Дата документу Справа №
Справа № 22-ц/778/2309/17 Головуючий у 1-й інстанції: Бондаренко І.В.
Є.У.№ 337/5169/16-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1
01 червня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Маловічко С.В.,
ОСОБА_2,
секретар: Евальд Д.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення права користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, зустрічним позовом ОСОБА_4, що діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа орган опіки та піклування - відділ по Хортицькому району служби у справах дітей Запорізької міської Ради, про встановлення сервітуту на житло,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2017 року,-
У грудні 2016 ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про визнання її такою, що втратила право користування квартирою №293 в будинку 20 по вулиці Рубана, в м. Запоріжжі з підстав, передбачених ст.116,157 ЖК України та ст.391 ЦК України, оскільки відповідач, шлюб з якою розірвано, перестала бути членом його сім'ї, продовжує проживати в квартирі без його дозволу, не сплачує комунальні послуги, пошкоджує майно в квартирі, чинить йому перешкоди у користуванні квартирою, тому він з молодшою донькою ОСОБА_6 вимушені залишити квартиру і перейшли жити до його батьків.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила встановити їй та двом неповнолітнім донькам сервітут щодо цієї квартири, оскільки вона в ній постійно проживає разом зі своєю старшою донькою ОСОБА_5, яка є неповнолітньою, розірвання шлюбу з ОСОБА_3 не позбавляє її права на користування житлом, іншого житла в неї та її дітей немає. Просить встановити їй та її неповнолітнім донькам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право безоплатного та безстрокового користування кімнатою №1 в спірній квартирі, за умови компенсації її власнику відповідної частки витрат на комунальні послуги або відкриття особового рахунку на її ім'я.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_6
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про позбавлення права користування житловим приміщенням ОСОБА_6 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_6 рішення суду не оскаржила.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи позивача, його представника, заперечення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, а оскільки ОСОБА_3 оскаржують рішення суду тільки в частині відмови у задоволенні його позову, у відповідності до ч.3 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», рішення суду переглядається лише в зазначеній частині.
Згідно п. 1 ч. 1 ст.ст. 307, 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що відповідач вселилася в спірну квартиру як член сім'ї власника за згодою останнього в установленому законом порядку, іншого житла не має, постійно проживає і зареєстрована в цій квартирі, а тому підстав для визнання її такою, що втратила права користування житлом не має. Розірвання шлюбу з власником квартири не припиняє право користування житлом для колишньої дружини.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.
Встановлено, що спірна квартира на підставі договору дарування від 22.06.2001 року, засвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 22.06.2001 року, належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_3 (а.с.3).
Сторони з 03 липня 1999 року до 10 листопада 2016 року перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2016 року.
Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
У спірній квартирі позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_6 зареєстровані з 2001 року по теперішній час.
Згідно статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з вимогами статей 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду із вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
За правилами статті 150 ЖК України власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Аналогічні вимоги містить стаття 383 ЦК України.
Відповідно до змісту позовної заяви, фактично вимоги ОСОБА_9 зводилися до вимог про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (ст. 391 ЦК України).
За роз'ясненнями, викладеними у п.п.33,34,39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосування положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з такого.
Відповідно до положень статей 391,396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Відповідно до ст.ст.401, 402 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Підстави припинення сервітуту визначені також у ст.406 ЦК України. Ними, зокрема являються : поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; сплив строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут. Частиною 2 ст. 406 ЦК України передбачено припинення сервітуту на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК)із зняттям останнього з реєстрації.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК ). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.
З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК.
Згідно із ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до ст.ст.64,156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, якими є дружина наймача, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Зважаючи на те, що відповідач є колишнім членом сім'ї власника житла, до спірного житла вселилась зі згоди власника разом із дітьми на законних підставах, та квартира на теперішній час є її єдиним постійним місцем проживання, а тому припинення сімейних відносин із власником квартири на підставі ст.156 ЖК України не позбавляє її права користування квартирою. Таким чином, відсутні підстави для визнання відповідача такою, що втратила право користування чужим майном.
Належних і допустимих доказів на підтвердження факту аморальної поведінки відповідача, псування майна, тощо, які у відповідності до ст.116 ЖК України є підставою для виселення без надання іншого житла, позивач суду не надав.
Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення його конституційного права власності щодо володіння нерухомим майном, то обраний ним спосіб захисту шляхом визнання особи такою, що втратила права користування жодним чином не може сприяти відновленню його прав, а лише направлений на обмеження прав користувачів майна, які володіють ним на законних підставах.
Несплата відповідачем комунальних послуг не є підставою для припинення її права користування спірною квартирою.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося і судом апеляційної інстанції не переглядалося.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 307,308,313, 317ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2017 року року по цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: