ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.05.2017Справа № 916/3327/16
За позовом Національного університету "Одеська юридична академія"
до Міністерства освіти і науки України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеська міська рада
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Прущак В.Є. (представник за довіреністю №43 від 03.10.2016р.);
від відповідача: Кравець А.О. (представник за довіреністю №9/1-9-81 від 19.10.2016р.);
від третьої особи: не з'явились.
Національний університет "Одеська юридична академія" (надалі - позивач, університет) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Міністерства освіти і науки України (надалі - відповідач, міністерство) про визнання протиправною відмови щодо передачі житлових будинків, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Кленова, 4, 6, 11, 13, вул. Академічна (Піонерська), 6А, 10А, 11А, 11В, 11Г, вул. Фонтанська дорога, 27, 29, 31, вул. Черняховського, 2, які перебувають на балансі позивача, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса та зобов'язання відповідача надати згоду на передачу житлових будинків, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Кленова, 4, 6, 11, 13, вул. Академічна (Піонерська), 6А, 10А, 11А, 11В, 11Г, вул. Фонтанська дорога, 27, 29, 31, вул. Черняховського, 2 (надалі - житлові будинки), які перебувають на балансі позивача, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на його балансі знаходяться будівлі житлового фонду у кількості 13 (тринадцять) одиниць, за вказаними вище адресами, право власності, на які має держава в особі відповідача. Квартири у вказаних вище будинках є приватизованими, а позивач не є власником цих будинків, у зв'язку з чим Університет звернувся до міністерства з листом щодо роз'яснення порядку списання з балансу багатоквартирних будинків та передачі на баланс об'єднанням співвласників багатоквартирних будинків. На виконання вказівок відповідача, позивач звернувся з листом до Одеської міської ради (надалі - третя особа) з приводу розгляду можливості передачі вказаних вище будинків в комунальну власність територіальної громади м. Одеса, а третя особа повідомила позивачу про готовність прийняти вказані будинки у комунальну власність та винести дане питання на розгляд чергової сесії. Узгодивши питання щодо можливості передачі житлових будинків з третьою особою, позивачем було підготовлено та направлено відповідачу відповідний перелік документів для погодження передачі житлових будинків у комунальну власність, проте листом № 1/11-15306 від 29.11.2016р. міністерство повідомило Університет, що з урахуванням пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства (протокол 27 від 25.11.2016р.), відповідачем прийнято рішення не надавати дозвіл на передачу житлових будинків, які перебувають на балансі позивача, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса.
Як зазначає позивач, відмова міністерства надати згоду на передачу житлових будинків жодним чином не вмотивована, будь-які посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких міністерство прийняло рішення про відмову погодження щодо передачі житлових будинків відсутні. Університет вважає таке рішення міністерства протиправним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства України, у зв'язку з чим просить визнати протиправною відмову відповідача щодо передачі житлових будинків, які перебувають на балансі позивача, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса та зобов'язати відповідача надати згоду на передачу вказаних житлових будинків, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса.
Відповідач надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що передача житлових будинків до комунальної власності є виключним правом міністерства, а не його обов'язком та при прийнятті рішення про відмову у наданні згоди щодо такої передачі будинків, міністерство керувалося своїми правами та інтересами. Обов'язок безумовно погоджувати такого роду передачу будь-яким нормативно-правовим актом не передбачено, як і посилання на норми законодавства при формулюванні відповіді підпорядкованому навчальному закладу. Зазначене, за висновками відповідача, є достатньою та самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Відповідач також вказує на відсутність, у зв'язку з прийняття відповідачем рішення про відмову у наданні згоди щодо передачі житлових будинків, порушеного права позивача та невідповідність обраного ним способу захисту, визначеним законодавством способам захисту, що в свою чергу є підставою для прийняття судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Крім того, відповідач зазначає, що даний спір є непідвідомчим господарському суду, оскільки предметом спору є визнання дій чи бездіяльності міністерства протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, що стосується владних управлінських функцій, відтак за висновками відповідача, даний спір має бути вирішений за правилами КАС України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.12.2016р. справу № 916/3327/16 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2017р. справу 916/3327/16 прийнято до свого провадження суддею Карабань Я.А та призначено її до розгляду.
Протягом перебування справи у провадженні суду, позивачем подано для долучення до матеріалів справи уточнену позовну заяву, з викладеними в ній додатковими обґрунтуваннями заявлених позовних вимоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Згідно з п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
Судом встановлено, що позивачем при подачі уточненої позовної заяви прохальну частину позовної заяви (предмет позову) залишено без змін, тобто така заява не направлена позивачем на зміну предмету, натомість позивачем у тексті уточненої позовної заяви викладено додаткові обґрунтування своєї правової позиції та додаткові посилання на норми чинного законодавства.
За змістом п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем при подачі уточненої позовної заяви доповнено його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та доповнено заяву посиланнями на норми матеріального та процесуального права, проте за відсутності доказів на підтвердження направлення копії такої заяви разом з доданими до неї документами на адреси інших учасників судового процесу, в порядку визначеному ст. 56 ГПК України, уточнена позовна заява повертається судом без розгляду.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2017р. у зв'язку з закінченням терміну повноважень у судді Карабань Я.А. справу №916/3327/16 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2017р. справу №916/3327/16 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М. та призначено її до розгляну на 16.05.2017р.
Позивачем для долучення до матеріалів справи надано письмові пояснення на відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до якого позивач заперечує проти доводів відповідача щодо виключного права позивача надавати згоду щодо на передачу житлових будинків, вказує на порушення своїх прав у зв'язку з відмовою відповідача надати згоду на передачу житлових будинків, крім того, з посиланням на норми законодавства вважає твердження відповідача щодо непідвідомчості даного спору хибним, а даний спір підвідомчий господарському суду.
В судовому засіданні 16.05.2017р. оголошено перерву до 23.05.2017р.
23.05.2017р. до суду від позивача та відповідача надійшли письмові пояснення в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2017р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеську міську раду та відкладено розгляд справи до 30.05.2017р.
В судове засідання 30.05.2017р. представник третьої особи на з'явився, про час та місце розгляду даної справи повідомлявся належним чином, проте до суду від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності її представника.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 30 травня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Національний університет "Одеська юридична академія" - багатогалузевий вищий навчальний заклад та проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей. Університет провадить свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про вищу освіту», «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про професійно-технічну освіту» та інших нормативно-правових актів, чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та Статуту (п. п. 1.5., 2.1. Статуту).
Житлові будинки, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Кленова, 4, 6, 11, 13, вул. Академічна (Піонерська), 6А, 10А, 11А, 11В, 11Г, вул. Фонтанська дорога, 27, 29, 31, вул. Черняховського, 2, закріплені за Університетом на підставі наказів міністерства № 261 від 10.07.1997р. та № 319 від 26.08.1997р. та як зазначає позивач в довідці № 235/1-3 від 14.02.2017р. вказані житлові будинки знаходяться на його балансі.
В довідці № 270-7 від 21.02.2017р. Університет вказує на те, що протягом перебування житлових будинків на його балансі, бухгалтерією НУ «ОЮА» здійснюється перерахування коштів за спожиті мешканцями будинків комунальні послуги з подальшою компенсацією цих коштів мешканцями будинків в касу Університету. У зв'язку з тим, що вказаний житловий фонд не використовується для забезпечення потреб Університету, останнім здійснюються непритаманні як для вищого навчального закладу функції та витрачаються додаткові фінансові та трудові ресурси на забезпечення обслуговування мешканців вказаного житлового фонду, який перебуває на балансі Університету.
Конференцією трудового колективу Університету прийнято рішення погодити пропозиції щодо передачі об'єктів житлового фонду, за вказаними вище адресами з державної власності у комунальну власність територіальної громади м. Одеса (витяг з протоколу № 2 від 18.06.2016р.).
Згідно Довідки Університету № 937-3 від 22.05.2017р. у вищезазначених житлових будинках знаходяться 66 квартир, 51 з яких за даними Університету станом на дату складання довідки приватизована, що у відсотковому відношенні дорівнює 77,27 % приватизованих квартир у будинках державного житлового фонду, що знаходяться на балансі позивача. Мешканці решти 15 квартир реалізовують своє право на приватизацію державного житлового фонду.
Листом № 576/1-3 від 29.03.2016р. позивач звернувся до відповідача з листом щодо погодження передачі вказаних житлових будинків з балансу Університету на баланс відповідних об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та роз'яснення порядку процедури передачі, а також вказати джерело фінансування витрат, пов'язаних з виготовленням технічної документації.
У відповідь на вказаний лист, міністерство листом № 1/11-7197 від 02.06.2016р. повідомило Університет про переадресування листа позивача Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.
Листом № 1/11-12730 від 03.10.2016р. міністерство повідомило Університету про те, що на підставі ч. 9 ст. 8 закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону та відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, районів у містах регулюються законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».
На підставі ст. ст. 2, 4 закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», позивач звернувся до третьої особи з листом № 1805-3 від 24.09.2016р. з приводу розгляду можливості передачі житлових будинків в комунальну власність територіальної громади м. Одеса, у відповідь на який орган місцевого самоврядування листом № 02.2-16вих/829 від 14.11.2016р. повідомив Університет про готовність прийняти вказані будинки у комунальну власність та винести дане питання на розгляд чергової сесії.
Листом № 2022-3 від 25.10.2016р. Університет на підставі ст. 8 закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з урахуванням положень закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» просив міністерство прийняти рішення стосовно передачі вказаних об'єктів державної власності у комунальну власність територіальної громади м. Одеса.
Листом № 1/11-15306 від 29.11.2016р. міністерство повідомило Університет, що відповідно до норм закону України «Про управління об'єктами державної власності», указу Президента України від 16.06.1995р. № 451 «Про Положення про національний заклад (установу) України» з урахуванням пропозиції Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства (протокол 27 від 25.11.2016р.), міністерство не надає дозвіл на передачу житлових будинків, які перебувають на балансі позивача, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеси.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що відмова міністерства надати згоду на передачу житлових будинків жодним чином не вмотивована, будь-які посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких міністерство прийняло рішення про відмову погодження щодо передачі житлових будинків відсутні, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати протиправною відмову відповідача щодо передачі житлових будинків, які перебувають на балансі позивача, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса та зобов'язати відповідача надати згоду на передачу вказаних житлових будинків, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує на те, що передача житлових будинків до комунальної власності є виключним правом міністерства, а не його обов'язком та нормами чинного законодавства не передбачено як обов'язку позивача безумовно погоджувати такого роду передачу, так і посилання на норми законодавства при формулюванні відповіді підпорядкованому навчальному закладу. Як на окрему підставу для відмови в позові, відповідач посилається на відсутність, у зв'язку з прийняття відповідачем рішення про відмову у наданні згоди щодо передачі житлових будинків, порушеного права позивача та невідповідність обраного ним способу захисту, визначеним законодавством способам захисту, а також зазначає про те, що даний спір є непідвідомчим господарському суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1 Конституції України).
Відповідно до ст. ст. 8, 19 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст. ст. 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Як передбачено в ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно ст. 1 закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
У відповідності до ст. 4 закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства.
Пунктом 18 ч. 1 ст. 6 закону України «Про управління об'єктами державної власності» передбачено, що уповноважений орган управління (міністерство) відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, погоджує передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об'єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством, приймає рішення про передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.
Частиною 2 ст. 70 закону України «Про вищу освіту» передбачено, що майно закріплюється за державним або комунальним вищим навчальним закладом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Як зазначалось вище, позивачем було підготовлено та направлено відповідачу відповідний перелік документів для погодження передачі житлових будинків у комунальну власність, проте листом № 1/11-15306 від 29.11.2016р. міністерство повідомило Університет про прийняте рішення не надавати дозвіл на передачу житлових будинків, які перебувають на балансі позивача, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса.
Згідно ст. 2 закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» об'єктами передачі згідно з цим Законом є, зокрема, об'єкти житлового фонду, гуртожитки та інші об'єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.
Відповідно до ст. 3 закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.
Як передбачено в ч. 2 ст. 4 закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
За змістом ст. 4-1 закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Ініціатива щодо передачі об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, на балансі яких перебувають ці об'єкти, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації). Пропозиції щодо передачі об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам, погоджуються з цими підприємствами, а щодо передачі об'єктів житлового фонду (крім гуртожитків) та інших об'єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємств, - також з трудовими колективами цих підприємств. Пропозиція вважається погодженою з трудовим колективом підприємства за наявності рішення загальних зборів трудового колективу, прийнятого більшістю голосів від загальної кількості працівників підприємства.
У відповідності до ст. 2 закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Частиною 9 ст. 8 закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.
Згідно ч. 2 ст. 79 закону України «Про вищу освіту» обов'язковому громадському обговоренню у трудовому колективі та колективі осіб, які навчаються, підлягають бюджет вищого навчального закладу, його видатки та доходи, стан майна вищого навчального закладу та порядок його використання.
Пунктами 1, 2 Положення про Міністерство освіти і науки України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630 Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. МОН у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Як визначено в п. 1.4. Статуту Університету Міністерство освіти і науки України (МОН) за дорученням і в межах, встановлених Кабінетом міністрів України, реалізує права і обов'язки уповноваженого органу стосовно університету як заснованого державою вищого навчального закладу.
З урахуванням викладеного, судом встановлено, що вказані житлові будинки є об'єктами передачі, що визначені законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а позивач за умовами ст. 4-1 закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» мав повне право виявити бажання та ініціювати питання щодо передачі об'єктів житлового фонду у комунальну власність.
На виконання вказаних вище положень чинного законодавства України, Конференцією трудового колективу Університету, яка відповідно до Статуту є вищим колегіальним органом громадського самоврядування позивача, прийнято рішення погодити пропозиції щодо передачі об'єктів житлового фонду, за вказаними вище адресами з державної власності у комунальну власність територіальної громади м. Одеса (витяг з протоколу № 2 від 18.06.2016р.), а про готовність прийняти вказані житлові будинки у комунальну власність та винести дане питання на розгляд чергової сесії, Одеська міська рада повідомила Університет листом № 02.2-16вих/829 від 14.11.2016р.
За таких обставин, враховуючи дотримання позивачем вимог чинного законодавства України та рекомендацій міністерства відмова відповідача щодо передачі житлових будинків, які перебувають на балансі позивача, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса є незаконною.
Судом не приймаються доводи відповідача про те що передача житлових будинків до комунальної власності є виключним правом міністерства, а не його обов'язком та нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку позивача безумовно погоджувати такого роду передачу, а також посилання на норми законодавства при формулюванні відповіді підпорядкованому навчальному закладу, з огляду на те, що за змістом ст. ст. 8, 19 Конституції України, ст. ст. 2, 3, 6, 7 закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністерство зобов'язане діяти виключно у спосіб та порядку, передбачені законом.
Натомість у даному випадку, позивачу, який виконав всі вимоги чинного законодавства України щодо передачі житлових будинків, які перебувають на його балансі, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса без надання мотивованої відповіді було відмовлено у наданні згоди для такої передачі.
