ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.05.2017Справа №910/5444/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі»
про стягнення 774 029,57 грн.
Суддя Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача Князь С.С. (дов. від 07.03.2017);
від відповідача Гурська Н.П. (дов. від 19.05.2017)
встановив :
03.04.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» про стягнення 774 029,57 грн., з яких сума основного боргу - 500 000,00 грн., неустойка - 187 841,51 грн., інфляційні втрати - 69 500,00 грн., 3% річних - 16 688,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог договору поставки нафтопродуктів №П-01-64 від 13.01.2016 не здійснив поставку товару та не повернув авансовий платіж у зв'язку із не поставкою товару.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.04.2017 порушено провадження у справі №910/5444/17, розгляд справи призначено на 04.05.2017.
21.04.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав документи для долучення до матеріалів справи.
03.05.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а також заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно та накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу в сумі 774 029,57 грн, що знаходяться на рахунках ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі», відкритих у банківських установах.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.05.2017 у зв'язку із неявкою представника відповідача, невиконанням ним вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, а також необхідністю витребування доказів по справі, розгляд справи відкладено на 23.05.2017.
23.05.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав документи для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 23.05.2017 на підставі положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 30.05.2017.
30.05.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав пояснення по справі та клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.
30.05.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не було сплачено 100% вартості товару відповідно до умов договору поставки нафтопродуктів №П-01-64 від 13.01.2016, у зв'язку із чим у нього, як постачальника, не настало зобов'язання з поставки товару, а тому підстави вимагати повернення попередньої оплати також відсутні.
У судове засідання 30.05.2017 з'явилися представники сторін, надали пояснення по справи.
Суд, розглянувши у судовому засіданні 30.05.2017 заяву позивача про забезпечення позову, дійшов висновку про необхідність відмови в її задоволенні з огляду на наступне.
Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів щодо накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, а також грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Відповідно до п.п. 1, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Також, відповідно до абзацу 1 пункту 4 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях позивача про ймовірну можливість невиконання відповідачем рішення суду у даній справі, а тому задоволенню не підлягає.
З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 30.05.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
13.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕТРОЛ-ПАРК», нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» (далі - відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕМІРТРАНС-ЗАХІД» (далі - позивач, покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №П-01-64 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти й оплатити нафтопродукти (далі - товар), в кількості, асортименті, за цінами, в строки, відповідно до умов договору, додатків та/або рахунків та/або видаткових накладних, що є невід'ємними частинами цього договору.
При здійсненні поставок товару на умовах і в порядку, встановлених цим договором, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару, строки оплати, строки поставки визначаються сторонами у додатках та/або рахунках та/або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору ціна товару, що поставляється, встановлюється на момент виписки рахунку та/або складання додатку та не може бути змінена за умови додержання покупцем строків оплати. У випадку прострочення строків оплати постачальник залежно від конюктури ринку може змінити ціну, попередивши при цьому покупця і пере виставивши при цьому рахунок та/або змінити умови додатку.
Згідно з п. 4.3 договору вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках та видаткових накладних. Рахунок направляється постачальником електронною поштою на адресу покупця, зазначену в реквізитах до договору.
Умови поставки (асортимент, кількість, ціна, місце і спосіб поставки, строки оплати та поставки та інші), зазначені в кожному окремому рахунку, виставленому постачальником до оплати покупцеві, вважаються узгодженими в момент оплати такого рахунку (повністю або частково), або прийняття покупцем відповідної партії товару згідно умов поставки (п. 4.5 договору).
За умовами п. 5.1 договору поставка товару в межах даного договору може здійснюватися в порядку і в строки, передбачені умовами договору, на наступних умовах поставки: а) EXW - резервуари нафтобази та або/ б) FCA - станція або пункт відправлення та/або в) FCA - естакади наливу на території та/або г) СРТ - станція або пункт призначення. Сторони можуть погодити й інші умови поставки партії товару у відповідному додатку та/або рахунку до даного договору.
Умови поставки кожної окремої партії товару (місце відвантаження, зобов'язання сторін у зв'язку з поставкою, транспортуванням та інші особливості умов поставки, що можуть відрізнятися від базових по «ІНКОТЕРМС» - 2010, визначаються сторонами умовами договору (п'є.5.2.1 договору).
Відповідно до п. 5.5 договору постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 3-х календарних днів з моменту отримання 100% попередньої оплати партії товару, якщо інше не передбачено умовами договору (додатком або рахунком) до даного договору.
Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку, якщо інше не передбачено сторонами умовами договору та додатків до нього. У випадку якщо товар було поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом 3 банківських днів з моменту його отримання.
Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 7.4 договору).
Згідно з п. 11.2 договору, договір вважається укладеним з моменту йог підписання уповноваженими представниками сторін і проставленням печаток сторін та діє до кінця календарного року, у якому було підписано договір.
Цей договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення строку його дії ні від однієї зі сторін не надійшло письмового повідомлення про бажання припинити договірні відносини. Договір може бути змінений тільки за згодою сторін, шляхом підписання доповнення до даного договору (п. 11.4 договору).
