Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 336/6912/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: 0аумов О.О.
Провадження № 22-ц/778/1658/17 Суддя-доповідач ОСОБА_1
29 травня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого Полякова О.З.
Суддів Бєлки В.Ю.
ОСОБА_2
При секретарі Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У вересні 2015 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що між Банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 30000 доларів США, строком до 19.12.2025 року, та зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між Банком та поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_6 було укладено договори поруки.
ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором не виконував належним чином, у зв'язку із чим станом на 18.08.2015 року утворилась заборгованість 49468,66 доларів США.
Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 49468,66 доларів США, а також судові витрати 16332,08 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 22.12.2006 року 45200,26 доларів США, що за курсом 22,01 відповідно до службового розпорядження НБУ від 18.08.2015 року складає 994857,72 грн., та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 16332,08 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 21 червня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2016 рокузмінено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року рішення апеляційного суду Запорізької області скасовано з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.307, ст. 309 ЦПК України, у разі неправильного невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його змінити.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.2 ст. 1050, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Як вбачається із матерів справи, що 22.12.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №ZPС0GK00390643, за яким відповідач по справі отримав кредит у розмірі 30000,00 доларів США на термін до 19.12.2025 року, та зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язання за договором №ZPС0GK00390643 між ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено 2 договори поруки №ZPС0GK00390643/1 від 22.12 2006 року з поручителем ОСОБА_3 та № ZPС0GK00390643/2 від 22.12 2006 року з поручителем ОСОБА_6, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором відповідача ОСОБА_4, відповідно до умов яких поручителі на добровільних засадах кожен окремо взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати по борговим зобов'язанням боржника ОСОБА_4, що виникають з умов вказаного вище кредитного договору, а саме повернути кредит в розмірі 30000,00 доларів США, сплатити проценти за його користуванням, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штраф), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі. Вказаним договором також передбачено, що у разі невиконання боржником умов кредитного договору банк має право звернутися до поручителя з письмовою вимогою про виконання боргових зобов'язань, а поручитель приймає на себе зобов'язання здійснити виконання зобов'язань в обсязі, заявленому банком в письмовій вимозі протягом 5 календарних днів з дати направлення такої вимоги. Відповідно до п.11 договорів поруки, укладених між сторонами, він діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, до п.12 порука за цим договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором.
Свої зобов'язання за Кредитним договором Банк виконав у повному обсязі, що підтверджується наявними у справі доказами.
За розрахунком ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого ОСОБА_4 станом на 18.08.2015 року має борг по кредитному договору в сумі 49468,66 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 27042,28 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 10624,28 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 2054,51 доларів США, пені за несвоєчасність виконання обов'язків за договором в сумі 9 747,59 доларів США.
Судом встановлено проте, що прострочена заборгованість позичальника ОСОБА_4 за кредитним договором виникла у січні 2011 року, позичальник вносив щомісячні платежі не в повному розмірі тому банком нараховувалась пеня за невчасну сплату кредиту з лютого 2011 року, з 22.01.2011 року платежі вносились до банку з затримкою у декілька місяців, а з листопада 2012 року він не вносив коштів на погашення кредиту взагалі.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконав умови кредитного договору і за умовами кредитного договору у банку виникло право вимоги дострокового повернення кредиту, та оскільки договором поруки встановлено п'ятирічний строк виконання зобов'язання з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором до суду з позовом до поручителя банк звернувся 22.09.2015 року тобто в межах п'ятирічного строку, встановленого договором поруки, а тому зобов'язання за договором поруки не припинилися, як проте стверджує представник відповідачів.
Доводи апеляційної скарги проте, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02.04.2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22.12.2006 року №ZPС0GK00390643 в розмірі 231 145 гривень 11 копійок було звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру (а.с.122-123, т.1), яке не виконане, та ОСОБА_4 є позичальником та одночасно іпотекодавцем, і тому не може бути повторно стягнута заборгованість за кредитним договором не приймаються колегією судів виходячи із наступного.
Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
За правовою позицією ВСУ від 03.02.2016 року у справі № 6-1080 цс15, яка є обов'язковою для усіх судів, звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням..
Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
За положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Подаючи апеляційну скаргу стверджують про наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок боргу, яке не виконане, а тому відповідно до положень ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України та правових позицій ВСУ у справі № 6-1080 цс15 від 03.02.2016 року та у справі № 1206цс15 від 23.09.2015 року позивач мав право на стягнення суми боргу за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги проте, що порука припинилася через шість місяців після несплати останнього платежу не відповідають тексту договору поруки за якими порука за цими договорами припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором.
Щодо незастосування судом строку позовної давності, яким порушений позивачем, то з цим погодитися не можна, оскільки за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02.04.2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором за правилами ч.2 ст. 264 ЦК України, був перерваний строк позовної давності.
А розмір пені задоволений судом першої інстанції частково та визначений судом за останній рік за період з серпня 2014 року.
Проте, солідарне стягнення з позичальника та разом з двома поручителями боргу не відповідає вимогам закону та договорам поруки.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. За змістом договорів поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники. При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.
Норми закону, якими регулюються правовідносини поруки, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.
У справі встановлено, що кожен з поручителів окремо поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник.
Також умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред'явити свої вимоги безпосередньо поручителю.
Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні.
Відповідна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6-255цс15, яка згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Місцевий суд на зазначене не звернув уваги та безпідставно стягнув кредитну заборгованість в солідарному порядку поручителів за різними договорами поруки.
Крім того, суд не звернув увагу на те, що положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», і можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення процентів за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені та комісії.
Розмір пені за останній рік визначений судом і не оспорюється сторонами у сумі 120 596,97 гривень , розмір комісії 2054, 51 долар по курсу НБУ в межах заявлених вимог, = 45 219 , 77 гривень.
Разом з тим слід зазначити ,що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Частиною 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Як встановив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 15.02.2017 року), суд апеляційної інстанції:
- у порушення ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України, не перевірив та не дав належної правової оцінки моїм твердженням про збільшення обсягу моєї як поручителя відповідальності без моєї згоди, зокрема про те, що разом з поточною відсотковою ставкою за кредитом у розмірі 12 % річних банк застосував й відсоткову ставку за прострочення у розмірі 29,54 % річних, а з 18 серпня 2015
року відсоткова ставка за кредитом була збільшена з 12% річних до 41,54 % річних;
- не перевірив чи надав я, як поручитель позичальника за кредитним договором, згоду на збільшення моєї відповідальності, а, відтак, чи є підстави для стягнення кредитної заборгованості.
Дійсно, 22.01.2008 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в односторонньому порядку, без згоди та повідомлення позичальника - ОСОБА_4 та поручителя - ОСОБА_3, крім поточної процентної ставки у розмірі 12 % річних почав додатково застосовувати ще й прострочену відсоткову ставку у розмірі 29,54 % річних, що підтверджується розрахунком заборгованості від 18.08.2015 року за кредитним договором № ZPC0GK00390643 від 22.12.2006 року, долученим представником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до позовної заяви. Таким чином, заборгованість за користування кредитними коштами з 25.12.2006 року до 22.01.2008 року по 18.08.2015 року нараховувалась за процентною ставкою в розмірі 12 % річних, а після вказаної дати-41,54 % річних.
Згідно із ч. 1 cm. 553, ч. 1 cm. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 cm. 555 цього Кодексу).
За положеннями ч. 1 cm. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 червня 2012 року № 6-73цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
На підставі п. 2.3.1. кредитного договору № ZPC0GK00390643 від 22.12.2006 року, Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме; зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому Банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки Банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
Письмове повідомлення про зміну процентної ставки ні позичальник -ОСОБА_4, ні поручитель ОСОБА_3 не отримували. При цьому, в договорах поруки від 22.12.2006 року № ZPC0GK00390643/1 та № ZPC0GK00390643/2 не передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом навіть за умови надсилання Позичальникові письмового повідомлення про зміну процентної ставки, але в пункті 2 зазначено, що ПОРУЧИТЕЛЬ відповідає перед КРЕДИТОРОМ за виконання зобов'язань за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і БОРЖНИК, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Тобто відбулося збільшення обсягу відповідальності, як позичальника, так і поручителя ОСОБА_3, без їх згоди, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України, є підставою для визнання поруки припиненою за договором поруки від 22.12.2006 року № ZPC0GK00390643/2.
Судове рішення ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не оскаржено.
Крім того за положеннями ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню пропорційно , ані солідарно, як стягнуто судом.
Керуючись ст. ст.307,309,317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2016 року у цій справі змінити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість станом на 18.08.2015 року за кредитним договором № 2РС0ОК00390643 від 22.12.2006 року, в розмірі 37 666 ( тридцять сім тисяч шістсот шістдесят шість) доларів 56 центів США, (яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 27 042, 28 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 10 624, 28 доларів США), та 165 816 ( сто шістдесят п'ять тисяч вісімсот шістнадцять) гривень 74 копійки, (яка складається із заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 45 219 гривень 77 копійок, пені за несвоєчасність виконання обов'язків за договором в сумі 120 596 гривень 97 копійок).
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2016 року у цій справі скасувати в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3, ухвалити в цієї частині нове рішення за яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з кожного на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» понесені позивачем судові витрати у розмірі 8166 гривні з кожного, а всього 16332 ( шістнадцять тисяч триста тридцять дві) гривні .
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: