АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
01 червня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
при секретарі - Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -
У грудні 2015 року позивачка звернулася до суду із позовом, уточнивши який зазначила, що 15 лютого 2013 року був укладений договір позики за яким ОСОБА_1 отримала від позивачки 12 000 доларів США строком повернення до 09 березня 2013 року.
26 лютого 2013 року між сторонами був укладений договір за яким ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 у позику 44250 доларів США строком повернення до 30 березня 2013 року.
26 лютого 2013 року між сторонами був укладений договір за яким ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 у позику 10950 доларів США строком повернення до 30 березня 2013 року.
Загальна сума переданих позивачкою у позику відповідачці грошей складає 67200 доларів США.
Відповідач гроші не повернула, тому позивачка ОСОБА_2 просила стягнути на свою користь із відповідачки заборгованість в сумі 3 007 908 грн. 65 коп., з яких: 1599360 грн. - сума основного боргу за розписками (67 200 доларів США х 23.80 грн. курс долара США встановлений НБ України станом на 29 грудня 2015 року), 154425.88 грн. - 3% річних, 1 254 122.77 грн. - інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, розрахованих за період з 10 березня і з 31 березня 2013 року до 13 червня 2016 року, 6641.21 грн. витрат на оплату судового збору, 25000 грн. витрат на правову допомогу. (а.с. 2-5, 65-69)
Відповідачка ОСОБА_1, не заперечуючи факт написання двох розписок від 26 лютого 2013 року і отримання за ними грошей в сумі 44250 доларів США і 10950 доларів США, проти позову заперечувала і в його задоволенні просила відмовити. Крім того, зазначила, що розписку від 15 лютого 2013 року не надавала, тому просила призначити почеркознавчу експертизу.(а.с. 63-64)
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року, з урахуванням ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 23 березня 2017 року про виправлення описки, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 3 007 908,65 грн. та судові витрати по справі у розмірі 6641,21 грн. (а.с.79-80, 156)
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року, заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення залишено без задоволення. (а.с.109-110)
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 посилалась на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову в позові. На обґрунтування скарги зазначила, що суд не врахував обставин та доказів, якими обґрунтовані заперечення проти заявлених вимог і дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову. (а.с. 115-121)
Апеляційна скарга від ОСОБА_2 та її представника на рішення суду першої інстанції не надходила. Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 25000 грн. витрат на правову допомогу сторони не оскаржували.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підтримав скаргу і просив її задовольнити. ОСОБА_2, її представник - ОСОБА_4 заперечували проти скарги і просили її відхилити.
Інші особи до суду не прибули про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. ОСОБА_1 була сповіщена шляхом вручення повістки особисто. (а.с. 175)
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню часткововраховуючи наступне.
Судом встановлено, що за розпискою від 15 лютого 2013 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 суму в еквіваленті 12 000 доларів США, які зобов'язувалась повернути до 09 березня 2013 року. (а.с. 15)
За розпискою від 26 лютого 2013 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 у позику 44250 доларів США строком повернення до 30 березня 2013 року.(а.с. 17)
За розпискою від 26 лютого 2013 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 у позику 10950 доларів США строком повернення до 30 березня 2013 року.(а.с. 16)
Загальна сума переданих позивачкою у позику відповідачці грошей складає 67200 доларів США.
Оригінали розписок ОСОБА_1 про отримання нею від ОСОБА_2 грошей надані до суду апеляційної інстанції, завірені копії яких долучені до матеріалів справи. (а.с. 183-185)
Факту написання розписок від 26 лютого 2013 року і отримання від ОСОБА_2 грошей ОСОБА_1 не заперечувала і в суді.
На виконання положень частини 4 ст. 10 ЦПК України, колегія суддів роз'яснила і забезпечила право сторін заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи щодо заперечуваної відповідачкою ОСОБА_1 розписки від 15 лютого 2013 року, оголосивши по справі перерву.
Проте на пропозицію колегії суддів представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 зазначив, що такого клопотання апелянт заявляти не буде, не заявлено такого і іншими особами, які беруть участь у справі в суді апеляційної інстанції, що підтверджується журналом та звукозаписом судового засідання.
З огляду на положення ч. 1 ст. 61 ЦПК України, колегія суддів визнала встановленими вищевказані обставини написання ОСОБА_1 розписок від 15 лютого 2013 року і від 26 лютого 2013 року і отримання за ними грошей.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами 15 лютого і 26 лютого 2013 року були укладені три договори позики за яким ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 гроші в загальній сумі еквівалентній 67 200 доларів США, тому відповідачка має повернути позивачці запозичені гроші.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закон України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Установивши, що умовами договору позики сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язань ОСОБА_1 в доларах США, то підлягає стягненню з позичальника сума боргу, визначена за офіційним курсом цієї валюти на день платежу.
Проте позивачка ОСОБА_2 заявила про стягнення заборгованості 1599360 грн. - сума основного боргу за розписками (67 200 доларів США х 23.80 грн. курс долара США встановлений НБ України станом на 29 грудня 2015 року), 154425.88 грн. - 3% річних, тому з огляду на положення частини 1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для виходу за межі заявлених позивачкою позовних вимог і погодилась з цим розміром стягуваної заборгованості, що зазначений позивачкою в позовній заяві поданій до суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наведених підстав підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення на її користь із відповідачки 154425.88 грн. - 3% річних на підставі частини 2 ст. 625 ЦК України за період з 10 березня і з 31 березня 2013 року до 13 червня 2016 року.
При цьому колегія суддів наводить наступний розрахунок 3 % річних на підставі частини 2 ст. 625 ЦК України.
За договором позики від 15 лютого 2013 року складає 28040 грн. 62 коп. (12 000 доларів США х 3% /365 днів х 1195 днів прострочення (за період з 10 березня 2013 року до 16 червня 2016 року) х 23.80 грн. заявлений позивачкою курс долара США відносно гривні станом на 29 грудня 2015 року).
За договором позики від 26 лютого 2013 року складає 101248 грн. 03 коп. (44 250 доларів США х 3% /365 днів х 1174 днів прострочення (за період з 31 березня 2013 року до 16 червня 2016 року) х 23.80 грн. курс долара США відносно гривні станом на 29 грудня 2015 року)
За договором позики від 26 лютого 2013 року складає 25137 грн. 25 коп. (10950 доларів США х 3% /365 днів х 1174 днів прострочення (за період з 31 березня 2013 року до 16 червня 2016 року) х 23.80 грн. курс долара США відносно гривні станом на 29 грудня 2015 року).
Оскаржуване рішення в частині стягнення інфляційних втрат є помилковим, зважаючи на наступне.
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року N 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі N 6-1672цс16 та від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.
З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими.
Крім того, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів незаконності судового рішення в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 25 000 грн. витрат на правову допомогу, тому, з огляду на положення частини 1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не погодилась з вимогою апелянта про скасування повністю оскаржуваного рішення районного суду.
З огляду на наведене та положення ч. 2 ст. 314 ЦПК України, рішення районного суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 3 007 908.65 грн. із ухваленням нового в цій частині.
На підставі ст. 88 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення із відповідачки на користь позивачки 6641.21 грн. судового збору за розгляд справи районним судом сплата якого підтверджується наданими до суду доказами. (а.с. 1, 66)
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Керуючись ст.ст. 88, 303, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 , ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 3 007 908.65 грн. і ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 задовольнити частково і стягнути на її користь із ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2:
- 285 600 (двісті вісімдесят п'ять тисяч шістсот) грн. заборгованості за договором позики від 15 лютого 2013 року та 28040 (двадцять вісім тисяч сорок) грн. 62 грн. три відсотки річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України;
- 1 053 150 (один мільйон п'ятдесят три тисячі сто п'ятдесят) грн. заборгованості за договором позики від 26 лютого 2013 року та 101248 (сто одна тисяча двісті сорок вісім) грн. 03 коп. три відсотки річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України;
- 260 610 (двісті шістдесят тисяч шістсот десять) грн. заборгованості за договором позики від 26 лютого 2013 року та 25137 (двадцять п'ять тисяч сто тридцять сім) грн. 25 коп. три відсотки річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
В частині позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат - відмовити.
В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 липня 2016 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець
В.М.Ратнікова
О.В.Борисова
Справа № 22-ц/796/4365/2017
Унікальний номер 759/19970/15-ц
Головуючий у першій інстанції - ОСОБА_8
Доповідач Левенець Б.Б.