04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"25" травня 2017 р. справа№ 925/1562/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Руденко М.А.
при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.
за участю представників: позивача - не з'явились
відповідача - не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2017 р.
у справі № 925/1562/16 (суддя - Довгань К.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бокко"
до Публічного акціонерного товариства "Азот"
про стягнення 98 436,39 грн
У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бокко" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Азот" про стягнення з відповідача 76 468,18 грн основної заборгованості за укладеними договорами та 21 968,21 грн пені.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.03.2017 р. у справі № 925/1562/16 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 76 468,18 грн основного боргу та 11 774,67 грн пені; в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Азот" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про повну відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що стягнення основної суми заборгованості є правом позивача, яке може бути використане ним або ні, тому для реалізації цього права повинна бути вимога, за відсутності якої у відповідача відсутній обов'язок та підстави сплатити заборгованість.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.04.2017 р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 р. було відкладено розгляд справи на 25.05.2017 р.
В засідання суду, призначене на 25.05.2017 р., представники сторін вдруге не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано.
Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
26.11.2015 р. між ТОВ "Бокко" (далі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Азот» (далі - покупець) було укладено договір № 1263-411.
24.11.2015 р. між тими ж сторонами було укладено договір № 1249-411, 23.02.2016 р. укладено договір № 132-411 та 22.03.2016 р. договір № 197-411, умови яких є аналогічними до договору № 1263-411.
Відповідно до п. 1.1 укладених договорів постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця інструмент, обладнання, комплектуючі, запчастини, резинотехнічні вироби в асортименті, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію згідно специфікації.
Покупець зобов'язується здійснити 100 % оплату від вартості продукції протягом 6 банківських днів, з моменту поставки продукції на склад ПАТ «Азот» (п. 2.3 договорів).
Згідно з п. 6.4 вказаних договорів у випадку порушення строків оплати за продукцію, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочки.
Як передбачено п. 2.1 договору № 1263-411 від 26.11.2015 p. загальна ціна товару складає 16 087,76 грн.
Товар на вказану суму було відвантажено постачальником, що підтверджується видатковою накладною № 806 від 25.12.2015 р.
Проте, станом на час розгляду справи відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав.
Згідно з п. 2.1 договору № 1249-411 від 24.11.2015 p. загальна ціна товару складає 16 825,50 грн.
Товар було відвантажено по видатковим накладним, які підписані обома представниками сторін.
Проте, станом на час розгляду справи покупець свої зобов'язання щодо оплати товару за укладеним договором виконав лише частково, сплативши позивачу 14 665,50 грн.
Згідно з п. 2.1 договору № 132-411 від 23.02.2016 p. загальна ціна товару складає 20 315,93 грн.
Товар було відвантажено за видатковою накладною № 193 від 16.03.2016 р., яка також була підписана представниками сторін без зауважень.
Однак, станом на час розгляду справи відповідач покупець свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав.
Відповідно до п. 2.1 договору № 197-411 від 22.03.2016 p загальна ціна товару складає 25 801,97 грн.
Товар було відвантажено за видатковою накладною № 337 від 26.04.2016 р., яка була підписана представниками сторін.
Станом на час розгляду справи покупець свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав.
Крім того, 29.06.2016 р. позивачем було відвантажено товар згідно видаткової накладної № 582 від 29.06.2016 р. на суму 12 102,52 грн та виписано ПАТ "Азот" рахунок для оплати № 381/1 від 29.06.2016 р.
Згідно з вказаним рахунком ПАТ "Азот" зобов'язується здійснити оплату за поставлені ресурси протягом 10 календарних днів, з моменту поставки і приймання її за кількістю та якістю.
Проте, станом на час розгляду справи відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару також не виконав.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, в порушення умов укладених договорів свої зобов'язання щодо вчасної оплати товару не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 76 468,18 грн.
За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Вбачається, що господарські зобов'язання між сторонами виникли на підставі укладених договорів № 1263-411 від 26.11.2015 p., № 1249-411 від 24.11.2015, № 132-411 від 23.02.2016 р. та № 197-411 від 22.03.2016 р. про передачу у власність покупця ресурсів та укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу шляхом поставки товару за накладною № 582 від 29.06.2016 р.
Встановлено, що свої зобов'язання за укладеними договорами позивач виконав належним чином, та поставив відповідачу товар у повному обсязі.
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар не виконав, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем складає 76 468,18 грн.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 76 468,18 грн основної заборгованості за укладеними договорами є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 21 968,21 грн пені за період з 31.12.2015 р. до 14.12.2016 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 6.4 укладених договорів у випадку порушення строків оплати за продукцію, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочки.
Як передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.
Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який встановлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).
Вбачається, що позивач нарахував пеню з порушенням вказаних вище вимог Закону, зокрема, здійснюючи нарахування пені вийшов за межі шестимісячного строку.
Судова колегія погоджується з перерахунком, здійсненим місцевим судом, відповідно до якого, розмір пені становить:
- по видатковій накладній № 806 від 25.12.2015 р. - 3316,23 грн;
- по видатковій накладній № 51 від 02.02.2016 р. - 418,43 грн;
- по видатковій накладній № 193 від 16.03.2016 р. - 3767,88 грн;
- по видатковій накладній № 337 від 26.04.2016 р. - 4272,13 грн.
Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за поставлений товар, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково у розмірі 11 774,67 грн.
Стосовно вимоги позивача про стягнення пені, нарахованої на заборгованість за поставлений товар по накладній № 582 від 29.06.2016 р. на суму 12 102,52 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Поставка товару за вказаною накладною відбулась без укладення письмого договору, тобто у спрощений спосіб, сторони не передбачили штрафної санкції у вигляді пені за неоплату вказаної поставки.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позовної вимоги про стянення пені у розмірі 12 102,52 грн, нарахованої по накладній № 582 від 29.06.2016 р., оскільки сторони при укладенні цього правочину не передбачили такого виду відповідальності.
Стосовно доводів скаржника про те, що стягнення основної суми заборгованості є правом позивача, яке може бути використане ним або ні, тому для реалізації цього права повинна бути вимога, за відсутності якої у відповідача відсутній обов'язок та підстави сплатити заборгованість, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
Таким чином, з моменту підписання видаткових накладних у відповідача виникає обов'язок сплатити за поставлений товар.
Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Азот" задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 14.03.2017 р. у справі № 925/1562/16 - без змін.
2. Матеріали справи № 925/1562/16 повернути до Господарського суду Черкаської області.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
М.А. Руденко