04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"25" травня 2017 р. Справа№ 911/2527/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Алданової С.О.
Мартюк А.І.
секретар: Іванов О.О.
за участю представників
позивача: Ясир Є.М.;
відповідача-1: не з'явився;
відповідача-2: Можарівська О.Ф.;
відповідача-3: Лошицький І.І.;
відповідача-4: Якимчук Л.В.;
відповідача-5: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області
на рішення Господарського суду Київської області
від 23.11.2016
у справі №911/2527/16 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої
прокуратури Київської області
до 1) Ірпінської міської ради
2) Управління освіти і науки Ірпінської міської ради
Київської області
3) Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18
Ірпінської міської ради Київської області
4) Приватного підприємства "Автосенс-Біличі"
5) Виконавчого комітету Ірпінської міської ради
про визнання недійсним рішення ради, договору оренди
та зобов'язання повернути майно
Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Ірпінської міської ради (далі - відповідач-1), Управління освіти і науки Ірпінської міської ради Київської області (далі - відповідач-2), Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 Ірпінської міської ради Київської області (далі - відповідач-3), Приватного підприємства "Автосенс-Біличі" (далі - відповідач-4), в якому просив суд:
- визнати недійсним п.7.16 протоколу №3/2014 від 22.09.2014 засідання конкурсної комісії по розгляду питань про надання в оренду комунального майна;
- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Ірпеня №17/1-2014 від 01.12.2014, укладений між відповідачем-2, відповідачем-3 та відповідачем-4;
- зобов'язати відповідача-4 звільнити і повернути відповідачу-2 частину нежитлового приміщення, переданого в оренду за договором №17/1-2014 від 01.12.2014, на підставі Акту прийому-передачі приміщення б/н від 01.12.2014.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі оспорюваних пункту протоколу засідання конкурсної комісії по розгляду питань про надання в оренду комунального майна і договору відповідачу-4 було передано в оренду приміщення, яке є частиною будівлі навчального закладу, для здійснення комерційної діяльності. Однак такі приміщення можуть передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчальним процесом.
Позивач вважає, що в даному випадку відповідачами було порушено вимоги ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту", п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001, ч.2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 20, 22, 24 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.11.2016, на підставі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як співвідповідача було залучено Виконавчий комітет Ірпінської міської ради (далі - відповідач-5).
Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи про те, що відповідачами було дотримано визначену законодавством конкурсну процедуру для укладення оспорюваного договору оренди комунального майна. Натомість позивач оспорює протокол засідання комісії по розгляду питань про надання в оренду комунального майна, не обґрунтовуючи, які саме вимоги законодавства порушені при проведенні вказаного засідання комісії. Також позивачем не обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави у даній справі, передбачених ч.3 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідач-2 просив суд відмовити в позові, наголошуючи на тому, що станом на 01.09.2016 відповідно до мережі та контингенту учнів шкіл м. Ірпеня на 2016-2017 навчальний рік, у відповідача-3 (Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 Ірпінської міської ради Київської області) навчається 975 учнів, що є меншим від проектної потужності, у зв'язку з чим тимчасово вільні площі надаються в оренду, не погіршуючи при цьому соціально-побутових умов осіб, які навчаються та працюють у відповідача-3, що в свою чергу відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форм власності».
Відповідач-3 проти позову заперечував, посилаючись на те, що в даному випадку відсутній негативний вплив на навчально-виховний процес школи, оскільки орендується окреме приміщення, заняття проходять в другій половині дня і згідно Угоди про співпрацю, працівники відповідача-1 залучаються до проведення безкоштовних занять школи з правил дорожнього руху та поведінки на дорогах.
Відповідач-4 також проти позову заперечував, зазначаючи про те, що згідно зі Статутом він надає послуги за видами діяльності 85.32 (професійно-технічна освіта). Окрім того, відповідно до угоди про співпрацю, укладеної між відповідачами 04.01.2015, відповідач-4 проводить учбові семінари по вивченню ПДР для учнів 8-11 класів згідно затвердженого плану. Послуги надаються безкоштовно в орендованому приміщенні. Ключі від приміщення знаходяться у директора школи і діти мають вільний доступ до бази плакатів по вивченню правил дорожнього руху. Дана співпраця допомагає підвищити якість навчально-виховного процесу та покращення матеріальної бази закладу.
Відповідач-5 письмового відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.11.2016 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2016 у справі №911/2527/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Загалом доводи апеляційної скарги позивача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи місцевим господарським судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2016 апеляційну скаргу позивача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Гончаров С.А., Власов Ю.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 (головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Гончаров С.А., Власов Ю.Л.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.02.2017.
19.01.2017 через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-1 та відповідача-5 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких вони зазначали про необґрунтованість та непідтвердженість скарги належними доказами, просили суд залишити скаргу без задоволення.
У зв'язку з перебуванням головуючої судді Корсакової Г.В. на лікарняному, судове засідання, призначене на 16.02.2017, не відбулося.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.03.2017.
27.03.2017 через Відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-1 та відповідача-5 надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх повноважних представників.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Корсакової Г.В. на лікарняному, судове засідання, призначене на 30.03.2017, не відбулося.
Розпорядженням Керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2017 №09-52/341/17, у зв'язку із перебуванням головуючої судді Корсакової Г.В. на лікарняному, було призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу №911/2527/16 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О. та Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2017.
В судовому засіданні 25.05.2017 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2016 у справі №911/2527/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні 25.05.2017 представники відповідача-2, відповідача-3 та відповідача-4 заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники відповідача-1 та відповідача-5 в судове засідання 25.05.2017 не з'явилися. Однак, як уже зазначалося вище, від відповідача-1 та відповідача-5 надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх повноважних представників.
Враховуючи, що явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів вирішила задовольнити клопотання відповідача-1 та відповідача-5 і розглянути справу у відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 25.05.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2, відповідача-3 та відповідача-4, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
З метою підвищення ефективності використання майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Ірпеня, відповідно до Порядку проведення конкурсу на право укладення договору оренди майна комунальної власності територіальної громади м. Ірпеня (в новій редакції), затвердженого рішенням сесії №1881-50-V від 11.07.2008, враховуючи висновок постійної депутатської комісії з питань житлово-комунального господарства, промисловості, транспорту, енергетики, зв'язку та побутового обслуговування населення, рішення Ірпінської міської ради від 13.09.2013 №3424-47-VІ "Про оренду комунального майна територіальної громади м. Ірпінь", відповідно до п.5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідачем-1 було прийнято рішення №4152-60-VI від 06.11.2014 "Про затвердження протоколу від 22.09.14 №3/2014 засідання конкурсної комісії з розгляду питань про надання в оренду комунального майна" (том справи - 1, аркуш справи - 33).
Вказаним рішенням відповідача-1, зокрема, було вирішено:
- затвердити протокол від 22.09.2014 №3/2014 засідання конкурсної комісії з розгляду питань про надання в оренду комунального майна;
- балансоутримувачем протягом п'яти днів після набрання чинності зазначеного рішення укласти договори оренди.
З протоколу засідання конкурсної комісії з розгляду питань про надання в оренду комунального майна №3/2014 від 22.09.2014 (том справи - 1, аркуші справи - 34-44) вбачається, що до порядку денного засідання було включено питання про конкурсний відбір на право укладання договору оренди комунального майна за адресою: м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 6/4, площею 72,0 кв. м. (п.7.16 порядку денного).
За результатами проведення засідання конкурсної комісії з розгляду питань про надання в оренду комунального майна було вирішено надати право відповідачу-4 на укладення договору оренди частини приміщення відповідача-3 (Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18), загальною площею 72,0 м. кв., розташованого на вул. Пономарьова, 6/4 в смт. Коцюбинське Київської області, під автоклас.
01.12.2014 між відповідачем-2, як балансоутримувачем, відповідачем-3, як орендодавцем, та відповідачем-4, як орендарем, було укладено договір оренди об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Ірпеня №17/1-2014 (далі - Договір оренди) (том справи - 1, аркуші справи - 24-29).
За умовами Договору оренди (п.п.1.1, 1.2) орендодавець передає, а орендар приймає в погодинне платне користування комунальне майно - нежитлове приміщення (далі - майно) площею 72,0 кв. м., розміщене за адресою: 08200, Київська область, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 6/4, будівлі Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 Ірпінської міської ради Київської області, що перебуває на балансі Управління освіти Ірпінської міської ради, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку від 29.08.2014 і становить за незалежною оцінкою 462 462,00 грн. (без ПДВ). Майно передається в оренду під автоклас.
Орендар, зокрема, зобов'язався: використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов Договору; своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату; забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню (п.п.5.1-5.3 Договору оренди).
В п.10.1 Договору оренди передбачено, що останній укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01.12.2014р. до 31.10.2017р. включно.
На виконання умов Договору оренди відповідач-2 та відповідач-3 передали, а відповідач-4 прийняв об'єкт оренди, про що було складено і підписано відповідний Акт приймання-передачі приміщення від 01.12.2014 (том справи - 1, аркуш справи - 32).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідачу-4 було передано спірний об'єкт оренди для здійснення комерційної діяльності, тоді як вказане приміщення є частиною будівлі навчального закладу і відповідно до діючого законодавства воно може бути передано в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчальним процесом.
З урахуванням наведеного, позивач просив суд: визнати недійсним п.7.16 протоколу №3/2014 від 22.09.2014 засідання конкурсної комісії по розгляду питань про надання в оренду комунального майна; визнати недійсним з моменту укладення договір оренди об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Ірпеня №17/1-2014 від 01.12.2014 між відповідачем-2, відповідачем-3 та відповідачем-4; зобов'язати відповідача-4 звільнити і повернути частину нежитлового приміщення, переданого в оренду за вищезгаданим договором оренди відповідачу-2 (балансоутримувачу).
Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально непідтвердженими.
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України "Про освіту" законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з цього Закону, інших актів законодавства України. Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України.
Згідно зі ст. 61 названого Закону фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність. Додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.
Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти визначає Закон України "Про загальну середню освіту", згідно зі ст. 9 якого школа I - III ступенів належить до загальноосвітніх навчальних закладів.
В ст. 18 Закону України "Про загальну середню освіту" передбачено, що навчальні заклади створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до потреби громадян у мові навчання, соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів. Навчальний заклад набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Згідно з ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на час винесення оспорюваного рішення відповідача-1 та укладення Договору оренди) об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
В Статуті відповідача-3 (том справи - 1, аркуші справи - 46-70) зазначено про те, що головна мета школи - задоволення потреб громадян, суспільства і держави у загальній середній освіті. Головним завданням школи, серед іншого, є створення умов для здобуття кожним учнем повноцінної загальноосвітньої підготовки на рівні, не нижчому від державних стандартів; оволодіння системою наукових знань про природу, людину і суспільство. Школа є юридичною особою, має печатку, штамп, бланки зі своєю назвою, ідентифікаційний номер, рахунок в установі банку. Засновником школи є Ірпінська міська рада Київської області (п.п.1.2, 1.3, 1.5 Статуту відповідача-3).
Матеріально-технічна база школи включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено у балансі школи. Для забезпечення навчально-виховного процесу база школи складається із навчальних кабінетів, майстерень (слюсарної, токарної, обслуговуючої праці тощо). Фінансово-господарська діяльність школи здійснюється на основі її кошторису. Джерелами формування кошторису школи, зокрема, є кошти місцевого бюджету у розмірі, передбаченому нормативами фінансування загальної середньої освіти для забезпечення вивчення предметів в обсязі Державних стандартів освіти; кошти фізичних, юридичних осіб; кошти, отримані за надання платних послуг; від здачі в оренду приміщень, споруд, обладнання; благодійні внески юридичних і фізичних осіб (п.п.5.1, 5.5, 6.1, 6.2 Статуту відповідача-3).
