26.05.2017
Номер провадження 2/331/1058/2017
ЄУН 331/3450/17
26.05.2017 р. м. Запоріжжя
Суддя Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Світлицька В.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до судді Запорізького районного суду Запорізької області Громової І.Б., прокурора прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до судді Запорізького районного суду Запорізької області Громової І.Б., прокурора прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.
Суддя вважає, що у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 слід відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.
Суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом. Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».
Таким чином, законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.
Отже, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (ст. ст. 126, 129 Конституції України).
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що у розумінні положень ч. 1 ст. 2, пп. 1, 7, 9 ч. 1 ст. 3, ст. 17, ч. 3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Зазначені роз'яснення є відтворенням положень ст. ст. 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. В зазначених вище випадках між позивачами та суддями (відповідачами) цивільні правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.
У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Також у Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що їх предметом є, зокрема, процесуальні дії судді та прокурора при здійсненні правосуддя та стягнення моральної шкоди за такі дії.
Таким чином, у відкритті провадження за вказаними вимогами слід відмовити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.
Позивачу необхідно роз'яснити, що у відповідності до ч. 7 ст. 122 ЦПК України відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Запорізького районного суду Запорізької області Громової І.Б., прокурора прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-денний строк з дня отримання копії ухвали апеляційної скарги.
Суддя: В.М. Світлицька