Справа № 757/44078/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Гладун Х.А.
№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/796/5881/2017
101 червня 2017 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Невідомої Т.О.
- Борисової О.В.
при секретарі - Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні, усунення перешкод у користуванні квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права приватної власності, -
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні, усунення перешкод у користуванні квартирою задоволено частково.
В порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права приватної власності відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог з урахуванням поданих відповідачем заяв про застосування позовної давності.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні і недоведеності обставин, що мають значення для справи, а висновки суду обставинам справи не відповідають. Зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що сторони фактично перебували в шлюбних відносинах в період з березня 1990 року по березень 1997 року, та протягом цього часу ОСОБА_4 працювала та отримувала заробітну плату, не відповідає матеріалам справи, оскільки з поданих сторонами документів вбачається, що шлюб між ними було укладено в 1995 році, а в період з 1995 року по 1997 рік позивач перебувала в тривалій відпустці без отримання заробітної плати, що нею не заперечується. Вважає, що після розірвання шлюбу між сторонами положення Сімейного кодексу України не підлягають застосуванню при визначенні статусу майна як такого, що є спільною сумісною власністю, а тому суд першої інстанції безпідставно послався в рішенні на норми глави 8 Сімейного кодексу України. Зазначив, що ОСОБА_4 пропущено визначений законодавством строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права, а ним було подано заяву про застосування строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови в задоволенні вимог первісного позову, проте суд першої інстанції вказану обставину не врахував. Вказав, що позивач самостійно прийняла рішення покинути спірну квартиру, переїхала проживати до іншого помешкання, яким володіє на праві власності, а тому відсутні підстави вважати, що він будь-яким чином порушує її права, що свідчить про відсутність підстав для пред'явлення позову. Суд першої інстанції не врахував, що предметом поділу не може бути річ, що за своїми характеристиками є неподільною, тобто не передбачає можливості виділення часток співвласників в натурі без порушення її цільового призначення. Спірна квартира є однокімнатною, а тому відсутня можливість її поділу в натурі без порушення встановлених архітектурних, санітарно - гігієнічних норм, що залишилося поза увагою суду першої інстанції. Посилався на те, що суд безпідставно відмовив в задоволенні вимог його зустрічного позову, не зазначивши мотивів і обґрунтувань прийнятого рішення. Не було прийнято до уваги, що факт належності спірної квартири йому на праві особистої приватної власності встановлений рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року, яке набрало законної сили, а тому не потребує повторного доведення. Зазначив, що квартира АДРЕСА_1 була ним придбана за особисті кошти, які отримані від продажу іншої однокімнатної квартири, купленої за кошти від продажу попередньо приватизованого житла, а тому, за правилом ст. 57 СК України, спірна квартира належить йому на праві особистої приватної власності, незважаючи на те, що була придбана в період шлюбу.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_7 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належала двокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 29 вересня 1995 року. Дана квартира отримана у власність шляхом приватизації, в порядку, що визначений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
05 жовтня 1995 року ОСОБА_3 було відчужено квартиру за адресою АДРЕСА_3 за ціною в розмірі 360 000 000,00 карбованців, що підтверджується договором купівлі - продажу нерухомості від 05 жовтня 1995 року.
Кошти від продажу квартири були внесені ОСОБА_3 на банківський рахунок, відкритий в Акціонерному комерційному банку «Перком банк». Сума коштів, що обліковувалася на рахунку, становила 19 900,00 доларів США.
04 листопада 1995 року ОСОБА_3 було знято з рахунку кошти в розмірі 19 400,00 доларів США.
10 листопада 1995 року ОСОБА_3 придбав однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_4 за ціною в розмірі 30 000 000,00 карбованців, що підтверджується договором купівлі - продажу квартири від 10 листопада 1995 року.
ОСОБА_4 на праві власності належала однокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_5, яку вона відчужила 27 грудня 1994 року за ціною в розмірі 10 000 000,00 карбованців, що підтверджується договором купівлі - продажу квартири від 27 грудня 1994 року.
