29 травня 2017 року Справа № 918/1049/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. - головуючого,
Ковтонюк Л.В.,
Корнілової Ж.О.,
розглянувши матеріали касаційної
скаргирегіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області
напостанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.03.17 та рішення господарського суду Рівненської області від 28.11.16
у справі№918/1049/16 господарського суду Рівненської області
за позовомрегіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області
допублічного акціонерного товариства "Рівнеазот"
пророзірвання договорів купівлі-продажу,
за участі представників сторін:
від позивача - не з'явилися,
від відповідача - Вєдєрнікова О.С.,
10.10.2016 регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулися до господарського суду Рівненської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про розірвання договорів купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва залізобетонної огорожі, артезіанських свердловин, цеху наповнення і зберігання балонів, внутрішньомайданчикових залізничних доріг - виробництва аміаку, що знаходяться за адресою: м. Рівне-17, а саме: № 6487 від 28.12.2005, № 6488 від 28.12.2005, № 2286 від 29.05.2006, № 2288 від 29.05.2006. Наводячи матеріально-правове обгрунтування заявлених позовних вимог, РВ ФДМУ посилалися на ст.19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст.530, 651 ЦК України, ст.181 ГК України, та зазначали про те, що ПАТ "Рівнеазот" своїх зобов'язань щодо добудови об'єктів незавершеного будівництва та введення їх в експлуатацію не виконав, з огляду на що, вважали, вказані договори підлягають розірванню у судовому порядку.
28.11.2016 рішенням господарського суду Рівненської області (суддя Андрійчук О.В.), залишеним без змін 01.03.2017 постановою Рівненського апеляційного господарського суду (судді Бучинська Г.Б., Мельник О.В., Петухов М.Г.) у позові відмовлено з підстав пропуску позовної давності.
У касаційній скарзі регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області посилалися на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які просили скасувати, на ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог скарги виходячи з наступного.
Як видно із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено ряд договорів купівлі-продажу об"єктів незавершеного будівництва, зокрема, № 6487 від 28.12.2005, № 6488 від 28.12.2005, № 2286 від 29.05.2006, № 2288 від 29.05.2006, відповідно до умов яких продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкти незавершеного будівництва, розташовані за адресою: м. Рівне-17 на земельній ділянці ВАТ "Рівнеазот", що знаходиться в постійному користуванні, а покупець зобов'язався прийняти вказані об'єкти і сплатити за них ціну відповідно до умов, що визначені в цих договорах. Право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі (п.1.2. договорів купівлі-продажу).
Суди установили, що 20.05.2013 року позивач звернувся до відповідача рекомендованим листом №11-07-01467, в якому повідомив відповідача про проведення перевірки виконання умов договорів купівлі-продажу, а також просив надати інформацію та підтверджуючі документи про виконання умов вказаних договорів.
Листами №№07/46, 07/47, 07/48, 07/45 від 11.10.2013 року відповідач повідомив позивача про те, що на даний час добудова об'єктів незавершеного будівництва є економічно недоцільною, а пов'язані з цим витрати - невиправданими.
Посилаючись на невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо звершення будівництва об'єктів, що є предметами договору купівлі-продажу, позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом у цій справі та просив розірвати договори №6487 від 28.12.2005, №6488 від 28.12.2005, №2286 від 29.05.2006, №2288 від 29.05.2006, виходячи з положень ст.193 ГК України, ст.536, ч.2 ст.651 ЦК України, ч.5 ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Господарські суди попередніх інстанцій, встановивши наведені вище обставини, зокрема, щодо того, що ПАТ "Рівнеазот" зобов'язались у встановлений строк виконати зобов'язання з добудови об'єктів незавершеного будівництва, що є предметами оспорюваних правочинів, та звернення РВ ФДМУ по Рівненській області з позовом у цій справі лише 10.10.2016, дійшли висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, заяву про що було подано відповідачем. При цьому, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем позовної давності.
Крім того, апеляційний господарський суд відзначив, що листи відповідача №07/46, 07/47, 07/48, 07/45 від 11.10.2013 про економічну недоцільність добудови об'єктів незавершеного будівництва та невиправданість витрат, підписані особою, неуповноваженою представляти відповідача у відносинах із позивачем у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності, тому останні не можуть свідчити про переривання перебігу позовної давності.
Однак, колегія суддів касаційної інстанції із такими висновками господарських судів першої та апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).
Із матеріалів справи убачається, що упродовж 2006-2013 років відповідачем в односторонньому порядку зобов'язання згідно договорів купівлі-продажу № 6487 від 28.12.2005, № 6488 від 28.12.2005, № 2286 від 29.05.2006, № 2288 від 29.05.2006 не виконувались. А згідно пункту 11.3. договору у разі невиконання однією із сторін договору він може бути змінений або розірваний на вимогу другої сторони за рішенням суду або господарського суду України. У разі розірвання цього договору за рішенням суду, господарського суду у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань Об'єкт приватизації підлягає поверненню в державну власність.
Відповідно до ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій не врахували загальні правила виконання зобов'язань, установлених положеннями ст.526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).
Акт про недоцільність добудови об'єкту незавершеного будівництва, який було направлено ПАТ "Рівнеазот" на адресу регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області свідчить, що відповідач не має намірів виконувати умови договору, тому на підставі п.11.3 договору, останній підлягає розірванню, а майно - поверненню до державної власності.
Із матеріалів справи видно, що Фонд дізнався про невиконання відповідачем договірних зобов'язань у жовтні 2013 року, про що свідчить лист ПАТ "Рівнеазот" від 11.10.2013 №07/46, а також акт комісії представників відповідача, який об'єктивно підтверджує дії осіб відповідача стосовно відсутності наміру виконувати умови договору.
Тому судами попередніх інстанцій необхідно було врахувати вищевикладені обставини та правильно застосувати положення глави 19 Цивільного кодексу України.
Виходячи з викладеного та повноважень касаційної інстанції, установлених ст.111-9 ГПК України, постанова від 01.03.17 та рішення від 28.11.16 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого господарському суду необхідно всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від установленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, якими урегульовано спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області задоволити частково.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.03.17 та рішення господарського суду Рівненської області від 28.11.16 скасувати, а справу №918/1049/16 направити для нового розгляду до суду першої інстанції.
Стягнути з регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області 1 653,60грн. за розгляд касаційної скарги.
Головуючий суддя В.Я. Карабань
Суддя Л.В. Ковтонюк
Суддя Ж.О. Корнілова