23.05.2017 Справа № 907/325/17
За позовом керівника Хустської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Хустського району, с. Березово, Хустський район
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна екологічна інспекція в Закарпатській області, м. Ужгород
ДО Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, м. Хуст
ПРО стягнення 155033,53 грн. шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,
Суддя О.Ф. Ремецькі
Представники сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 04.01.2017р.;
від третьої особи - ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 03.01.2017р. №7/09;
від прокуратури - ОСОБА_3 - прокурор відділу прокуратури Закарпатської області.
Керівник Хустської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Хустського району, с. Березово, Хустський район до Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, м. Хуст про стягнення 155033,53 грн. шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.03.2017 року було порушено провадження у справі №907/325/17, залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та призначено її до розгляду в засіданні суду на 10.04.2017 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.04.2017 року розгляд справи було відкладено на 24.04.2017р.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2017 року розгляд справи було відкладено на 12.05.2017 року з мотивів, наведених у ній.
У засіданні суду 12.05.2017 року судом, у відповідності до вимог статті 77 ГПК України за згодою сторін оголошено перерву до 23.05.2017 року для надання сторонам та прокуратурі подати суду додаткові докази в обґрунтування своїх доводів та заперечень.
Прокурор просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві, та поданому суду додатковому поясненні, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, наголошує на тому, що вина службових осіб Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, м. Хуст у неналежному виконанні своїх обов'язків з охорони лісу встановлена вироком Хустського районного суду від 20.09.2016р., який набрав законної сили. ОСОБА_2 вироком майстра лісу Березівського лісництва ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення та засуджено за ч. 1 ст. 367 КК України, оскільки останній, обіймаючи посаду майстра лісу Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ», будучи матеріально відповідальною особою та працівником правоохоронного органу - лісової охорони, неналежно виконував свої службові обов'язки, через несумлінне ставлення до них, внаслідок чого у період листопада-грудня 2014 року допустив проведення самовільної рубки 22 дерев породи ялина 56 м. куб. у кварталі 27/15 Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ».
Згідно з даним вироком суду, факт виявлення згаданої самовільної рубки підтверджено актом перевірки від 20.02.2015, проведеної із залученням спеціалістів відділу охорони, захисту лісу та внутрішнього аудиту Закарпатського обласного управління та мисливського господарства та представників ДП «Хустське ЛДГ», до якого додається польова відомість попенного переліку та розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки 22 дерев породи ялина 56 м. куб. у кварталі 27/15 Березівського лісництва, проведеного згідно додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.
Також прокурор зазначає, що до повноважень Держлісагентства та, відповідно, його територіальних органів, віднесено повноваження на здійснення державного нагляду (контролю) у сфері лісового та мисливського господарства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2014 № 408, та включено до переліку інспекцій та інших контролюючих органів, які мають право на проведення перевірок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців.
Стверджує, що відсутність складеного Державною екологічною інспекцією акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства не спростовує встановленого вказаними вище документами (актом, розрахунком, вироком суду) факту незаконної рубки дерев на земельній ділянці лісового фонду, охорону та захист якої зобов'язаний був забезпечити відповідач, як постійний лісокористувач.
Позивач свого повноважного представника у судове засідання не направив, разом з тим, на виконання вимог суду подав листа про те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить справу розглядати за відсутності свого повноважного представника.
Третя особа своєї письмово викладеної позиції з приводу заявлених позовних вимог суду не подала.
Представник відповідача заперечує з приводу заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у поданих суду письмових поясненнях та просить суд взяти до уваги те, що проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення вимог природоохоронного законодавства є виключною компетенцією відповідних контролюючих органів, до яких віднесено Державну екологічну інспекцію України; допустимим та належним доказом, який підтверджував би факт вчинення порушення лісового законодавства, зокрема, факт вирубки дерев, їх реальної кількості, місця вчинення та інших обставин правопорушення є акт перевірки, складений у порядку визначеному чинним законодавством, уповноваженим контролюючим органом, який може бути підставою для притягнення особи до відповідальності в сфері природоохоронного законодавства; складений старшим оперуповноваженим УДСБЕЗ УМВС України в Закарпатській області та службовою особою Закарпатського обласного лісового та мисливського господарства акт не може бути доказом на підтвердження вчинення правопорушення вимог природоохоронного законодавства і в матеріалах справи відсутні акт перевірки чи інші документи, складені органами Державної екологічної інспекції, які зафіксували б самовільну вирубку дерев, їх кількість, чи інші порушення відповідачем вимог лісового законодавства.
Також відповідач зазначає, що вироком суду було встановлено тільки вину відповідача за його визнанням. Натомість, розмір заподіяних збитків та їх сума судом не досліджувалась, правової оцінки таким збиткам суд не надавав, а отже на позивача та прокуратуру покладається обов'язок доказування розміру збитків завданих державі та подання належного розрахунку відповідно до Акту складеного уповноваженим на те державним органом.
Окрім того, стягнення за самовільну рубку, пошкодження дерев і іншої лісової рослинності, передбачені Постановою кабінету Міністрів України № 664 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» застосовуються для осіб, що безпосередньо здійснили ці порушення і вина їх визнана у встановленому законом порядку.
Доданий до позовної заяви розрахунок розмірів шкоди заподіяної лісу не може вважатись належним та допустимим доказом оскільки складений особами на підставі Акту перевірки, складання якого не входить до їх компетенції та не відповідає ОСОБА_5 організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. № 464.
Відтак, відповідач стверджує, що ні розрахунок, ні Акт перевірки не можна вважати належними та допустимими доказами для нарахування суми 155033,53 грн. шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Також відповідач вважає, що ні одна з осіб, якими складено акт перевірки, не відноситься до державних органів, яким делеговані державою повноваження здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів. Такими повноваженнями відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011р. наділена (в межах Закарпатської області) Державна екологічна інспекція у Закарпатській області.
Однак, як вбачається із поданих до матеріалів суду документів, Державна екологічна інспекція не була учасником даної перевірки та відповідно за її результатами не складала такого акту, а також не проводила розрахунку.
При цьому, як вбачається із вироку Хустського районного суду по справі №309/299/16-к від 20.09.2016р., який доданий позивачем, злочин передбачений ст. 246 КК України, тобто незаконна порубка лісу, було вчинено ОСОБА_6, а не посадовою (службовою) особою відповідача.
Відтак, відшкодування шкоди за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища повинен нести фізична особа ОСОБА_6, який провів незаконну порубку лісу та здійснив злочин передбачений ст. 246 КК України, а не ДП «Хустське ЛДГ».
Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 23.05.2017р. на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані сторонами та прокурором матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Згідно з вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 20.09.2016р. у справі №309/299/16-к, службову особу відповідача - майстра лісу Березівського лісництва ОСОБА_4, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України "Службова недбалість", а саме: у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди громадським інтересам.
Вказаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_4, працюючи на посаді майстру лісу Березівського лісництва ДП «Хустське лісове дослідне господарство", будучи згідно із займаною посадою службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями, через службову недбалість не забезпечив охорону ввірених йому лісових насаджень від незаконних вирубок і допустив проведення мешканцями с. Березове Хустського району самовільних рубок та заподіяння державним інтересам матеріальної шкоди, при наступних обставинах.
Так, 05.08.2014 року державним підприємством «Хустське лісове дослідне господарство» видано лісорубний квиток серії 2ЛКБ №468373 на проведення вибірково-санітарної рубки в кварталі №27/6 дерев в кількості 23 м.куб.
У листопаді 2014 року ОСОБА_4, у зв'язку з відсутністю в лісовому господарстві технічної та фінансової можливості на проведення вирубки зазначеної деревини, без укладання договору на проведення рубки та роз'яснення меж лісосіки, надав усний дозвіл на здійснення вирубки по зазначеному лісорубному квитку в кварталі №27/6 мешканцю с. Березово - ОСОБА_6, який звернувся до нього з наміром придбати в ДП «Хустське ЛДГ» 20 м.куб. деревини, та в якості оплати за отриману лісопродукцію передав ОСОБА_4І грошові кошти в сумі 8000грн., які було внесено в касу ДП «Хустське ЛДГ».
У подальшому, ОСОБА_4 самоусунувся від виконання своїх обов'язків по здійсненню контролю за проведенням на підставі його усного дозволу вирубки деревини ОСОБА_6, що призвело до здійснення останнім самовільної рубки не відмічених у рубку дерев породи ялина в кількості 22 шт. кубомасою 56 м.куб. в сусідньому кварталі №27/15, де лісовідновних матеріалів не розроблено і лісорубний квиток не виготовлявся.
При цьому ОСОБА_4, виявивши факт самовільної вирубки деревини в кварталі, де вона не передбачена лісовідновними матеріалами, усвідомлюючи неправомірність вчиненого ОСОБА_6 діяння та необхідність притягнення його до відповідальності, протокол про вчинення лісопорушення щодо останнього не склав, арешт на незаконно здобуту лісопродукцію не наклав, особу, винну в лісопорушенні не затримав та на протязі з листопада 2014 до лютого 2015 року, керівництву чи в правоохоронні органи про вказаний факт не повідомив.
Таким чином, ОСОБА_4, будучи службовою особою органів Державної лісової охорони, посадові особи яких зобов'язані неухильно дотримуватись Конституції та законів України, грубо ігнорував передбачені законом та підзаконними нормативними актами обов'язки по охороні і захисту лісу, в т.ч. і від самовільних рубок, що потягло за собою заподіяння істотної шкоди охоронюваним державним інтересам у вигляді підриву престижу та авторитету Державної лісової охорони серед інших органів та громадян України, а також призвело до вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ст. 246 КК України.
Актом перевірки фактів правопорушень природоохоронного законодавства в ДП «Хустське ЛДГ», складеним 20.02.2015 року старшим оперуповноваженим УДСБЕЗ УМВС України в Закарпатській області та службовою особою Закарпатського обласного лісового та мисливського господарства, встановлено факт незаконної рубки 22 дерев породи ялина 56 м. куб. у кварталі 27/15 Березівського лісництва. Згідно проведеного розрахунку службовою особою Закарпатського обласного лісового та мисливського господарства розмір шкоди склав суму 155033,53грн.
З огляду на вищенаведені обставини, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі сільської ради про відшкодування збитків, завданих лісу внаслідок незаконного вирубування дерев.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 105 Лісового кодексу України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.
Відповідно до статті 107 цього Кодексу підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно статті 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
У вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до статті 19 Лісового кодексу України, покладено на постійних лісокористувачів (пункт 6.1.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001р. № 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища").
Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.
Статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
За приписами статей 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Отже, у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту незаконного вирубування дерев, вчиненого невстановленими особами, відповідальними особами за заподіянні державі збитки є постійні лісокористувачі, які в порушення лісового та природоохоронного законодавства не забезпечили охорону і збереження лісів від незаконних рубок.
Однак, як вбачається з вироку Хустського районного суду Закарпатської області від 20.09.2016р. у справі №309/299/16-к, службову особу відповідача - майстра лісу Березівського лісництва ОСОБА_4, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України "Службова недбалість", а саме: у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди громадським інтересам.
Вказаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_4, працюючи на посаді майстру лісу Березівського лісництва ДП «Хустське лісове дослідне господарство", будучи згідно із займаною посадою службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями, через службову недбалість не забезпечив охорону ввірених йому лісових насаджень від незаконних вирубок і допустив проведення ОСОБА_6 самовільної рубки не відмічених у рубку дерев породи ялина в кількості 22 шт. кубомасою 56 м.куб. в сусідньому кварталі №27/15, де лісовідновних матеріалів не розроблено і лісорубний квиток не виготовлявся.
Таким чином, ОСОБА_4, будучи службовою особою органів Державної лісової охорони, посадові особи яких зобов'язані неухильно дотримуватись Конституції та законів України, грубо ігнорував передбачені законом та підзаконними нормативними актами обов'язки по охороні і захисту лісу, в т.ч. і від самовільних рубок, що потягло за собою заподіяння істотної шкоди охоронюваним державним інтересам у вигляді підриву престижу та авторитету Державної лісової охорони серед інших органів та громадян України, а також призвело до вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ст. 246 КК України.
За приписами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
У даному вироку суду чітко визначено особу - порушника природоохоронного законодавства, яким проведено самовільну рубку та вчинення ним злочину, передбаченого ст. 246 КК України.
Відтак, вказаний вирок суду по кримінальній справі звільняє відповідача, як юридичну особу, від обов'язку доказування відсутності своєї вини в спричиненні екологічної шкоди екологічним правопорушенням, вчиненим з вини конкретної фізичної особи, що цілком кореспондується із приписами чинного законодавства та судовою практикою, якою визначено, що відповідальність за порушення вимог природоохоронного законодавства покладається на постійних лісокристувачів тільки у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами.
Посилання прокурора на те, що згідно постанови про закриття кримінального провадження від 07.11.2016 (складеної через два місяці після прийняття судом вироку суду від 20.09.2016р.) у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення передбаченого ст. 246 КК України не встановлено, не може бути взято судом до уваги, оскільки відомості про виокремлення у окреме провадження матеріалів кримінального правопорушення щодо ОСОБА_6 і відсутності його вини не були предметом дослідження судом при винесенні вироку від 20.09.2016р. та суду прокурором не було надано.