22 листопада 1995 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 від 22 листопада 1995 року.
15 грудня 1997 року, на Київській універсальній біржі, ОСОБА_3 було відчужено однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_4 за ціною в розмірі 63 920,00 грн., що підтверджується договором купівлі - проваджу нерухомості від 15 грудня 1997 року.
В цей же день, 15 грудня 1997 року на Київській універсальній біржі, ОСОБА_3 було придбано у ОСОБА_8 однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 за ціною в розмірі 6 150,00 грн., що підтверджується договором купівлі - проваджу нерухомості від 15 грудня 1997 року.
Згідно розписки ОСОБА_8 від 15 грудня 1997 року, в порядку оплати за відчужену квартиру, нею від ОСОБА_3 отримано 55 860,00 грн..
Згідно довідки Комунального підприємства по утриманню та обслуговуванню житлового фонду «Липкижитлосервіс» від 19 грудня 2014 року, ОСОБА_3 зареєстрований в квартирі за адресою АДРЕСА_1 з 13 лютого 1998 року. ОСОБА_4 зареєстрована за цією адресою з 23 листопада 2000 року.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2012 року встановлено для подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 режим окремого проживання.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2015 року, яке набрало законної сили 05 травня 2015 року, зареєстрований між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шлюб було розірвано.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2015 року, яке набрало законної сили 22 вересня 2015 року, ОСОБА_4 визнано такою, що втратила право користування квартирою за адресою АДРЕСА_1, та знято з реєстрації за цією адресою.
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні, усунення перешкод у користуванні квартирою, ОСОБА_4 посилалася на те, що квартира за адресою АДРЕСА_1 була придбана в період шлюбу сторін та за їх спільні кошти, тобто, є спільним сумісним майном подружжя, а тому наявні правові підстави для визнання за нею права власності на 1/2 частку у даному майні та усунення перешкод в користуванні цим майном шляхом зобов'язання ОСОБА_3 передати їй ключі від вхідних дверей та не чинити перешкоди в реалізації позивачем своїх прав на користуватися квартирою. Звертаючись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права приватної власності, ОСОБА_3 посилався на те, що квартира за адресою АДРЕСА_1 придбана за його особисті кошти та не має статусу спільного майна подружжя, з огляду на що є правові підстави для визнання за ним права особистої приватної власності на це майно.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 частково, визнаючи за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, і відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання цієї квартири його особистою власністю, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана під час шлюбу за спільні кошти сторін, так як з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 мала постійну роботу, у неї були особисті накопичення, зокрема, від продажу належної їй однокімнатної квартири, при цьому відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що її кошти також були витрачені на купівлю житла.
Позивач ОСОБА_4 рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року не оскаржує, а тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду лише в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_3.
Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що квартира АДРЕСА_1 має статус спільного сумісного майна подружжя як така, що придбана в період шлюбу і за спільні кошти сторін, оскільки такий висновок не відповідає вимогам закону та дослідженим судом доказам, з наступних підстав.
Так, статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинним до 01 січня 2004 року, встановлювалося, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,
користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
За правилом ст. 60 Сімейного кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2004 року, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як зазначено в статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Згідно ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного, для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю, суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, а не кошти, які належали їй/йому особисто.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що квартира за адресою АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 в період шлюбу з ОСОБА_4.
Таким чином, визначальною обставиною, яка має значення для з'ясування питання щодо наявності чи відсутності у даного майна статусу спільної сумісної власності подружжя, є з'ясування питання щодо джерел походження коштів, за які квартира була придбана, а саме підтвердження того, що це є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, а не кошти, які належали позивачу або відповідачу особисто.
В матеріалах справи наявна копія заяви - анкети ОСОБА_4 для тимчасового виїзду за кордон, в якій зазначено, що вона в період з березня 1990 року по березень 1997 року працювала на посаді економіста підприємства «Укрзалізничпостач».
