33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"24" травня 2017 р. Справа № 918/978/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Тимошенко О.М.
судді Огороднік К.М. ,
судді Крейбух О.Г.
при секретарі Саган І.О.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2;
від третіх осіб - не з'явились;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ФОП ОСОБА_2 на рішення господарського суду Рівненської області від 28.11.16 р. у справі № 918/978/16
за позовом Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА"
до Фізична особа-підприємець ОСОБА_2
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
- приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС"
- ОСОБА_3
про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 70 705,39 грн.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 28.11.20106 р. у справі № 918/978/16 (суддя Політика Н.А.) позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" заборгованість у розмірі 70705,39 грн., а також 1378,00 грн. витрат по сплаті судового збору.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи та підтверджені належними доказами.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав неповного з"ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків обставинам справи, порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В обгрунтування скарги зазначає, що визначений в страховому акті розмір шкоди не відповідає завданому та страховиком порушено порядок його визначення. Зокрема, страховий акт № 00189246 складений 12.04.2016 р., погоджений 13.04.2016 р. та затверджений начальником департаменту врегулювання збитків 14.04.2016 р. Розмір матеріального збитку визначений в сумі 120195,39 грн. Позивач, скориставшись своїм правом, замовив звіт про оцінку. Згідно звіту про оцінку від 21.04.2016 р. матеріальний збиток разом з ПДВ склав 133555,28 грн. Однак, позивач здійснив виплату страхового відшкодування 18.04.2016 р., тобто раніше складеного незалежним оцінювачем звіту. Виплата здійснена на підставі рахунків-фактур, наданих станцією техобслуговування (ТОВ "Ніко Захід" та ТОВ "Ніко Захід Преміум"). Однак, рахунки-фактури не можуть вважатися доказами витрачених коштів на ремонт авто та заміну пошкоджених деталей, оскільки не являються первинними бухгалтерськими документами. Відтак, судом безпідставно розцінено такі докази, як належні, оскільки останні не вказують на надання послуг з виконання ремонту автомобіля. Звертає увагу, що з відповіді СТО на адвокатський запит вбачається проведення ремонту власником пошкодженого автомобіля до здійснення страхової виплати, а саме - 05.04.2016 р. здійснено заміну вітрового скла. Натомість договір КАСКО встановлює умову, що при зверненні до Страховика із заявою про страховий випадок, не розпочинати проведення будь-яких ремонтних робіт, не отримавши письмового дозволу уповноваженого працівника Страховика. Такого письмового дозволу матеріали справи не містять. Наведене вказує на порушення порядку і умов здійснення страхових виплат та страхового відшкодування. Відзначає, що заявивши вимоги в порядку ст. 993 ЦК України позивач має право лише на відшкодування фактичної шкоди завданої майну потерпілого за результатами ДТП. При цьому з обставин справи вбачається, що ПрАТ "Уніка" не дочекавшись звіту про оцінку здійснило перерахування частини сум на рахунки СТО (ТОВ "Ніко Захід" та ТОВ "Ніко Захід Преміум"), а суму 61992,87 грн. зарахувало на власний рахунок в погашення чергових платежів по договору КАСКО. Таким чином, кошти в сумі 61992,87 грн. не можна відносити до фактичних витрат, оскільки страхувальник їх не зазнав. З огляду на наведене, просить задоволити апеляційну скаргу.
В судових засіданнях представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує, мотивуючи тим, що відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку Страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування, розмір якого визначається умовами договору. Договором страхування КАСКО визначено порядок здійснення виплати страхового відшкодування - "Гарантійне СТО" (варіант 2). Тобто, розрахунок страхового відшкодування здійснюється на підставі калькуляції СТО із застосуванням цін на запасні частини та вартості нормо-годин СТО, яка підтримує гарантійні зобов'язання щодо відповідної марки ТЗ, а також рекомендованих виробником ТЗ нормативів трудоємності ремонтних робіт. Відтак, рахунки було отримано від офіційного дилера автомобілів Ауді - ТОВ "Ніко Захід Преміум", за якими загальний розмір збитку склав 120195,39 грн. При цьому пунктом 10.10 Договору страхування передбачено, що якщо умовами договору передбачена сплата страхового платежу частинами, то страховик при виплаті страхового відшкодування має право утримати суму несплаченої частини страхового платежу з суми страхового відшкодування. Таким чином, страхове відшкодування проведено відповідно до умов договору КАСКО. З огляду на вказане просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судові засідання представник позивача не з'являвся.
Інші учасники провадження письмових відзивів на апеляційну скаргу не подали, явку представників в судові засідання не забезпечили.
Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 24.05.2017 р., в зв'язку з перебуванням у відпустці суддів-членів колегії Савченка Г.І. та Саврія В.А., проведено автоматизовану зміну складу суду у справі № 918/978/16, за наслідками якої визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Огороднік К.М., суддя Крейбух О.Г.
Зважаючи на систематичну неявку всіх учасників провадження у справі, суд не здійснює відкладення розгляду з огляду на зміни у складі суду та вважає можливим здійснити розгляд спору за наявними матеріалами.
За умовами ст.ст. 99, 101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Матеріалами справи стверджується, що 25 лютого 2016 року між позивачем та гр. ОСОБА_8 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "КАСКО" № 014034/4610/0000028, предметом якого є страхування належного останньому транспортного засобу марки " AUDI Q7", державний реєстраційний знак НОМЕР_1 (а.с. 19-20).
Зазначена угода підписана уповноваженими представниками її сторін та скріплена печаткою Компанії.
Пунктом 1.2.2 договору передбачено, що франшиза при настанні дорожньо-транспортної пригоди за участі застрахованого автомобіля становить 0 від страхової суми.
Відповідно до пункту 1.2.4 страхова сума цього договору становить 2 416 876 грн. 00 коп.
За змістом пунктів 1.2.5-1.2.6 цього правочину страховий тариф складає 3 грн. 42 коп., а страховий платіж - 82 657 грн. 16 коп.
Згідно пункту 1.2.7 договору строк його дії встановлений з 25 лютого 2016 року по 24 лютого 2017 року.
Даний договір відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про страхування» набрав чинності з 25.02.2016 р., що підтверджується наданою позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції випискою з банківського рахунку про внесення гр..ОСОБА_9 першого страхового платежу.
18 березня 2016 року на автодорозі Київ-Чоп сталася дорожньо-транспортна пригода за участі вищенаведеного застрахованого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_9 та транспортного засобу "МАН", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом "Карнел", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_3, який перед початком руху не перевірив, а під час руху не контролював надійність розташування і кріплення вантажу, у зв'язку з чим допустив падіння даного вантажу (щебеню), що призвело до пошкодження автомобіля " AUDI Q7", державний реєстраційний знак НОМЕР_1, який рухався позаду нього по тій самій смузі в попутному напрямку.
Як відзначено судом першої інстанції, представники сторін, зокрема, відповідач, визнали факт перебування транспортного засобу "МАН", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом "Карнел", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, у власності Підприємця.
Відповідно до частини 1 статті 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Постановою Корецького районного суду Рівненської області від 23 травня 2016 року у справі № 563/451/16-п водія автомобіля "МАН", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом "Карнел", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу в розмірі 340 грн. 00 коп. (а.с. 23-24).
Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль марки "AUDI Q7", державний реєстраційний знак НОМЕР_1.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується зі статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно пунктом 3 частини 1 статті 20 Закону при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Статтею 9 Закону визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також передбачено, що страховим відшкодуванням є страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Слід також зазначити, що за змістом даної норми франшизою є частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відтак, розмір страхового відшкодування при настанні страхового випадку становить різницю між сумою завданих страхувальнику збитків та розміром франшизи, що передбачений у відповідному договорі страхування.
Матеріали справи свідчать, що після вчинення вищенаведеної дорожньо-транспортної пригоди гр. ОСОБА_9 звернувся до Компанії із заявою про подію, що має ознаки страхового випадку від 19 березня 2016 року № 00189246 (а.с. 16), в якій просив у разі визнання даної події страховим випадком, виплатити йому відповідне страхове відшкодування. Слід також зазначити, що у матеріалах справи наявна копія пояснення гр. ОСОБА_9 до вищевказаної заяви (а.с. 15).
Згідно наявних у матеріалах справи копій виставлених гр. ОСОБА_9 Товариством з обмеженою відповідальністю "НІКО ЗАХІД ПРЕМІУМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко-Захід" рахунків відповідно від 11 квітня 2016 року № 043/а (а.с. 42) та від 11 квітня 2016 року № 0151/а (а.с. 43) вбачається, що загальна вартість ремонту автомобіля "AUDI Q7", реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 133 533 грн. 76 коп. У той же час загальна сума до сплати за комплектуючі до даного автомобіля та проведення ремонтних робіт відповідно до вказаних рахунків (з урахуванням наданої знижки) складає 120 195 грн. 39 коп.
Враховуючи вищенаведені обставини, 12 квітня 2016 року уповноваженим представником Компанії було складено відповідний страховий акт № 00189246 (а.с. 14), яким вищенаведену дорожньо-транспортну пригоду за участі транспортного засобу марки "AUDI Q7", державний реєстраційний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 та транспортного засобу "МАН", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом "Карнел", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_3, було визнано страховим випадком та вирішено виплатити страхувальнику (гр. ОСОБА_9.) страхове відшкодування в сумі 120 195 грн. 39 коп. Даний акт 14 квітня 2016 року був затверджений начальником Департаменту врегулювання збитків Компанії.
Наказом заступника начальника Департаменту врегулювання збитків позивача від 14 квітня 2016 року № 00189246 (а.с. 13) було вирішено сплатити гр. ОСОБА_9 страхове відшкодування в сумі 120 195 грн. 39 коп. наступним чином: 26 988 грн. 81 коп. - шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ЗАХІД ПРЕМІУМ"; 31 213 грн. 71 коп. - шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Захід"; 61 992 грн. 87 коп. - в рахунок погашення не сплаченої частини страхового платежу.
Як стверджується матеріалами справи, на підставі вищенаведеного страхового акту № 00189246, 18 квітня 2016 року позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 120 195 грн. 39 коп. шляхом перерахування безготівкових коштів в сумі 26 988 грн. 81 коп. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ЗАХІД ПРЕМІУМ"; перерахування безготівкових коштів в сумі 31 213 грн. 71 коп. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко-Захід"; а також сплати 61 992 грн. 87 коп. в рахунок погашення не сплаченої гр. ОСОБА_9 частини страхового платежу. Вищенаведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень від 18 квітня 2016 року № 013252 на суму 26 988 грн. 81 коп., від 18 квітня 2016 року № 013253 на суму 31 213 грн. 71 коп. та від 18 квітня 2016 року № 00189246 на суму 61 992 грн. 87 коп. (а.с. 45-47).
Частиною 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Вина особи, яка керувала транспортним засобом "МАН", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом "Карнел", державний реєстраційний номер НОМЕР_3 та спричинила дорожньо-транспортну пригоду, а саме гр. ОСОБА_3, була встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Корецького районного суду Рівненської області від 23 травня 2016 року у справі № 563/451/16-п.
Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Транспортний засіб "МАН", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом "Карнел", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, на момент вчинення вищенаведеної дорожньо-транспортної пригоди на та час розгляду справи перебувають у власності Підприємця.
Поряд з цим, транспортний засіб "МАН", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який належить на праві власності відповідачу, застраховано у Приватному акціонерному товаристві "Страхова Група "ТАС" згідно Полісу № АІ/8478116, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб - 50 000 грн. 00 коп., франшиза - 510 грн. 00 коп.
Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
За змістом пункту 22.1 статті 22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 12.1 статті 12 даного Закону унормовано, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно пункту 36.6 статті 36 наведеного Закону страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Як було зазначено вище, згідно Полісу № АІ/8478116 страхування транспортного засобу "МАН", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, було встановлено у розмірі 50 000 грн. 00 коп., а франшиза - 510 грн. 00 коп.
З матеріалів справи вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" виконало взяті на себе зобов'язання, здійснивши на користь Компанії виплату страхового відшкодування в межах страхової суми у розмірі 49 490 грн. 00 коп., що становить різницю між лімітом страхової виплати за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, у розмірі 50 000 грн. 00 коп., та франшизою в сумі 510 грн. 00 коп.
Враховуючи те, що до Компанії відповідно до статті 27 та статей 993, 1188 ЦК України перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Підприємця як власника транспортного засобу, що спричинив завдання шкоди, 70 705 грн. 39 коп. різниці між фактичним розміром цієї шкоди в сумі 120 195 грн. 39 коп. та здійсненою Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" страховою виплатою в розмірі 49 490 грн. 00 коп.
Положеннями статті 1194 ЦК України унормовано, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як встановлено судом, на момент вчинення 18 березня 2016 року на автодорозі Київ-Чоп дорожньо-транспортної пригоди, гр. ОСОБА_3 (винна у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди особа) перебував у трудових відносинах з відповідачем та під час цієї дорожньо-транспортної пригоди виконував свої трудові обов'язки. Вказані обставини не заперечувалися і самим Підприємцем у судових засіданнях.
Відтак, враховуючи положення статей 1172 та 1187 ЦК України, відповідач є особою, що відшкодовує завдану гр. ОСОБА_3 шкоду.
Судом першої інстанції правомірно відмічено, що відповідно до частини 2 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений у випадках, встановлених законом.
Такий випадок встановлено статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону, згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За цими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача, й строк такої вимоги починає спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача.
Отже, фактично у такому випадку відбувається суброгація, тобто лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання.
Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 3-303гс15 та Вищий господарський суд України у постанові від 29 травня 2015 року у справі № 910/22731/14.
Водночас нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди, тобто, страховик виступає замість страхувальника.
При цьому суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов"язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора. В свою чергу новий кредитор, відповідно до загальних положень ст.ст. 22, 1166 ЦК України, а також ст. 1194 ЦК України не звільняється від обов'язку доведення розміру завданої шкоди та наявності різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Дослідивши подані позивачем докази та врахувавши обставини справи колегія суддів встановила таке.
Доданий позивачем звіт № 067 про оцінку автомобіля "AUDI Q7", державний реєстраційний знак НОМЕР_1, складений 21.04.2016 р. приватним підприємством «Експерт-Сервіс-Альфа», колегією суддів до уваги не приймається, оскільки виплата страхового відшкодування здійснена позивачем 18.04.2016 р., тобто до його складання. Відповідно вказаний звіт не може розцінюватися як підстава для проведення виплати відшкодування позивачем.
Матеріали справи свідчать, що виплата страхового відшкодування в сумі 120195,39 грн. здійснена позивачем за результатами наданої калькуляції СТО, а саме - рахунків ТзОВ "НІКО ЗАХІД ПРЕМІУМ" та ТзОВ "Ніко-Захід" від 11 квітня 2016 року № 043/а та № 0151/а, що відповідає визначеному договором страхування п. 10.14.1.2 (Варіант 2).
Однак, дана сума не була в повному обсязі спрямована позивачем на відшкодування завданої майнової шкоди страхувальнику, право вимоги якого позивач реалізує у даних деліктних зобов'язаннях.
Зокрема, кошти в сумі 61992,87 грн., які зараховано позивачем в рахунок погашення несплаченої суми частини страхового платежу, не можуть вважатися доказом понесення необхідних витрат за завдану шкоду, оскільки не спрямовані на відновлення вартості пошкодженої речі (в оплату виставлених рахунків). Відтак, вимоги позивача в цій частині суд апеляційної інстанції вважає безпідставними. Дана оплата зарахована у власний дохід позивача.
Інша частина коштів в сумі 58202,52 грн., яка безпосередньо спрямована на відшкодування шкоди, частково погашена страховиком відповідача - приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" шляхом виплати страхового відшкодування в межах страхової суми у розмірі 49 490 грн. 00 коп.
Таким чином, відповідно до умов ст. 1194 ЦК України під недостатністю страхового відшкодування слід розуміти суму в розмірі 8712,52 грн. (58202,52 - 49490,00 = 8712,52).
Разом з цим, здійснюючи виплату страхового відшкодування в сумі 58202,52 грн., позивач розподілив останню наступним чином:
по рахунку від 11.04.2016 р. № 043/а ТзОВ "НІКО ЗАХІД ПРЕМІУМ" на суму 88981,68 грн. (передбачає вартість запчастин) оплачено частково в сумі 26988,81 грн. згідно платіжного доручення від 18.04.2016 р. № 013252;
рахунок від 11.04.2016 р. № 0151/а ТзОВ "Ніко-Захід" на суму 31213,71 грн. (визначає вартість робіт) оплачено повністю в сумі 31213,71 грн. згідно платіжного доручення від 18.04.2016 р. № 013253.
Виходячи із вказаного судом відзначається, що здійснюючи часткову оплату рахунку № 043/а (запчастини), позивачем жодним чином не конкретизовано які саме запчастини з наведеного переліку підлягають оплаті. Дана обставина безпосередньо впливає на визначення вартості необхідних робіт по їх заміні/встановленню (фарбуванню тощо), калькуляція яких наведена в рахунку № 0151/а. Відповідно здійснена позивачем повна оплата рахунку № 0151/а є безпідставною з огляду на невизначений перелік оплачуваних запчастин.
Таким чином, колегія суддів вважає недоведеним розмір здійсненого відшкодування в сумі 58202,52 грн., як такий, що необхідний для відшкодування завданої майнової шкоди. А відтак, виходячи з положень ст. 1194 ЦК України, позивачем належними доказами не доведено недостатності страхової суми в розмірі 49 490 грн. 00 коп., сплаченої приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" для відшкодування завданої шкоди та відповідно підстав для стягнення різниці з відповідача.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає рішення господарського суду Рівненської області від 28.11.2016 р. прийнятим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а тому останнє підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові. Відповідно до ст. 49 ГПК України суд проводить новий розподіл судових витрат, згідно якого на позивача покладаються витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд,-
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволити.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 28.11.2016 р. у справі № 918/978/16 скасувати. Прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 70-А, ідентифікаційний код 20033533) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_4) - 1515,80 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.
3. Господарському суду Рівненської області на виконання постанови видати наказ.
4. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Крейбух О.Г.