1[1]
25 травня 2017 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_6 , потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_9 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року щодо ОСОБА_10 , обвинуваченого вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,.
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та йому призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення за таких обставин.
06 грудня 2014 року, приблизно о 15 год. 30 хв., ОСОБА_10 , перебуваючи в приміщенні букмекерської контори «Фаворит», яка розташована за адресою: м. Києві, вул. Серафимовича. 11, зустрівся зі своїми товаришами: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та раніше йому незнайомим ОСОБА_16 , яким запропонував випити спиртних напоїв у зв'язку з його повернення із зони проведення АТО у Луганській області, на що всі присутні дали свою згоду.
Після цього, ОСОБА_10 та вищевказані громадяни придбали в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , спиртні напої та продукти харчування, які стали вживати у сквері, що розташований між будинками АДРЕСА_3 .
У подальшому, 06 грудня 2014 приблизно о 16 год. 00 хв., під час спільного вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_10 , який перебував в стані алкогольного сп'яніння та ОСОБА_13 , в присутності ОСОБА_15 .. ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , виник словесний конфлікт, ініціатором якого виступив ОСОБА_10 . Достовірно знаючи, що ОСОБА_13 , на добровільних засадах займався волонтерською діяльністю, ОСОБА_10 , будучи незадоволеним працею волонтерів, брутальною лайкою образив ОСОБА_13 .
Коли ОСОБА_13 ніяким чином не відреагував на образи ОСОБА_10 , у останнього, який перебував в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, виник умисел на вчинення умисного вбивства ОСОБА_13 , про що повідомив останнього.
06 грудня 2014 року, приблизно о 16 год. 00 хв., ОСОБА_10 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя ОСОБА_13 , перебуваючи у сквері між будинками АДРЕСА_3 , дістав прихований в одязі наявний при ньому ніж, тримаючи його в правій руці, підійшов до ОСОБА_13 , своєю лівою рукою обхватив голову останнього, діючи умисно, усвідомлюючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у ви ді протиправного заподіяння смерті ОСОБА_13 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, наніс один удар ножем в область життєво важливого органу - шию ОСОБА_13 , чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечні для життя в момент заподіяння, а саме: колото-різане поранення шиї з ушкодженням магістральних судин та гортані і розвитком крововтрати.
Згідно висновку судово-медичної експертизи №3061/2, смерть ОСОБА_13 настала від колото-різаного поранення шиї з ушкодженням магістральних судин та гортані і розвитком крововтрати. Виявлене колото-різане поранення шиї є прижиттєвим, утворилось незадовго до настання смерті, від дії колючо-ріжучого предмету, типу клинка ножа, що мав обушок П- подібного профілю та лезо з протилежного боку, є небезпечним для життя і знаходиться в прямому (причинно-наслідковому) зв'язку із настанням смерті.
Внаслідок отриманих тяжких тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер на місці події.
Після вчинення вказаних злочинних дій, ОСОБА_10 , будучи впевненим, що ним виконані усі необхідні дії, направлені на протиправне позбавлення життя ОСОБА_13 , і бажаного результату при цьому досягнуто, з місця події зник, при цьому взявши із собою ніж, яким вчинив умисне вбивство ОСОБА_13 , який викинув у невстановленому слідством місці.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді провадження в суді першої інстанції, просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року стосовно ОСОБА_10 скасувати в частині призначеного покарання, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок його м'якості, та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання за ч.1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 12 років. В іншій частині просить вирок суду залишити без змін.
Апеляційні вимоги сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що суд не дав належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який законом віднесено до особливо тяжких та даним про особу обвинуваченого, відсутності обставин, які пом'якшують покарання, відсутності критичного ставлення ОСОБА_10 до вчиненого особливо тяжкого кримінального правопорушення та його наслідків, а також невжиттю заходів щодо відшкодування шкоди родині потерпілого.
Потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в апеляційній скарзі також просять скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року щодо ОСОБА_10 в частині призначеного покарання та призначити обвинуваченому ОСОБА_10 покарання у виді 15 років позбавлення волі.
Вважаючи призначене судом покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і є явно несправедливим через його м'якість, апелянти вказують, що при призначенні ОСОБА_10 покарання суд не врахував обставин справи.
Так, судом не враховано, що ОСОБА_10 вчинив особливо тяжкий злочин - вбивство, будучи співробітником міліції. При цьому суд не звернув уваги на негативну характеристику ОСОБА_10 , який був звільненим з ОВС України за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.
Обвинувачений вчинив вбивство свого друга - ОСОБА_13 шляхом нанесення цілеспрямованого удару ножем у шию, після вбивства залишив місце події та потерпілого, який потребував допомоги лікарів, і пішов у своїх справах, викинувши по дорозі знаряддя вбивства - ніж.
Потерпілі звертають увагу на те, що обвинувачений у судовому засіданні свою вину не визнав, намагався уникнути суворої відповідальності та затягнути судовий процес, надав докази, які в ході судового слідства не підтвердилися та були визнані такими, що не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких та узгоджених між собою висновків, критично свої дії не оцінив, що у сукупності свідчить про те, що ОСОБА_10 не розуміє тяжкість наслідків своїх дій та щиро не кається, дійсно не бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.
Зважаючи на відсутність обставин, що пом'якшують відповідальність, та наявність обставин, які обтяжують покарання, апелянти вважають, що покарання, призначене ОСОБА_10 вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року у виді 10 років позбавлення волі, є недостатнім для виправлення останнього та попередження нових злочинів.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_9 міститься прохання про зміну вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року та пом'якшення призначеного ОСОБА_10 покарання до 7 років позбавлення волі.
В доповненні до апеляції захисник ОСОБА_9 , окрім пом'якшення покарання ОСОБА_10 , просить змінити вирок в частині призначення відшкодування шкоди в розмірі 514316, 30 грн., призначивши відшкодування у розмірі 14316, 30 грн. майнового збитку та 50000 моральної шкоди.
При цьому захисник, не заперечуючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 , вказує, що суд у вироку дійшов передчасного висновку про наявності у обвинуваченого прямого умислу на протиправне позбавлення життя ОСОБА_13 , що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , а також наявністю дружніх стосунків ОСОБА_10 з вбитим потерпілим ОСОБА_13 . Наголошує, що ОСОБА_10 на момент затримання не розумів, у чому його підозрюють.
Захисник заперечує висновок суду про те, що обвинувачений був упевнений в тому, що ним виконані усі необхідні дії, направлені на позбавлення життя потерпілого, оскільки згідно з показаннями свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_14 після нанесення удару потерпілому ОСОБА_10 відразу пішов у невідомому напрямку, а ОСОБА_13 схопився за шию руками, пройшов декілька кроків і упав.
Захисник наголошує на тому, що протиправні дії ОСОБА_10 були припинені ним самостійно відразу після нанесення першого удару. За наявності мотиву та прямого умислу на вбивство, ОСОБА_10 на думку захисника, продовжував би нанесення додаткових ударів та мав наочно переконатися у тому, що ОСОБА_13 помер.
Після події ОСОБА_10 пішов у своїх справах, при цьому не намагався переховуватись від слідства, а був затриманий на святкуванні дня народження, куди пішов з своєю дружиною.
Також захисник вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив обставин справи в частині визначення суб'єктивної сторони вчиненого злочину, зробивши висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.
Захисник звертає увагу на те, що у вироку суду вказано на розумний сумнів щодо доказів та доводів опису події захистом зі слів обвинуваченого ОСОБА_10 , проте не зазначено з яких підстав та відсутній аналіз з наведенням доводів, у чому такий сумнів полягає, а також відсутній опис підстав спростування доводів захисту.
Окрім того, апелянт вказує, що суд необґрунтовано визнав доведеним факт того, що ОСОБА_10 , на момент вчинення злочину, перебував у стані алкогольного сп'яніння, що є обтяжуючою обставиною при кваліфікації кримінального правопорушення, оскільки не було проведено медичне дослідження на вміст алкоголю в крові ОСОБА_10 та у провадженні не встановлено даних, які б безумовно свідчили проте, що обвинувачений перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Разом з тим, суд безпідставно не визнав обставинами, що пом'якшують покарання щире каяття і активну участь та сприяння ОСОБА_10 у розкритті злочину. Так, в судових засіданнях обвинувачений неодноразово вказував на щире каяття, просив у потерпілих пробачення, частково визнав цивільний позов. На досудовому слідстві, зокрема, при проведенні слідчого експерименту, ОСОБА_10 давав показання про обставини події та його поведінку після вчинення злочину, показав куди він дів знаряддя злочину, ті місце, куди пішов після вчинення злочину.
При призначенні ОСОБА_10 покарання суд не врахував дані про особу обвинуваченого та його характеристику. Так, ОСОБА_10 є учасником АТО, напередодні події прибув до Києва після тяжкої операції, одружений, має на утримання дітей.
Також в апеляції захисника заперечується висновок суду в частині розміру цивільного позову з посиланням на те, що у вироку не наведено розрахунків розміру завданої злочином шкоди та доказів на обґрунтування сум понесених потерпілими витрат. Визначений розмір моральної шкоди, на думку захисника, не відповідає вимогам розумності, сума є непомірно великою і унеможливлює виконання вироку суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора та частково підтримав апеляційну скаргу потерпілих і заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника; потерпілих і їх представника, які підтримали апеляційну скаргу потерпілих, частково підтримали апеляційну скаргу прокурора і заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника; обвинуваченого і захисника, які підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечували проти апеляційних скарг потерпілих і прокурора, дослідивши дані про особу обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають, виходячи з таких підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам провадження та підтверджується наведеними у вироку доказами: показаннями потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , даними протоколів огляду місця події, слідчих експериментів за участю підозрюваного ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_15 , свідка ОСОБА_14 , висновками судово-медичних експертиз та експертиз речових доказів.
Доводи захисника про те, що у ОСОБА_10 не було прямого умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_13 спростовуються зібраними у справі доказами. Так, з показань свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_14 убачається, що між ОСОБА_10 та ОСОБА_13 виник конфлікт, у процесі якого обвинувачений дістав ніж, обхопив потерпілого за голову та вдарив потерпілого ножем в область шиї. Після чого обвинувачений пішов з місця події.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи смерть ОСОБА_13 настала від колото-різаного поранення шиї з ушкодженням магістральних судин та гортані і розвитком крововтрати. При цьому довжина ранового каналу по зонду складає приблизно 12 см. Нанесення удару ножем з достатньою силою (про що свідчить довжина ранового каналу), у життєво важливий орган з пошкодженням судин та гортані є доказом того, що ОСОБА_10 мав умисел на позбавлення життя потерпілого.
Посилання в апеляції захисника на те, що обвинувачений дружив з потерпілим та не міг вчинити вбивства, будучи осудною особою, є безпідставними, оскільки, як убачається з обставин справи, наявність дружніх стосунків з потерпілим не утримала ОСОБА_10 від нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_17 під час конфлікту.
Також безпідставними колегія суддів вважає доводи захисника щодо заперечення висновку суду про закінченість дій обвинуваченого, направлених на позбавлення життя потерпілого, тому, що потерпілому було завдано одного удару певної сили ножем у життєво важливий орган, що призвело до смерті потерпілого. Наступна поведінка ОСОБА_10 , який не поцікавився станом потерпілого, не може слугувати доказом відсутності умислу на вбивство з огляду на механізм та обставини заподіяння потерпілому тілесного ушкодження, від якого настала смерть.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляції захисника про те, що суд першої інстанції не дослідив обставин щодо суб'єктивної сторони злочину, оскільки у вироку суду наведені пояснення ОСОБА_10 про обставини інкримінованого йому діяння і при цьому наведені мотиви, якими керувався суд, визнавши пояснення обвинуваченого сумнівними. Поряд з цим, у вироку суду наведені докази які свідчать про наявність у ОСОБА_10 умислу на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_17 , з відповідним аналізом наведених доказів.
В апеляції захисника заперечується обставина вчинення злочину ОСОБА_10 в стані алкогольного сп'яніння з посиланням на недоведеність вказаної обставини, проте ці посилання спростовуються наявними у провадженні доказами.
Так, обвинувачений ОСОБА_10 сам пояснював про те, що вживав спиртні напої з потерпілим ОСОБА_17 та свідками ОСОБА_15 і ОСОБА_14 . Посилання захисника на пояснення свідка ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_10 завдав удару ножем потерпілому у той момент, коли свідок розливав спиртні напої не можуть бути взятими до уваги, як такі, що вирвані з контексту показань, з урахуванням пояснень самого обвинуваченого та пояснень свідка ОСОБА_14 . Зокрема, свідок ОСОБА_14 підтвердив, що після придбання спритних напоїв він, ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 пішли у сквер по вул. Серафимовича, поряд з магазином "Екомаркет", де на лавочці розпивали спиртні напої. При цьому ОСОБА_15 розливав спиртні напої, а всі інші стояли навколо та розмовляли. В процесі розмови між ОСОБА_10 та ОСОБА_17 виник конфлікт, який завершився тим, що обвинувачений вдарив потерпілого ножем.
При цьому відсутність в матеріалах провадження даних про освідування ОСОБА_10 на стан алкогольного сп'яніння не є доказом того, що обвинувачений не перебував у стані алкогольного сп'яніння, оскільки такий стан, окрім акту освідування, може бути підтверджено й іншими доказами, зокрема, показаннями свідків.
Отже, стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_10 в момент вчинення кримінального правопорушення доведено належними та допустимими доказами, а тому суд першої інстанції правильно врахував цю обставину при викладенні у вироку фактичних обставин провадження та, відповідно, врахував стан алкогольного сп'яніння у якості обставини, що обтяжує покарання.
Дії обвинуваченого ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.
При призначенні покарання ОСОБА_10 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та обставини його вчинення, дані про особу винного, який характеризується посередньо, сімейний стан, стан здоров'я, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, і обґрунтовано призначив покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 155 КК України.
Доводи апеляційної скарги прокурора та потерпілих про те, що судом не враховані обставини провадження та не враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення є безпідставними, оскільки вказані обставини були враховані судом, про що зазначено у вироку.
Посилання в апеляції потерпілих на те, що ОСОБА_10 вчинив злочин, будучи працівником міліції не можуть бути взятими до уваги, оскільки обвинувачений перебував на посаді міліціонера батальйону ПСМОП Луганськ-1 та приймав участь в антитерористичній операції на території Луганської області (АТО), і, незважаючи на посередню характеристику з місця служби та причини звільнення, колегія суддів враховує те, що обвинувачений є учасником АТО.
Невизнання вини ОСОБА_10 та невідшкодування шкоди потерпілим, на що звертається увага в апеляціях прокурора та потерпілих, не може служити підставою для призначення більш тяжкого покарання, оскільки суд першої інстанції, врахував згадані обставини та, відповідно не визнав їх обставинами, що пом'якшують покарання, про що також зазначив у вироку.
Висновок суду, викладений у вироку, про відсутність обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_10 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги захисника про безпідставне неврахування таких обставин.
Також не може бути прийнято до уваги посилання захисника на те, що суд не врахував стан здоров'я обвинуваченого після тяжкої операції. З наданих в судовому засіданні апеляційної інстанції документів убачається, що 21 листопада 2014 року ОСОБА_10 дійсно була проведена планова хірургічна операція, яка пройшла без ускладнень, післяопераційний період протікав гладко, рана зажила і хворому рекомендовано післяопераційна реабілітація протягом 2 місяців, тобто у обвинуваченого не було будь-яких ускладнень стану здоров'я у зв'язку з хірургічним втручанням.
Колегія суддів вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_10 суд першої інстанції дотримався вимог ст. 65 КК України, а тому підстав для скасування чи зміни вироку в частині призначеного покарання та призначення більш тяжкого покарання чи пом'якшення покарання немає.
Колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку в частині вирішення цивільного позову, зокрема, для зменшення суми, визначеної вироком суду, на відшкодування потерпілому ОСОБА_7 моральної шкоди, оскільки суд вмотивував підстави для задоволення цивільного позову та розмір заподіяної злочином шкоди.
При цьому посилання в апеляції захисника на те, що розмір відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_7 смертю сина, в сумі 500000 гривень не відповідає вимогам розумності є голослівним. А посилання захисника на те, що вказана сума є непомірно великою для обвинуваченого і унеможливлює виконання вироку суду не можна визнати підставою для зменшення розміру відшкодування, оскільки ці обставини не пов'язані ні з підставами виникнення моральної шкоди, ні з визначенням розміру моральної шкоди.
Отже, колегія суддів, вважаючи вирок суду щодо ОСОБА_10 законним і обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування чи зміни, як про це прохають апелянти.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року щодо ОСОБА_10 , обвинуваченого вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора ОСОБА_6 , потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_9 - без задоволення.
Касаційна скарга на дану ухвалу суду може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк з дня вручення копії судового рішення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] Справа № 11-кп/796/294/2017 Категорія КК: ч. 1 ст. 115
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_18
Доповідач: ОСОБА_1