донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
30.05.2017 справа №905/2479/16
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3
Представники сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача 1: від відповідача 2:не з'явився ОСОБА_4 - за довіреністю №Ц/3-04/287-16 від 11.10.16р. ОСОБА_5 - за довіреністю №575 від 15.02.2017р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Донецька залізниця”, м. Лиман, Донецька область
на рішення господарського суду Донецької області
від 28.03.2017 р. (повний текст складено та підписано 31.03.20176р.)
у справі№ 905/2479/16 (головуючий суддя Мельниченко Ю.С., судді Ніколаєва Л.В., Паляниця Ю.О.)
за позовом доПриватного акціонерного товариства “Маріупольский металургійний комбінат імені ОСОБА_2”, м. Маріуполь, Донецька область 1:Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк 2: Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Донецька залізниця”, м. Лиман, Донецька область
про стягнення 21 205,78 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 28.03.2017р. у справі №905/2479/16 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Маріупольский металургійний комбінат імені ОСОБА_2”, м. Маріуполь, Донецька область до відповідача 1: Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк та відповідача 2: Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Донецька залізниця”, м. Лиман, Донецька область про стягнення суми збитків, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 21 205 грн. 78 коп. задоволено частково: з відповідача 2 на користь позивача стягнуто суму збитків у розмірі 21 205 грн. 78 коп. та витрати по сплаті судового збору. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків в сумі 21 205 грн. 78 коп. з Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк відмовлено.
Публічним акціонерним товариством “Українська залізниця”, м. Київ в особі Регіональної філії “Донецька залізниця”, м. Лиман, Донецька область подана апеляційна скарга, в якій останнє просить скасувати судове рішення у зв'язку з тим, що судом порушено та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що комерційний акт не встановлює ознак втрати вантажу з вини залізниці. Також, апелянт зазначає, що спірне перевезення відбувалось в зимовий період, а тому пошкодження маркування могло бути змите опадами в процесі перевезення.
Позивач та відповідач 1 наданим їм правом не скористались, у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином та попереджені, що у разі нез'явлення їх представників у судове засідання, апеляційна скарга буде розглянута за наявними матеріалами справи. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представники відповідача 2 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи №905/2479/16; розглянувши доводи апеляційної скарги; заслухавши пояснення представників відповідача 2; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Донецька залізниця”, м. Лиман, Донецька область та скасування рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2017р. у справі №905/2479/16 з огляду на наступне.
Так, 09.02.2016р. за залізничною накладною №51893360 Товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Свердловантрацит” (вантажовідправник) зі станції відправлення “Довжанська ДОН” на станцію “Маріуполь - Сортувальний ДОН” відвантажено на адресу Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_2” (вантажоотримувач) у вагоні №53535316 - вантаж антрацит.
При прибутті вантажу на станцію “Волноваха Донецької залізниці” 24.02.2016р. на підставі ст.24 Статуту залізниць України (далі - “Статут”) було виявлено, що маса вантажу, зазначена у накладній, не відповідає фактичній масі вантажу.
При контрольному переважуванні виявлено, що відповідно до накладної №51893360 у вагоні №53535316 вказана маса вантажу складає 69 000 кг., тоді як фактично було встановлено, що маса вантажу складає 58 800 кг., що менше ваги, вказаної у документі на 10 200 кг.
За результатами контрольного переважування складено комерційний акт №/13/130 від 24.02.2016р., в якому зазначено: у доповнення до акту ГУ-23 №30341 від 23.02.2016р. ст.Волноваха, напіввагон №53535316 комісійно переважений на справних 150т вагонних вагах ст. Волноваха Донецької залізниці, держповірка 22.02.2016р, контрольний огляд-перевірка 05.02.2016р. з повною зупинкою та розчепленням вагону. За документом значиться: брутто - не вказано, тара - 22 200 кг, нетто - 69 000 кг. Фактично виявилось: вага брутто - 81 100 кг, тара - 22 200 кг, нетто - 58 800 кг, що менше документа на 10 200 кг. Навантаження нижче рівня бортів на 50 см, вантаж не маркований, в документі зазначено маркування вапном. Течі вантажу немає, розвантажувальні люки закриті на запірний механізм, технічно справний. Переважування вантажу здійснював комерційний агент у присутності ДСЗ, представника ОСОБА_6 відділу поліції - 23.02.2016р. З моменту прибуття та до відправлення вагон знаходився у парку “Сушилка” під охороною стрільців ОСОБА_6
Зазначений комерційний акт підписаний належними особами відповідно до п. 10 Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002р.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача завданих збитків у розмірі 21 205,78 грн.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Згідно з ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Як зазначено в ст. 6 глави 1 Статуту залізниць України (далі Статут залізниць) накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Згідно з ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" та ст. 110 Статуту залізниць визначено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Стаття 110 Статуту залізниць передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць. Згідно з частиною 2 цієї ж статті за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічна норма міститься у ст. 113 Статуту залізниць.
Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу вантажу у разі, коли вантаж прибув у непошкодженому вагоні і якщо немає ознак втрати вантажу під час перевезення.
Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобовязань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст. 24 Статуту залізниць залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначений відправником у накладній на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Частиною першою ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів посвідчуються актами.
За змістом ст. 129 Статуту залізниць обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Статтею 129 Статуту залізниць передбачено, що порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами. Правила складання актів затверджені наказом Міністерства транспорту України за № 334 від 28.05.2002.
За п. 4 Правил складання актів, комерційні акти на місцях загального користування складаються у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу.
Пунктом 22 "Правил видачі вантажів", затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000р. за № 644, передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.
При невідповідності відомостей, указаних в акті попутної станції, фактичним даним, що виявились під час перевірки вантажу, багажу або вантажобагажу, складається новий комерційний акт.
Так, на станції призначення було заповнено розділ "Ж" комерційного акту №/13/130 від 24.02.2016р. про те, що під час видачі вантажу різниці проти цього акту не виявлено. Зазначений розділ комерційного акту засвідчений штемпелем станції призначення та підписами уповноважених осіб.
Частиною 1 статті 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
За приписами ч.2 статті 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно п. 27 Правил видачі вантажів, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить для антрациту 1% маси, зазначеної в перевізних документах.
Статтею 130 Статуту залізниць встановлено, що право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів вважає його арифметично вірним, оскільки виходячи зі змісту залізничної накладної №51893360, 1% від 69 000 кг. складає 690,00 кг.
В матеріалах справи наявний рахунок - фактура Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Свердловантрацит” № 78 від 09.02.2016р. щодо вартості вантажу на суму 775 984,32грн.
При цьому, вартість однієї тони вантажу, який перевозився у вагоні №53535316 становить 1858,20 грн. з розрахунку 775984,32грн. (загальна сума рахунку з урахуванням ПДВ) : 348,00т (загальна кількість вантажу згідно рахунку).
Відтак, вартість недостачі, виявленої у вагоні №53535316, з урахуванням норми природної втрати, складає 21205,78 грн (9,51- (нестача з урахуванням норми природної втрати 1%) х 2 229,84 - (вартість 1т вугілля з ПДВ)).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками, зокрема, розуміються втрата або пошкодження майна у разі неналежного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За умовами ч.1 ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитки визначаються, як втрата, якої особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з ч.2 ст.623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Стягнення збитків є заходом цивільної відповідальності. Необхідними умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є: протиправність поведінки особи; збитки, як результат протиправної поведінки; причинний звязок між протиправною поведінкою і завданими збитками; вина особи, що заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін.
Згідно зі ст.129 Конституції України, ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як свідчать матеріали справи, перевезення за залізничною накладною №51893360 від 09.02.2016р. здійснювалось на підставі договору №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015р. про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги, укладений між Публічним акціонерним товариством “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (Виконавець) та Публічним акціонерним товариством “Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_2” (Вантажовласник).
Згідно копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 21914197 від 05.05.2016р. найменування позивача змінено на - Приватне акціонерне товариство “Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_2”, у зв'язку з чим належне найменуванням позивача - Приватне акціонерне товариство “Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_2”.
Вказаний договір підписано та скріплено печатками обох сторін, зі строком дії, у відповідності до п.7.4, до 31.12.2016р.
Пунктом 1.1 договору №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015р. встановлено його предмет, яким є надання Виконавцем Вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.
За визначенням п.7.1 договору, Виконавець надає Вантажовласнику послуги на станціях регіональної філії “Донецька залізниця” Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”, до яких, у тому числі, беручи до уваги п.2.3 договору, віднесено станцію “Маріуполь-Сортувальний”.
Таким чином, оскільки спірне перевезення вантажу відбулось на станціях Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в період дії зазначеного вище договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фактичним перевізником у спірних правовідносинах є відповідач 2- Публічне акціонерне товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Донецька залізниця”, м. Лиман, Донецька область.
Разом з тим, залізницею не надано доказів не збереження вантажу не з її вини.
З огляду на викладене, з урахуванням даних, зазначених в комерційному акті, своїх зобов'язань за договором перевезення підприємство залізничного транспорту загального користування не виконало належним чином, оскільки не забезпечило збереження довіреного йому вантажу. Факт втрати вантажу у зазначеній раніше кількості підтверджений матеріалами справи. Отже, оскільки позивачем доведено причинно-наслідковий зв'язок між збитками та діями відповідача 2, колегія суддів вважає, що у даному випадку наявні підстави для стягнення з відповідача 2 на користь Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_2” заявлених збитків у розмірі 21 205,78грн., а у задоволенні позовних вимог у відношенні відповідача 1- Державного підприємства“Донецька залізниця” слід відмовити.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі стосовно пошкодження маркування внаслідок опадів ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки доказів на підтвердження зазначеного не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2017р. у справі №905/2479/16 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за наведеними в ній мотивами - без задоволення.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Донецька залізниця”, м. Лиман, Донецька область - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2017 р. у справі №905/2479/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Марченко О.А.
Судді: Зубченко І.В.
ОСОБА_3