Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Єдиний унікальний № 336/319/17 Головуючий у 1 інстанції: Наумов О.О.
Провадження № 22-ц/778/2421/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
01 червня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі
Головуючого: Маловічко С.В., суддів: Кочеткової І.В., Гончар М.С.
при секретарі: Евальд Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати,
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.
В обґрунтування позову зазначено, що з 09.04.2002р. по 25.04.2012р. він працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» підприємства «Придніпровська залізниця». При звільненні йому було виплачено 39 734,10 грн. компенсації за 294 доби загального часу домашнього відпочинку, який не був ним використаний. Вказана сума грошових коштів була розрахована у порядку, передбаченому для виплати компенсації за невикористану відпустку, що не відповідає положення Наказу Державної адміністрації залізничного транспорту № 40-Ц від 10.03.1994р., пп. 1.3, 1.7 якого передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватися підсумковий облік робочого часу з періодом обліку потужно, при цьому турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи. Його робота відбувалася в дорозі тривалістю більш ніж три дні, такий робочий час обліковувався потужно. Час відпочинку та порядок його надання при роботі потужно врегульований п. 11.8 вказаного Наказу, яким передбачено, що у разі, якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота.
Йому не була оплачена в повному обсязі як складова заробітної плати еквівалентна кількість робочих годин невикористаного часу домашнього відпочинку в подвійному розмірі погодинної ставки, розмір якої складає 71 077,44 грн. При звільненні відповідачем йому була сплачена компенсація невикористаного часу відпочинку у сумі 39 734,10 грн., тому на теперішній час наявна заборгованість становить 31 343,34 грн., яку він просив стягнути з відповідача разом із оплатою за надання правової допомоги суми у розмірі 2 000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 31 343,34 грн.
Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 1 600 грн.
В стягненні витрат на правову допомогу - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу, ОСОБА_2 в особі адвоката ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення в цій частині та стягнути на його користь сплачені за послуги адвоката кошти у розмірі 2000 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_2 та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ПАТ «Українська залізниця» - відхиленню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач недонарахував позивачу компенсацію за невикористаний час відпочинку за роботу з потужним обліком робочого часу у 2012р., тому стягнув недоплачену суму компенсації у розмірі 31 343,34 грн.
З такими висновками суду погоджується колегія, оскільки вони відповідають матеріалам справи та вимогам норм матеріального права, застосованим судом до спірних правовідносин.
Статтею 43 Конституції України встановлено право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У відповідності до положення ст. 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів, галузевих (міжгалузевих), територіальних угод, колективних договорів, трудових договорів.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), підпорядкованою Міністерству транспорту та зв'язку України.
Відповідно до п. 4 Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, яке затверджено Постановою КМУ від 29.02.1996 року № 262, Укрзалізниця здійснює заходи, спрямовані на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників залізничного транспорту, впровадження єдиної системи оплати їхньої праці, поліпшення житлових і культурно-побутових умов.
Згідно з п. 6 вказаного Положення Укрзалізниця в межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери
управління Укрзалізниці, організує та контролює їх виконання.
Відповідно до ст. 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.
Із змісту п. 4.1 Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» вбачається, що режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та «Особливостями регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів», затвердженими наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10.03.1994 року №40-Ц (далі - Наказ 40-Ц).
Згідно з п. 1.1 Наказу 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.
Пунктами 1.3, 1.7 Наказу 40-Ц передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.
При роботі потурно пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, треба визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.
Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).
Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 09.02.2002р. по 25.04.2012р. працював у Відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя - Ліве» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на різних посадах, в тому числі з 20.01.2010р. механіком вагона-транспортера зчленованого типу дільниці по супроводженню транспортерів ( а.с. 6-8).
Згідно із п. 1.1 Положення про відокремлений структурний підрозділ «Вагонне депо
Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» вагонне депо є відокремленим структур-
ним підрозділом без права юридичної особи.
За змістом правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п'ятиденним робо-
чим тижнем.
25.04.2012р. позивач звільнився на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до філії ДП «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» ДП «Дніпровська залізниця» (а.с. 7-8).
При звільненні ОСОБА_2 згідно з довідкою депо за невикористаний час домашнього відпочинку - 294 доби була сплачена грошова компенсація на загальну суму 39 734,10 гривень (а.с. 9).
В ході розгляду справи відповідач не заперечував, що на час звільнення у ОСОБА_2 кількість невикористаних діб домашнього відпочинку становила саме 294 доби, а годинна ставка оплати праці ОСОБА_2 в 2012 році складала 15 гривень 11 копійок.
Спір між сторонами у справі, як правильно визначився суд першої інстанції, виник через застосування кожним з них різного підходу до обчислення компенсації за дні відпочинку.
Частиною 1 ст. 116 КзпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення.
Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, встановлені ст. 116 ЗКпП України.
Таким чином, при звільненні ОСОБА_2 мала бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.
Відповідно до витягів зі штатного розпису робітників вагонного депо Запоріжжя-Ліве ДП «Придніпровська залізниця» станом на 01.02.2012 року тарифний оклад механіка вагона транспортера зчленованого типу складав 2 521 гривня (а.с. 11).
Згідно розпорядження Укрзалізниці від 27.03.2014р. № ЦЗЕ 11/184 «Щодо обліку та оплати праці працівникам, що працюють з підсумковим обліком робочого часу» працівникам, оплата праці яких провадиться за посадовими окладами, для оплати надурочних годин роботи, роботи у святкові та вихідні дні, а також вечірніх та нічних годин, розраховується годинна тарифна ставка, виходячи з встановленого середньомісячного посадового окладу та середньомісячної кількості годин за нормою облікового періоду.
В 2012 році середньорічна норма робочого часу склала 166,8 годин (2001 година/12=1668,8). Годинна тарифна ставка складає 15,11 грн. (2521,00 грн./166,8 годин).
Враховуючи, що ОСОБА_2 працював за 8-годинним графіком, йому має бути компенсовано 2352 годин невикористаного відпочинку (294 доби *8 годин).
Сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється наступним чином: 2352 години помножується на годину тарифну ставку в сумі 15,11 грн. в подвійному розмірі, що разом становить 71 077,44 гривні. Зважаючи на те, що відповідач при звільненні позивача виплатив йому частину цієї суми у розмірі 39 743,10 грн., суд обгрунтовано визнав порушеним право позивача на виплату компенсації за час невикористаного відпочинку за роботу з потужним обліком робочого часу та захистив його, стягнувши з відповідача решту недонарахованої та не сплаченої відповідачем суми цієї компенсації у розмірі 31 343,34 грн., що є складовою заробітної плати позивача.
В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що судом було невірно застосовано порядок розрахунку компенсації за час невикористаного відпочинку за турою позивачу ОСОБА_2, передбачений пунктом 11.8 Наказу 40-Ц, який застосовується для працюючих працівників. Вказує, що для працівників, які звільняються, така компенсація розраховується за п. 11.12 цього Наказу, згідно з абзацем 4 якого невикористаний час відпочинку, належний за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунку встановленого місячного окладу чи без оплати, а постійним штатним працівникам не повністю використаний відпочинок при звільненні належить оплаті з розрахунку встановленого місячного окладу.
Такого ж змісту заперечення проти позову висувались стороною відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції, який, перевіривши їх, обґрунтовано визнав їх неспроможними.
Так, суд першої інстанції правильно визнав, що пункт 11.12 Наказу № 40-Ц, на застосуванні якого до цього спору наполягає відповідач, встановлює суб»єктів регульованих ним правовідносин, до яких позивач не відноситься, тому його не можна застосовувати до спірних правовідноси.
Крім того, в цьому пункті 11.12 Наказу № 40-Ц йдеться про працю в умовах особливого режиму, який має бути встановлений в період масових пасажирських перевезень (червень-вересень) адміністрацією депо, вагонної дільниці, ДОП, резерву, станції і міського залізничного агенства у разі згоди колективів поїзних бригад і квиткових касирів, та під час дії якого час відпочинку вираховується по іншому - 50 % від норми, ніж у п. 11.8 при загальному потужному режимі роботи, який існує весь час у спеціалістів, що супроводжують вагони спеціального призначення, до яких відноситься позивач. Також цей час відпочинку у разі праці в умовах особливого режиму для колективів поїзних бригад і квиткових касирів приєднується до щорічної віпустки, а відтак по іншому вираховується і його компенсація - оплата за місячним окладом, а не як надурочна праця.
Хибними також є ствердження апелянта про те, що позивач не довів, що працював в надурочний час, оскільки не здійснював такої роботи, яка тривала понад встановлену тривалість робочого дня, з огляду на наступне.
Так, за положеннями п. 1.7 Наказу № 40-Ц ОСОБА_2 працював у відповідача механіком вагона-транспортера зчленованого типу та його робочий час відбувається в дорозі і зараховується потурно, тому на нього розповсюджуються вимоги п. 11.8 цього Наказу, де і унормовано, що невикористана частина відпочинку, еквівалентна кількості робочих годин, зараховується і оплачується як надурочна робота.
Відповідач не заперечував, що позивач мав на час звільнення 294 невикористані доби загального домашнього відпочинку, який не був ним використаний, тому за положення п. 11.8 Наказу № 40-ц цей час оплачувався як надурочний та для цього не потребується його окремого фіксування як понаднормово виконаної роботи.
Заперечення апелянта в частині неможливості застосування оплати часу відпочинку як надурочної роботи суперечать положенням п. 11.8 Наказу № 40-ц, який на теперішній час є чиним, та в цій частині ніким не скасовувався та не визнавався недійсним.
Інші доводи апеляційної скарги також є суперечлими, оскільки, посилаючись на те, що невикористаний час відпочинку компенсовано ним позивачеві як відпустка, в подальшому відповідач вказує, що така компенсація взагалі не є складовою заробітної плати.
Відповідно до статті 2 ЗУ «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Наказом № 40-Ц від 10 березня 1994р. Міністерства транспорту України визначено додаткові гарантії оплати невикористаних часів відпочинку для окремих працівників в галузі залізничного транспорту, і ця компенсація відноситься до інших компенсаційних виплат, які передбачені ст. 2 ЗУ «Про оплату праці», а отже входить до структури заробітної плати відповідної категорії працівників.
Враховуючи все вищевикладене, колегія визнає апеляційну скаргу необґрунтованою, тому у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України відхиляє її із залишенням без змін оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги позивача заслуговують на увагу.
Так, відповідно до ст.ст. 79, 84, 88, 89 ЦПК України, роз'яснень, даних у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу.
Відповідно до п.п. 47, 48 вищезазначеної постанови розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, зазначав, що позивачем не надано документального підтвердження того, що його представник є адвокатом або фахівцем в галузі права, а також документу про фактичну сплату гонорару.
Проте, вказані висновки спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ОСОБА_2 уклав з адвокатом ОСОБА_3 договір про надання правової допомоги від 22 грудня 2016р., згідно якого адвокат діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 881 від 30.05.2011р. Вказаний договір скріплено мокрою печаткою, на якому ОСОБА_3 зазначена як адвокат ( а.с. 44).
До вказаного договору як додаток долучено розрахунок суми гонорару за правову допомогу, який підписаний сторонами 17.01.2017р., згідно з яким адвокатом на виконання договору виконана наступна робота: консультації, встановлення обставин справи, збір документів - 2 години, робота з нормативно-правовою базою, аналіз судової практики - 1 година, підготовка процесуальних документів: адвокатські запити, позовна заява - 5 годин, а всього 8 годин, вартість якої визначена сторонами у сумі 2000 грн., яку клієнт має сплатити на картковий рахунок адвоката № 5168755605687645 ( а.с. 48).
З долученого до розрахунку чеку Приватбанку вбачається, що 17.01.2017р. ОСОБА_2 на вказаний рахунок адвоката перерахував кошти в сумі 2 000 грн. за послуги у справі за його позовом до ПАТ «Укрзалізниця» ( а.с. 47).
Отже, позивач довів повністю, що правова допомога надавалась йому за договором з адвокатом, який має адвокатське свідоцтво, а на підставі розрахунку ним була сплачена на рахунок адвоката сума за надані послуги з правової допомоги.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний
розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах",
розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
У січні 2017р. прожитковий мінімум складав 1600 грн., тому 40 % від цієї суми становить 640 грн. за кожну годину роботи. Якщо 8 годин помножити на граничний розмір компенсації, то ця сума становить 640 х 8 = 5120 грн., в той час як позивач сплатив за 8 годин роботи адвоката у його справі 2000 грн. Тобто сума витрат на правову допомогу не перевищує суму, розраховану з урахуванням граничного розміру компенсації цих витрат, передбачену законом.
За вказаних обставин, колегія визнає апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі адвоката ОСОБА_3 обґрунтованою, тому рішення суду в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині рішення про їх стягнення з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі адвоката ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2017 року у цій справі в частині відмови в стягненні витрат на правову допомогу скасувати.
Стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 витрати з оплати правової допомоги у сумі 2 000 (дві тисячі) гривень.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Маловічко С.В.
Судді: Кочеткова І.В.
ОСОБА_4