Справа № 2- 3 /09 р.
19 жовтня 2009 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Зими І.Є.
при секретарі Савула О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Залізничної рай адміністрації Львівської міської ради, треті особи Перша Львівська держнотконтора, ОКП ЛОР»БТІ та ЕО», ЛКП» Сріблястий», ВДВС Залізничного РУЮ м. Львова, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсними договорів ,-
05.07.04 року позивачка звернулася до суду з заявою, в якій просила суд постановити рішення, яким визнати недійсним розпорядження Залізничної рай адміністрації від 13.02.03 р. № 85 у частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 ОСОБА_3 на вказану квартиру, визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаного житла між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 05.04.03 р., усунути перешкоди позивачці у користуванні спірним житлом шляхом вселення у квартиру. В подальшому вимоги були доповнені : позивачка також просила суд визнати недійсним договір дарування спірного житла, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 04.07.03 р., договір купівлі-продажу квартиру, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 16.08.04 р., та договір купівлі - продажу, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 21.01.05 р. Заяву мотивує тим, що 16.02.02 р. Залізничним райсудом м. Львова було винесено рішення по справі за позовом ОСОБА_2 , яким позивачку було визнано такою, що втратила право на користування квартирою № 94 по вул. Любінська, 156 у м. Львові. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 26.05.03 р. рішення районного суду було скасоване та постановлене нове рішення про відмову у позові про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житлом за вказаною адресою. На підставі рішення суду позивачка відновила реєстрацію за адресою спірного житла, проте доступу до квартири немає, а дізналась, що її колишній чоловік приватизував квартиру та в подальшому житло неодноразово відчужувалось. На даний час власником квартири згідно даних ОКП ЛОР»БТІ та ЕО» є ОСОБА_6. Оскільки порушені її житлові права, просила позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги, покликаючись на викладені в заяві мотиви. Крім того пояснив, що незважаючи на ухвалу суду про накладення арешту на спірну квартиру, неодноразово укладались договори на її відчуження. Відповідачів по справі не можна вважати добросовісними набувачами, оскільки їм було відомо про наявність судового спору, так як вже 26.06.03 р. позивачка відновила реєстрацію за адресою спірної квартири і працівники ЛКП повідомляли про цей факт кожному з власників житла. Крім того, ОСОБА_4 з неповнолітньою дитиною вже після відчуження квартири зареєструвались за вказаною адресою і на даний час фактично вони розпоряджаються цим житлом, хоча документально ніби-то зазначаються інші власники.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засіданні не з»явився повторно. Оскільки на даний час невідоме його місце проживання, двічі давались оголошення у газету « Високий замок» про виклик відповідача в судові засідання.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_4 заперечили проти позову та пояснили, що спірну квартиру відповідачка отримала в дар від своєї матері - ОСОБА_3, яка придбала житло у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу. На момент укладення вказаних договорів відповідачці нічого не було відомо про будь-який судовий спір, який виник між колишнім подружжям ОСОБА_2, відтак відповідачка була добросовісним набувачем квартири. В подальшому квартира АДРЕСА_1 нею була продана ОСОБА_5 , яка в подальшому відчужила дане житло громадянину ОСОБА_9 ОСОБА_6, що за словами відповідачки є родичем її чоловіка, також громадянина ОСОБА_9. Дійсно з 2004 року вона та її син зареєстровані за адресою спірного житла, проте реєстрацію було проведено за згоди власника. І в подальшому новий власник не заперечував їх право на користування спірним житлом. Крім того її матері ОСОБА_3 відомо про судове засідання проте вона не могла з»явитись із-за стану здоров»я. Відповідачка також по телефону зв»язувалась з ОСОБА_6 та повідомляла його про судовий розгляд та дане судове засідання, проте він пояснив, що жодних офіційних повідомлень не отримував.
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в судові засідання не з»явились повторно, хоча належним чином повідомлялись судом про час та місце розгляду справи. Крім того, з листа, який було скеровано судом безпосередньо на адресу відповідача ОСОБА_6 вбачається, що за вказаною в договорі адресою він не проживає.
Представник Залізничної райадміністрації Львівської міської ради в судовому засіданні пояснив, що у вирішенні даного спору покладається на рішення суду. Крім того пояснив, що на момент приватизації житла ОСОБА_2 було представлено довідку ЛКП , відповідно до якої лише він був зареєстрований за адресою спірної квартири. В подальшому подав заяву про розгляд справи у його відсутності.
В адресу суду поступили заяви від представника ОКП ЛОР»БТІ та ЕО», приватного нотаріуса ОСОБА_7, Першої Львівської держнотконтори про розгляд справи у їх відсутності.
Представник ВДВС Залізничного РУЮ м. Львова в судове засіданні не з»явився , хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.
Належним чином ( шляхом поміщення оголошенні в газеті та направленням судової повістки) в судове засіданні викликалась також третя особа ОСОБА_8, проте в судове засіданні вона повторно не з»явилась.
Представник ЛКП» Сріблястий» в судовому засіданні пояснила, що у вирішенні даного спору покладається на рішення суду. Крім того повідомила, що ОСОБА_1А . вибув з адреси спірного житла 22.04.03 р. , позивачка відновила реєстрацію за адресою спірної квартири 26.06.03 р. на підставі рішення суду. ОСОБА_4 зареєструвалась за адресою м. Львів вул. Любінська, 156/94 30.01.04 р., свого неповнолітнього сина за вказаною адресою зареєструвала 20.02.04 р. На момент її реєстрації особисто представник повідомляла відповідачку, що на підставі рішення суду у спірну квартиру зареєструвалась позивачка. В подальшому просила розглядати справу у її відсутності.
Заслухавши думку учасників процесу, з”ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі дозази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 складається з двох житлових кімнат, кухні, зі всіма комунальними вигодами. Загальна площа становить 47, 8 кв.м. 21.11.02 р. ОСОБА_2 звернувся до Залізничного райсуду м. Львова з позовом про визнання його колишньої дружини ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житлом. Рішенням суду від 16.12.02 р. позов було задоволено та на його підставі 28.01.03 року ОСОБА_1 знято з реєстрації за адресою спірного житла.
Як вбачається з документів, на підставі яких було видано розпорядження Залізничної рай адміністрації Львівської міської ради про передачу у власність квартир від 13.02.03 р. за № 85, 01.02.03 р. ОСОБА_2 звернувся з заявою про передачу йому у приватну власність квартири АДРЕСА_1. 05.03.03 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу спірного житла, відповідно до умов якого квартиру було передано у власність останньої. 14.04.03 р. ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Залізничного райсуду м. Львова від 16.12.02 року. Як вона зазначила у тексті скарги, про те, що за рішенням суду її виписано з квартири вона дізналась від паспортистки ЛКП 26.03.03 р.
Рішенням Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26.05.03 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Залізничного райсуду м. Львова від 16.12.03 р. скасовано. Постановлене нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування спірним житлом. В тексті рішення суду зазначається, що відповідачка була тимчасово відсутня у спірному помешканні, з поважних причин. Відповідно до вимог ст. 61 ч. 3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
На підставі рішення суду від 26.05.03 р. було відновлено реєстрацію позивачки за адресою спірної квартири з 26.06.03 р. Між тим 04.07.03 р. ОСОБА_3, яка була власником спірного житла, укладає договір дарування, відповідно до умов якого власником квартири стає ОСОБА_4 . З 20.02.04 р. і по даний час вона, а з 20.02.04 р. і її неповнолітній син ОСОБА_10 Антоніо зареєстровані за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.
