33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
30 травня 2017 року Справа № 906/40/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Маціщук А.В.
судді Петухов М.Г. ,
судді Гулова А.Г.
за участю прокурора Рункевич І.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство"
на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 р.
у справі № 906/40/17
за позовом керівника Новоград-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_1 селищної ради Новоград - Волинського району
до Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство"
про стягнення 87517,13 грн.
Відповідно до рішення Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 р. у справі № 906/40/17 задоволено позов керівника Новоград-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_1 селищної ради Новоград - Волинського району до Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство" про стягнення 87517,13 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач ОСОБА_2 підприємство "ОСОБА_1 лісове господарство" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 р. у справі № 906/40/17 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скаржник вважає, що рішення господарського суду є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища і його органи на місцях не досліджували питання встановлення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу. Пояснює, що розмір матеріальної шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, на суму 87517,13 грн. обґрунтований лише розрахунком Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство" від 2013 року.
Посилаючись на ч.4 ст.35 ГПК України, скаржник зазначає, що вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду від 06.04.2015 р. у справі № 285/3655/14-к є обов'язковим для господарського суду, який розглядає справу лише в частині правових наслідків для ОСОБА_3, щодо якого ухвалений вирок, а не до Державного підприємства «ОСОБА_1 лісове господарство».
Посилаючись на ст.ст. 256, 257 ЦК України та ч.ч.1,2,4 ст. 29 ГПК України, скаржник зазначає, що перебіг позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Зазначає, що Новоград-Волинській міжрайонній прокуратурі про наявність заподіяної шкоди, завданої навколишньому природному середовищу було відомо в серпні 2013 року. Прокуратура могла звернутись з позовом до постійного лісокористувача - Державного підприємства «ОСОБА_1 лісове господарство» з серпня 2013 року, проте позовна заява подана 30.12.2016 р. Тому вважає, що прокуратурою позовна заява подана після спливу строку позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 р. у справі № 906/40/17 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керівник Новоград-Волинської місцевої прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що інженером з охорони лісу Державного підприємства «ОСОБА_1 лісове господарство» проведено розрахунок суми шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства за таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев та чагарників до ступеня припинення росту, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665. Тому вважає, що розрахунок заподіяної шкоди здійснений правомірно, відповідно до вимог законодавства України.
Зазначає, що причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, а також підстави деліктної відповідальності встановлені вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду від 06.04.2015 р. у справі № 285/3655/14-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 08.06.2015 р. Вважає, що право на пред'явлення позову у прокурора з'явилось 08.06.2015 р., після набрання цим вироком суду законної сили, тому строк позовної давності прокурором не пропущений.
Вважає безпідставними твердження скаржника щодо відсутності преюдиціального значення для господарського суду вироку суду у кримінальній справі та зазначає, що відповідно до ст.1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Керівник Новоград-Волинської місцевої прокуратури просить врахувати викладене та залишити без змін рішення Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 р. у справі № 906/40/17.
Позивач і відповідач/скаржник не забезпечили участь представників у судовому засіданні та не повідомили суд про причини неявки представника.
Прокурор в судовому засіданні пояснила, що вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду від 06.04.2015 р. у справі № 285/3655/14-к, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 08.06.2015 р. встановлено бездіяльність працівника лісогосподарського підприємства, що призвело до вчинення невстановленими особами незаконної порубки лісу. Посилаючись на ст.1172 ЦК України, прокурор зазначила, що саме ОСОБА_2 підприємство "ОСОБА_1 лісове господарство" має відповідати за наслідки - завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків. Зазначає, що позивач ОСОБА_1 селищна рада Новоград - Волинського району про факт завдання шкоди працівником Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство" навколишньому природному середовищу шкоди шляхом допущення незаконних систематичних самовільних порубок 28 лісових дерев на суму 87517,13грн. дізнався під час направлення обвинувального акту до суду та подання прокурором цивільного позову в межах кримінальної справи №285/3655/14-к по обвинуваченню ОСОБА_3 Тому вважає, що строк позовної давності у спірних правовідносинах не пропущений.
Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення позивача та відповідача/скаржника про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення /а.с.159-160/, явка представників в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача та відповідача/скаржника за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення прокурора в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги чи позицією іншої сторони і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено слідуюче.
Вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду від 06.04.2015 р. у справі №285/3655/14-к, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 08.06.2015 р., визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.367 Кримінального кодексу України /а.с.16-23/.