В розділі 2 Положення про управління освіти і науки Ірпінської міської ради Київської області (том справи - 1, аркуші справи - 78-89) передбачено, що одним з основних завдань відповідача-2 є управління навчальними закладами, що є комунальною власністю і перебувають у безпосередньому підпорядкуванні.
В процесі судового розгляду було встановлено, що спірне майно, передане в оренду відповідачу-4, є окремим приміщенням шкільної майстерні та належить до приміщень школи, що підтверджується поверхневим планом Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 Ірпінської міської ради Київської області (том справи - 1, аркуш справи - 45).
Облік об'єкту оренди на балансі Управління освіти і науки Ірпінської міської ради підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів в бюджетних установах (том справи - 1, аркуш справи - 91).
В ст. 44 Закону України "Про загальну середню освіту" визначено вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів, які визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами.
Згідно з п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Вказані норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.
В ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди у тому числі державної власності, які мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".
В свою чергу положеннями ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" заборонено приватизацію об'єктів, що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єктів освіти, що фінансуються з державного бюджету.
Згідно зі ст. ст. 4, 15, 16 Закону України "Про загальну середню освіту" систему загальної середньої освіти становлять: загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту. На основі типових навчальних планів загальноосвітнім навчальним закладом складається робочий навчальний план з конкретизацією варіативної складової і визначенням профілю навчання. Структура навчального року (за чвертями, півріччями, семестрами) та тривалість навчального тижня встановлюються загальноосвітнім навчальним закладом у межах часу, передбаченого робочим навчальним планом, за погодженням з відповідним органом управління освітою.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про те, що відповідач-3 (Ірпінська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 18 Ірпінської міської ради Київської області) є закладом, який входить до системи загальної середньої освіти, тобто загальноосвітній навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у загальній середній освіті. Структура отримання громадянами загальної середньої освіти в даному закладі встановлюється відповідно до складеного та затвердженого робочого навчального та виховного плану. Відповідач-4 (Приватне підприємство "Автосенс-Біличі") використовує орендоване у відповідача-3 приміщення з метою надання освітніх послуг, пов'язаних з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до професійно-технічного навчання, а саме: здійснює підготовку водіїв автотранспортних засобів. Однак така діяльність відповідача-4 не внесена до складеного та затвердженого робочого навчального та виховного плану відповідача-3. До того ж, відповідач-4 не може здійснювати таку діяльність в приміщенні Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 18 Ірпінської міської ради Київської області, оскільки не є загальноосвітнім навчальним закладом. Окрім того, процес професійно-технічного навчання провадиться лише після отримання ліцензії, яку відповідач-4 не отримав у встановленому законом порядку.
З цього приводу необхідно зазначити про те, що поняття навчально-виховного процесу визначено у Положенні про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 за №563, як система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).
При чому, як вірно зазначив у своєму рішенні, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням.
В процесі судового розгляду було встановлено, що між відповідачем-3 та відповідачем-4 було укладено угоду про співпрацю від 04.01.2015 (том справи - 1, аркуші справи - 186-187), метою якої є спільна діяльність відповідачів по організації учбових семінарів по вивченню Правил дорожнього руху для учнів школи. Сторонами угоди досягнуто домовленості про те, що відповідач-4 зобов'язався проводити учбові семінари по вивченню Правил дорожнього руху для учнів школи безоплатно, а відповідач-3 - надавати відповідачу-4 в оренду приміщення для проведення учбових семінарів.
На підтвердження виконання угоди від 04.01.2015р. суду надано погоджений відповідачем-3 та відповідачем-4 План проведення семінарів (том справи - 1, аркуш справи - 188).
Окрім того, в матеріалх справи наявний сертифікат про державну акредитацію закладу серії ДДАІ №002468 від 31.10.2013, виданий відповідачу-4 (том справи - 1, аркуш справи - 148).
