Справа № 495/769/16-ц
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
31 травня 2017 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючого - одноособово судді Боярського О.О.,
при секретарі судового засідання - Акопян М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство -15107» про стягнення середнього заробітку, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «АТП-15107» про стягнення середнього заробітку, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, та після уточнення своїх позовних вимог від 02.03.2017 року просить суд:
- стягнути з ТОВ «АТП-15107» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області суду від 05.02.2013 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі в сумі 69242 гривень;
- стягнути з ТОВ «АТП-15107» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.
Представник відповідача, ТОВ «АТП-15107» за довіреністю Грищенко Г.С. в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, 05 лютого 2013 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області було винесено рішення по цивільній справі № 2-5499/11 за позовом ОСОБА_1 до ВАТ АТП-15107 про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ АТП-15107 були задоволені частково, наказ № 35-к від 02.10.2008 року про звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта ТОВ АТП-15107 - скасований, поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ТОВ АТП-15107 з 02.10.2008 року, стягнуто з ТОВ АТП-15107 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.10.2008 року по 16.10.2012 року в розмірі 43115,9 грн., стягнуто з ТОВ АТП-15107 на користь держави державне мито у розмірі 431 грн., в іншій частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді юрисконсульта ТОВ АТП-15107 підлягало негайному виконанню. (т.1 а.с.5-6)
Статтею 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
05.02.2013 року ТОВ "Автотранспортне підприємство 15107" видано наказ № 6-к, за яким з 05.02.2013 року введено у штат другу одиницю юрисконсульта з окладом 1150 гривень щомісячно та поновлено ОСОБА_1 з 05.02.2013 року на посаді юрисконсульта з окладом відповідно до штатного розкладу. (т.1 а.с.15)
Водночас з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 24.04.2013 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Відділу державної виконавчої служби Білгород - Дністровського міськрайонного управління юстиції про прийняття на виконання виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ТОВ "Автотранспортне підприємство 15107", за виконавчим листом №2-5499/11, виданим 15.02.2013 року, в зв'язку з чим 25.04.2013 року було відкрите виконавче провадження. ( т.1 а.с.18)
03.06.2013 року ТОВ "Автотранспортне підприємство 15107" було видано наказ №19-к, яким внесені зміни до наказу №6-к від 05.02.2013 року, а саме поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта з 02.10.2008 року, тобто у відповідності до рішення суду від 05.02.2013 року. ( т.1 а.с.16)
11.06.2013 року державним виконавцем ВДВС Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_1 було ознайомлено із виданим наказом, про що складений акт (а.с.14), та 11.06.2013 року виконавче провадження на підставі п.8ч.1ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" було закінчено. ( т.1 а.с.19)
Відповідно до ст.24 КЗпП України, п.34 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом наказу про це.
Отже, викладені обставини свідчать про те, що рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 було фактично виконане 03.06.2013 року, оскільки саме виданням наказу про поновлення на роботі на посаді юрисконсульта, який відповідає змісту рішення суду від 05.02.2013 року та ознайомленням працівника про наказ підтверджено належне виконання відповідних норм закону.
У відповідності до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст.27 ЦПК України, відповідач, як особа, яка бере участь у справі позовного провадження, має право подавати належні та допустимі докази для підтвердження своїх заперечень.
В спростування доводів позивача про порушення його права, відповідач надав до суду наступне: табелі ТОВ "Автотранспортне підприємство 15107" обліку використання робочого часу за період з лютого 2013 року по грудень 2015 року, згідно яких вбачається, що ОСОБА_1.з часу поновлення на роботі за рішенням суду від 05.02.2013 року фактично не працював та до обов'язків юрисконсульта підприємства не приступив. Напроти прізвища позивача у табелях обліку часу проставлені прогули. ( т.1 а.с. 189-232, 234-250; т.2 а.с. 1-10)
Згідно наказу ТОВ "Автотранспортне підприємство 15107" №115-К від 18.12.2015 року вбачається, що юрисконсульта ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за власним бажанням, що підтверджується заявою ОСОБА_1 від 18.12.2015 року. Із наказом «По особовому складу» №115-К від 18.12.2015 року ОСОБА_1 був ознайомлений особисто під підпис у присутності свідків. Однак підтвердити своїм підписом факт отримання трудової книжки ОСОБА_1 відмовився, про що і було складено відповідний акт від 18.12.2015 року. ( т.1 а.с.186-188).
Також, відповідачем була надана суду копія розписки написаної власноруч ОСОБА_1 від 22.12.2015 року про відсутність матеріальних претензій до ТОВ "Автотранспортне підприємство 15107"( т.1 а.с.152)
Крім того, відповідно довідки наданої ТОВ "Автотранспортне підприємство 15107" від 01.03.2017 року, завірена підписом директора товариства ОСОБА_3 та печаткою ТОВ "Автотранспортне підприємство 15107", в якій зазначено, що заробітна плата ОСОБА_1 за період з 05.02.2013 року по 18.12.2015 р. не нараховувалась у зв'язку з тим, що останній був відсутній на робочому місці та посадові обов'язки не виконував. ( т.1 а.с.233)
Таким чином суд вважає позовні вимоги в цій частині безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
З приводу позовної вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., яка, на думку позивача, виразилась у негативному впливі на його репутацію та погіршенні стану здоров'я, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 23 ЦК України передбачено, право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на вищевикладене, вимога ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. є необґрунтованою і недоведеною, оскільки ОСОБА_1 ніяким чином не доведений факт заподіяння відповідачем позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Таким чином, суд приходить до висновку, що правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди не вбачається.
З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги позивача підлягають залишенню без задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 27, 60, 174, 213-215 ЦПК України, ст. 23 ЦК України, -
В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранспортне підприємство -15107» про стягнення середнього заробітку, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: