79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"31" травня 2017 р. Справа № 909/1175/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Матущака О.І.
ОСОБА_1
ОСОБА_2
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Нова пошта” м.Полтава
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 р.
у справі № 909/1175/16
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Нова пошта” м.Полтава
до відповідача: Коломийської приватної виробничо-торгової фірми “Колоінвест” м.Коломия
про розірвання договору оренди нежитлового риміщення від 02.04.2015 р.
за участю представників сторін від:
позивача: не з'явився;
відповідача: ОСОБА_3 - директор; ОСОБА_4 -за довіреністю №5 від 30.01.2017 р.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 р. (суддя В.О.Калашник) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що непорозуміння з відповідачем з приводу орендної плати носить загальний характер та не може бути підставою для його розірвання на користь однієї з них.
Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не перевірено сукупність і наявність чотирьох умов, передбачених ч.2 ст.652 ЦК України для можливості розірвання договору оренди.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав викладених у ньому.
В судовому засіданні представником відповідача викладено заперечення по суті апеляційної скарги.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та перевірено Львівським апеляційним господарським судом, 02.04.2015 р. між Коломийською приватною виробничо-торговою фірмою «Колоінвест» та ТОВ «Нова Пошта» було укладено договір оренди нежитлового приміщення №2.
Згідно п.п. 1.3, 1.4. 2.1, 2.7, 4.2 вказаного договору, орендодавець передає орендарю, а орендар приймає від орендодавця в платне тимчасове користування на умовах оренди нежитлове приміщення площею 180 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Коломия, вул. Січових Стрільців, 44, 1-й поверх гастроному «Верховина» для використання в якості призначення ТОВ «Нова пошта».
Термін оренди - 2 роки 11 місяців з дати підписання сторонами акту прийому-передачі орендованого майна.
Приміщення передається в оренду орендарю для цілей розміщення офісу та зберігання вантажу та/або для здійснення іншої підприємницької діяльності.
Орендна плата становить 65,00 грн за 1 м2 орендованої площі. Загальна вартість орендованого приміщення складає 11700,00грн.
Орендна плата розпочинається нараховуватись з дати підписання сторонами акту приймання - передачі приміщення.
Дія цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку дії договору; загибелі орендованого майна; дострокового припиненням за погодженням сторін; за рішенням суду.
Як встановлено судом першої інстанції, факт передачі орендованого майна підтверджується актом приймання-передачі від 01.05.2015 р., який підписаний уповноваженими представниками сторін.
В подальшому у зв'язку з тим, що, на думку позивача, у нього з орендодавцем погіршились ділові відносини, позивачем на адресу відповідача надіслано повідомлення про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №2 від 02.04.2015 р. із вкладенням для підписання додаткової угоди про припинення дії вказаного договору, а також акт приймання-передачі приміщення від 31.10.2016 р.
Проте, вказана додаткова угода та акт приймання-передачі приміщення від 31.10.2016р. були повернуті відповідачем позивачу без підписання.
Як підтверджується матеріалами справи, орендар звернувся з позовом до суду, посилаючись на непорозуміння з орендодавцем з приводу нарахування орендної плати, навмисному створенні орендодавцем перешкод для нормального використання орендованого приміщення. При цьому, позивач зазначає, що з грудня 2015 фактично не використовує орендовані приміщення.
При прийнятті постанови судова колегія виходила з такого.
Згідно ст.ст. 627, 638, 629, 759 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 651, 652 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин (вказаної позиції дотримується Верховний Суд України у справі №3-63гс12 від 11.12.2012 р.)
Як правомірно звернув увагу суд першої інстанції, відповідно до п.2.9 договору оренди, розмір орендної плати може бути змінено тільки за письмовим погодженням сторін. Усі зміни розміру орендної плати узгоджуються між сторонами й фіксуються окремою додатковою угодою до цього договору.
Позивачем не надано суду доказів намагання укладення з відповідачем додаткової угоди щодо узгодження розміру орендної плати, а тому, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією, що непорозуміння з відповідачем з приводу орендної плати носить загальний характер та не може бути підставою для розірвання договору.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що твердження позивача про невикористання орендованого приміщення також не може слугувати підставою для розірвання договору оренди, оскільки враховуючи ст. ст. 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Таким чином, діяльність орендодавця покладається на нього та не може бути ризиком іншої сторони.
Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 р. у справі
№ 909/1175/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Івано-Франківської області.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.06.2017 р.
Головуючий-суддя Матущак О.І.
Судді Скрипчук О.С.
ОСОБА_2