Проте, жодних відомостей про розмір її заробітної плати за цей період матеріали справи не містять, а тому відсутня можливість достовірно з'ясувати рівень доходу і матеріального забезпечення ОСОБА_4 в 1995 - 1997 роках, з моменту укладення шлюбу з відповідачем та до моменту купівлі спірного житла.
Відсутні в матеріалах справи також будь-які докази на підтвердження того, що на момент купівлі спірної квартири в 1997 році позивач мала певні грошові заощадження.
Договір купівлі - продажу квартири від 27 грудня 1994 року, яким підтверджується факт того, що 27 грудня 1994 року ОСОБА_4 відчужила належну їй на праві власності однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_5 за ціною 10 000 000,00 карбованців не доводить наявність таких заощаджень на момент придбання спірної квартири, оскільки жодних достовірних відомостей щодо напрямів подальшого використання цієї грошової суми позивачем суду надано не було.
Крім того, як встановлено з довідки Житлово - будівельного кооперативу «Академічний - 21» від 23 лютого 1995 року, ОСОБА_4 набула статусу члену кооперативу, та їй було дозволено внести грошові кошти за двокімнатну квартиру в розмірі 431 600 000,00 карбованців на рахунок кооперативу.
Вказаний кооператив здійснює діяльність по управлінню нерухомим майном - будинком за адресою АДРЕСА_7. З наявних у справі документів, а саме: копії паспорту ОСОБА_4 з пропискою у квартирі АДРЕСА_7, копії анкети - заяви для тимчасового виїзду за кордон від 28 липня 2000 року, вбачається, що місцем проживання позивача тривалий час була квартира АДРЕСА_7, за яку нею вносилися кошти на рахунок Житлово - будівельного кооперативу «Академічний - 21» в 1995 році, тобто, після відчуження квартири в 1994 році, а тому
колегія суддів вважає недоведеними та непідтвердженими доводи позивача про те, що отримані від продажу квартири за адресою АДРЕСА_5 10 000 000,00 карбованців було заощаджено позивачем і ці кошти нею не витрачалися.
Суд першої інстанції вказані обставини не врахував, доводи ОСОБА_4 про наявність у неї стабільного доходу та власних заощаджень належним чином не перевірив та дійшов безпідставного і необґрунтованого висновку про те, що грошові кошти, витрачені на купівлю квартири за адресою АДРЕСА_1 частково складалися із заробітної плати позивача та її накопичень, отриманих від продажу іншої квартири в 1994 році.
Одночасно, з наданих суду та досліджених в судовому засіданні доказів достовірно встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належала двокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_3.
Дана квартира отримана ним у власність увересні 1995 року, тобто, до укладення шлюбу з позивачем, в порядку приватизації, у відповідності до положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а тому була особистою приватною власністю ОСОБА_3.
Після відчуження даної квартири 05 жовтня 1995 року за ціною 360 000 000,00 карбованців, ОСОБА_3 було внесено грошові кошти на свій особистий банківських рахунок, що належним чином підтверджується довідкою Акціонерного комерційного банку «Перком банк», згідно якої станом на 04 листопада 1995 року на рахунку відповідача обліковувалися кошти розмірі 19 900,00 доларів США.
Вказаною довідкою також підтверджується, що 04 листопада 1995 року ОСОБА_3 було знято з рахунку кошти в розмірі 19 400,00 доларів США, так як залишок коштів склав 500,00 доларів.
10 листопада 1995 року, тобто, через кілька днів після зняття коштів з рахунку та до укладення шлюбу з ОСОБА_4, відповідач купив однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_4 за ціною в розмірі 30 000 000,00 карбованців.
Оцінюючи вказані докази в сукупності, колегія суддів вважає доведеним той факт, що однокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_4 була куплена до укладення шлюбу між сторонами та за кошти, що отримані ОСОБА_3 від продажу приватизованої ним двокімнатної квартири, тобто була його особистою приватною власністю.
