79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.05.2017р. Справа № 914/1316/16
За позовом: Публічного акціонерного товариства “ІМЕКСБАНК” в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства “ІМЕКСБАНК” ОСОБА_1, м. Одеса
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “ПАРУС”, м.Одеса
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “АЖУР”, м. Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державне підприємство “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України, м. Київ
про визнання недійсними договорів про розірвання та застосування наслідків нікчемності
Суддя Н.Мороз
При секретарі М.Бурак
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2
Від відповідача-1: ОСОБА_3
Від відповідача-2: н/з
Від третіх осіб: н/з
Суть спору:
На розгляд господарського суду Львівської області 17.05.2016р. подано позов Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» ОСОБА_1, м.Одеса до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРУС», м. Одеса та до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «АЖУР», м. Львів, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, м. Київ про визнання недійсними договорів про розірвання та застосування наслідків нікчемності.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2016р. у справі № 914/1316/16 (суддя Кидисюк Р.А.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016р. рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016р. у справі № 914/1316/16 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постановою Вищого Господарського суду України від 16.03.2017р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" задоволено частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.07.2016р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016р. у справі № 914/1316/16 скасовано, справу №914/1316/16 передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 31.03.2017р. справу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 18.04.2017р.
Для дослідження та з'ясування всіх обставин даної справи, розгляд справи відкладався ухвалами суду від 18.04.2017р. та 16.05.2017р. з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.
В судове засідання 30.05.2017р. представник позивача з'явився, 30.05.2017р. через службу діловодства Господарського суду подав клопотання про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке задоволено судом. Крім того, в порядку ст. 4-6 ГПК України представником позивача заявлено клопотання про колегіальний розгляд справи.
Щодо поданого клопотання про призначення колегіального розгляду справи, суд зазначає.
Відповідно до ч.1 ст. 4-6 ГПК України, справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
Суд зазначає, що подане клопотання розцінюється як затягування судового процесу при розгляді даної справи, під яким слід розуміти дії або бездіяльність учасника судового процесу спрямована на неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні (п. 3.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.11.2012р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»). Крім того, у разі призначення колегіального розгляду справи, інші судді будуть відволікатись від розгляду доручених їм справ, що спричинить затягування їх вирішення.
Проаналізувавши обставини даної справи та враховуючи наявні у матеріалах справи докази, які є достатніми для вирішення даного спору, суд дійшов висновку відхилити клопотання відповідача про призначення колегіального розгляду справи.
Вимоги ухвали суду від 16.05.2017р. позивач не виконав, витребовуваних в порядку ст. 38 ГПК України оригіналів документів суду не надав, усно повідомив про неможливість подання оригіналів таких документів. Також, представником позивача усно заявлено клопотання про виклик спеціаліста ОСОБА_4, в порядку ст. 30 ГПК України для дачі пояснень. Проте, заявлене представником позивача клопотання в письмовій формі не викладено, необхідність виклику спеціаліста жодним чином не обґрунтовано, відтак таке клопотання судом до уваги не приймається.
Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та письмових поясненнях з врахуванням Постанови ВГС України від 18.04.2016р. Згідно письмових пояснень від 18.04.2016р. представник позивача зазначив, що розірвавши 23.12.2014р. спірний договір застави від 18.02.2014р. та договір про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р., позивач фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника, внаслідок чого в силу вимог п.1. ч.3. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» оспорювані договори про розірвання є нікчемними. Посилаючись на виявлення нікчемних правочинів саме під час здійснення у банку тимчасової адміністрації, а не ліквідації позивачем долучено копію наказу Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» від 02.03.2015р. «Про додаткову перевірку правочинів», а також копію ОСОБА_2 перевірки правочинів на предмет нікчемності. Зазначив, що судами не було надано оцінку змісту повідомлень №301 та №302 від 21.01.2016р., які містили посилання на те, що оспорювані правочини були виявлені під час здійснення тимчасової адміністрації. Зазначив, що вимогу про сплату (дострокове повернення) кредитних коштів може направлено у будь-який час після порушення зобов'язання боржником, а відсутність надіслання такої вимоги або надіслання її після виникнення порушення зобов'язання, не свідчить про відсутність порушення зобов'язання. Ствердив, що право застави виникає з моменту укладення договору і з цієї дати у сторін виникають взаємні права та обов'язки, одним з яких є право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави в разі порушення боржником основного зобов'язання, оскільки станом на 23.12.2014 року загальна заборгованість позичальника перед банком складала 142957 451,81 грн., тобто зобов'язання станом на дату розірвання спірних договорів не було виконане позичальником у повному обсязі, а отже у позивача існувало право застави, та як наслідок - майнова вимога заставодавця. Посилаючись на норми ст.16 та ч.1.ст.216 ЦК України, з метою поновлення прав та законних інтересів, позивач просить суд одночасно із визнанням недійсним договору про розірвання договору застави застосувати наслідки недійсності вказаного правочину, повернувши сторін у стан, який існував до укладення правочину шляхом поновлення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису про державну реєстрацію обтяження рухомого майна ТзОВ «Парус» на підставі договору застави майнових прав від 18.02.2014р. з дати вилучення, а саме з 14.01.2015р. Позов просить задоволити.
