04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"31" травня 2017 р. Справа№ 910/22565/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Жук Г.А.
Секретар судового засідання: Степанець О.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - Шемідько Г.В., довіреність б/н від 14.12.2016 року,
від відповідача - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз"
на рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 року
у справі №910/22565/16 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", м. Київ.
до товариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз", м. Київ,
про стягнення 5978913,54 грн., -
У грудні 2016 року приватне акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" подало до господарського суду міста Києва позов до товариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз" про стягнення 5978913,54 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2017 року у справі №910/22565/16 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз" на користь приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" 4720032,00 грн. основної заборгованості, 692013,43 грн. пені, 66544,71 грн. 3 % річних, 47200,32 грн. штрафу (1%), 236001,60 грн. штрафу (5%), 217121,47 грн. втрат від інфляції, 89683,70 грн. судового збору та 689,00 грн. судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.
Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 року у справі №910/22565/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема скаржник зазначає, що судом першої інстанції не встановлено достовірності та правильності розрахунку штрафних санкцій. Також, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, а також вказує, що у суду першої інстанції не було достатніх підстав для відмови у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві позивача на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та подання доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 року колегією суддів у складі головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Жук Г.А. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз" прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 31.05.2017 року.
31.05.2017 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшли пояснення на апеляційну скаргу в яких останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
В судовому засіданні 31.05.2017 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомив.
Представник позивача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справ, що 29.04.2016 року між Приватним акціонерним товариством "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГК "УКРГАЗ" (покупець) був укладений Договір №ПГ-Т/16-004/47 купівлі-продажу природного газу (далі Договір; а.с. 11-15).
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти і сплатити на умовах цього договору природний газ.
Пунктом 1.3 Договору визначено плановий обсяг газу, який продавець зобов'язується передати у звітному місяці - квітні 2016 року, а покупець прийняти та оплатити, складає 800,00 тис. м3.
Відповідно до п.2.2. Договору вартість газу, що передається згідно із п. 1.3 договору, складає 3 933 360, 00 грн., крім того ПДВ - 786 672, 00 грн., разом з ПДВ - 4 720 032,00 грн. Ціна та вартість газу не включає в себе вартість транспортування магістральними трубопроводами ПАТ "УКРТРАНСГАЗ".
У пункті 2.4. Договору визначено, що оплата загальної вартості газу проводиться на поточний рахунок продавця в 100 % розмірі до 05 червня включно.
Відповідно до п. 2.6. Договору встановлено, що розрахунки за газ здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України (гривнях) на розрахунковий (поточний) рахунок продавця, вказаний у розділі 9 цього договору, або на будь-який інший розрахунковий (поточний) рахунок в Україні, про реквізити якого продавець зобов'язаний своєчасно письмово повідомити покупця.
Сторони домовились, що передача фактичного обсягу газу за звітний місяць оформляється сторонами актом прийому - передачі газу. (п. 3.3. Договору).
Також, у пункті 5.4 Договору сторони обумовили, що за порушення покупцем грошових зобов'язань (умов та строків розрахунків) згідно з пунктами 2.4. та 2.5. Договору, покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, - пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, та додатково - штраф у розмірі 1% (один відсоток) від суми простроченого платежу, а у разі прострочення платежу на строк понад 10 календарних днів - додатково штраф у розмірі 5% (п'ять відсотків) від суми простроченого платежу.
Відповідно до п. 8.1. договору договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін (дата, вказана у верхньому правому куті першої сторінки договору) і діє до 30.04.2016 року в частині постачання газу, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2016 року (а.с. 16), відповідно до якого позивач у квітні 2016 року передав відповідачу передав природний газ на загальну суму 4 720 032,00 грн., що підтверджує висновок суду першої інстанції, що позивачем виконано умови договору повністю.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази виконання умов договору відповідачем в частині оплати за прийнятий природний газ у квітні 2016 року в обсяг 800 000 тис. куб. м.
Враховуючи заборгованість відповідача перед позивачем, останній направив на адресу ТОВ ГК «УКРГАЗ» претензію №168/11-0/16 від 01.09.2016 року, в якій пропонував Товариству в строк до 12.09.2016 року оплатити заборгованість та штрафні санкції. (а.с. 17-20).
Проте, як вказує позивач, відповідач вказану претензію не виконав.
Також, в матеріалах справи наявна копія листа №206/2-10/16 від 26.10.2016 року, відповідно до якого позивач звернувся до відповідача з пропозицією протягом 5 робочих днів підписати акт звірки взаєморозрахунків станом на жовтень 2016 року. (а.с. 33-35).
