Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 330/2231/16Головуючий у 1-й інстанції Федорець С.В.
Пр. № 22-ц/778/1814/17Суддя-доповідач ОСОБА_1
25 травня 2017 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого судді Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
за участі секретаря Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (надалі - Банк), третя особа - Відділ державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області про скасування арешту
У листопаді 2016 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила скасувати арешти, накладені на належне їй рухоме та нерухоме майно на підставі постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серії ВП№ 33767141, яка винесена 13.08.2012 року, серії ВП№ 34340034, яка винесена 19.09.2012 року, серії ВП№ 33767141, яка винесена 13.08.2012 року та серії ВП№ 34340034, яка винесена 19.09.2012 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області ОСОБА_4
В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 13.08.2012 року та 19.09.2012 року старшим державним виконавцем виконавчої служби Якимівського РУЮ на підставі виконавчих листів №6/2604/2920/12 та №2604/13639/12, виданих Дніпровським районним судом м. Києва, були винесені постанови про арешт усього належного позивачці майна та заборону його відчуження. 24.12.2012 року постановами державного виконавця виконавчі листи було повернуто стягувачеві. Строк, встановлений для повторного пред'явлення до виконання виконавчих документів, сплив, як зазначала позивач, 24.12.2013 року. До теперішнього часу стягувачем не зроблено жодних дій для повторного звернення до виконання виконавчих листів, однак, арешт, накладений на усе рухоме та нерухоме майно позивача, не знятий, що порушує її законні права та охоронювальні законом інтереси.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року (а.с. 63-64) позов ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, задоволено у повному обсязі.
Скасовано арешт, накладений на рухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серії ВП№33767141, яка винесена 13.08.2012 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області ОСОБА_4, зареєстрований у реєстрі обтяжень рухомого майна 15 серпня 2012 року за №12872803.
Скасовано арешт, накладений на рухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серії ВП№34340034, яка винесена 19.09.2012 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області ОСОБА_4, зареєстрований у реєстрі обтяжень рухомого майна 19 вересня 2012 року за №13012802.
Скасовано арешт, накладений на нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серії ВП№33767141, яка винесена 13.08.2012 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області ОСОБА_4, зареєстрований у реєстрі обтяжень нерухомого майна 15 серпня 2012 року за №12872788.
Скасовано арешт, накладений на нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серії ВП№34340034, яка винесена 19.09.2012 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області ОСОБА_4, зареєстрований у реєстрі обтяжень нерухомого майна 19 вересня 2012 року за №13012753.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 67-71) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 75), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 77).
У судове засідання 25 травня 2017 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час та місце розгляду цієї справи (а.с. 78-81) позивач ОСОБА_2, представник позивача ОСОБА_3, представник третьої особи - Відділу державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області не з'явились, про причини своєї неявки та причини неявки своїх представників апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
В силу вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3 та представника третьої особи - Відділу державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області і на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника Банку за довіреністю - ОСОБА_5 (а.с. 71).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Банку, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.
Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Встановлено, що задовольняючи позов позивача у цій справі, суд першої інстанції керувався ст.ст. 10, 60, 79, 88, 212, 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 316, 321, 334 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження» та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі у повному обсязі.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції у цій справі вказаним вимогам не відповідає.
Так, хоча судом першої інстанції було правильно встановлено, що 13.08.2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Якимівського РУЮ на підставі виконавчого листа №6/2604/2920/12, виданого Дніпровським районним судом м. Києва була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії ВП№33767141, якою було накладене арешт на усе майно, належне позивачці ОСОБА_2 (до шлюбу 08.11.2014 року прізвище «Голубкова», свідоцтво про шлюб, копія а.с. 8).
24.12.2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Якимівського РУЮ була винесена постанова про повернення виконавчого листа стягувачеві серії ВП №33767141, якою виконавчий лист №6/2604/2920/12 був повернутий стягувачеві - ПАТ «ДельтаБанк» (а.с. 26). Строк, встановлений для повторного пред'явлення до виконання сплив 24.12.2013 року.
19.09.2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Якимівського РУЮ на підставі виконавчого листа №2604/13639/12, виданого Дніпровським районним судом м. Києва була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії ВП№34340034, якою було накладене арешт на усе майно, належне позивачці ОСОБА_2 (а.с. 9, 30).
24.12.2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Якимівського РУЮ була винесена постанова про повернення виконавчого листа стягувачеві серії ВП №33767141, якою виконавчий лист №2604/13639/12 був повернутий стягувачеві - ПАТ «ДельтаБанк». Строк, встановлений для повторного пред'явлення до виконання сплив 24.12.2013 року.
Однак, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України не сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи, не звернув належної уваги на те, що відповідні постанови про арешт майна боржника ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження виносилися державним виконавцем в межах виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь Банку суми боргу.
Так, у ВП №33767141 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь Банку боргу у розмірі 1337,22 грн. на підставі виконавчого листа №6/2604/2920/12, виданого 24.07.2012 року Дніпровським районним судом м. Києва, і у ВП №34340034 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь Банку боргу у розмірі 3835,92 грн. на підставі виконавчого листа №2604/13639/12, виданого 16.07.2012 року Дніпровським районним судом м. Києва (а.с. 9, 32-34).
Отже, арешт на майно ОСОБА_2 було накладено постановами державного виконавця в рамках виконавчих проваджень. В обох виконавчих провадженнях ОСОБА_2 виступає стороною виконавчого провадження - боржником.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.
Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав треба розуміти закріпленні законом матеріально правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів вказаний у ст.16 ЦК України, який не є вичерпним та застосовується судом, залежно від змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідків, що спричиненні цим порушенням.
За змістом позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а також у позовному провадженні.
На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України (судовий контроль за виконанням судових рішень).
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, незалежно від того, накладено арешту в порядку забезпечення позову чи з метою забезпечення подальшої конфіскації, чи в порядку звернення стягнення на майно боржника при виконанні виконавчих документів, у тому числі постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Ч. 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Так, зі змісту позовної заяви позивача у цій справі вбачається, що позов заявлено з підстав порушення прав позивача щодо арештованого майна. Тобто предметом оскарження по суті є процесуальна дія державної виконавчої служби, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено ст. 60 Закону про виконавче провадження.
Крім того відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
За змістом ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутися не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.
У п. 24 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням ст.ст. 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» і роз'яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року №4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами) особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому ,вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.
Встановлено, що питання про визнання права власності на вищезазначене майно ОСОБА_2, як позивачем у цій справі, не заявлялось та відповідні обставини суду першої інстанції у цій справі ОСОБА_2 не доводились.
Отже відсутній спір про право на майно.
Таким чином, арешт майна боржника, який не пов'язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.
В силу вимог ст. 20 ЦК України ОСОБА_2 як, позивач, здійснює захист свого права на свій розсуд.
Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права … фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову позивача до відповідача у цій справі у повному обсязі.
В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.
За таких обставин, доводи Банку, як особи, яка подала апеляційну скаргу, ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.
Тому, рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 у цій справі слід скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - Відділ державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області про скасування арешту у цій справі слід відмовити.
Крім того, з урахуванням вимог ст. 88 ч.ч. 1, 5 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь Банку слід стягнути судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи апеляційним судом у розмірі 2425,28 грн. (а.с. 70, якій було сплачено Банком у належному розмірі, розрахунок: судовий збір, якій мала сплатити ОСОБА_2 у суді першої інстанції за 1 (одну) вимогу немайнового характеру складає 551,20 грн.)*4 позовні вимоги немайнового характеру = 2204,80 грн., 110% від 2204,80 грн. =2204,80 грн. *110%/100%= 2425,28 грн.).).
Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.
Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_3, до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - Відділ державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції Запорізької області про скасування арешту відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020) судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи апеляційним судом, у розмірі 2425,28 грн. (дві тисячі чотириста двадцять п'ять гривень двадцять вісім копійок).
Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_1 ОСОБА_6ОСОБА_7