04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"30" травня 2017 р. Справа№ 910/10736/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Разіної Т.І.
Чорної Л.В.
при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 30.05.2017 року по справі №910/10736/16 (в матеріалах справи).
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міні Бікіні"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2016р.
у справі №910/10736/16 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міні Бікіні"
про стягнення 64 562,74 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міні Бікіні" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 64 562,74 грн., у тому числі 20 000,00 грн. основного боргу по орендній платі, 907,00 грн. інфляційних втрат, 129,86 грн. 3 % річних, 20 000,00 грн. штрафу, 20 000,00 грн. неустойки, 1 773,15 грн. пені та 1 752,73 грн. процентів за користування чужими коштами, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлових приміщень № 14/03/16.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2016р. у справі №910/10736/16 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міні Бікіні" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" 20 000,00 грн. основного боргу по орендній платі, 907,00 грн. інфляційних втрат, 129,86 грн. трьох відсотків річних, 20 000,00 грн. штрафу, 1 773,15 грн. пені та 1 752,73 грн. процентів за користування чужими коштами; в решті позову відмовлено, як заявленого необгрунтовано.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Міні Бікіні" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило відновити строк апеляційного оскарження, рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2016р. у справі №910/10736/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Зокрема у доводах апеляційного оскарження відповідач наголошує про неправильне застосування судом першої інстанції ст. 795 ЦК України та п. 3.2 договору. Посилаючись на вищенаведене, відповідач стверджує, що виключно підписання акту приймання-передачі приміщення свідчить про фактичну передачу приміщень в оренду, і саме з цього моменту починається сплата орендних платежів та починає перебіг термін оренди. Таким чином, відповідач вважає, що строк нарахування орендної плати не настав, оскільки акт приймання-передачі приміщення не підписано. Відповідно нарахування інших штрафних санкцій, що заявлені у позові є також безпідставним.
Позивач у відзиві просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2016р. у справі №910/10736/16 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міні Бікіні" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2016р. по даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.03.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" (надалі за текстом - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міні-Бікіні" (надалі за текстом - орендар) був укладений договір № 14/03/16 оренди нежитлових приміщень (надалі за текстом - договір), за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нежитлове приміщення в частині нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Приозерна, 2, загальною площею 43 (сорок три) кв.м., що належить орендодавцю згідно з договором купівлі-продажу.
У відповідності о пункту 3.1. договору, за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 2 000,00 грн.
При цьому, згідно з підпунктом 3.1.1. договору, в момент підписання даного договору орендар сплачує орендну плату в розмірі 20 000,00 грн. за перший місяць оренди для проведення ремонту орендодавцем, в подальшому орендна плата сплачується в розмірі, зазначеному в пункті 3.1. договору.
Відповідно до пункту 3.2. договору, орендна плата за перший місяць оренди сплачується орендарем в момент підписання договору.
Також, 14.03.2016р. між сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору оренди нежитлових приміщень № 14/03/16, пунктом 1 якої сторони узгодили змінити пункт 3.1. договору і встановити, що розмір орендної плати, яку орендар зобов'язується сплачувати на умовах договору орендодавцю, становить 20 000,00 грн.
Даною додатковою угодою № 1 сторони домовились також про наступні умови проведення ремонтних робіт:
- ремонті роботи починаються з моменту підписання договору оренди нежитлових приміщень і закінчується підписанням сторонами акту-прийому-передачі приміщення, але не пізніше 14.04.2016 р.;
- орендодавець зобов'язується забезпечити проведення ремонтних робіт, а орендар зобов'язується надати матеріали для проведення такого ремонту у найкоротший строк;
- орендодавець зобов'язується сплатити третім особам кошти за проведення ремонтних робіт, а орендар зобов'язується за власний рахунок надати необхідні матеріали для проведення ремонту, вартість яких орендодавцем не відшкодовується.
В обґрунтування позову позивач наголосив, що відповідач взяті на себе зобов'язання зі сплати орендної плати у розмірі 20 000,00 грн. за перший місяць оренди не виконав, у підтвердження чого позивач надав довідку від 06.06.2016р. № 77/б за підписом генерального директора ТОВ "Діамед-1". Враховуючи наведене, позивач просить господарський суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міні Бікіні" 20 000,00 грн. основного боргу по орендній платі, 907,00 грн. інфляційних втрат, 129,86 грн. трьох відсотків річних, 20 000,00 грн. штрафу, 1 773,15 грн. пені та 1 752,73 грн. процентів за користування чужими коштами за порушення відповідачем зобов'язання з оплати орендної плати за перший місяць оренди. Крім того, позивач зазначив, що відповідач не підписав акт прийому-передачі приміщення в оренду, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн. неустойки відповідно до пункту 7.5.1. договору.
Відповідач, в свою чергу, у жодне судове засідання під час розгляду даної справи місцевим господарським судом не з'явився, будь-яких заперечень до позову не надав.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали даної справи, позовні вимоги визнав такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
За наслідком дослідження матеріалів справи, місцевий господарський суд встановив, що відповідач порушив взяте на себе зобов'язання та не сплатив позивачу орендну плату за перший місяць оренди за договором № 14/03/16 від 14.03.2016р. в розмірі 20 000,00 грн. для проведення ремонту орендодавцем, як те визначено підпунктом 3.1.1. договору.
Відповідач дану обставину не спростував та належних доказів сплати грошових коштів позивачу суду не надав.
Враховуючи наведене, за оцінкою колегії суддів, місцевий господарський суд, дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення з ТОВ "Міні Бікіні" 20 000,00 грн. боргу з оплати орендної плати за перший місяць оренди є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, як вбачається з позову ТОВ "Діамед-1" також просить стягнути з ТОВ "Міні Бікіні" 907,00 грн. інфляційних втрат, 129,86 грн. 3 % річних, та 1 752,73 грн. процентів за порушення відповідачем зобов'язання з оплати орендної плати за перший місяць оренди за борговий період з 14.03.2016 по 31.05.2016.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
У відповідності до пункту 7.2. договору, позивач нараховує відповідачеві проценти за користування чужими коштами у розмірі трьох облікових ставок НБУ.
Відповідно до пункту 6.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення 907,00 грн. інфляційних втрат, 129,86 грн. 3 % річних, а також 1 752,73 грн. процентів за користування чужими коштами за порушення відповідачем зобов'язання з оплати орендної плати за перший місяць оренди, місцевий господарський суд визнав його вірним та обґрунтованим.
Колегія суддів, здійснивши перевірку вказаних сум заборгованості, перевіривши періоди нарахування похідних вимог, погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 907,00 грн. інфляційних втрат, 129,86 грн. 3 % річних, та 1 752,73 грн. процентів за порушення відповідачем зобов'язання з оплати орендної плати за перший місяць оренди за борговий період з 14.03.2016 по 31.05.2016.
Як вбачається з позову ТОВ "Діамед-1" також просить стягнути з ТОВ "Міні Бікіні" 20 000,00 грн. штрафу та 1773,15 грн. пені на підставі п. 7.2 договору, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлових приміщень № 14/03/16. Стосовно даних вимог позивача слід відзначити наступне.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.
Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що в разі прострочення орендарем сплати орендної плати та інших платежів, передбачених положеннями цього договору, останній сплачує орендодавцю штраф у розмірі 100% від суми невиконаних фінансових зобов'язань, а також пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Дослідивши наданий суду розрахунок в частині стягнення штрафу та пені, суд визнав його обґрунтованим, а позовні вимоги - такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу та пені, погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн. штрафу та 1773,15 грн. пені на підставі п. 7.2 договору.
Також, ТОВ "Діамед-1" просить стягнути з ТОВ "Міні Бікіні" 20 000,00 грн. неустойки відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. договору.
Вказаним пунктом договору передбачено, що орендар сплачує орендодавцеві неустойку у розмірі місячної орендної плати, розмір якої визначається на момент пред'явлення вимоги про сплату неустойки, у випадку прострочення орендарем строку прийняття приміщення в оренду (не підписання акту прийому-передачі приміщення), зазначеного у п. 1.4. цього договору.
В обґрунтування цієї позовної вимоги позивач стверджував, що ним було двічі відправлено відповідачу претензію про сплату заборгованості та акт прийому-передачі приміщення в оренду, що він підтверджує фіскальним чеком, проте відповідач такий акт не підписав.
Дослідивши надані позивачем документи, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість твердження позивача щодо направлення ним відповідачу акту приймання-передачі приміщення в оренду, виходячи з наступного.
Зокрема, претензія ТОВ "Діамед-1" від 20.01.2016 р., адресована керівнику ТОВ "Міні Бікіні", не містить твердження про відмову відповідача від підписання такого акту, а також не містить посилання на те, що у додатку до претензії направляється акт приймання-передачі орендованого майна. Натомість, дана претензія вміщує лише одну вимогу - негайно сплатити заборгованість за договором. (а/с 31)
Не містить вимоги про підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення і претензія ТОВ "Діамед-1" від 06.05.2016р. (а/с 35) Також відсутній запис про направлення відповідачу разом з претензією відповідного акту приймання-передачі і в описі вкладення у поштове відправлення від 06.05.2016р. (а/с 37)
Між тим, позивачем також надано суду копію листа від 01.06.2016р., адресованого керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Міні Бікіні", в якій міститься вимога підписати два примірники акту приймання-передачі приміщення в оренду та один примірник надіслати ТОВ "Діамед-1". (а/с 39)
Проте, господарським судом вірно не прийнято до уваги даний лист, як належний доказ направлення актів відповідачу для підписання, оскільки позивачем не надано належних доказів, саме направлення цих актів.
Зокрема, поштова квитанція, датована 02.06.2016р. (а/с 41), про направлення листа від 01.06.2016р., містить адресата - «МІЕІ БІКІНІ», і виправлень до квитанції не внесено. А у описі вкладення у поштове відправлення від 02.06.2016р. адресатом визначено взагалі фізичну особу - ОСОБА_2, тоді як сам лист адресований юридичній особі - ТОВ "Міні Бікіні".
Відтак, з огляду на викладене, не вбачається за можливе, прийняти даний опис, як належний доказ направлення юридичній особі відповідної вимоги та названих актів для їх підписання.
Серед іншого, слід відмітити і те, що відповідно до додаткової угоди № 1 від 14.03.2016р. до договору, сторони домовились також про наступні умови проведення ремонтних робіт:
- ремонті роботи починаються з моменту підписання договору оренди нежитлових приміщень і закінчується підписанням сторонами акту-прийому-передачі приміщення, але не пізніше 14.04.2016р.;
- орендодавець зобов'язується забезпечити проведення ремонтних робіт, а орендар зобов'язується надати матеріали для проведення такого ремонту у найкоротший строк;
- орендодавець зобов'язується сплатити третім особам кошти за проведення ремонтних робіт, а орендар зобов'язується за власний рахунок надати необхідні матеріали для проведення ремонту, вартість яких орендодавцем не відшкодовується.
Таким чином, з вищенаведеного слідує, що передумовою для передачі приміщення у фактичне користування відповідачу та підписання акту приймання-передачі приміщення є саме виконання ремонтних робіт у цьому приміщенні орендодавцем.
В свою чергу, доказів того, що ремонтні роботи у приміщенні, яке передається в оренду виконані позивачем (орендодавцем) не надано.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, обставина щодо проведення позивачем ремонтних робіт у приміщенні та обставина щодо готовності приміщення для передачі у фактичне користування відповідачу господарським судом не встановлена.
Колегія суддів, дослідивши матеріали даної справи, зважаючи на відсутність належних доказів передачі відповідачу актів прийому-передачі приміщення для підписання, вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 20 000,00 грн. неустойки відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. договору.
Посилання скаржника у доводах апеляційного оскарження на ст. 795 ЦК України та п. 3.2 договору, в тій частині, що виключно підписання акту приймання-передачі приміщення свідчить про фактичну передачу приміщень в оренду, і саме з цього моменту починається сплата орендних платежів та починає перебіг термін оренди колегія суддів не приймає до уваги, вважає безпідставним. При цьому, слід взяти до уваги підпунктом 3.1.1. договору, яким сторони передбачили, що «…в момент підписання даного договору орендар сплачує орендну плату в розмірі 20 000,00 грн. за перший місяць оренди для проведення ремонту орендодавцем, в подальшому орендна плата сплачується в розмірі, зазначеному в пункті 3.1. договору». Також, і п. 3.2 договору визначено, що орендна плата за перший місяць оренди сплачується орендарем в момент підписання договору.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати самостійно умови такого договору, що не суперечать закону. Таким чином, оскільки договір, зокрема вказаний пункт договору є чинним, сторонами не оскаржено та не заперечується, доводи апеляційного оскарження в цій частині не спростовують правових висновків суду першої інстанції.
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі відповідачем не наведено.
У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міні Бікіні" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міні Бікіні" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2016р. у справі №910/10736/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/10736/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Т.І. Разіна
Л.В. Чорна