05.07.04 р. позивачка звертається з позовною заявою про визнання недійсним розпорядження райадміністрації та договору купівлі-продажу. В забезпечення позову 14.12.04 р. суддя Залізничного райсуду м. Львова виносить ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне житло, та як вбачається з копій супровідних листів, в цей же день копії ухвал для виконання направляються в адресу Першої Львівської держнотконтори та ВДВС Залізничного РУЮ м. Львова. В матеріалах інвентаризаційної справи , витребуваної судом з ОКП ЛОР»БТІ та ЕО» , дані щодо накладення арешту на житло до скерування копії вказаної ухвали Шевченківським райсудом 07.07.05 р. відсутні.
16.08.04 р. було укладено договір купівлі-продажу , відповідно до умов якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купила спірну квартиру.
В подальшому, 20.01.05 р , було укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_5 та громадянином ОСОБА_9 ОСОБА_6, від імені якого згідно доручення діяла ОСОБА_8, відповідно до умов якого власником житла став ОСОБА_6.
Відповідно до ст. 8 п. 2 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім»ї, які постійно мешкають в даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх , за якими зберігається право на житло, з обов»язковим визначенням уповноваженого власника будинку ( квартири ) .
В судовому засіданні безспірно встановлено, що позивачка не проживала у спірній квартирі понад визначений ст. 71 ЖК шестимісячний строк із поважних причин. Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 р. N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад установлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Відтак позивачка не втратила права на користування спірним житлом
Оскільки відповідно до ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, ніж з підстав і в порядку, визначених законом, при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням та обставина, що особа, яка купила це приміщення, є добросовісним набувачем, не може бути підставою для відмови у відновленні порушеного права і визнання недійсними акта про приватизацію та угоди про відчуження жилого приміщення. Тому до задоволення підлягає вимога позивачки щодо визнання недійсним розпорядження Залізничної райадміністрації Львівської міської ради № 85 від 13.02.03 р. у частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1.
За правилами ст. 48 ЦК України ( в редакції 1963 року ) угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45 - 47, 49 - 58 ЦК).
В даному випадку суд вважає підставними і вимоги позивачки в частині визнання недійсним договору договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.03.03 р.
Суд вважає безпідставними покликання відповідачки та її представника, що вона є добросовісним набувачем спірного житла, відтак слід відмовити в задоволенні позову. Так, на момент укладення послідуючих договорів власникам, які відчужували спірне житло було відомо про наявність судового спору, що стверджується матеріалами справи та підтвердила в судовому засіданні і представник ЛКП» Сріблястий» . Крім того і на даний час відповідачка ОСОБА_4 з неповнолітнім сином залишається зареєстрованою за адресою спірного житла, як вона пояснила в судовому засіданні , зі згоди наступних власників квартири. Проте при укладенні договорів про відчуження житла орган опіки та піклування не давав згоди на такі дії з врахуванням того, що за адресою спірної квартири була зареєстрована неповнолітня дитина.
Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України ( в редакції 2004 року) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування, що врегульовано ст. 230 ЦК України.
Суд вважає необхідним в зв»язку з визнанням недійсним розпорядження Залізничної райадміністрації Львівської міської ради визнати недійсними також перший і останній договори на відчуження спірної квартири з наведених вище підстав.
Крім того, до задоволення підлягають і вимоги позивачки в частині усунення перешкод позивачці у користуванні житлом шляхом вселення в квартиру № 94 по вул. Любінській156 ум. Львові , в силу дії ст. 64 ЖК України, оскільки на даний час ОСОБА_1В) позбавлена можливості користуватись житлом, не має доступу до квартири. .
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підставними та такими, що підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 3, 10,11, 57, 60, 61, 209 , 214 ЦПК України, ст.ст. 9, 64, 71 ЖК України, ст. 48 ЦК України ( в редакції 1963 року) ст.ст. 203, 229, 230, 660,659 ЦК України, Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» суд,-
Позов задовольнити.
Визнати недійсним розпорядження Залізничної райадміністрації Львівської міської ради № 85 від 13.02.03 р. у частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 05.03.03 р.
Визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, 20.01.05 р.
Не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою № 94 по вул. Любінській, 156 у м. Львові.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через Шевченківський районний суд м. Львова.
Суддя І.Є.Зима