ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.05.2017Справа №910/7017/17
За позовом Державного підприємства «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів»
до Державного агентства резерву України
про стягнення 69 148,47 грн.
Суддя Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача - Шершень Т.М. (дов. №464 від 18.05.2017);
від відповідача - Ващенко В.В. (дов. №3844/0/4-16 від 09.11.2016).
встановив :
28.04.2017 Державне підприємство «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 69 148,47 грн., з яких: за зберігання матеріальних цінностей - 51 639,27 грн., за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву - 3064,94 грн., 3% річних - 2761,00 грн., інфляційні втрати - 11 683,26 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладених між сторонами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/343-2009 від 08.01.2009 та договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/11 від 04.09.2012 не сплатив грошові кошти за надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача виникла вказана заборгованість.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.05.2017 порушено провадження у справі №910/7017/17, розгляд справи призначено на 25.05.2017.
25.05.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що витрати за зберігання матеріальних цінностей державного резерву позивачем за 4 квартал 2015 року та за 2016 рік не узгоджено з Держрезервом та не підписаний акт взаєморозрахунків фактичних витрат у сумі, заявленій позивачем, а тому у Держрезерву відсутні підстави для сплати даної заборгованості.
У судове засідання 25.05.2017 з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті справи.
З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 25.05.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
08.01.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (далі - комітет), правонаступником якого є Державне агентство резерву України (далі - відповідач), та Державним підприємством «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» (далі - позивач, зберігач) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/343-2009 (далі - договір-1), відповідно до п. 1.1 якого зберігання матеріальних цінностей державного резерву (цінності) здійснюється у зерносховищах зберігача.
Згідно з п. 1.2 договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.
За умовами п. п. 2.1, 2.3 та 2.6 договору зберігач взяв на себе зобов'язання вживати заходів для належного зберігання матеріальних цінностей відповідного виду, надсилати відповідачу акти форми Р-16, проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням відповідачу акта форми Р-17 протягом 3 днів після здійснення операції.
Відповідно до п. 3.1 договору комітет зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України (п.4.1 договору).
За умовами п. 4.2 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем.
У разі коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання а діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3 договору-1).
Позивач прийняв на зберігання зерно пшениці 2,3,4 класу у кількості 232,610т., що підтверджується актами Р-16.
Крім того, 04.09.2012 між Державним агентством резерву України (далі - Держрезерв України) та Державним підприємством «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» (далі - позивач, зберігач) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/11 (договір -2), відповідно до умов п 1.1 якого зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.
Держрезерв України передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1 мр. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Держрезервом України.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 цього договору Дежрезерв України зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі. Оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до п 4.1 договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
За змістом п. 4.2 договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Дежрезервом України та зберігачем з поданими документами (узгодженого з Дежрезервом України кошторису витрат, затверджених комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі, коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання та погодження Держрезервом України акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву (п. 4.3 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом цього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів Держрезерву України на відпуск матеріальних цінностей).
Із матеріалів справи вбачається, що Державною інспекцією сільського господарства в Чернівецькій області складався акт перевірки проведення інвентаризації, ведення кількісно-якісного обліку, стану зберігання, визначення якості зерна, що зберігається в елеваторі, за період з 17.05.2016 по 31.05.2016.
Крім того позивачем складалися відомості зачищеної безрезультатно партії зерна пшениці Державного резерву від 18.05.2016.
На виконання умов договорів позивачем направлялися на адресу відповідача звітні документи щодо фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву, а також акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, які відповідачем підписані не були.
Матеріали справи містять претензію позивача від 16.11.2016 №731 про сплату заборгованості за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2012-2016 роки у розмірі 3145,12 грн.
Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладених між сторонами договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/343-2009 від 08.01.2009 та договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/11 від 04.09.2012 не сплатив грошові кошти за надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за зберігання матеріальних цінностей - 51 639,27 грн., за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву - 3064,94 грн., 3% річних - 2761,00 грн., інфляційні втрати - 11 683,26 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з таких підстав.
У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Підприємствам, що здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, відшкодування витрат з державного бюджету передбачене п. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» та провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджений Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі - Порядок), який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.
Згідно з п. 2 Порядку сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Відповідно до п. 3 Порядку суми витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначаються з урахуванням:
1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву;
2) середнього розміру суми витрат;
3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву;
4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
Згідно з п. 5 Порядку держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно з п.п. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Відповідно до п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Згідно статті 947 Цивільного кодексу України визначено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
Умовами укладених між сторонами договорів не визначено строк зберігання матеріальних цінностей.
Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На виконання умов договорів позивачем направлялися на адресу відповідача звітні документи щодо фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а також акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей, які відповідачем підписані не були.
В результаті неналежного виконання відповідачем умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/343-2009 від 08.01.2009 станом на 01.01.2017 утворилась заборгованість у розмірі 51 639,27 грн. за 4 квартал 2015 року та за 2016 рік, що підтверджується актами на відшкодування витрат за зберігання, які надсилалися відповідачу, але не були підписані останнім.
Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем матеріла справи не містять.
Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/343-2009 від 08.01.2009 складає 51 639,27 грн. за 4 квартал 2015 року та за 2016 рік.
Крім того, вартість зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2013 рік склала 669,80 грн., відповідно до акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей та звіту про витрати за 2013 рік; вартість зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2014 рік склала 726,83 грн., відповідно до акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей та звіту про витрати за 2014 рік; вартість зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2015 рік склала 786,37 грн., відповідно до акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей та звіту про витрати за 2015 рік; вартість зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2016 рік склала 881,94 грн., відповідно до акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей та звіту про витрати за 2015 рік.
Матеріали справи містять претензію позивача від 16.11.2016 №731 про сплату заборгованості за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2012-2016 роки у розмірі 3145,12 грн.
Відповіді на вказану претензію або доказів сплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять.
Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №050/11 від 04.09.2012 складає 3064,94 грн. за 2013-2016 роки.
Належних та допустимих доказів на спростування заявлених до стягнення сум заборгованості та їх розміру відповідачем не подано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Державним агентством резерву України обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з Державного агентства резерву України заборгованості у загальному розмірі 54 704,21 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом в повному обсязі.
Крім того, позивачем у зв'язку із несвоєчасним проведення розрахунків за договорами було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних - 2761,00 грн. та інфляційні втрати - 11 683,26 грн.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що він виконаний вірно, в межах заявленого позивачем періоду, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 2761,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11 683,26 грн.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних доказів на заперечення обставин повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно до документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю
За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 37472392) на користь Державного підприємства «Неполоковецький комбінат хлібопродуктів» (59330, Чернівецька область, Кіцманський район, смт. Неполоківці, вул. Магістральна, 43, код 00957152) заборгованість за зберігання матеріальних цінностей у розмірі 51 639 (п'ятдесят одну тисячу шістсот тридцять дев'ять) грн. 27 коп., заборгованість за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у розмірі 3064 (три тисячі шістдесят чотири) грн. 94 коп., 3% річних у розмірі 2761 (дві тисячі сімсот шістдесят одну) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 11 683 (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 26 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене та підписане 30.05.2017.
Суддя В.О. Демидов