Справа №2-2042/09р.
22 жовтня 2009 року Галицький районний суд м. Львова
під головуванням судді Шумської Н.Л.
при секретарі Стрилінській Л.Р.
за участі представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 із залученням в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 17.10.2007 року. Свої вимоги обгрунтовує тим, що 17.10.2007 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 5862, за яким позивач позичив відповідачу грошову суму у розмірі 1 010 000,0 (одного мільйона десяти тисяч) гривень, еквівалентну на день вчинення Договору 200 000 (двомстам тисячам) доларів США. У строк відповідач своїх зобов'язань за договором позики від 17.10.2007 року щодо повернення позивачу грошових коштів не виконав, позичених грошей не повернув.
На судовому засіданні представник позивача уточнював позовні вимоги, з врахуванням частково погашеної заборгованості за договором позики у спосіб повернення позивачу 20.12.2008 року грошової суми у розмірі 45 000 (сорок п'ять тисяч) доларів США та грошової суми у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США в процесі розгляду судом цієї справи. Тому просить суд з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог від 21.09.2009 року та 22.10.2009 року стягнути з відповідача гривневий еквівалент заборгованості за договором позики від 17.10.2007 року, який на момент прийняття судом рішення у цій справі становить 145 000 (сто сорок п'ять тисяч) доларів США за офіційним курсом НБУ, а також стягнути з відповідача 3% річних нарахувань на суму заборгованості за весь час затримання боргу у розмірі 57 115 грн. 83 коп.; інфляційні нарахування на суму заборгованості за весь час затримання боргу у розмірі 373 579 грн. 45 коп.; витрати по сплаті позивачем державного мита за розгляд справи в суді у розмірі 1 700 грн. 00 коп. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 250 грн. 00 коп.
Відповідач письмових заперечень на позовну заяву не подавав. На судовому засідання визнав позов частково, в частині своєї заборгованості за договором позики від 17.10.2007 року у розмірі 45 000 (сорока п'яти тисяч) доларів США. Частину заборгованості у розмірі гривневого еквіваленту, який на момент прийняття судом рішення у цій справі дорівнюватиме 100 000 (сто тисяч) доларів США, відповідач не визнавав мотивуючи це тим, що фактично отримав від позивача грошові кошти у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США, а не 200 000 (двісті тисяч) доларів США, як це зазначено в розписці від 17.10.2007 року та договорі позики від 17.10.2007 року. В частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань на суму заборгованості за весь час затримання боргу заперечував з тих мотивів, що позика між ним та позивачем була безпроцентною, а відтак вимоги про стягнення будь-яких відсотків за відповідним договором позики не можуть бути задоволені.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 2 статті 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики від 17 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим номером 5862, за умовами якого позивач позичив відповідачу на строк до 31.12.2007 року грошову суму у розмірі 1 010 000,0 (одного мільйона десяти тисяч) гривень, еквівалентну на день вчинення договору 200 000 (двомстам тисячам) доларів США (підтверджується довідкою ВАТ «КРЕДОБАНК» від 17.10.2007 року №1021).
З пояснень відповідача вбачається, що станом на день отримання позичених за договором грошових коштів відповідач працював на посаді начальника сектору інвестиційної діяльності Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області та отримував заробітну плату у розмірі близько 800 (вісімсот) гривень. Будь-яким майном, окрім ј частини квартири АДРЕСА_1, відповідач не володів. Придбана відповідачем після отримання позики земельна ділянка в с. Орява Сколівського району Львівської області площею 0,2117 га (кадастровий №4624585500:01:008:0022) була відчужена 22.06.2009 року особою, що діяла на підставі виданої відповідачем довіреності під час дії судової заборони на її відчуження, накладеної ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 19.06.2009 року у цій справі.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Із пункту 3 договору позики від 17.10.2007 року вбачається, що грошову суму у розмірі 1 010 000,0 (одного мільйона десяти тисяч) гривень, еквівалентну на день вчинення договору 200 000 (двомстам тисячам) доларів США, позивач передав відповідачу до укладення договору позики.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Суд критично оцінює наведені відповідачем пояснення як підстави до заперечення факту отримання ним зазначеної в договорі грошової суми в повному обсязі (замість зазначених в договорі позики від 17.10.2007 року та розписці від 17.10.2007 року грошових коштів у розмірі 1 010 000,0 (одного мільйона десяти тисяч) гривень, еквівалентних на цей момент 200 000 (двомстам тисячам) доларів США відповідач нібито фактично отримав кошти еквівалентні 100 000 (ста тисячам) доларів США), оскільки належних доказів, на підставі яких суд міг би встановити наявність відповідних обставин, впродовж усього розгляду справи відповідачем надано не було, як не було зазначено про наявність таких доказів.
Враховуючи наявність нотаріально посвідченого договору позики від 17.10.2007 року із фіксацією в ньому факту передачі вказаної в договорі грошової суми у розмірі 1 010 000,0 (одного мільйона десяти тисяч) гривень, еквівалентному на цей момент 200 000 (двомстам тисячам) доларів США до моменту укладення договору, обставина відсутності в позивача оригіналу розписки про отримання відповідачем відповідної суми, не може вважатися доказом передачі відповідачеві грошової суми в будь-якому іншому розмірі, не зазначеному в договорі позики. За таких обставин саме нотаріально посвідчений договір позики від 17.10.2007 року є належним письмовим доказом, який обґрунтовує передачу відповідачеві в повному обсязі зазначеної в цьому договорі грошової суми.