Представник відповідача -1 в судове засідання з'явився, проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов від 16.05.2017р. Зокрема, зазначив, що рішення про визнання спірних договорів нікчемними із передбачених ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію АТ «Імексбанк» не приймалось, на думку відповідача -1, таке рішення та повідомлення було прийнято саме Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Імексбанк» з подальшим повідомленням сторін за допомогою рекомендованих листів та шляхом публікації оголошення в газеті «Голос України» від 30.03.2016р. Ствердив, що в матеріалах справи відсутні оригінали документів, на які посилається позивач, зокрема, оригінал наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Імексбанк» ОСОБА_4 від 02.03.2015р. № 66-в «Про додаткову перевірку правочинів» та оригінал ОСОБА_2 перевірки правочинів на предмет нікчемності. Зазначив, що копія документу під назвою «ОСОБА_2 перевірки правочинів на предмет нікчемності» не містить дати його складання, вказаний документ містить підписи лише двох із чотирьох осіб-членів комісії, відтак у відповідача наявні сумніви щодо існування оригіналів даних документів, у зв'язку з чим відповідач просив дослідити оригінали таких документів. Проте, оригінали таких документів позивачем не надані, відтак відповідач - 2 просить суд розглядати справу за наявними в справі документами. Зазначив, що факт нікчемності спірних правочинів був виявлений саме під час ліквідаційної процедури АТ «Імексбанк», а не протягом тимчасової адміністрації. Ствердив, що на момент укладення спірних договорів ТОВ «ТК «Ажур» не мало простроченої заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №7/14 від 18.02.2014р., зобов'язання якого забезпечувались, в тому числі заставою майнових прав на підставі договорів застави, що були розірвані на підставі оспорюваних правочинів. Зазначив, що право вимоги на звернення стягнення на предмет застави виникає в разі порушення боржником забезпечувального зобов'язання. До моменту настання такої обставини право застави та задоволення вимог кредитора за рахунок предмета застави не можуть бути реалізовані. Вважає, оскільки майнові вимоги з боку АТ «Імексбанк» на момент укладення спірних договорів до ТОВ «ТК «Ажур» за договором про відкриття кредитної лінії № 7/14 від 18.02.2014р. були відсутні, а отже і відсутні майнові вимоги за забезпечувальними обтяженнями до цього кредитного договору, відтак, факт укладення спірних договорів унеможливлює відмову від майнових вимог, яких на момент їх укладення не існувало. В задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідач - 2 явки повноважного представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, причин неявки суду не повідомив. Вимоги ухвали суду від 31.03.2017р., 18.04.2017р. та 16.05.2017р. відповідач - 2 не виконав, відзиву на позов не подав.
Відтак, суд вважає за доцільне розглянути справу без участі відповідача-2 або його представника та за відсутності його відзиву на позов, в порядку ст.75 ГПК України, за наявними у справі доказами.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, проте 18.05.2017 на поштову адресу Господарського суду Львівської області від представника Фонду гарантування надійшли письмові пояснення, згідно яких представник третьої особи позовні вимоги позивача просить задоволити повністю.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ДП «Інформаційний центр» МЮУ в судове засідання явку не забезпечила, причин неявки суду не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце судового засідання. Вимоги ухвал суду 31.03.2017р., 18.04.2017р. та 16.05.2017р. не виконала.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, вживши заходів до виконання обов'язкових вказівок Вищого господарського суду України, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив:
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Однією з підстав виникнення зобов'язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.
18.02.2014р. між Публічним акціонерним товариством “Імексбанк” (за договором - кредитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Ажур” (за договором - позичальник, відповідач-2) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №7/14 з додатковими угодами: № 1 від 30.04.2014р. № 2 від 27.05.2014р., №3 від 31.07.2014р., №4 від 15.09.2014р., №5 від 23.12.2014р., які є невід'ємними частинами кредитного договору.
За умовами п.1.1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - “кредит” або “кредитна лінія”.
Згідно п.1.1. зі змінами внесеними додатковою угодою №5 від 23.12.2014р., надання кредиту здійснюється окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених кредитним договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 139 488 208,00 грн. зі сплатою фіксованої процентної ставки - 17,8% річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 20.08.2015р. (включно) на умовах, визначених цим договором.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі № 916/1422/15-г за позовом ПАТ “Імексбанк” до ТзОВ “Торгова компанія “Ажур” про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 7/14 від 18.02.2014 р. позовні вимоги ПАТ «Імексбанк» задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" заборгованість за кредитом в сумі 139488208,00 грн., заборгованість по відсотках за користування кредитом в сумі 13196731,33 грн., пеню за прострочення платежів по кредитному договору в сумі 3415737,34 грн. Судом встановлено, що ПАТ “ІМЕКСБАНК” належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надав позичальнику кредитні кошти в обумовленому розмірі, однак, останній взяті на себе за договором зобов'язання належним чином не виконував.
Рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2015р. по справі № 916/1422/15-г набрало законної сили. На примусове виконання рішення 30.10.2015р. Господарським судом Одеської області видано наказ по справі № 916/1422/15-г, 23.12.2015 р. відкрито виконавче провадження ВП № 49711266.
Згідно вимог ч.3, ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
18.02.2014р. в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур", які виникли з договору про відкриття кредитної лінії № 7/14 від 18.02.2014р., між Публічним акціонерним товариством “Імексбанк” (за договором - заставодержатель, позивач), Товариством з обмеженою відповідальністю “Парус” (за договором - заставодавець (майновий поручитель) , відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгова компанія “Ажур” (за договором - боржник, відповідач - 2) укладено договір застави майнових прав, згідно умов п.1.1 якого, заставодавець (майновий поручитель) передав в заставу заставодержателю майнові права, що випливають з договору від 04.03.2013р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Парус” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ПІВДЕНІНВЕСТСЕРВІС”.
Пунктом 1.2. договору застави визначено, зазначене майно заставодавець (майновий поручитель) передає в заставу заставодержателю з метою забезпечення своєчасного та повного виконання ТзОВ “Торгова компанія “АЖУР” зобов'язань по кредитному договору про відкриття кредитної лінії №7/14 від 18.02.2014р., з усіма додатковими договорами / угодами до нього, які укладені та можуть бути укладені в майбутньому.
Згідно п.1.3 договору застави, заставлені майнові права оцінені сторонами в сумі 68925000,00грн.
Також, 18.02.2014р. між ПАТ “ІМЕКСБАНК” (за договором - заставодержатель) та ТзОВ “Парус” (за договором - заставодавець (майновий поручитель) укладено договір про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р., за яким заставодавець уступає, а заставодержатель приймає в повному обсязі право вимоги на всі майнові права за Договором від 04.03.2013р., укладеним Товариством з обмеженою відповідальністю “Парус” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ПІВДЕНІНВЕСТСЕРВІС”, які є забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №7/14 від 18.02.2014р. з усіма додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.