Не заслуговують на увагу суду й посилання відповідача на відсутність, у зв'язку з прийняття відповідачем рішення про відмову у наданні згоди щодо передачі житлових будинків, порушеного права позивача та невідповідність обраного ним способу захисту, визначеним законодавством способам захисту, з огляду на наступне.
Порушення прав позивача у даному випадку полягає в тому, що вказаний житловий фонд не використовується для забезпечення потреб Університету та здійснюються непритаманні як для вищого навчального закладу функції, зокрема, витрачаються додаткові фінансові та трудові ресурси на забезпечення обслуговування мешканців вказаного житлового фонду, який перебуває на балансі Університету та у зв'язку з виконанням позивачем вимог чинного законодавства України щодо передачі житлових будинків, які перебувають на його балансі, зі сфери управління відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Одеса не отримано згоди для такої передачі.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого права.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12.
За приписами ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 55, 124, 129, 130 Конституції України кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, що не заборонений законом, відтак спір про визнання протиправною відмови відповідача щодо передачі житлових будинків та зобов'язання відповідача надати таку згоду може бути вирішений судом із застосуванням способу захисту порушеного права, передбаченого п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, а саме визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, якщо це призводить до порушення, оспорення або невизнання цивільного права чи інтересу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у зв'язку з порушеним правом, позивачем правомірно подано позов для відновлення такого права та у спосіб, що передбачений законом.
Суд також не погоджується з твердженнями відповідача на те, що даний спір є непідвідомчим господарському суду, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає припиненню, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 4-1 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно п. 1. ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.
У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" №10 від 24.10.2011 року господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на вищевикладене, спір у даній справі стосується господарських відносин та за своїм суб'єктним складом підвідомчий господарському суду.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач за захистом свого порушеного права звертався до адміністративного суду та ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016р. у справі №815/6552/16 позивачу було відмовлено у відкритті провадження, а також роз'яснено, що з даними вимогами слід звертатися в порядку господарського судочинства.
При цьому, за висновками суду, обмеження права позивача на судовий захист матиме наслідком порушенням як статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, так і аналогічних приписів національного законодавства (ст. 55 Конституції України, ст. ст. 1, 2 ГПК України).
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем належними засобами доказування не спростовано заявлених позивачем вимог, а при розгляді даної справи, у зв'язку з допущеними відповідачем порушеннями чинного законодавства України судом було встановлено наявність підстав для задоволення позову.
Судовий збір в розмірі 2 756,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправною відмову Міністерства освіти і науки України (ідентифікаційний код 38621185, адреса: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 10) щодо передачі житлових будинків, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Кленова, 4, 6, 11, 13, вул. Академічна (Піонерська), 6А, 10А, 11А, 11В, 11Г, вул. Фонтанська дорога, 27, 29, 31, вул. Черняховського, 2, які перебувають на балансі Національного університету "Одеська юридична академія" (ідентифікаційний код 20933314, адреса: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 23) зі сфери управління Міністерства освіти і науки України у комунальну власність територіальної громади м. Одеса.
3. Зобов'язати Міністерство освіти і науки України (ідентифікаційний код 38621185, адреса: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 10) надати згоду на передачу житлових будинків, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Кленова, 4, 6, 11, 13, вул. Академічна (Піонерська), 6А, 10А, 11А, 11В, 11Г, вул. Фонтанська дорога, 27, 29, 31, вул. Черняховського, 2, які перебувають на балансі Національного університету "Одеська юридична академія" (ідентифікаційний код 20933314, адреса: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 23) зі сфери управління Міністерства освіти і науки України у комунальну власність територіальної громади м. Одеса.
4. Стягнути з Міністерства освіти і науки України (ідентифікаційний код 38621185, адреса: 01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 10) на користь Національного університету "Одеська юридична академія" (ідентифікаційний код 20933314, адреса: 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 23) 2 756,00 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість гривень 00 коп.) судового збору.
5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 02.06.2017р.
Суддя С.М. Морозов