01 червня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Саліхова В.В.
суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.
при секретарі: П'ятничук В.Г.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
У травні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 41 076,10 дол. США, що за курсом НБУ від 23.03.2016 складає 1 072 086,13 грн. за кредитним договором №К2Х6А800000006 від 04.06.2008.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2017 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що позов був поданий з урахуванням усіх платежів за кредитним договором. Зазначив на неможливість стверджувати, що примусове звернення стягнення на предмет застави є підставою для виконання основного зобов'язання, оскільки кредитору лише надається право на продаж предмету застави, а виконання зобов'язань за кредитним договором відбувається після реалізації предмету.
Відповідачі в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомленні про час та місце слухання справи. На підставі викладеного та керуючись ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Справа № 757/23804/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6358/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Цокол Л.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивачане знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що 04.06.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №К2Х6А800000006, за умовами якого Банком було надано кредитні кошти в розмірі 10 925,19 дол. США на термін до 03.06.2013, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (а. с. 11-20). З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 04.06.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки №К2Х6А800000006, відповідно до якого поручитель поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором (а. с. 21).
Банк виконав свої зобов'язання, надавши позичальнику кредитні кошти, а останній належним чином не виконує умови договору, у зв'язку з чим станом на 23.03.2016 виникла заборгованість яка на думку позивача складає 41 076,10 дол. США, що становить: 8 425,99 дол. США заборгованість за кредитном, 2 053,75 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом, 28 631,23 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов'янь за договором, а таж штрафи відповідно до Договору 9,58 дол. США штраф (фіксована частина), 1 955,55 дол. США штраф (процентна складова) відповідно до розрахунку заборгованості (а. с. 4-6).
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст.ст. 6 , 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що відповідач, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен їх виконувати.
Відповідно до вимог ст. 553 ЦК Україниза договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Таким чином, договір поруки є таким способом забезпечення виконання зобов'язання, який полягає у залученні третьої особи - поручителя до основного зобов'язання, яке виникло між боржником та кредитором.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Таким чином, поручитель є солідарним боржником з позичальником, а в силу ч. 1 ст. 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
За таких обставин солідарні боржники мають нести солідарну відповідальність за порушення зобов'язання позичальником.
У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ст. 589 ЦК України).
Аналіз норм права, що регулює спірні правовідносини дає можливість зробити висновок про те, що звертаючись до суду з відповідним позовом позивач повинен довести суму заборгованості на підставі належних та допустимих доказів.
Так відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, Довідка за підписом особи, повноваження якої не підтверджено, не може свідчити про здійснення бухгалтерської операції щодо видачі готівкових коштів.
Вказане узгоджується із п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009, в якому зазначено, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 Цивільно-процесуального кодексу України).
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Зазначена позиція знайшла своє відображення та обґрунтування у постанові Верховного Суду України по справі 6-20цс12.
Матеріали справи свідчать, про те, що в порушення вимог діючого законодавства позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження суми заборгованості з урахуванням рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01.11.2011 позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави автомобіль КІА, 1999 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 88) та його передачею добровільно відповідачами Приватбанку (а. с. 90).
Вищезгадані обставини не заперечував при розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник позивача.
Враховуючи вищевикладене та те, що позивачем не надано розрахунку заборгованості за кредитним договором, з урахування реалізації предмета застави - автомобіля, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову правильними.
Доводи апеляційної скарги про те, що примусове звернення стягнення на предмет застави не є підставою для виконання основного зобов'язання, не може бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження суми заборгованості.
За наведених обставин вимоги апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене та вимоги ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідним позовом надавши на його підтвердження належні та допустимі докази.
Керуючись ст.ст.303,304,308,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2017 рокузалишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: Н.О. Прокопчук
Т.А.Семенюк