23.12.2014р. між ПАТ “ІМЕКСБАНК” (за договором - заставодержатель, позивач), ТзОВ “Парус” (за договором - заставодавець (майновий поручитель, відповідач - 1) та ТзОВ “Торгова компанія “АЖУР” (за договором - боржник, відповідач - 2) укладено договір про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014р., за умовами п.1 якого, сторони дійшли згоди розірвати договір застави майнових прав від 18.02.2014р. Сторони домовились про те, що розриваючи договір, зазначений в п.1 цього договору, вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за вищезазначеним договором (п.2).
Також, 23.12.2014р. між сторонами укладено договір про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р., згідно умов якого, сторони дійшли згоди розірвати договір про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р. (п.1.) та домовились про те, що розриваючи договір, зазначений в п.1 цього договору, вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за вищезазначеним договором (п.2).
У зв'язку з укладенням вищевказаних правочинів, 14.01.2015р. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна вилучено запис 14195491 з контрольною сумою 48АД4Б5ГАЗ про державну реєстрацію обтяжень рухомого майна ТОВ "Парус".
Постановою Правління Національного банку України від 26.01.2015р. №50, Публічне акціонерне товариство “ІМЕКСБАНК” віднесено до категорії неплатоспроможних”, на підставі чого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.01.2015р. №16 “Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ “ІМЕКСБАНК”, згідно з яким з 27.01.2015р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ “ІМЕКСБАНК” ОСОБА_4
Як вбачається з долучених при новому розгляді до матеріалів справи позивачем документів, 02.03.2015р. згідно наказу №66-в «Про додаткову перевірку правочинів» з метою додаткової (більш поглибленої та детальної) перевірки правочинів укладених АТ «ІМЕКСБАНК» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, які підпадають під критерії, передбаченими п.3. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» створено комісію, якій у строк до 20 березня 2015р. здійснити детальну перевірку правочинів укладених або розірваних в період з 27.01.2014р. по 27.01.2015р., які підпадають під критерії, передбачені п.3. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». За результатами роботи комісії оформлено ОСОБА_2 перевірки правочинів на предмет нікчемності та встановлено укладені банком правочини в період з 27.01.2014р. по 27.01.2015р., які з огляду на приписи ч.2. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», п.2. ст. 215, п.1. ст. 216 ЦК України є нікчемними та до яких мають бути застосовані наслідки їх недійсності, що зумовлює проведення відповідних дій, спрямованих на відновлення порушеного права банку. Акт підписано головою комісії - ОСОБА_4 та одним з членів комісії - ОСОБА_5, підпис інших членів комісії: ОСОБА_6,М та ОСОБА_7 на копії акту, який міститься в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21.05.2015р. № 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.05.2015 № 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4 строком на 1 рік з 27.05.2015р. до 26.05.2015р. включно.
Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду №189 від 19.10.2015р. призначено з 20.10.2015р. уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ “Імексбанк”, визначені Законом, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_1.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.2016р. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" направлено ТзОВ “Парус” (відповідачу-1) та ТзОВ “Торгова компанія “Ажур” (відповідачу-2) повідомлення про нікчемність правочину, а саме: договорів від 23.12.2014р. про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014р. та про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р. Також, 30.03.2016р. в газеті "Голос України" опубліковано оголошення, яким позивач, додатково повідомив відповідачів про нікчемність зазначених правочинів.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1697 від 01.09.2016р. змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора АТ «ІМЕКСБАНК», згідно рішення всі повноваження ліквідатора АТ «ІМЕКСБАНК» з 05 вересня 2016 року делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_8.
Позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із вимогами до відповідачів про визнання недійсним договору від 23.12.2014р. про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014р., укладеного між ПАТ “ІМЕКСБАНК”, ТзОВ “Торгова компанія “АЖУР” та ТзОВ “Парус”; визнання недійсним договору від 23.12.2014р. про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р., укладеного між ПАТ “ІМЕКСБАНК” та ТзОВ “Парус”; застосування наслідків недійсності договору від 23.12.2014р. про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014р., повернувши сторін у первісний стан, шляхом поновлення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису 14195491 з контрольною сумою 48АД4Б5ГАЗ про державну реєстрацію обтяження рухомого майна ТзОВ “Парус” на підставі договору застави майнових прав від 18.02.2014р. з дати вилучення, а саме з 14.01.2015р.
Вищий господарський суд України, скеровуючи справу №914/1316/16 на новий розгляд у постанові від 16.03.2015р. зазначив, що при новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку змісту повідомлень Уповноваженої особи № 301 та № 302 від 21.01.2016р., які містять посилання на те, що оспорювані правочини були виявлені під час здійснення тимчасової адміністрації, врахувати правову природу права застави та взяти до уваги, що право застави виникає з моменту укладення договору і з цієї дати у сторін виникають взаємні права та обов'язки. Крім того, Вищий господарський суд зазначив, що в матеріалах справи міститься клопотання відповідача-1 про витребування доказів, зокрема і документів щодо дотримання Уповноваженою особою порядку виявлення та визнання нікчемними правочинів, однак процесуальні документи у справі не місять рішень та висновків щодо задоволення чи відхилення вказаного клопотання, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.2). Тобто правочин (договір) є нікчемним виключно в силу прямої вказівки закону, проте, особа не позбавлена права звернутися до суду із позовною заявою про визнання такого договору недійсним.
Згідно ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1). Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною (ч.5).
Пунктом 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України). За змістом ч.2 ст.215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.
У відповідності до п.2.1, 2.5.2, 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (зі змінами та доповненнями), правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочин) вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норму п.1 ч.3 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, відповідно до якої правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. При цьому, позивач вважає, що уклавши оспорювані договори від 23.12.2014р. та розірвавши договір застави та договір про уступку права вимоги, банк безоплатно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також відмовився від своїх майнових прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника.
Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” від 23.02.2012р. № 4452-VI врегульовано відносини, які виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. При цьому, в силу положень ст. 4 Закону на Фонд покладений обов'язок забезпечити збереження активів неплатоспроможного банку.
Відповідно до п. 17 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 34 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (в редакції, чинній на момент запровадження в ПAT “Імексбанк” тимчасової адміністрації”), Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
У відповідності до положень ч. 1, п. 4, ч.ч. 2, 3 ст. 37 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (в редакції, що чинній на час запровадження тимчасової адміністрації), уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 3) звітує за результатами здійснення тимчасової адміністрації банку перед виконавчою дирекцією Фонду.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 26.01.2015 р. № 50 "Про віднесення AT "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.01.2015 № 16 "Про запровадження тимчасової адміністрації у AT "Імексбанк" за яким, з 27.01.2015р. у ПAT “Імексбанк” було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.
На підставі ч.4. ст.34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №84 від 23.04.2015р. про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у AT "Імексбанк" до 26.05.2015р. включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у AT "Імексбанк".
На виконання постанови Правління НБУ від 21.05.2015 р. № 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію AT "Імексбанк" прийнято рішення від 27 травня 2015 р. № 105 "Про початок процедури ліквідації AT "Імексбанк", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПAT "Імексбанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію AT "Імексбанк".
Відтак, як випливає з вищенаведеного, з 27.01.2015р. по 26.05.2015р. у банку діяла тимчасова адміністрація, а з 27.05.2015р. запроваджено ліквідацію ПAT “Імексбанк”.
Згідно ч.2 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
При цьому, відповідно до ч.4 ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (в редакції чинній на момент вчинення спірних правочинів - 23.12.2014р.), уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (ч.5. ст. 38 Закону).
Таким чином, як випливає з вимог ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, уповноважена особа Фонду саме протягом дії тимчасової адміністрації зобов'язана забезпечити перевірку та виявити правочини, які є нікчемними та прийняти відповідне рішення, яке оформити розпорядчим актом. При цьому, обов'язок щодо повідомлення сторін договору про нікчемність правочину покладений як на Уповноважену особа Фонду на тимчасову адміністрацію, так і на ліквідацію банку в силу вимог ч.4. ст.38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.
Позивач посилається на те, що факт нікчемності спірних правочинів був виявлений саме під час здійснення тимчасової адміністрації АТ «Імексбанк», в підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи під час нового розгляду копії наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Імексбанк» ОСОБА_4 від 02.03.2015р. № 66-в «Про додаткову перевірку правочинів» та ОСОБА_2 перевірки правочинів на предмет нікчемності.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.05.2017р. за клопотанням відповідача-1, на виконання вказівок Вищого Господарського суду України, порядку ст.38 ГПК України, суд витребував оригінал наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Імексбанк» ОСОБА_4 від 02.03.2015р. №66-в «Про додаткову перевірку правочинів»; оригінал акту перевірки правочинів на предмет нікчемності; журнали реєстрації актів та наказів АТ «Імексбанк» за відповідний період.
Проте, такі оригінали документів суду не надано, причин неможливості подання таких документів позивачем не обґрунтовано, письмових пояснень щодо неможливості подання таких документів не надано.
Так, до матеріалів справи позивачем долучено копію наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Імексбанк» ОСОБА_4 від 02.03.2015р. № 66-в «Про додаткову перевірку правочинів» згідно якого вбачається, що з метою додаткової (більш поглибленої та детальної) перевірки правочинів (у тому числі договорів), укладених АТ «Імексбанк» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації створено комісію у складі: голова комісії - ОСОБА_4, члени комісії - ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 Комісії в строк до 20 березня 2015р. наказано здійснити детальну перевірку правочинів, укладених або розірваних в період з 27.01.2014р. по 27.01.2015р., які підпадають під критерії, передбачені пунктом 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», результати роботи комісії оформити відповідним актом. Також, позивачем долучено копію ОСОБА_2 перевірки правочинів на предмет нікчемності без дати складання, який підписаний головою комісії - ОСОБА_4 та членом комісії - ОСОБА_9 З ОСОБА_2 вбачається, що на виконання наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Імексбанк» від 02.03.2015р. № 66-в, в результаті проведеної роботи комісією, зокрема, було виявлено, що оспорювані в межах даної справи правочини містять ознаки нікчемності передбачені п.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та з огляду на приписи п.2. ст.215, п.1. ст.216 ЦК України до яких мають бути застосовані наслідки їх недійсності.
Згідно ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Згідно п.2.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.11.2012р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК. Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу. Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.
Суд зазначає, що копія ОСОБА_2 перевірки правочинів на предмет нікчемності не містить дати його складання, що унеможливлює дослідити дату проведення такої перевірки на предмет виявлення нікчемних правочинів та прийняття відповідного рішення Уповноваженої особи Фонду, встановлення чи мали місце такі дії саме під час дії тимчасової адміністрації чи ліквідації ПАТ «Імексбанк». Також, суд звертає увагу, що долучена до матеріалів справи копія документа під назвою «ОСОБА_2 перевірки правочинів на предмет нікчемності» підписаний двома членами комісії, а саме: головою комісії - ОСОБА_4 та членом комісії ОСОБА_9В ., підписи інших двох членів комісії: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - відсутні.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011р. №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” - подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності). При цьому засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи. Проте, позивачем, в порушення зазначених вимог, подані неналежним чином завірені копія наказу від 02.03.2015р. №66-в «Про додаткову перевірку правочинів» та копія ОСОБА_2 перевірки правочинів на предмет нікчемності, оскільки відсутні дані про прізвище, ініціали та посаду особи, яка засвідчила документи.
Так, обов'язок доказування покладений на сторін статтею 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Пунктом 2.3. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.11.2012р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (абз.3 п.2.5. Постанови).
Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вищенаведених законодавчих норм, оскільки всупереч вимогам суду оригінали документів в підтвердження обставин, на які посилається позивач для огляду суду не надано, а наявні в матеріалах справи копії долучених документів належним чином не оформлені та викликають сумніви в їх відповідності оригіналам, відтак такі документи не можуть бути прийнятими судом в розумінні ст. 33, 34 ГПК України як належні та допустимі докази.
Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України викладені в постанові від 16.03.2017р. судом встановлено, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ІМЕКСБАНК» ОСОБА_1, 21.01.2016р. звернулась до відповідачів з повідомленням про нікчемність правочинів: договору про розірвання договору застави майнових прав від 23.12.2014р., що укладений між ТзОВ «ПАРУС», АТ «ІМЕКСБАНК» та ТзОВ «Торгова компанія «АЖУР» та договору про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 23.12.2014р., що укладений між ТзОВ «ПАРУС» та АТ «ІМЕКСБАНК». При цьому, як випливає зі змісту повідомлень про нікчемність правочинів №301 та №302 від 21.01.2016р. під час здійснення тимчасової адміністрації при здійсненні перевірки правочинів було виявлено, що договір про розірвання договору застави майнових прав від 23.12.2014р. та договір про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав є нікчемними на підставі п.1. ч.3. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Водночас, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні та під час нового розгляду справи суду не надано належних та допустимих доказів в підтвердження наведеного в повідомленнях посилання, які б свідчили про те, що дії, спрямовані на виявлення правочинів, що є нікчемними, вчинено Уповноваженою особою Фонду саме протягом здійснення тимчасової адміністрації в АТ «ІМЕКСБАНК» у відповідності до ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відтак, посилання позивача на те, що факт нікчемності спірних правочинів був виявлений саме під час дії тимчасової адміністрації судом до уваги не приймається, оскільки такі твердження не доведені позивачем відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.
Згідно вимог ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку та виявити правочини, які є нікчемними саме протягом дії тимчасової адміністрації, а не ліквідації (Аналогічна позиція також викладена Вищим господарським судом України у постанові від 11.02.2015р. по справі №910/14439/14).
При цьому, суд зазначає, що надсилання Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ “ІМЕКСБАНК” відповідачам повідомлень про нікчемність договорів вх. №301 та №302 від 21.01.2016р. не суперечить п.1 ч.4 ст.38 вказаного Закону, за яким Уповноважена особа Фонду повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як протягом дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації.
Позивач також в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що згідно з ч.1 ст.4 Закону “Про заставу”, предметом застави можуть бути як майно так і майнові права. На думку позивача, укладення договору застави тягне за собою виникнення зобов'язальних відносин, відмова від зобов'язального майнового права (від права вимоги кредитора) ідентична прощенню боргу.
Відповідно до ст.190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Майнові права на нерухомість - об'єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права. Майновими визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому (Постанова Верховного Суду України від 16.03.2016р. №6-290цс16).
Згідно ст.1 Закону України "Про заставу", застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно з ч.3 ст.3 Закону України "Про заставу", застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Статтею 572 ЦК України передбачено, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Як випливає з вищенавденого, застава за своєю правовою природою є забезпечувальним обтяженням, право вимагати застосування якого кредитор має виключно у випадку настання відкладальної обставини - порушення боржником основного зобов'язання. До моменту настання такої обставини право застави та задоволення вимог кредитора за рахунок предмета застави не можуть бути реалізовані.
З аналізу положень ст.1 та ч.3 ст.3 Закону України "Про заставу" та змісту розірваних договорів випливає, що у позивача на час укладення оспорюваних договорів було відсутнє майнове право, що передавалося в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, оскільки це майнове право могло виникнути лише в майбутньому за певних обставин, а саме невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2017р. по справі №914/1315/16).
У відповідності до ст.ст. 589, 590 ЦК України та аналогічних положень ст. 20 Закону України «Про заставу», у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п.4.1. договору застави майнових прав від 18.02.2014р., заставодержатель має право звернути стягнення на заставлені майнові права, якщо на момент терміну виконання забезпечених заставою зобов'язань по кредитному договору, вони не будуть виконані (неплатоспроможність боржника), а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій).
Відповідно до п. 4.3. договору застави, звернення стягнення на предмет застави здійснюється: шляхом уступки заставодавцем (майновим поручителем) заставодержателю вимоги, що випливає з заставлених майнових прав; шляхом звернення заставодержателя до суду з вимогою переводу на нього заставлених майнових прав.
Згідно п. 1.3. договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р., права та обов'язки сторін по цьому договору виникають у випадку невиконання/неналежного виконання боржником своїх зобов'язань по кредитному договору, а також невиконання/неналежного виконання заставодавцем своїх зобов'язань по договору застави майнових прав від 18.02.2014р.
Суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що станом на 23.12.2014р. у ПАТ “ІМЕКСБАНК” були вимоги до відповідача -1 ТзОВ “Парус” чи до відповідача-2 - ТзОВ “Торгова компанія “АЖУР”, що виникли внаслідок порушення відповідачем -2 (боржником) основного зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №7/14 від 18.02.2014р.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, станом на дату розірвання договору застави майнових прав (23.12.2014р.) кінцевий строк повернення кредиту встановлений п.1.1.1 кредитного договору №7/14 від 18.02.2014 в редакції додаткової угоди №5 від 23.12.2014р. - 20.08.2015р. не настав.
Рішенням господарського суду Одеської області від 28.09.2015р. у справі №916/1422/15-г встановлено, що письмову вимогу Банку про сплату (дострокове повернення) кредитних коштів, несплачених відсотків та пені, отримано позичальником - ТзОВ "ТК "Ажур" (відповідач -2) лише 15.03.2015р., в той час, як договори застави майнових прав від 18.02.2014р. та уступки права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р. розірвано за згодою сторін - 23.12.2014р. Як випливає зі змісту рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2015р. по справі № 916/1422/15-г та змісту протоколу засідання кредитного комітету AT “Імексбанк” №92/3 від 27.11.2014р., на момент укладення спірних договорів у відповідача -2 була відсутня прострочена заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №7/14 від 18.02.2014р., зобов'язання якого забезпечувались, в тому числі, заставою майнових прав на підставі договорів застави, що були розірвані на підставі оспорюваних правочинів.
Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відтак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в підтвердження того, що станом на 23.12.2014р. (дата укладення оспорюваних договорів) у позивача існували майнові вимоги до відповідача-2, що виникли внаслідок порушення останнім основного зобов'язання за кредитним договором №7/14 від 18.02.2014, зокрема, щодо дострокового погашення кредиту, відсотків за користування кредитом, пені за прострочення платежів по цьому договору за рахунок звернення стягнення на предмет застави, в тому числі шляхом подання відповідного позову. Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Вищого Господарського суду України від 06.12.2016р. по справі №914/1318/16, від 12.01.2017р. по справі №914/1315/16.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджено, що позивач при укладенні спірних договорів від 23.12.2014р. про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014р. та про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р. безоплатно відмовився від майнових вимог до відповідача -1 - ТзОВ “Парус”. Забезпечувальний характер застави надає право на задоволення вимог заставодержателя у разі невиконання та порушення основного зобов'язання (ст.ст.546, 572 ЦК України, ст.ст.1,3 Закону України "Про заставу"). Відсутність на момент укладення оспорюваних договорів майнових вимог Банку до ТзОВ "Парус" за договором застави від 18.02.2014р. об'єктивно унеможливлює відмову від таких майнових вимог. (Даний висновок суду узгоджується із аналогічною позицією Вищого господарського суду України викладеною в постанові від 12.01.2017р. по справі №914/1315/16).
Крім того, суд додатково звертає увагу на те, що позивачем не доведено належним та допустимими доказами, що розірвання договорів застави майнових прав від 18.02.2014р. та уступки права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014р. може призвести до неможливості виконання відповідачем-2 зобов'язань за кредитним договором, встановлених, зокрема, рішенням господарського суду Одеської області 28.09.2015р. у справі №916/1422/15-г, а відтак, порушення прав ПАТ “ІМЕКСБАНК”, а також прав третіх осіб - вкладників банку.
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Право особи на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене ст.55 Конституції України, ст.15 ЦК України та ст.1 ГПК України. Зокрема, за змістом ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема, звертаючись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у відповідний спосіб. При цьому, сторона повинна довести та представити суду докази порушеного та оспорюваного права. Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відповідно до ст.33 ГПК України, обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Отже, право на звернення до господарського суду виникає у особи у разі порушення або оспорювання її прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно абз.5 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Виходячи з аналізу ст.1 ГПК України, при вирішенні спору про визнання правочину недійсним господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено (Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого Господарського суду України від 12.01.2017р. по справі №914/1315/16).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.ч.2, 3 ст.214 ЦК України, особи, які вчинили дво-або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, є необґрунтованими, а відтак, в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З урахуванням наведеного, наявність передбачених законом підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку належними та допустимими доказами, відтак, суд дійшов висновку в позові відмовити.
Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 38, 42, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд,-
В позові відмовити повністю.
Рішення складено 06.06.2017р.
Суддя Мороз Н.В.