Справа № 152/646/17
2/152/262/17
іменем України
02 червня 2017 року Шаргородський районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді - Славінської Н.Л.,
з участю:
секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді Вінницької області в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області про стягнення витрат на поховання спадкодавця за рахунок спадкового майна,
встановив:
24.04.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Шаргородського районного суду з позовом до Гибалівської сільської ради про стягнення витрат на поховання спадкодавця за рахунок спадкового майна.
В позові позивачка просить стягнути з відповідача на її користь за рахунок майна померлої ОСОБА_3 витрати на поховання останньої 21.06.2014 року та поминки в сумі 10991 грн.
Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 на вул. Миру, 2, яке відноситься до Гибалівської сільської ради.
05.12.2006 року в цьому селі будинок купила ОСОБА_3, котрій було 80 років і тому остання просила її допомагати у всьому. Вона погодилася і надавала ОСОБА_3 щоденну потрібну допомогу.
За те, що вона по-сусідськи допомагала ОСОБА_3, остання запропонувала подарувати їй свій будинок, на що вона погодилася. З метою дарування будинку вона з ОСОБА_3 прийшла у Гибалівську сільську раду, де ОСОБА_3 склала на неї заповіт від 18.12.2009 року.
29.12.2009 року Гибалівська сільська рада надала ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га, що знаходиться біля будинку.
Цю земельну ділянку вона допомагала ОСОБА_3 обробляти.
ОСОБА_3 віддала їй на зберігання всі свої документи на належне майно і примірник заповіту.
В кінці 2012 року ОСОБА_3 переїхала проживати в будинок-інтернат, який знаходиться у м. Вінниці, де померла 21.06.2014 року.
Вона здійснила поховання ОСОБА_3, організувала поминки померлої.
Прийшовши оформляти спадщину після смерті ОСОБА_3, вона встановила, що остання 24.10.2012 року скасувала заповіт, яким все своє майно заповідала їй, тому вона не може успадкувати належний спадкодавцю будинок, тоді як понесла витрати на поховання спадкодавця та поминальні обіди в сумі 8681 грн.
Повернути їй ці кошти Гибалівська сільська рада не може, бо не має таких коштів, тому відповідач порадив їй звернутися до суду.
Родичів в ОСОБА_3 не було, тому спадщини ніхто не прийняв.
Проте, вона продовжує обробляти земельну ділянку ОСОБА_3, здійснює догляд за будинком, так як має від нього ключі і всі документи.
Вважає, що має право на відшкодування витрат на поховання померлої за рахунок спадкового майна, яке складається із житлового будинку площею 35 м.кв.
Відповідач не має прав та повноважень щодо розпорядження вказаним будинком.
У Гибалівській сільській раді її запевнили, що визнають позов у суді, бо вона має право відшкодувати розумні витрати на поховання ОСОБА_3, що нею зроблено, в обмін на будинок останньої через спадкування за заповітом, відповідно до ст.1232 ЦК України.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, зсилаючись на ті самі обставини. Суду пояснила, що з 2006 року до 2012 року вона доглядала за ОСОБА_3, якій було понад 80 років і остання не могла виконувати багато робіт, тому вона допомагала їй обробляти город, приносила воду, возила в лікарню при потребі, при цьому за власні кошти. За те, що вона здійснювала догляд за ОСОБА_3, остання повідомила, що залишить їй все своє майно. Ні договору довічного утримання з ОСОБА_3, ні договору дарування ОСОБА_3 їй свого майна укладено не було. 18.12.2009 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла їй все своє майно. Свій примірник заповіту і документи, що підтверджують право власності на майно, ОСОБА_3 передала їй на зберігання. У 2012 році ОСОБА_3 обвинуватила її в тому, що вона викрала у неї грошові кошти. У зв'язку із цим вона перестала відвідувати ОСОБА_3 і надавати допомогу. Грошові кошти знайшлися через певний час, так як ОСОБА_3 не пам'ятала, куди їх поставила. Після цього ОСОБА_3 приходила до неї, вибачилася, але вона не хотіла більше допомагати останній і наприкінці 2012 року ОСОБА_3 звернулася до працівників сільської ради, міліції та Управління соціального захисту з проханням помістити її на проживання у будинок-інтернат для осіб похилого віку. ОСОБА_3 помістили у будинок-інтернат у м. Вінниці. Кілька разів вона відвідувала ОСОБА_3 у будинку-інтернаті, привозила їжу, ліки. При цьому, ОСОБА_3 жодного разу не обмовилася про те, що відмінила свій заповіт на її ім'я. 21.06.2014 року ОСОБА_3 померла, про що її повідомили знайомі і вона здійснила поховання останньої, зробила поминальні обіди за християнським обрядом, на що затратила власні кошти. При цьому, вона знала про наявність заповіту на своє ім'я і вважала, що за рахунок спадкового майна покриє свої витрати. Проте, коли вона вирішила оформити спадщину, то виявилося, що ОСОБА_3 відмінила свій заповіт. Так як ОСОБА_3 не має родичів, то все майно останньої перейде до Гибалівської сільської ради, тому вона вважає, що сільська рада повинна відшкодувати понесені нею витрати на поховання ОСОБА_3 в сумі 10991 грн. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача - Гибалівської сільської ради сільський голова ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнав, просив у його задоволенні відмовити. Суду пояснив, що у 2006 році в с. Борівське, яке належить до юрисдикції Гибалівської сільської ради, приїхала проживати ОСОБА_3, яка придбала будинок №22 по вул. Дружби. Про наявність чи відсутність у ОСОБА_3 родичів, йому нічого не відомо. Так само, йому не відомо, які насправді були відносини між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_3, оскільки остання неодноразово зверталася із скаргами на позивачку. У 2009 році ОСОБА_3 звернулася у Гибалівську сільську раду з метою посвідчення заповіту. 18.12.2009 року секретар Гибалівської сільської ради, до компетенції якого відноситься вчинення нотаріальних дій, посвідчив заповіт. 24.10.2012 року ОСОБА_3 звернулася в сільську раду із заявою про скасування цього заповіту. Крім того, у 2012 році ОСОБА_3 знялася із реєстраційного обліку по Гибалівській сільській раді і поїхала проживати у будинок-інтернат для осіб похилого віку у м. Вінниці. Про дату смерті ОСОБА_3 сільську раду повідомлено не було. Крім того, сільській раді не відомо про наявність чи відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_3 Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, до складу якого, крім будинку, про який зазначає позивачка, входить ще дві земельні частки (паї). Проте, сільська рада не стала власником майна ОСОБА_3, оскільки не зверталася до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, відповідно до ст.1277 ЦК України, так як не з'ясовувала питання про наявність спадкоємців у померлої. У випадку встановлення факту відсутності у померлої ОСОБА_3 спадкоємців, не виключає, що сільська рада звернеться із такою заявою до суду, але на теперішній час у сільської ради відсутні вільні грошові кошти для виготовлення документів про оцінку майна спадкодавця. З наведених вище підстав вважає позов ОСОБА_1 безпідставним, який не підлягає задоволенню.
Вирішуючи спір суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 21.06.2014 року у м. Вінниці померла ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-АМ №293291 (а.с.20).
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 05.12.2006 року, ОСОБА_3 стала власником житлового будинку, що знаходиться в с. Борівське Шаргородського району Вінницької області по вул. Дружби, 22, що підтверджується договором купівлі-продажу (а.с.12), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15527711 від 09.08.2007 року, виданим КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» (а.с.13) та реєстраційним посвідченням (а.с.14).
Також, відповідно до рішення №61 від 29.12.2009 року Гибалівської сільської ради, ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки із земель запасу Гибалівської сільської ради з наступним наданням її безоплатно у приватну власність для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,25 га, яка розташована в с. Борівське по вул. Дружби, 22 (а.с.23).
Згідно з довідкою Гибалівської сільської ради від 21.01.2008 року №97, земельна ділянка, площею 0,01 га, на якій розташований житловий будинок в с. Борівське Шаргородського району на вул. Дружби, 22, знаходиться у користуванні ОСОБА_3 (а.с.22).
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка с. Довжок, яка проживала у ІНФОРМАЦІЯ_3 на вул. Дружби, 22, 18.12.2009 року зробила заповітне розпорядження на випадок своєї смерті, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй за законом, заповіла ОСОБА_1.
Вказаний факт підтверджується заповітом від 18.12.2009 року, який посвідчений секретарем виконкому Гибалівської сільської ради ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій сільської ради за №220 (а.с.21).
Проте, відповідно до відмітки Гибалівської сільської ради на зворотній стороні заповіту, ОСОБА_3 відмінила заповіт 24.10.2014 року (а.с.21, на звороті).
Вказаний факт також підтверджується заявою ОСОБА_3 від 24.10.2012 року до Гибалівської сільської ради, в якій остання просить відмінити заповіт від її імені, посвідчений у Гибалівській сільській раді 18.12.2009 року, зареєстрований за №220 (а.с.37); заявою про реєстрацію зміни і скасування заповітів та зміни і розірвання спадкових договорів від 14.12.2012 року №736 (а.с.35); витягом від 08.01.2013 року за №33018628 про реєстрацію у Спадковому реєстрі скасування заповіту від 18.12.2009 року заповідача ОСОБА_3 (а.с.36).
Відповідно до Інформаційної довідки зі спадкового реєстру №47737245 від 16.05.2017 року (заповіти/спадкові договори), що надана Шаргородською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 видавалися заповіти: 01.02.2008 року, посвідчений в Гибалівській сільській раді і зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №165, який скасований; 18.12.2009 року, посвідчений у Гибалівській сільській раді і зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №220, який скасований відповідно до запису №236 від 24.10.2012 року (а.с.46-47).
Також, судом встановлено, що спадкові справи після смерті ОСОБА_3 та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину, - відсутні, що підтверджується Інформаційною довідкою №47737243 від 16.05.2017 року зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), виданою Шаргородською державною нотаріальною конторою (а.с.45).
З довідки Гибалівської сільської ради від 02.06.2017 року за №96 вбачається, що сільська рада не приймала спадщини після смерті ОСОБА_3, із заявою до суду про визнання спадщини відумерлою не зверталася, оскільки їй не відомі обставини про наявність чи відсутність спадкоємців (а.с.48).
У зв'язку із наведеним суд не вбачає підстав для відшкодування витрат позивачці ОСОБА_1, понесених на поховання спадкодавця ОСОБА_3 за рахунок Гибалівської сільської ради.
При цьому, суд вважає помилковим ствердження позивачки про те, що спадкове майно ОСОБА_3 належить Гибалівській сільській раді, яка, на її думку, повинна відшкодувати понесені нею витрати на поховання спадкодавця, оскільки вказане ствердження спростовується належними та допустимими доказами, наданими відповідачем, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
При цьому, суд констатує той факт, що позивачка не була позбавлена можливості та права подавати докази та доводити перед судом їх переконливість, проте, не довела належними та допустимими доказами наявність підстав для повернення їй коштів, затрачених на поховання ОСОБА_3 саме відповідачем.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта (ч.ч.1, 2 ст.57 ЦПК України).
Цивільним процесуальним законодавством України встановлено, що докази у справі повинні бути належними та допустимими.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.1, 2, 3 ст. 58 ЦПК України).
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий позивачкою на підтвердження своїх вимог, та відповідачем, на підтвердження заперечень.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Відтак, суд констатує той факт, що позивачка не була позбавлена можливості відстоювати свою позицію під час судового розгляду, надавши належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження підставності позовних вимог.
У відповідності до вимог п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні даного спору суд також враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на правовому висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 02.11.2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.
Крім того, суд констатує той факт, що позивачкою не надано також належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона здійснювала поховання спадкодавця ОСОБА_3 і понесла відповідні витрати, оскільки наданий нею закупочний акт предметів для поховання і послуг з копання могили, перенесення тіла покійної до місця поховання та інше, складений у м. Шаргород, не містить номера і посилання на те, що речі закуплені на поховання саме ОСОБА_3 (а.с.17), тоді як ОСОБА_3 померла у м. Вінниці, і, як пояснив Гибалівський сільський голова, на території Гибалівської сільської ради не похована, до того ж сама позивачка стверджувала про те, що ОСОБА_3 похована то у м. Вінниці, то під Вінницею.
Аркуші з переліком товарів і їх вартості (а.с.26-29), як стверджувала позивачка, написані і засвідчені тільки нею, тому суд не може вважати їх належними та допустимими доказами понесення позивачкою витрат на поховання ОСОБА_3
Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які регламентують порядок спадкування і регулюються Конституцією України, ЦК України, ЦПК України.
Так, згідно із ст.ст.41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів особи: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Тобто, за змістом ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про відшкодування витрат на поховання спадкодавця.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч.3 ст.1222, ч.1 ст.1220 ЦК України).
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).
Заповідач має право в будь-який час скасувати заповіт (ч.1 ст.1254 ЦК України).
Таким чином, ОСОБА_3, відповідно до вказаних норм законодавства, мало право як скласти заповіт, яким все своє майно заповісти ОСОБА_1, так і скасувати його.
Спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця (ч.1 ст.1232 ЦК України).
Як встановлено судом, спадкові справи до майна померлої ОСОБА_3 у Спадковому реєстрі не зареєстровані.
Таким чином, аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконує суд, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки Гибалівська сільська рада не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 і у її розпорядження та у власність спадкове майно останньої у будь-який спосіб, в тому числі і як відумерла спадщина - не переходило, тому сільська рада не має обов'язку перед позивачкою на відшкодування понесених нею витрат на поховання спадкодавця.
Керуючись ст.ст.3, 6, 10, 11, 60, 212-215, 218, 223 ЦПК України, на підставі ст.ст.16, 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1232, 1233, 1254 ЦК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області про стягнення витрат на поховання спадкодавця за рахунок спадкового майна - відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: