Справа № 522/8449/16-а
Провадження № 2а/522/965/17
23 травня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси у складі :
головуючого судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Соболевій О. М.,
розглянувши у письмовому провадженні клопотання Одеської міської ради про залишення без розгляду адміністративного позову приватного підприємства «ФИВА» до Одеської міської ради, управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради в частині визнання незаконним рішення Одеської міської ради у частині,
У травні 2016 року приватне підприємство «ФИВА» (далі - ПП «ФИВА») звернулось до суду з адміністративним позовом до Одеської міської ради, управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (далі - Управління), у якому просило визнати незаконними пункти 1.4, 6.1, 7.1, 7.2, 7.3, 11.1 Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі (далі - Правила), затверджених рішенням Одеської міської ради від 09 жовтня 2013 року № 3961-VI, а також визнати незаконними дії Управління, які полягали у наданні позивачу роз'яснення про необхідність укладання договору на право тимчасового користування місцем під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності відповідно до п. 7.2 Правил.
Представником Одеської міської ради подано до суду клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду у частині позовних вимог щодо визнання незаконними відповідних пунктів Правил.
Клопотання обґрунтовано тим, що позивачем пропущено встановлений законодавством строк для звернення до суду з даним адміністративним позовом, адже оскаржувані Правила затверджені рішенням міської ради 09 жовтня 2013 року, зміст якого у встановлений законодавством спосіб було доведено до відома громадян, а позивачем пропущено встановлений шестимісячний строк на оскарження даного рішення без поважних причин.
У судовому засіданні представник позивача просив слухати справу без фіксації судового процесу.
Представник Одеської міської ради просив клопотання задовольнити, та провести судове засідання без фіксації судового процесу.
Представник управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради також просив слухати справу без фіксації судового процесу.
Суд, розглянувши клопотання та додані до нього документи, встановив наступне.
У травні 2016 року приватне підприємство «ФИВА» звернулось до суду з адміністративним позовом до Одеської міської ради з вимогою, зокрема, провизнання незаконними пунктів 1.4, 6.1, 7.1, 7.2, 7.3, 7.8, 7.12, 11.1 Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09 жовтня 2013 року № 3961-VI.
Загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Враховуючи встановлений чинним законодавством початок відліку строку для звернення до адміністративного суду не лише з моменту, коли особа дізналася, а й з моменту, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною 11 зазначеної статті визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Метою зазначеного Закону є забезпечення прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Статтею 3 Закону визначено гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, однією з яких є обов'язок розпорядника інформації оприлюднювати її.
Доступ до інформації забезпечується, крім іншого, шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях та на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет (частина 1 статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Таким чином, законодавством України визначено конкретні способи, у які фізичні та юридичні особи мають інформуватися органом місцевого самоврядування про прийняті рішення, а саме шляхом оприлюднення актів.
Відповідно до частини 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Отже, при вирішенні питання дотримання позивачем строків для звернення із позовом про оскарження акта органу місцевого самоврядування, суд має керуватись датою офіційного оприлюднення такого акта.
Відповідно до листа департаменту інформації та зв'язків з громадськістю Одеської міської ради від 21 червня 2016 року № 01-16/371, що міститься у матеріалах справи, рішення Одеської міської ради від 09 жовтня 2013 року № 3961-VI «Про розгляд подання заступника прокурора міста Одеси від 19 липня 2013 року № 07/1-7690вх13 про скасування рішення Одеської міської ради від 18.07.2013 року № 3646-VI «Про затвердження Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та елементів вуличної торгівлі у місті Одесі», яким затверджені оскаржувані Правила, оприлюднено:
- на офіційному сайті Одеської міської ради www.omr.gov.ua 25 жовтня 2013 року за посиланням http://omr.gov.ua/ru/acts/council/55141;
- в газеті «Думська площа» (україномовний додаток до газети Одеської міської ради «Одесский вестник») від 01 листопада 2013 року № 41-42.
Тобто, розпорядником інформації дотримано вимоги Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», а позивач мав дізнатися про існування оскаржуваного рішення з моменту його офіційного оприлюднення, чим і визначається момент, з якого починається визначений статтею 99 КАС України строк для звернення до суду із позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини (надалі - Суд) у рішенні від 28 травня 1985 року по справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» та від 12 липня 2001 року по справі «ОСОБА_1 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» дійшов висновку, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, яке може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.
У рішенні від 22 жовтня 1996 року по справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» Суд також зазначив, що строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав. Строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.
Зважаючи на усталену судову практику Європейського суду з прав людини слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України , відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною 1 статті 99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Системний аналіз вищенаведених процесуальних норм у сукупності з усталеною судовою практикою Суду дозволяють дійти висновку про те, що основною метою законодавчого встановлення строків звернення до суду є дотримання принципу юридичної визначеності та остаточності, відповідно до якого не можуть бути оскаржені рішення суб'єктів владних повноважень з плином значного проміжку часу без достатніх на те правових підстав.
Дотримання строку звернення до суду з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Поряд з цим, позивачем у своєму адміністративному позові не наведено підстав та обґрунтованих причин пропуску ним строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом в частині визнання незаконним окремих положень Правил, затверджених рішення Одеської міської ради від 09 жовтня 2013 року.
Крім того, позивач не звертався до суду з заявою про визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду з вищенаведеними позовними вимогами, а сам строк звернення до суду позивачем пропущено.
Вищевикладене свідчить про пропуск позивачем строку для звернення до суду з даним адміністративним позовом в частині визнання незаконними окремих положень Правил, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09 жовтня 2013 року, без поважних причин, що є підставою для залишення позову без розгляду у цій частині.
Пунктом 9 частини 1 статті 155 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 99, 100, 155 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов приватного підприємства «ФИВА» до Одеської міської ради, управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про визнання незаконними пунктів 1.4, 6.1, 7.1, 7.2, 7.3, 11.1 Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі, затверджених рішенням Одеської міської ради від 09 жовтня 2013 року № 3961-VI, залишити без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня постановлення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя
23.05.2017