Крім того, нотаріусом було надано суду нотаріальнопоствідчену копію розписки, згідно якої відповідачем отримано від позивача позику в розмірі 1010000грн. готівкою до підписання договору позики.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 532 ЦК України, місце виконання зобов'язання встановлюється в договорі.
Сторони за договором позики від 17.10.2007 року передбачили в ньому, що отримані за договором кошти відповідач зобов'язується повернути позивачу у строк до 31 грудня 2007 року у спосіб здійснення передачі йому відповідних грошових коштів за адресою: АДРЕСА_2 (місцезнаходження кредитора (позивача)).
Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Договором позики від 17.10.2007 року встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконано у сумі гривневого еквіваленту, що на день здійснення платежу дорівнюватиме 200 000 (двомстам тисячам) доларів США за офіційним курсом НБУ.
Як вбачається із ч.2 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Судом встановлена відсутність оригіналу виданого відповідачем боргового документа (розписки від 17.10.2007 року) у будь-якої із сторін спору (як позивача так і відповідача). Також судом встановлено, що жодних розписок про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі позивач відповідачу не видавав, у зв'язку із чим відповідними розписками відповідач не володів та суду не представив.
Попри це, незважаючи на відсутність розписок позивача про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі, відповідач пояснив, що взяті на себе зобов'язання виконав частково у спосіб повернення брату позивача в грудні 2008 року грошових коштів у розмірі 45 000 (сорок п'ять тисяч) доларів США а також грошових коштів у розмірі 10 000 (десяти тисяч) доларів США, які поверталися ним в процесі розгляду судом цієї справи.
Вищезазначену обставину визнав позивач, про що зазначив на судовому засіданні представник, що грошові кошти у розмірі 45 000 доларів США відповідач 20.12.2008 року передав безпосередньо його брату - ОСОБА_5, в якого позивач позичив відповідну суму грошей через важке фінансове становище, спричинене неповерненням відповідачем позичених грошових коштів, а також підтвердив обставину повернення йому відповідачем грошових коштів у розмірі 10 000 (десяти тисяч) доларів США .
За таких обставин, враховуючи наявність нотаріально посвідченого договору позики від 17.10.2007 року, як належного письмового доказу, що обґрунтовує передачу відповідачеві в повному обсязі грошової суми у розмірі 1 010 000,0 (одного мільйона десяти тисяч) гривень, еквівалентної на день вчинення договору 200 000 (двомстам тисячам) доларів США, відсутність у відповідача оригіналу виданого ним боргового документа про отримання грошової суми, як доказу на підтвердження виконання відповідачем свого обов'язку за договором позики від 17.10.2007 року, виходячи з узгодженості часткового виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення позичених грошових коштів, суд вважає позовну вимогу обґрунтованою та доведеною належними та допустимими доказами, а тому такою, що підлягає до задоволення. На користь позивача з відповідача належить до стягнення заборгованість за договором позики від 17.10.2007 року у розмірі 1 158 550 (один мільйон сто п'ятдесят вісім тисяч) гривень, еквівалентної на момент прийняття судом рішення 145 000 (сто сорока п'яти тисячам) доларам США (з розрахунку 7,99 гривень за 1 долар США за офіційним курсом НБУ на день прийняття судом рішення).
Як на підставу своїх заперечень з приводу нарахування позивачем за весь час затримання боргу 3% річних на суму заборгованості, відповідач покликається на ту обставину, що договір позики від 17.10.2007 року не передбачав сплату позичальником процентів за користування позиковими коштами та по своїй суті був договором безпроцентної позики.
Як вбачається із ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Відповідно до вищенаведених правових норм, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Однак проценти, про які йдеться у ст. 536 ЦК України, відрізняються від процентів, які сплачує боржник, котрий прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання боржника та не залежать від волі боржника, а їх стягнення є правом кредитора, встановленим Законом.
За таких обставин вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 3-х процентів річних суд також вважає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення суд вважає вимогу позивача про стягнення на його користь з відповідача за весь час затримання боргу інфляційних нарахувань, оскільки у розрахунку боргу суд враховує еквівалент у доларах США, згідно умов договору, що не підлягає індексації.
Таким чином, повно та всебічно з»ясувавши усі обставини справи у межах заявлених позовних вимог та заперечень, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову та стягнення у судовому порядку з відповідача на користь позивача залишку суми боргу за договором позики, 3-х процентів річних як відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов»язання за період з 01.01.2008року по 31.08.2009року в розмірі 57 115,83 грн.
Також до стягнення з відповідача підлягають судові витрати, сплачені позивачем при подання позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 10,11,60,61,88,215,218 ЦПК України, ст.ст.625,1046-1050 ЦК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 17.10.2007 року у розмірі 1 158 550 (один мільйон сто п'ятдесят вісім тисяч п»ятсот пт»ятдесят) гривень, еквівалентних на момент прийняття судом рішення 145 000 (сто сорока п'яти тисячам) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання 57 115 грн. 83 коп. нарахувань 3% річних на суму заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 700 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи в суді та 250 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У задоволенні вимоги ОСОБА_3 про стягнення на його користь з ОСОБА_2 за весь час затримання боргу інфляційних нарахувань у розмірі 373 579 грн. 45 коп. відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: Н.Л.Шумська
.