15 грудня 1997 року, на Київській універсальній біржі, ОСОБА_3 було відчужено однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_4 за ціною в розмірі 63 920,00 грн..
Враховуючи, що дане житло було особистою приватною власністю відповідача, набутою ним до шлюбу, отримані грошові кошти від продажу цієї квартири в розмірі 63 920,00 грн. також були його особистою власністю.
Цього ж дня, на Київській універсальній біржі, за грошову суму в розмірі 55 860,00 грн., тобто, меншу ніж та, що отримана від продажу квартири за адресою АДРЕСА_4, ОСОБА_3 придбав квартиру за адресою АДРЕСА_1.
За правилом ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи наявний в матеріалах справи договір купівлі - проваджу квартири за адресою АДРЕСА_4 та договір купівлі - продажу квартири за адресою АДРЕСА_1, колегія суддів враховує, що ці правочини по відчуженню та придбанню майна вчинені в один день та в одному місці, а саме:15 грудня 1997 року на Київській універсальній біржі.
Реєстраційні номери даних договорів свідчать про певну хронологію їх укладення, а саме: договір, за яким ОСОБА_3 відчужив квартиру за адресою АДРЕСА_4 та отримав у власність суму коштів в розмірі 63 920,00 грн. було укладено раніше (реєстраційний номер біржової операції D6260/14070), а договір, за яким ОСОБА_3 придбав у власність квартиру за адресою АДРЕСА_1 за суму коштів в розмірі 55 860,00 грн., яка була в цей же день передана продавцю, укладено пізніше (реєстраційний номер біржової операції D6268/14081).
З аналізу вказаних доказів в сукупності вбачається, що грошові кошти, за які відповідачем було придбано спірну квартиру, були отримані ним раніше від продажу належної йому на праві особистої приватної власності однокімнатної квартири адресою АДРЕСА_4, що дає обґрунтовані підстави вважати, що квартира за адресою АДРЕСА_1 набута ОСОБА_3 за кошти, які належали йому особисто.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
За таких обставин, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо рівня доходу ОСОБА_4 та докази на підтвердження наявності у неї заощаджень і їх розміру, в той час як з поданих ОСОБА_3 документів: свідоцтва про право власності на житло від 29 вересня 1995 року, договору купівлі - продажу нерухомості від 05 жовтня 1995 року, довідки Акціонерного комерційного банку «Перком банк» від 04 листопада 1995 року про суму коштів на банківському рахунку відповідача, договору купівлі - продажу квартири від 10 листопада 1995 року, договору купівлі - проваджу квартири від 15 грудня 1997 року за реєстраційним номером D6260/14070 та договору купівлі - проваджу квартири від 15 грудня 1997 року за реєстраційним номером D6268/14081, вбачається, що витрачені на купівлю квартири АДРЕСА_1 кошти були особистою власністю ОСОБА_3, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково вважав доведеними обставини, на які в обґрунтування своїх вимог посилалася ОСОБА_4, та безпідставно встановив факт купівлі спірного житла за спільні кошти сторін як подружжя.
Оскільки з наявних у справі доказів, які оцінені судом як окремо, так і у їх взаємозв'язку між собою, вбачається, що квартира адресою АДРЕСА_1 хоча й була придбана сторонами під час шлюбу, проте за кошти, що належали особисто ОСОБА_3, виходячи з положень ст. 57 Сімейного кодексу України, дане майно не має статусу спільної сумісної власності подружжя, а тому не підлягає поділу в порядку ст.ст. 68 - 71 Сімейного кодексу України.
Так як колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_4 права власності на 1\2 частину спірної квартири, похідні позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном також не підлягають задоволенню, так як для цього відсутні правові підстави.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 є обґрунтованими, рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому, підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні, усунення перешкод у користуванні квартирою та задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права приватної власності шляхом визнання за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.22, 24 КпШС України, ст.ст.57, 60 СК України, ст.ст. 57, 58, 60, 212, 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні, усунення перешкод у користуванні квартирою - відмовити.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права приватної власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: