31 травня 2017 року Справа № 911/1635/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В.
розглянувши касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016
у справі№ 911/1635/16 Господарського суду Київської області
за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_4
доКиєво - Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДВС у Київській області
простягнення 29 704,20 грн
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, в якому позивач просив стягнути на його користь 29 704,20 грн матеріальної шкоди.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.08.2016 було допущено заміну відповідача - Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - на його правонаступника - Києво - Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області.
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 у справі №911/1635/16, в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 та рішення місцевого господарського суду від 29.09.2016
скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 1 грудня 2014 по 5 грудня 2014 було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 за період з 25 жовтня 2011 по 31 грудня 2013.
За висновками акта від 12.12.2014 № 4556/17-02/НОМЕР_1, позивачем було порушено вимоги: пункту 168.1 статті 168 та пункту 167.1 статті 167, пункту 176.2 статті 176, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України через неутримання та несплату податку з виплаченого фізичній особі доходу, у зв'язку із чим донараховано податок з доходів фізичних осіб - найманих працівників у сумі 19 500 грн; пункту 1 частини другої статті 6, пункту 10 статті 1, частини п'ятої статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - занижено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальній сумі 53 118 грн, в тому числі в 2011 році на 4 086 грн, в 2012 році на 24 516 грн та у 2013 році у сумі 24 516 грн.
30.12.2014 на підставі вищевказаного акта перевірки відповідачем було прийнято наступні рішення: податкове повідомлення-рішення № 0014951702, яким збільшено грошове зобов'язання із податку з доходів найманих працівників у сумі 19 500 грн за основним платежем і на 4 875 грн за штрафними санкціями; рішення № 0014961702 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 26 559 грн.
30.12.2014 ДПІ винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0014971702, згідно якої ФОП ОСОБА_4 зобов'язано сплатити суми недоїмки із єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 53 118 грн. Вказані рішення оскаржено ФОП ОСОБА_4 в адміністративному порядку.
Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 06.02.2015 № 200/14/10-36-10-01-04 про результати розгляду скарг податкове повідомлення-рішення від 30.12.2014 № 0014951702, рішення від 30.12.2014 № 0014961702 та вимогу від 30.12.2014 № Ф-0014971702 залишено без змін, а скарги без задоволення.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.08.2015 у справі № 810/953/15 за позовом ФОП ОСОБА_4 до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу та рішення про результати розгляду скарги, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2015, позов задоволено частково та вирішено визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області № 0014951702 від 30.12.2014; визнати протиправною та скасувати вимогу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про сплату боргу № Ф-0014971702 від 30.12.2014; визнати протиправним та скасувати рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.12.2014 № 0014961702.
Позивач, звертаючись з даним позовом, просив стягнути з відповідача 29 704, 20 грн матеріальної шкоди, а саме витрати, понесені позивачем на оплату правової допомоги за угодою про надання правової допомоги № 12/2014 від 15.12.2015, укладеною між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, внаслідок неправомірних дій відповідача при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період господарської діяльності з 25.10.2011 по 31.12.2013 та оскарження її результатів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, виходив з мотивів недоведеності заподіяння відповідачем вказаних збитків позивачу, їх розмір, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і заявленими збитками позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з нормами 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частиною 1 ст. 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальним застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
І лише у разі наявності всіх елементів (умов) складу господарського правопорушення воно тягне майнову відповідальність перед боржником.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено наявність чотирьох складових правопорушення відповідно до чинного законодавства, а саме, факт заподіяння відповідачем вказаних збитків позивачу; самі збитки та їх заявлений розмір; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і заявленими збитками позивача.
Крім того, як правильно встановлено судами, докази на які посилається позивач, а саме угода про надання правової допомоги № 12/2014 від 15.12.2015, укладена між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, акт від 04.11.2015 прийому-передачі наданих послуг по угоді про надання правової допомоги № 12/2014 від 15.12.2015, чек № 05118015110525 від 05.11.2015 на суму 30 000,00 грн, не є належними та допустимими доказами, що підтверджують вищевказані заявлені збитки позивача, та достовірно не підтверджують факт заподіяння відповідачем вказаних збитків позивачу, їх обов'язковий характер, а також достовірно не підтверджують наявність будь-якого причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і заявленими збитками позивача.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 у справі № 911/1635/16 - без змін.
Головуючий Н. Нєсвєтова
Судді І. Вовк
Л. Стратієнко