ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/15226/16-ц
провадження № 2/753/1231/17
(ЗАОЧНЕ)
"29" травня 2017 р. Дарницький районний суд міста Києва
в складі: головуючого судді ЛЕОНТЮК Л.К.
за участю секретаря АВДЄЄНКО А.А.
сторін:
позивачки ОСОБА_2
третьої особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Філія " 135 ДБК" ДП МОУ " Укрвійськбуд", ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням
У серпні 2016 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до Дарницького районного суду м . Києва з позовом до ОСОБА_5 треті особи Філія " 135 ДБК " ДП МОУ " Укрвійськбуд " про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, свої вимоги мотивувавши тим, що згідно Свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 2000 року квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, ОСОБА_4.
Згідно довідки Ф - 3 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: з 25 вересня 1992 року ОСОБА_3, 1938 року народження, ОСОБА_2 1972 року народження, з 28 червня 1996 року - ОСОБА_4, 1995 року народження, з 31 березня 2000 року - ОСОБА_5, 1972 року народження.
Згідно актів обстеження житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 від 20 квітня 2015 року, 25 жовтня 2015 року, 19 травня 2016 року, було встановлено, що з січня 2009 року ОСОБА_5, 1972 року народження не проживає за місцем реєстрації, а саме в квартирі АДРЕСА_1 та будь - яких інших фактів, щоб підтверджували їх проживання не встановлено. Особисті речі відповідачів в спірній квартирі відсутні.
З часу реєстрації за адресою : АДРЕСА_1, ОСОБА_5 за комунальні послуги відповідно до рахунків на оплату комунальних послуг жодного разу не сплачував.
У зв"язку з цим позивачі просять визнати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 особою, такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги.
Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з"явився, надав письмову заяву в якій просить проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Згідно ст. 158 ЦПК України особа яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з"явився, по дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення, які повернулися на адресу суду, без вручення з зазначенням причини повернення за закінченням встановленого строку зберігання.
Згідно відомостей Відділу адресно - довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4, з 30 жовтня 2008 року зареєстрований в АДРЕСА_1 ( а. с. 17 ) .
Зі змісту ст. 74 ЦПК України, слідує, що судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Частина 9 ст. 74, ч. 3 ст. 122 ЦПК визначають виклик у суд відповідача, зареєстроване місце проживання ( перебування ), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, через оголошення у пресі.
У відповідності до п. 1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 - 1437 / 0 / 4 - 14 від 13 жовтня 2014 року « При вирішенні питання про публікацію оголошення про виклик у суд через оголошення в пресі необхідно керуватися, крім Глави 7 Цивільного процесуального кодексу України Порядком визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання ( перебування ) яких невідоме, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Порядку оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання ( перебування ) на території України відповідача, третіх осіб, свідків. Таким чином належним повідомленням відповідача буде вважатися його виклик у суд, здійснений одночасно у двох друкованих засобах масової інформації: загальнодержавної та місцевої сфер розповсюдження.
При встановленні регіону, у якому має бути опубліковано відповідне оголошення, необхідно враховувати, що згідно з наведеною нормою Порядку визначальним фактором є не розташування суду, який розглядає справу, а останнє відоме місце проживання ( перебування) на території України відповідача.
Виходячи з положень п. 2 " Порядку визначення друкованого засобу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання ( перебування ) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів 25 січня 2006 року, а також Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року № 972 - р « Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2017 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання ( перебування ) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи » - оголошення про виклик відповідача має бути опубліковано у газеті « Урядовий кур"єр » або для міста Києва газета " Хрещатик ".
На підставі ч. 9 ст. 74, ч. 3 ст. 122 було розміщено оголошення про виклик до суду, в газеті " Хрещатик " № 50 ( 4963 ) від 16 травня 2017 року, сторінка № 15.
Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні проти заявленого позову не заперечувала.
Суд враховуючи згоду позивача, ухвалює провести заочний розгляд справи, відповідно до норм ст. ст. 224 - 225 ЦПК України.
Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Ст. 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 2000 року квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, ОСОБА_4.
Згідно довідки Ф - 3 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: з 25 вересня 1992 року ОСОБА_3, 1938 року народження., ОСОБА_2 1972 року народження , з 28 червня 1996 року - ОСОБА_4, 1995 року народження, з 31 березня 2000 року - ОСОБА_5, 1972 року народження.
Згідно актів обстеження житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1, що в місті Києві від 20 квітня 2015 року, 25 жовтня 2015 року, 19 травня 2016 року, було встановлено, що з січня 2009 року ОСОБА_5, 1972 року народження, не проживає за місцем реєстрації, а саме в квартирі АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому згідно до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.
Наше звернення до суду із даною позовною заявою про позбавлення права користування житловим приміщенням - є однією із форм захисту власником своїх прав.
Відповідно до ст. 7 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, зняття з реєстрації проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, остаточного рішення суду ( про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою ), свідоцтва про смерть.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її право користування житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 386 ЦК України І та ст. 150 ЖК України, які передбачають права власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила права користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитись до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання. При вибутті на постійне місце проживання в інше жиле приміщення особа втрачає не тільки фактичне володіння жилим приміщенням але й намір повернутись.
Згідно ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Вказує, що він з відповідачем мешкає окремо, спільним побутом не пов'язані, не мають взаємних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно положень статті 391 ЦK України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Одним зі способів усунення перешкод в користуванні житловим будинком, є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки відповідне рішення суду є підставою для зняття особи з реєстрації за адресою будинку.
Таким чином, наявні підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме вищевказаною квартирою.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Отже, відповідач був відсутній без поважних причин і зазначеним житлом не користувався, що також є підставою для визнання останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Відсутність відповідача за місцем реєстрації з січня 2009 року підтверджується актами про відсутність ( не проживання ) особи за місцем реєстрації від 20.04. 2015 року, 25.10. 2015 року, 19 травня 2016 року з періодичністю у часі - шість місяців ( а.с. 6-8).
Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У відповідності до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції » « Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до п. п. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя » « Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції ) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Гарантоване право кожного подати будь - який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов'язків, передбачений пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.
Отже, відповідач був відсутній без поважних причин протягом чотирьох років і зазначеним житлом не користувався, що також є підставою для визнання останнього таким, що втратив право користування житловим приміщення.
Згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі.
Стаття 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України ).
Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( Рим, 04 листопада 1950 року ), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року " Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя " - наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача ( власника ) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У відповідності до ст. 391 ЦК України « Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном ».
За змістом ст. ст. 391, 396 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном ( має речове право ) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав », під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім»ї, а також членами сім»ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення ( пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України ) із зняттям останнього з реєстрації.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України ), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України ). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог:
1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;
2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;
3) про визнання особи безвісно відсутньою;
4) про оголошення фізичної особи померлою.
Закон № 1382 - 1У є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні », зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні », реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, Законом України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні », - суд
Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Філія " 135 ДБК" ДП МОУ " Укрвійськбуд", ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням , задовольнити.
Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4, таким, що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.
Заочне рішення може бути переглянуто Дарницьким районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у
справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено 06 червня 2017 року.
СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК