Справа №477/2427/16-ц 08.06.2017 08.06.2017 08.06.2017
Провадження №22-ц/784/1142/17
Категорія: 48 Головуючий у першій інстанції - ОСОБА_1
Суддя-доповідач апеляційного суду - ОСОБА_2
8 червня 2017 року. м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Шаманської Н.О.,
суддів - Данилової О.О., Коломієць В.В.,
із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_3, відповідачки - ОСОБА_4 та її представника -ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_4
на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 31 березня 2017 року, ухваленого за позовом
ОСОБА_6
до
ОСОБА_4
про поділ спільного майна подружжя,
У грудні 2016 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
Позивач зазначав, що перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 19 травня 2006 року до 8 вересня 2016 року. Під час шлюбу вони придбали житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані по вул. Сонячній, 20 в с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області.
Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу між ними не було досягнуто згоди про поділ вказаного нерухомого майна, позивач просив поділити спірне майно, виділивши йому у власність ? частину житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані по вул. Сонячній, 20 в с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області.
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 31 березня 2017 року позов задоволено. Виділено у власність ОСОБА_6 ? частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будов та споруд, а також ? частину земельної ділянки, що розташовані за адресою: Миколаївська область, Вітовський (Жовтневий) район, с. Полігон, вул. Сонячна, 20. У власності ОСОБА_4 залишена інша ? частина вищезазначеного житлового будинку та земельної ділянки.
Додатковим рішенням цього ж суду від 4 травня 2017 року розподілені судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на те, що спірне майно придбано за її кошти, одержані від продажу належного їй майна, а тому є її особистою власністю, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на підставі наступного.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, мету придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо доведено, що набуття майна відбулося за час шлюбу і кошти подружжя.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Між тим, у разі встановлення того, що майно набуте за час шлюбу, за чинним сімейним законодавством презюмується його належність подружжю. Той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести.
Так, судом встановлено, що з 2004 року сторони перебували у фактичних шлюбних стосунках, від яких мають сина ОСОБА_6 Массіміліано, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вподальшому, 19 травня 2006 року, міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який за рішенням суду від 8 вересня 2016 року було розірвано.
Під час шлюбу, а саме 21 жовтня 2009 року, на ім'я ОСОБА_4 було придбано житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані по вул. Сонячній, 20 в с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області.
Зі змісту договору, продаж майна здійснено за 222 496, 60 грн. ( а.с.27).
Позивач, звертаючись до суду наполягав на тому, що на придбання будинку та земельної ділянки він витратив свої особисті кошти, які були ним надіслані в Україну з-за кордону по системі Western Union в період з 1 січня 2007 року по 24 липня 2008 року у загальній сумі 38 267,35 доларів США, що підтверджується довідкою філії акціонерного банка «Південний» від 21 серпня 2009 року( а.с..16).
В той же час, заперечуючи проти позову, відповідачка наполягала на тому, що кошти витрачені на придбання будинку та земельної ділянки є її особистими коштами, які вона отримала від продажу належного їй майна.
З матеріалів справи вбачається, що дійсно 21 липня 2009 року відповідачка з іншими співвласниками продала належну їй 1/3 частину квартири загальною вартістю 104 598 грн., тобто частка відповідачки склала 34 866 грн.
Згідно договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2009 року відповідачка продала належну їй земельну ділянку вартістю 32 205 грн.
Отже, в розпорядженні ОСОБА_4 з продажу вказаного майна перебувало 67 071 грн.
Разом з цим, як пояснила відповідачка в засіданні судової колегії, купівля-продаж спірного майна фактично відбулася в кредит. В день укладення договору сума частково була сплачена продавцю майна, а на іншу частину продавець майна ОСОБА_7 перевела свій борг перед АКІБ «УкрСибБанком» на відповідачку. 21 жовтня 2009 року було укладено договір іпотеки, за яким на ОСОБА_4 переведено боргові зобов'язання ОСОБА_7 в сумі 222 496 грн. ( а.с.70-73).
Зобов'язання зі сплати вказаного кредиту було виконано лише у листопаді 2012 року ( а.с. 77), тобто в період шлюбу сторін.
Отже, зазначені докази свідчать про те, що на придбання спірного будинку та земельної ділянки були витрачені спільні кошти подружжя.
Доказів, які б безперечно свідчили про те, що на придбання спірного майна були витрачені лише особисті кошти відповідачки матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонам доказам та дійшов вірного висновку про те, що зазначена квартира є спільною сумісною власністю сторін, оскільки вказане майно вони придбали за час шлюбу та за спільні кошти. Тому, з врахуванням положень ч. 1 ст. 70 СК України, вірно визначив частки подружжя у спірній квартирі рівними, виділивши у власність позивача ? частину житлового будинку та земельної ділянки.
Доводи апелянта про те, що спірна квартира є її особистої власністю, тому що придбана лише за її кошти, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки доказів які б свідчили про те, що відповідачка мала достатньо коштів для придбання спірного майна, матеріали справи не містять. Тоді як позивачем надані докази наявності в нього достатніх коштів для придбання спірного майна, що унеможливлює збільшення частки відповідачки в спірному майні.
Переведення боргу за кредитним договором від продавця майна на відповідачку, не можна вважати належним та допустимим доказом придбання майна за особисті кошти відповідачки, оскільки як пояснила остання кредитний борг погашався до листопада 2012 року, тобто за спільні кошти у період шлюбу з позивачем.
Витрати понесені відповідачкою на утримання будинку не можуть бути підставою для збільшення її частки в спільному майні подружжя.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 - 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 31 березня 2017 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: О.О. Данилова
ОСОБА_8