На виконання умов договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №3 від 13.01.2016 товару: бензин А-92 Євро вид І код за УКТ ЗЕД 2710124194 у кількості 55 тон, загальною вартістю з ПДВ - 1 046 650,00 грн., станція поставки - Коростень.
Також у рахунку зазначені додаткові умови, а саме: попередня оплата 100% вартості товару, термін поставки - 5 днів після 100% попередньої оплати, СРТ - нафтобаза Склад ГСМ ЖД Коростень ж/д станція Коростень, транспортування входить в ціну товару.
Позивач перерахував на рахунок відповідача 500 000,00 грн. в якості оплати за бензин згідно рахунку №3 від 13.01.2016, що підтверджується платіжним дорученням №12 від 14.01.2016.
Листом вих. №23-16 від 19.01.2016 позивач просив відповідача здійснити повернення авансового платежу у зв'язку з не поставкою товару, у відповідь на який відповідач листом №5 від 21.01.2016 зобов'язався повернути авансовий платіж у строк не пізніше 28.01.2016.
Матеріали справи містять претензію позивача №23-16 від 04.07.2016, направлену на адресу відповідача, щодо повернення авансового платежу у розмірі 500 000,00 грн. протягом 2 банківських днів з дня отримання даної претензії.
Доказів повернення вказаної суми відповідачем матеріали справи не містять.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач в порушення вимог договору поставки нафтопродуктів №П-01-64 від 13.01.2016 не здійснив поставку товару та не повернув авансовий платіж у зв'язку із не поставкою товару, у зв'язку із чим він просить суд стягнути з останнього 774 029,57 грн., з яких сума основного боргу - 500 000,00 грн., неустойка - 187 841,51 грн., інфляційні втрати - 69 500,00 грн., 3% річних - 16 688,06 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.
У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Окрім того суд зазначає, що у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку, якщо інше не передбачено сторонами умовами договору та додатків до нього. У випадку якщо товар було поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом 3 банківських днів з моменту його отримання.
Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 7.4 договору).
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
При здійсненні поставок товару на умовах і в порядку, встановлених цим договором, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару, строки оплати, строки поставки визначаються сторонами у додатках та/або рахунках та/або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).
На виконання умов договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №3 від 13.01.2016 товару: бензин А-92 Євро вид І код за УКТ ЗЕД 2710124194 у кількості 55 тон, загальною вартістю з ПДВ - 1 046 650,00 грн., станція поставки - Коростень.
Також у рахунку зазначені додаткові умови, а саме: попередня оплата 100% вартості товару, термін поставки - 5 днів після 100% попередньої оплати, СРТ - нафтобаза Склад ГСМ ЖД Коростень ж/д станція Коростень, транспортування входить в ціну товару.
Позивач перерахував на рахунок відповідача 500 000,00 грн. в якості оплати за бензин згідно рахунку №3 від 13.01.2016, що підтверджується платіжним дорученням №12 від 14.01.2016.
Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Тобто, за висновками суду постачальник зобов'язаний поставити покупцю товар протягом 5 днів після 100% попередньої оплати.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за договором поставки, в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, відповідно до рахунку на оплату №3 від 13.01.2016, загальна вартість товару з ПДВ складала 1 046 650,00 грн., в той час як позивач оплатив лише 500 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №12 від 14.01.2016.
Таким чином, оскільки 100% вартості товару покупцем сплачено не було, тобто не було належним чином виконано умови укладеного між сторонами договору, у постачальника не настало зобов'язання з поставки товару за рахунком №3 від 13.01.2016, у зв'язку із чим відсутній факт прострочення поставки, а тому відсутні підстави й для вимоги про повернення суми попередньої оплати.
При цьому суд зазначає, що згідно з п. 11.2 договору, договір вважається укладеним з моменту йог підписання уповноваженими представниками сторін і проставленням печаток сторін та діє до кінця календарного року, у якому було підписано договір.
Цей договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення строку його дії ні від однієї зі сторін не надійшло письмового повідомлення про бажання припинити договірні відносини. Договір може бути змінений тільки за згодою сторін, шляхом підписання доповнення до даного договору (п. 11.4 договору).
Договір може бути розірваний з дати підписання сторонами додаткової угоди про розірвання (п. 11.5 договору).
Враховуючи, що між сторонами жодних доповнень до цього договору підписано не було, на час розгляду справи діють вищевказані умови договору поставки нафтопродуктів №П-01-64 від 13.01.2016.
Постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 43/308-10 зазначено, що умовою застосування норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Разом з тим, зважаючи на вищевикладене у сукупності, враховуючи відсутність факту прострочення поставки, оскільки позивачем не було внесено 100% передоплати відповідно до умов договору та рахунку на оплату №3 від 13.01.2016, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з покладенням судових витрат в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Повне рішення складене та підписане 06.06.2017.
Суддя В.О. Демидов