Також не можуть бути взяті доводи прокурора про обґрунтованість заявлених позовних вимог актом перевірки від 20.02.2015, проведеної із залученням спеціалістів відділу охорони, захисту лісу та внутрішнього аудиту Закарпатського обласного управління та мисливського господарства та представників ДП «Хустське ЛДГ», до якого додається польова відомість попенного переліку та розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної рубки 22 дерев породи ялина 56 м. куб. у кварталі 27/15 Березівського лісництва, проведеного згідно додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання листа УДСБЕЗ УМВС України в Закарпатській області від 17.02.205р. №6/453 для спільної перевірки лісництв ДП «Хустське ЛДГ», наказом Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 18.02.2015р. №34 було відряджено головного спеціаліста відділу охорони, захисту лісів та внутрішнього аудиту облуправління.
20.02.2015 року старшим оперуповноваженим УДСБЕЗ УМВС України в Закарпатській області та службовою особою Закарпатського обласного лісового та мисливського господарства в присутності майстра лісу Березівського лісництва ОСОБА_4 (підпис якого на акті відсутній), з відома директора ДП «Хустське ЛДГ» було проведено перевірку фактів правопорушень природоохоронного законодавства в ДП «Хустське ЛДГ» та складено посадовою особою ЗОУЛМГ розрахунок шкоди, завданої незаконною рубкою 22 дерев породи ялина 56 м. куб. у кварталі 27/15 Березівського лісництва. Відповідно до проведеного розрахунку службовою особою Закарпатського обласного лісового та мисливського господарства розмір шкоди склав суму 155033,53грн.
Згідно посадової інструкції головного спеціаліста відділу охорони, захисту лісу та внутрішнього аудиту Закарпатського обласного управління та мисливського господарства вбачається, що останній приймає участь у перевірках додержання вимог лісового законодавства в лісах, підпорядкованих облуправлінню при проведенні планових та позапланових перевірок у складі комісій облуправління та інших органів за дорученням керівництва.
При цьому, порядок проведення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері лісового (в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління) та мисливського господарства регламентується ОСОБА_5 проведення перевірок при здійсненні державного контролю за додержанням вимог лісового законодавства, затвердженим згідно наказу Державного комітету лісового господарства України, який був чинний на момент проведення перевірки і скасований на підставі Розпорядження КМ N 169-р 10.03.2017.
ОСОБА_5 встановлено, що державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання вимог лісового законодавства здійснюють посадові особи державної лісової охорони (далі - держлісоохорона), що діє у складі: Держкомлісгоспу, Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з лісового і мисливського господарства, обласних управлінь лісового та мисливського господарства, підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Держкомлісгоспу і до компетенції яких належать питання здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства.
ОСОБА_5 визначено поняття акту перевірки дотримання вимог лісового законодавства (далі - акт), що є документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок додержання суб'єктами господарювання вимог нормативно-правових актів і нормативних документів з питань ведення лісового господарства. Перевірка - обстеження і вивчення господарської діяльності суб'єкта господарювання шляхом вжиття комплексу заходів, спрямованих на об'єктивне встановлення дійсного стану додержання вимог лісового законодавства, а також проведення дій щодо забезпечення усунення виявлених порушень та відшкодування шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконних рубок та інших порушень, застосування адміністративних стягнень до порушників лісового законодавства тощо.
Згідно пункту 3.3., 3.5 та 3.9 ОСОБА_5 для здійснення перевірки керівником відповідного органу Держкомлісгоспу або його заступником видається наказ про проведення перевірки, який має містити найменування (прізвище, ім'я, по батькові) суб'єкта господарювання, підставу для перевірки та предмет перевірки; період, за який буде здійснюватись перевірка. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного контролю (із зазначенням його прізвища, імені та по батькові) і засвідчується печаткою.
Перед початком здійснення заходу посадові особи держлісоохорони зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчують посадову особу держлісоохорони, і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).
Посадова особа держлісоохорони без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний контроль суб'єкта господарювання.
Згідно пункту 3.10. ОСОБА_5 посадові особи держлісоохорони у разі виявлення порушень мають право, у тому числі, складати протоколи та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, правопорушення у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень у зв'язку з порушенням ними лісового законодавства; визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому господарству, та шкоди, заподіяної лісу; видавати обов'язкові для виконання приписи з питань, що належать до їх повноважень.
ОСОБА_5 встановлено (п.3.18.), що на підставі акта, який складено за результатами здійснення планового (позапланового) заходу, в ході якого виявлено порушення вимог лісового законодавства, протягом п'яти робочих днів з дня завершення перевірки складається припис.
Натомість, прокурором та позивачем не подано суду відповідних доказів у підтвердження правомірності проведення перевірки службовою особою Закарпатського обласного лісового та мисливського господарства відповідної перевірки (наказу про перевірку, посвідчення про направлення на перевірку), як і відсутні відповідні матеріали щодо результатів перевірки (відсутній припис про усунення порушення), тощо.
Що стосується доводів прокурора про наявність у працівників Відділу (сектору) державної служби боротьби з економічною злочинністю повноважень на складання акту перевірки, то такі є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно Наказу МВС України 03.09.2012 № 769 затверджено положення про Відділ (сектор) державної служби боротьби з економічною злочинністю (далі - підрозділ) міського, лінійного, районного управління (відділу), відділу спеціальної міліції (далі - міськрайлінорган), який є структурним підрозділом міськрайліноргану головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті (далі - ГУМВС, УМВС), який безпосередньо підпорядковується начальнику міськрайліноргану та заступнику - начальнику кримінальної міліції, діє у складі кримінальної міліції та згідно із законодавством України організовує і здійснює оперативно-розшукову діяльність.
Відповідно до пункту 4.2.6 Положення підрозділ вправі порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні. Однак, даним Положенням не передбачено право підрозділу складати акт перевірки.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що прокурором та позивачем належним чином не підтверджено наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної ним лісу внаслідок порушень вимог лісового законодавства, з огляду на відсутність повного складу цивільного правопорушення, вчиненого відповідачем. При цьому, суд виходить з того, що обставини протиправної бездіяльності відповідача у вигляді недотримання заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, є недоведеними, оскільки перевірка дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області не проводилась, і відповідний акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства даним органом не складався, наявний акт перевірки не (його складання та призначення проведення перевірки) не відповідає вимогам чинного законодавства, будь-які порушення в діях (бездіяльності) відповідача не встановлювались, вироком суду встановлено особу порушника у незаконній рубці деревини, а польова перелікова відомість, розрахунок розміру шкоди, складені службовою особою Закарпатського обласного лісового та мисливського господарства, та на підставі цих документів розрахунок шкоди, проведений такою особою у справі, за відсутності акту перевірки контролюючого органу дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства та припису про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, не є належними доказами обґрунтування заявлених позовних вимог про стягнення шкоди, завданої незаконною порубкою лісу.
Окрім того, суд вважає за необхідне відмітити також наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 121 Конституції України (в редакції, яка діяла до 30.09.2016 року) було передбачено, що одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до чинної редакції п. 3 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
15.07.2015 року набрав чинність розділ IV Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року N 1697-VII, який визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, в тому числі, ст. 23, що встановлює підстави представництва інтересів громадянина або держави в суді. Цим Законом було внесено також зміни до ГПК України, зокрема до статей 2 та 29.
Відповідно до ст.ст. 2, 29 ГПК України прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч. 2 або 3 ст. 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому ст. 63 цього Кодексу.
Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII.
Зокрема, у Законі України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац перший та другий частини третьої статті 23).
У п. 1 та 3 постанови "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23 березня 2012 року N 7 (із змінами) Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що право прокурора на здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави виникає у випадках нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому ч. 2 або 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Слід враховувати, що прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду із представництвом інтересів держави або громадянина, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Зазначені обставини повинні перевірятися судом при зверненні прокурора з відповідною заявою або скаргою до суду.
Отже, після 15.07.2015 року, прокурор звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва. Відповідно, наявність одного факту порушення інтересів держави недостатньо для здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді. Таке право, в тому числі право подавати позов, прокурор має лише, якщо орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.
При цьому, слід наголосити на тому, що у випадках відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або відсутності у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор безсумнівно має право на подання позову в інтересах держави.
Якщо ж такий орган існує, то в такому разі прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати та довести наявність підстав для здійснення представництва. Доведення цих підстав здійснюється у загальному порядку відповідно до вимог ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України шляхом подання належних та допустимих доказів. Зокрема, такими доказами можуть бути: докази внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків (ст. 14 Закону України "Про державну службу", який діяв до 01.05.2016 року; глава 2 чинного Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року 889-VIII), тощо).
Отже, саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, не є достатніми доказами можливості представництва органу місцевого самоврядування чи державної влади у суді.
Окрім того, участь прокурора у процесі не підміняє необхідності доведення саме позивачем обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки зворотне свідчить про нехтування позивачем вимог чинного законодавства для забезпечення змагальності судового процесу.
Окрім того, за ідеологією Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, роль прокурора у сфері представництва інтересів держави повинна мати швидше допоміжний характер, а основну роль мають відігравати профільні органи державної влади чи місцевого самоврядування, які повинні самостійно звертатися до суду.
Також у справі «Менчинська проти ОСОБА_6» (№42454/02, 15.01.2009) Євросуд відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35).
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судовий збір в розмірі 2325,50грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст складено та підписано 01.06.2017 року.
Суддя О.Ф. Ремецькі