Згідно з наявної у справі довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (том справи - 1, аркуш справи - 147) до видів діяльності за КВЕД-2010 віднесено надання професійно-технічної освіти (за КВЕД 85.32).
Наведене свідчить про те, що за умовами спірного Договору оренди в приміщенні відповідача-3 відповідачем-4 надаються послуги з професійно-технічної освіти, що може бути віднесено до навчально-виховної діяльності.
Колегією суддів враховано посилання позивача на лист Управління освіти і науки Ірпінської міської ради Київської області №100 від 30.01.2016 щодо наповнюваності класів Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №18 понад 30 учнів, та необхідності в додаткових площах. Однак з урахуванням наданих суду пояснень та матеріалів було встановлено, що школа (відповідач-3) відповідно до проектної потужності розрахована на 1176 дітей, тоді як в 2015-2016 навчальних роках у ній фактично навчалось 975 учнів.
Посилання позивача на норми ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. ст. 3, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" не можуть бути прийняті до уваги. Хоча відповідач-3 (школа), який є комунальним закладом освіти і відповідно до ст. 18 Закону України "Про освіту" має статус державного навчального закладу, проте він не відноситься до закладів загальнодержавного значення і не фінансується з державного бюджету, а надання приміщення відповідача-3 в орендне користування відповідачу-4 не пов'язане з його відчуженням, про що йдеться у вищезгаданих правових нормах.
Згідно з п.п.2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2015 №305), навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, можуть надаватись послуги, а саме, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
В ст. 61 Закону України "Про освіту" передбачено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Колегією суддів враховано посилання прокуратури на практику Вищого господарського суду України у справах з подібними правовіносинами. Однак відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, зокрема ст. 111-28 цього Кодексу, встановлено обов'язковість висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України.
Натомість вказівки Вищого господарського суду України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи (ч.1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, в даному випадку надана позивачем практика Вищого господарсього суду України може бути розцінена лише як така, що носить суто ознайомчий та рекомендаційний, але не обов'язковий характер.
При цьому, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, обставини у даній справі та у наданих позивачем постановах не є тотожними. Зокрема, в наданих позивачем на ознайомлення постановах Вищого господарського суду України мова йде про надання в оренду приміщень школи закладам, які надають послуги не пов'язані з навчально-виховним процесом. Водночас у процесі розгляду даної справи було встановлено, що відповідач-4 в орендованому у відповідача-3 приміщенні надає послуги безпосередньо з професійно-технічної освіти, що відноситься до навчально-виховної діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, однією з основних підстав позову позивачем визначено порушення відповідачами п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації начально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001.
З цього приводу необхідно зазначити, що Санітарні норми і правила є підзаконним спеціальним нормативним актом, який поширює дію на організацію та функціонування загальноосвітніх навчальних закладів, тому відповідна норма має кваліфікуватись в сукупності всіх норм, які регулюють відповідні відносини, зокрема, законів, які мають вищу юридичну силу. Вищезгадані Санітарні норми і правила жодним чином не визначають та не конкретизують навчально-виховний процес, про який йде в них мова, не пов'язують його з певними конкретно визначеними видами діяльності у сфері функціонування загальноосвітніх навчальних закладів, не вимагають щоб такий навчально-виховний процес мав бути відображений в навчальних планах школи і його вид мав відповідати виду надання освітніх послуг школою. Відповідну норму Санітарних норм і правил можна тлумачити як пов'язаність орендованої діяльності з навчально-виховним процесом певної визначеної школи, так і пов'язаність будь-якої діяльності на території школи з навчально-виховним процесом в його загальному розумінні. При цьому останнє тлумачення є більш об'єктивним, оскільки відображає сутність діяльності школи та закладів освіти, які в силу своєї специфіки не повинні допускати діяльності, що може негативно відобразитись на якості надання освітніх послуг. В той час, як перше тлумачення, якого дотримається прокуратура, є суперечливим, оскільки надання освітніх послуг, які передбачені планами школи, можливе лише самим закладом загальноосвітньої школи. При цьому, відсутні підстави для відображення в навчальних планах школи послуг інших закладів, які надають освітні чи інші послуги в тому числі учням школи. Тому виникає ситуація, коли на одній території можливе існування двох навчальних загальноосвітніх закладів, які все одно не можуть мати спільних освітніх планів, або один і той же заклад освіти має орендувати приміщення сам в себе, що є суперечливим.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що норму п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації начально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001, слід розуміти, як таку, що дозволяє орендовану діяльність, яка пов'язана з навчально-виховним процесом в його загально визначеному понятті. У зв'язку з чим, необхідно виходити з поняття навчально-виховного процесу і чи відповідає спірна діяльність критеріям навчально-виховного процесу в загальному розумінні, зокрема, визначеному в Положенні про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 за №563.
Зважаючи на те, що відповідно до Положення навчально-виховний процес включає систему організації також навчально-виробничої діяльності у вигляді навчальної практики, занять з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробничої практики, роботи у трудових об'єднаннях, науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи, тому надання послуг з освітньої професійно-технічної підготовки водіїв підпадає під поняття навчально-виховного процесу.
Як уже зазначалося вище, положеннями п.2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2015 №305) передбачено право навчальних закладів, що належать до державної і комунальної форми власності, надавати низку певних послуг, зокрема, щодо надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, яке тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
З пояснень сторін та наявних у справі матеріалів вбачається, що за спірним Договором оренди відповідачу-4 в оренду передано окремі тимчасово вільні приміщення і площі, які не використовувались у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності школи, з метою здійснення діяльності автокласу. При цьому ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що така діяльність погіршує соціально-побутові умови осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Таким чином наведеними вище обставинами спростовуються доводи позивача про порушення відповідачами при наданні в оренду відповідачу-4 приміщень школи під автоклас вимог Закону України "Про освіту" та п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01.
Відносно посилання позивача на порушення відповідачами такої істотної умови Договору оренди, як забезпечення пожежної безпеки орендованого майна, що стосується ймовірного неналежного виконання сторонами зобов'язань, як підстави для розірвання Договору оренди згідно з ч.3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним (аналогічна правова позиція викладена в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція наведена в п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу припису наведеної статті правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Натомість за результатами перегляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивача про наявність обставин, з якими законодавець пов'язує недійсність правочину (в даному випадку - Договору оренди), у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог про визнання недійсним Договору оренди, укладеного між відповідачем-2, відповідачем-3 та відповідачем-4.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача-4 звільнити та повернути відповідачу-2, як балансоутримувачу, орендоване приміщення є похідною від вимоги про визнання недійсним Договору оренди, а тому вказана вимога також не підлягає задоволенню.
Відносно вимоги позивача про визнання недійсним п.7.16 протоколу №3/2014 від 22.09.2014 засідання конкурсної комісії по розгляду питань про надання в оренду комунального майна, судом було встановлено наступне.
В ч.1, п.п.4, 10 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Згідно з ч.10 ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний позивачем протокол №3/2014 від 22.09.2014 було затверджено рішенням відповідача-1 від 06.11.2014 №4152-60-VI.
Доказів оскарження саме рішення від 06.11.2014 №4152-60-VI «Про затвердження протоколу від 22.09.14 №3/2014 засідання конкурсної комісії з розгляду питань про надання в оренду комунального майна», яке є актом у розумінні ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суду не надано.
Водночас сам по собі протокол засідання комісії по розгляду питань про надання в оренду комунального майна, без його подальшого затвердження відповідним рішенням державного органу не є актом та не породжує жодних правових наслідків, а відтак вимога про визнання вказаного протоколу в частині п.7.16 є неналежним способом захисту і названа вимога не підлягає задоволенню.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому, Господарським процесуальним кодексом України обов'язок доведення наявності порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів покладено на позивача.
Натомість в порушення вищевказаних правових норм позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог та/або доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2016 у справі №911/2527/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.11.2016 у справі №911/2527/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/2527/16 повернути до Господарського суду Київської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді С.О. Алданова
А.І. Мартюк