Згідно з вироком Новоград-Волинський міськрайонний суд встановив, що ОСОБА_3, перебуваючи на посаді майстра лісу Липинського лісництва Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство", будучи матеріально відповідальною службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, яка зобов'язана здійснювати охорону лісу на ввіреному їй обході, з метою недопущення самовільних рубок, розкрадання лісопродукції, виявлення осіб винних у вчиненні лісопорушень складати протоколи та постанови про лісопорушення, вчинив службову недбалість, а саме: не припинив очевидні факти самовільних рубок, не повідомив про такі факти керівництво Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство", не зафіксував лісопорушення та створив умови для вчинення незаконних рубок, що спричинило істотну шкоду охоронюваним законом інтересам держави у сфері охорони та відтворення лісових ресурсів.
Встановлено, що ОСОБА_3, перебуваючи на займаній посаді в період часу з січня 2013 року по червень 2013 року, не забезпечив систематичний нагляд і належну охорону за ввіреним йому відділом № 29.1 кварталу № 52 Липинського лісництва Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство", не вжив заходів щодо збереження лісових насаджень, що, в свою чергу, призвело до вчинення невстановленими слідством особами на вказаній ділянці лісу незаконних систематичних самовільних порубок дерев породи сосна в загальній кількості 28 дерев у період з січня по червень 2013 року. Маючи реальну можливість сумлінно виконувати свої службові обов'язки, ОСОБА_3 не виявив та не зафіксував зазначені самовільні порубки лісу.
Новоград-Волинським міжрайонним прокурором в кримінальному провадженні у справі №285/3655/14-к був заявлений цивільний позов в інтересах держави в особі Кленівської сільської ради про стягнення з ОСОБА_3 на користь Кленівської сільської ради 87517,00 грн. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.
Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.03.2016 р. у справі № 285/3655/14-к скасовано вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду від 06.04.2015 р. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 08.06.2015 р. у справі № 285/3655/14-к в частині вирішення цивільного позову та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства /а.с.24-26/.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10.03.2017 р. задоволено клопотання прокурора та залишено без розгляду позовну заяву у справі № 285/926/16-ц /а.с.75-76/.
30.12.2016 р. керівник Новоград-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Кленівської сільської ради, правонаступником якої є ОСОБА_1 селищна рада Новоград-Волинського району звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу шляхом стягнення з Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство" 87517,13 грн. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на норми ст.ст.17, 19, 63, 64, 86, 89, 90, 105, 107 Лісового кодексу України, ст.ст.47, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.1172 Цивільного кодексу України та ст.ст.29, 69-1 Бюджетного кодексу України.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до рішення ОСОБА_1 селищної ради Новоград-Волинського району Житомирської області № 5-01/2016 від 29.12.2016 р. ОСОБА_1 селищна рада Новоград-Волинського району є правонаступником активів, пасивів, всіх майнових прав та обов'язків Кленівської сільської ради /а.с. 36-37/.
Відповідно до ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ч.1 ст.142 Конституції України, ч.3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
До повноважень сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих органів згідно зі ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить, зокрема, здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Згідно зі ст.66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до ст.1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
У відповідності до ч.2 ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.
Відповідно до ст.63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п.5 ч.1 ст.64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ст.ст.86, 89 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Охорону і захист лісів на території України здійснюють, зокрема, державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління.
Згідно зі ст. 90 Лісового кодексу України основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Відповідно до ст.17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Відповідно до довідки щодо детальної інформації про юридичну особу вбачається, що видом діяльності Державного підприємства «ОСОБА_1 лісове господарство», зокрема, є лісництво та інша діяльність у лісовому господарстві (Код КВЕД 02.10) /а.с.28-29/.
Згідно з наказом Державного комітету статистики України «Про затвердження Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності» клас 02.10 лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві включає в себе:
- вирощування будівельного лісу: посадку, пересаджування саджанців, проріджування й охорону лісів і лісосік
- вирощування молодого порослевого лісу, балансової деревини та паливної деревини
- діяльність лісорозсадників
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме на ОСОБА_2 підприємство "ОСОБА_1 лісове господарство", підконтрольне Житомирському обласному управлінню лісового господарства, яке є постійним лісокористувачем, покладено обов'язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій лісовому господарству території.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Згідно з ч.1 ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, за якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної чи фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування заподіяної шкоди суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача. При цьому на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправності поведінки відповідача, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.
