ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.05.2017 Справа №910/4302/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КСТ ГРУП УКРАЇНА»
до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 96 044,90 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача: Дарда С.С. - по дов. №б/н від 02.11.2016р.
від відповідача: не з»явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КСТ ГРУП Україна» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 96 044,90 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2017р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.04.2017р.
12.04.2017р. представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача в дане судове засідання не з'явився, жодних клопотань та заяв на адресу суду від представника відповідача не надходило.
17.05.2017р. відповідач через відділ діловодства подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У судовому засіданні 17.05.2017р. суд перейшов до розгляду спору по суті; представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданні представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Вказане клопотання було розглянуто та задоволено судом.
Ухвалою від 17.05.2017р. строк розгляду справи було продовжено на 15 календарних днів.
У судовому засіданні 17.05.2017р. згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 29.05.2017р.
В судовому засіданні 29.05.2017р. представник позивача надав додаткові пояснення по суті позовних вимог.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви в судовому засіданні.
В судовому засіданні 29.05.2017р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як свідчать матеріали справи, 25.01.2015р. між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСТ ГРУП УКРАЇНА» (експедитор) було укладено договір №ДФ/7-90043 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, предметом якого відповідно до п.1.1 є проведення експедитором розрахунків з виконавцем за надані ним послуги з перевезення вантажів, порожніх власних та орендованих вагонів й інші послуги вантажовідправникам/вантажоодержувачам (вантажовласникам).
Цим договором передбачаються умови оплати експедитором вартості послуг виконавцю (оплата залізничного тарифу, плата за користування вагонами, збори за подачу і забирання вагонів і інші додаткові послуги), наданих вантажовласникам при здійсненні експортно-імпортних та внутрішніх перевезень вантажів, а також інших послуг по договірним тарифам (п.1.3 договору №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р.).
За умовами п.2.2.1 договору №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р. експедитор зобов'язується здійснювати попередню оплату тарифу та додаткових послуг, наданих виконавцем вантажовласникам, згідно із Збірником тарифів, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів, калькуляціями по наданню послуг вантажовласникам за вільними тарифами.
Для проведення розрахунків і обліку сплачених сум виконавець зобов'язується відкрити для експедитора особовий рахунок з присвоєнням йому коду платника №9000541 (п.2.1.3 договору №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р.).
Згідно п.2.2.5 укладеного між сторонами правочину експедитор зобов'язується здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів в сумах, відповідних до обсягу перевезення та вагонообігу на під'їзній колії на рахунок зі спеціальним режимом використання філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» №260343011667 в АТ «Ощадбанк», МФО 300465, код ЄДРПОУ - 00032129. Одержані кошти виконавець зараховує на особистий рахунок експедитора.
Згідно п.3.2 договору №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р. у міру виконання перевезень та надання послуг вантажовласникам, виконавець відображає в особовому рахунку експедитора використання коштів для оплати перевезень вантажів, за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг, на підставі відповідних документів.
На вимогу сторін щомісячно проводиться звірка розрахунків між експедитором та виконавцем, результати якої оформлюються актом (п.3.3 договору №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р.).
За умовами п. 4.1 укладеного між сторонами правочину у разі виявлення неправильного відображення в особовому рахунку використання коштів експедитора, виконавець вносить відповідні зміни до його особового рахунку.
У п. 7.1 договору №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р. вказано, що за останнім виконавець надає експедитору послуги на станціях Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за умови наявності коштів на його особовому рахунку.
Договір укладено сторонами до 31.12.2016р., але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за договором. За 30 днів до закінчення терміну дії договору експедитор повинен повідомити виконавця про пролонгацію дії договору на наступний календарний рік (п.7.4 договору №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Порядок здійснення розрахунків за перевезення вантажів залізницями через розрахункові підрозділи залізниць визначено Правилами розрахунків за перевезення вантажів, які затверджено Наказом №644 від 21.11.2000р. Міністерства транспорту України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №864/5085.
Згідно п.п.2.1, 2.2 Правил розрахунків за перевезення вантажів розрахункові підрозділи залізниць здійснюють безготівкові розрахунки з відправниками, одержувачами та експедиторами через установи банків за перевезення вантажів, вантажобагажу та за надання додаткових послуг. Для зарахування платежів та обліку виручки залізниць від перевезень вантажів в установах банку, які обслуговують розрахункові підрозділи, відкриваються поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.
Розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника. Після присвоєння коду розрахунковий підрозділ видає платнику довідку, у якій вказуються найменування платника і номер присвоєного коду. У всіх перевізних документах, накопичувальних картках, відомостях плати за користування вагонами та контейнерами, відомостях плати за подавання, забирання та маневрову роботу проставляється код платника. (п.п.2.3, 2.4 Правил розрахунків за перевезення вантажів).
Пунктами 2.5, 2.6 вказаних вище Правил передбачено, що платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг. Розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
На кожного платника розрахунковий підрозділ складає перелік документів, які включені до розрахунку за звітну добу щодо відправлення, видачі вантажів і додаткових зборів. Перелік після прийняття вантажу до перевезення (або видачі) надається платнику через залізничну станцію в порядку, встановленому договором, та залишається в справах розрахункового підрозділу. Сплата додаткових провізних платежів, зборів та штрафів, які виникли при перевезенні або на станції призначення, провадиться в такому самому порядку через розрахунковий підрозділ незалежно від терміну видачі вантажу станцією. З розподільчих рахунків розрахункового підрозділу не повинні здійснюватися ніякі витратні операції. Залишки коштів на розподільчих рахунках щодня в повній сумі перераховуються на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання відповідної залізниці (п.п.2.7, 2.9 Правил розрахунків за перевезення вантажів, які затверджено Наказом №644 від 21.11.2000р. Міністерства транспорту України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №864/5085).
За поясненнями представників сторін, на виконання умов договору №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р. та з метою здійснення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, відповідачем було відкрито позивачу особовий рахунок з присвоєнням коду платника №9000541.
Відповідно до змісту наявних в матеріалах справи переліків №20160719 від 19.07.2016р. та №20160721 від 21.07.2016р. в якості оплати перевезення за залізничними накладними №49581960, №49591994 та №49624513, відповідачем було списано з особового рахунку позивача грошові кошти на загальну суму 96044,90 грн., з яких за накладною №49581960 - 32177,10 грн., №49591994 - 32177,10 грн. та №49624513 - 31690,70 грн.
Обставини щодо списання означеної суми грошових коштів відповідачем під час розгляду справи не заперечувались.
Проте, як свідчать представлені суду документи, а саме копії залізничних накладних №49581960, №49591994 та №49624513, перевезення за останніми здійснено не було.
До того ж, про те, що перевезення за вказаними накладними так і не було здійснено, станцією відправлення Комунарськ 506209 було складено акти загальної форми №94 від 25.08.2016р. та №95 від 25.08.2016р.
Посилаючись на фактичне ненадання послуг залізничного перевезення, оплата за яке була списана з особового рахунку експедитора, Товариство з обмеженою відповідальністю «КСТ ГРУП УКРАЇНА» звернулось до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з листом №83 від 23.01.2017р. (судом враховано, що при зазначенні дати складання листа №83 позивачем було помилково зазначено дату складання 23.01.2016р.), в якому просило компенсувати списані кошти за відправки, які не відбулись.
Листом №2007/428 від 06.02.2017р. відповідачем було відмовлено в задоволенні вимоги позивача, з огляду на недотримання порядку оформлення накладних на відправки, що не відбулись.
З огляду на неповернення відповідачем грошових коштів, списаних з особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «КСТ ГРУП УКРАЇНА» за перевезення, які не відбулись, позивач і звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» заборгованості в сумі 96044,90 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Виходячи з системного аналізу ст. ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості, насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, наявність у відповідача певного грошового зобов'язання, строк виконання якого настав.
Як вказувалось вище, за змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.
Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Наразі, суд зауважує, що статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що зобов'язання - це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Аналогічну правову позицію наведено у Постанові №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Проте, у суду відсутні підстави вважати, що у відповідача у зв'язку з нездійсненням перевезення за залізничними накладними №49581960, №49591994 та №49624513 виникло саме грошове зобов'язання перед позивачем в розмірі 96044,90 грн., строк виконання якого настав.
Суд звертає увагу заявника на те, що за умовами п.3.3 договору №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р. на вимогу сторін щомісячно проводиться звірка розрахунків між експедитором та виконавцем, результати якої оформлюються актом.
Одночасно, згідно п.4.1 укладеного між сторонами правочину у разі виявлення неправильного відображення в особовому рахунку використання коштів експедитора, виконавець вносить відповідні зміни до його особового рахунку.
Тобто, умовами укладеного між сторонами правочину чітко визначено порядок дій контрагентів у разі неправильного відображення в особовому рахунку використання коштів експедитора, який фактично і повинен бути застосований, у разі списання грошових коштів за нездійснене перевезення.
Таким чином, у даному випадку у відповідача, як виконавця за договором №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р., виникає саме обов'язок внести відповідні зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «КСТ ГРУП УКРАЇНА», відкритого на виконання умов вказаного правочину, проте, ніяким чином не сплатити на користь позивача певну суму грошових коштів.
Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Враховуючи наведене, суд вважає за доцільне звернути увагу позивача на те, що останній не позбавлений права та можливості звернутись до суду з позовом про зобов'язання відповідача виконати умови 4.1 договору №ДФ/7-90043 від 25.01.2015р., а саме внести відповідні зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «КСТ ГРУП УКРАЇНА».
Одночасно, посилання відповідача на приписи п.111 Статуту Залізниць України, згідно якого залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу внаслідок стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало, судом до уваги не прийнято як такі, що ніяким чином не стосуються спірних правовідносин.
За таких обставин, виходячи з вищенаведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «КСТ ГРУП Україна» до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості в розмірі 96044,90 грн.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування сторін відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Одночасно, суд зауважує, що судовий збір, сплачений за подання розглядуваного позову, є саме судовими витратами у розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, а ніяким чином не заборгованістю відповідача, отже, і підлягає розподілу за правилами ст.49 вказаного Кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.06.2017р.
Суддя Трофименко Т.Ю.