Втім, як зазначає позивач, відповідач не відповів на вищевказану пропозицію позивача та не підписав акт звірки взаєморозрахунків.
Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 2.4. договору сторонами погоджено, що оплата загальної вартості газу проводиться на поточний рахунок продавця в 100 % розмірі до 05 червня включно.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Місцевим господарським судом встановлено та колегією суддів наведено вище, що позивач на виконання умов укладеного Договору купівлі-продажу природного газу № ПГ-Т/16-004/47 від 29.04.2016 року у квітні 2016 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 720 032,00 грн. Проте, відповідач за вказаний природний газ не розрахувався з позивачем, отже, матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів оплати отриманого товару від позивача у квітні 2016 року.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 4 720 032, 00 грн.
Колегія суддів також звертає увагу, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 217 121, 47 грн. - інфляційних втрат, 66 544, 71 грн. - 3 % річних, 692 013, 43 грн. - пені, 47 200, 32 грн. - штрафу 1% за порушення грошових зобов'язань, 236 001, 60 грн. - штрафу 5% за порушення грошових зобов'язань на строк понад 10 календарних днів, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із пунктом 5.4 Договору за порушення покупцем грошових зобов'язань (умов та строків розрахунків) згідно з пунктами 2.4. та 2.5. Договору, покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, - пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, та додатково - штраф у розмірі 1% (один відсоток) від суми простроченого платежу, а у разі прострочення платежу на строк понад 10 календарних днів - додатково штраф у розмірі 5% (п'ять відсотків) від суми простроченого платежу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені та штрафу) відповідно до пункту 5.4 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги ч. 1 ст. 4-7 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд вірно встановив, що втрати від інфляції становлять 278 296, 57 грн., проте керуючись ст. 83 ГПК України вірно зазначив, що позивачем не подано клопотання про вихід за межі позовних вимог суд першої інстанції правомірно задовольни вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції у розмірі, який заявлено позивачем, а саме 217 121, 47 грн.
Колегією судді відхиляються твердження скаржника про невідповідність розрахунку 3% річних та пені оскільки, провівши повторний математичний розрахунок за допомогою «калькулятора підрахунку «ЛІГА:ЗАКОН», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу є вірним та відповідають вимогам умов договору та чинного законодавства.
Також, колегія суддів не бере до уваги твердження апелянта, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, а також у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову виходячи з наступного.
Судом першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення повно та обґрунтовано вказано підстави відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, а саме те, що заявником не було подано доказів призначення Київським апеляційним господарським судом до розгляду апеляційної скарги на яку посилався скаржник.
Також, не знаходять свого підтвердження й посилання апелянта на те, що місцевий господарський суд не зазначив обґрунтованих підстав для відмови у скасуванні заходів забезпечення позову, оскільки, як вказано у рішенні заявником не подано жодного документального підтвердження того, що накладення арешту на 4 720 032, 00 грн. перешкоджає його господарській діяльності та потреба у забезпеченні позову не відпала.
Колегія суддів також звертає увагу, що ухвалою господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року клопотання приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено частково, а саме в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 4 720 032, 00 грн., тобто основної заборгованості по договору №ПГ-Т/16-004/47 купівлі продажу природного газу від 29.04.2016 року коли позивач просив місцевий господарський суду накласти арешт на все майно відповідача та на грошові кошти в розмірі 5 978 913, 54 грн.
При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та прийняв оскаржуване рішення, з огляду на наступне.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 21.03.2017 року представник відповідача був присутній в судовому засіданні. (а.с. 120-121).
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 69 цього кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Судом не встановлено обставин, що перешкоджали розгляду справи.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що розгляд справи у суді першої інстанції неодноразово відкладався, зокрема ухвалою господарського суду від 28.12.2016 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та ухвалою господарського суду від 28.02.2017 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, отже у відповідача було достатньо часу для підготовки письмового відзиву на позовну заяву.
При цьому, колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.
Тобто, безпідставне задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи призвело б лише до затягування розгляду позовної заяви, що є неприпустимим.
Враховуючи вищевикладене висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі є вірним.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак відповідачем не надано суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 року у справі №910/22565/16.
Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.
Твердження скаржника про те, що під час прийняття оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону, щодо повного та всебічного дослідження обставин справи, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав правову оцінку наявними у матеріалах справи доказами.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ГК "Укргаз" на рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 року у справі №910/22565/16 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 року у справі №910/22565/16 залишити без змін.
3. Справу №910/22565/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
Г.А. Жук