Згідно з частиною першою статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.
У даній справі неправомірна бездіяльність працівника відповідача встановлена вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 06.04.2015 р. у кримінальній справі № 285/3655/14-к, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 08.06.2015 р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (у частині визнання ОСОБА_3 винним у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.367 КК України) /а.с.16-26/.
Відповідно до ч.4 ст.35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Таким чином, встановлено, що внаслідок службової неправомірної бездіяльності майстра лісу ОСОБА_3, який є працівником Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство", завдано шкоди навколишньому природному середовищу.
Розрахунок шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісових дерев у кількості 28 штук в 52 кварталі, виділі 29.1 Липинського лісництва, виконаний ОСОБА_2 підприємством «ОСОБА_1 лісове господарство» на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" сума матеріальної шкоди, спричиненої державі, становить 87517,13 грн. /а.с. 27/. Заперечення відповідача щодо цього розрахунку є необґрунтованими, інший розрахунок, який би відповідав нормам зазначеної постанови Кабінету Міністрів України та конкретним обставинам справи, відповідач суду не надав.
Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства повинні нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.
Обов'язок забезпечити охорону і захист лісу покладено саме на відповідача ОСОБА_2 підприємство «ОСОБА_1 лісове господарство» відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства, зокрема, Лісового кодексу України та довідки щодо детальної інформації про юридичну особу /а.с.28-29/.
Таким чином, є доведеним причинний зв'язок між шкодою, завданою порушенням лісового законодавства (а саме - самовільною порубкою дерев), та протиправною поведінкою відповідача (працівника відповідача під час виконання посадових обов'язків).
Відповідно до п. б ч.2 ст.47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Відповідно до п.7 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Згідно з п.4 ч.1 ст.69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Шкода, завдана внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів на території ОСОБА_1 селищної ради Новоград-Волинського району, відповідно до ст.47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ст.ст. 29, 69-1 Бюджетного кодексу України підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища ОСОБА_1 селищної ради Новоград-Волинського району, на території якої вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу між бюджетами відповідних рівнів.
Відповідач ОСОБА_2 підприємство «ОСОБА_1 лісове господарство» подав суду першої інстанції відзив, в якому заявив про застосування позовної давності та у зв'язку із закінченням строку позовної давності просить відмовити у задоволенні позову /а.с. 85-88/.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч.1 ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 р. початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Кленівська сільська рада (правонаступником якої є ОСОБА_1 селищна рада Новоград - Волинського району) про факт завдання шкоди працівником Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство" навколишньому природному середовищу шкоди шляхом допущення незаконних систематичних самовільних порубок 28 лісових дерев на суму 87517,13 грн., дізнався під час направлення обвинувального акту до суду та подання прокурором цивільного позову в межах кримінальної справи № 285/3655/14-к по обвинуваченню ОСОБА_3, тобто - з вересня 2014 року /а.с. 59-62/. Оскільки саме на відповідача ОСОБА_2 підприємство «ОСОБА_1 лісове господарство» покладений обов'язок охорони та захисту лісу на конкретній території, а внаслідок бездіяльності працівника відповідача про факти самовільних рубок та, відповідно, завдану шкоду не було повідомлено і такі факти лісопорушення не були зафіксовані в установленому порядку, тому безпідставними є доводи відповідача про те, що позивач дізнався про факти правопорушення раніше, ніж наведені обставини були виявлені прокурором та встановлені судом у кримінальному провадженні.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява від 30.12.2016 р. надіслана до Господарського суду Житомирської області 30.12.2016 р., що підтверджується штампом відділення «Украпошти» на конверті /а.с.30/.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор при поданні позовної заяви не пропустив трирічний строк, встановлений ч.1 ст.257 Цивільного кодексу України.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі щодо недотримання Господарським судом Житомирської області при прийнятті рішення від 13.04.2017 р. у справі № 906/40/17 вимог ст. 69 ГПК України, на думку колегії суддів, не впливає на правильність висновків суду та не може бути підставою для зміни чи скасування рішення відповідно до ст.104 ГПК України.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 р. у справі № 906/40/17 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і немає підстав для його скасування чи зміни за ст.104 ГПК України. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно з ч.1 ст.49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства "ОСОБА_1 лісове господарство" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Житомирської області від 13.04.2017 р. у справі № 906/40/17 залишити без змін.
Матеріали справи № 906/40/17 повернути Господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Маціщук А.В.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Гулова А.Г.