуації бюджетне фінансування всіх державних установ слід переглянути і зменшити. Якщо у разі дуже серйозної економічної ситуації правові акти зазначатимуть, що фінансування судів і заробітної плати не може бути зменшено тільки щодо суддів, це означатиме, що суди необґрунтовано відрізнятимуться від інших державних установ і судді необґрунтовано виділятимуться серед інших осіб, які здійснюють функції в державних установах.
За викладеного, враховуючи тяжку економічну та фінансову ситуацію, яка склалася у державі, низьким рівнем матеріального забезпечення інших громадян України, які отримують пенсії та мінімальні заробітні плати на нижчому рівні, ніж судді, те, що у державі протягом трьох років триває антитерористична операція через агресію із захоплення територій України Росією, суд приходить до висновку, що незважаючи на все вказане позивачеві як судді у відставці не був знижений його рішень матеріального забезпечення державою та його рівень отримання щомісячного довічного грошового утримання на рівні 24480 грн. на місяць є належним та таким, що не порушує гарантії незалежності суддів.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В той же час, і ч.1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Позивачем у ході судового розгляду справи не надано жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про протиправність дій відповідача при наданні йому довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 31.01.2017р. з посадовим окладом судді у розмірі 16000 грн. станом на 01.01.2017р. з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства України.
Доводи позивача про те, що у Закон № 2453 не вносилися зміни щодо визначення розміру суддівської винагороди є помилковими та не приймаються судом до уваги з урахуванням вимог п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774, який прийнятий 16.12.2016р. та набрав чинності з 01.01.2017р. та яким передбачено, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 грн., при цьому, судом враховується, що дана норма не визнана неконституційною у встановленому порядку.
Судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення вимоги позивача про врахування під час прийняття вказаного рішення наданих позивачем постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.03.2017р. та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017р. у справі №П/811/322/17 з огляду на те, що вказані судові рішення не стосуються прав і обов'язків позивача щодо отримання довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, а тому не можуть бути визнані обставинами, що звільнені від доказування у відповідності до вимог ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки згідно вказаної норми звільняються від доказування обставини у справі, які встановлені судовим рішенням у адміністративній справі, яке набрало законної сили та за умови, якщо у справі беруть ті ж самі сторони щодо яких встановлені ці обставини.
Проте, аналіз наданих вищенаведених судових рішень свідчить про те, що позивач та відповідач у даній справі не були сторонами у адміністративній справі №П/811/322/17, а тому підстави для їх врахування при розгляді цієї справи у адміністративного суду відсутні.
Разом з тим, відповідачем наведено достатніх доказів та у запереченнях наведено достатньо обгрунтованих підстав, які свідчать про законність та обґрунтованість його дій під час надання позивачеві довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді № Б-с-136 від 31.01.2017р.
Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги викладене та перевіривши дії відповідача з приводу правомірності надання відповідачем довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 31.01.2017р., у якій посадовий оклад судді визначений у розмірі 16000 грн., суд приходить до висновку про те, що відповідачем дії вчинені у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати йому довідку про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 3200 грн., встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2017р.» з огляду на те, що вказані позовні вимоги є похідними та можуть бути задоволені лише за умови визнання протиправними дій відповідача.
Статтями 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 12.06.2017р.
Суддя С.О. Конєва