61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
23.05.2017 Справа №905/672/17
Суддя господарського суду Донецької області Кротінова О.В.
при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд Коммодіті”, м.Кам'янське Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 30536344,
до відповідача, Державного підприємства “Красноармійськвугілля”, м.Мирноград Донецької області, ЄДРПОУ 32087941,
про стягнення 10529,15 грн., -
за участю уповноважених представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився, -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Трейд Коммодіті”, м.Кам'янське Дніпропетровської області, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою б/н від 01.03.2017р. до Державного підприємства “Красноармійськвугілля”, м.Мирноград Донецької області, про стягнення 10529,15 грн., у тому числі: суми боргу у розмірі 9356,40грн., 3% річних в розмірі 140,73грн., пені в розмірі 1032,02грн.
З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/672/17 визначено суддю Кротінову О.В.
Ухвалою суду від 27.03.2017р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/672/17.
Розгляд справи відкладався на підставі приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання договору постачання №10/01 від 09.10.2015р. із відповідачем, невиконання останнім за ним своїх грошових зобов'язань в частині оплати вартості переданого палива, внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних, пені.
На підтвердження викладених обставин позивачем у копіях: договір постачання №10/01 від 09.10.2015р., податкова накладна №155 від 12.10.2015р., видаткова накладна №1892 від 12.10.2015р., договір про надання правової допомоги №б/н від 01.07.2016р. із додатковою угодою №4 від 01.02.2017р. до нього, ордер серії ДП №18/000031 від 05.07.2016р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1824 від 17.03.2008р., витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1002060543 від 25.01.2017р., рахунок на оплату №1494 від 12.10.2015р.
Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує п.201.1, п.201.10 Податкового кодексу України, ст.ст.193, 216, 265, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526, 530, 611, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України та ст.ст.1, 22, 28, 44, 49, 82 Господарського процесуального кодексу України.
11.05.2017р. від представника відповідача через канцелярію господарського суду Донецької області отримано супровідний лист №4 - 81 від 05.05.2017р., до якого додано документи наведені у переліку, у тому числі клопотання №4 - 80 від 05.05.2017р. про розгляд справи без участі представника Державного підприємства “Красноармійськвугілля” та відзив №4 - 82 від 05.05.2017р. на позовну заяву про стягнення заборгованості у розмірі 10529,15грн.
За змістом представленого суду відзиву відповідач підтвердив укладання між сторонами договору №10/01 від 09.10.2015р. та визнав поставку товару на суму 9356,40грн., при цьому заявив необхідність застосування судом позовної давності до вимог позивача про нарахування пені.
16.05.2017р. представником позивача на електронну адресу суду надіслано копію заяви б/н від 16.05.2017р., у якій останній повідомляє, що не заперечує проти проведення судового засідання 16.05.2017р. без участі позивача і у випадку відкладення розгляду справи просить суд повідомити про наступні дату та час судового засідання, та зобов'язується забезпечити явку представника.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.05.2017р. явка представника відповідача у судове засідання визана необов'язковою.
Представник позивача у судове засідання 23.05.2017р. не з'явився, витребувані судом документи не надав.
Представник відповідача у судові засідання 23.05.2017р. не з'явився, витребувані судом документи у повному обсязі не надав.
Як зазначено в п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 ГПК України. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Так, враховуючи об'єктивні обставини складної ситуації у державі, суть спору, загальну тривалість розгляду справи, а також належне забезпечення з боку суду можливості позивача та відповідача для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом зв'язку) відповідних доказів до суду, за цих підстав суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та існуючою можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні.
Одночасно за даними отриманого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1002633049 від 23.05.2017р., встановлено зміну найменування підприємства відповідача, яким на теперішній час є "Державне підприємство “Мирноградвугілля”.
При цьому, зміна найменування юридичної особи не має наслідком процесуальну дію, передбачену ст.25 Господарського процесуального кодексу України, але враховується у подальшому.
Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку щодо такого.
Відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.
За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
09.10.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Трейд Коммодіті” (Постачальник) та Державним підприємством “Мирноградвугілля” (Покупець) укладено договір постачання №10/01, строком дії у відповідності до його п.8.8 до 31.12.2015р., а по фінансовим зобов'язанням - до повного виконання таких.
Згідно п.1.1 договору Постачальник зобов'язується поставити бензин А-92, кількістю 552л., ціною 16,95 грн. з ПДВ, у загальній сумі 9356,40 з ПДВ.
Відповідно до п.1.2 договору Покупець зобов'язується прийняти товар й оплатити його на умовах, обговорених у даному договорі та згідно виставлених рахунків та накладних.
Сума договору складає 9356,40 грн. з ПДВ (п.2.1 договору).
За умов п.3.1 договору постачання продукції здійснюється транспортом Постачальника на умовах DDP - доставка здійснюється за домовленням Покупця на адресу: Донецька обл., м.Димитров, вул.Артема, 34 склад ВП «Автомобіліст» ДП «Мирноградвугілля». Ціна продукції визначена на цих умовах постачання.
Право власності на продукцію, обговорену в даному договорі, переходить до Покупця з моменту передачі продукції, про що робиться відповідний запис на товаросупроводжувальних документах (п.3.2 договору).
Оплата за узгоджену партію на товар здійснюється протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару (п.3.3 договору).
Термін постачання продукції - 3 банківських дні з моменту отримання Постачальником заявки на узгоджену партію (п.3.4 договору).
Відповідно до статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.
Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.
Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив продаж обумовленого вище товару відповідачу за видатковою накладною №1892 від 12.10.2015р. на суму 9356,40 грн. Останнім його прийнято, що підтверджується підписами сторін на даному документі та скріплено печаткою підприємства позивача.
Доказів наявності заперечень щодо кількості переданого товару, а також порядку передачі та інших зауважень суду не надано, з матеріалів справи не вбачається.
Предмет продажу означений правочином та його вартість ідентичні придбаному за наведеною видатковою накладною.
Крім того, цей первинний документ містить посилання на вищезазначений визначений в якості правової підстави заявлених позовних вимог договір.
Виходячи з системного аналізу наведених вище норм та дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що надана позивачем видаткова накладна є належним доказом здійснення передачі відповідачу товару та прийняття його останнім в межах договору постачання №10/01 від 09.10.2015р.
Зазначені обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовано.
Отже, за викладених обставин, позивачем належним чином доведено факт виконання обов'язку щодо передачі товару у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та умов, визначених означеним договором.
Відповідно дост.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Як було зазначено вище, у відповідності до п.3.3 договору оплата за узгоджену партію на товар здійснюється протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару.
Відтак, приймаючи до уваги викладені умови оплати, відповідач остаточно повинен був розрахуватись із позивачем за переданий останнім товар не пізніше 18.10.2015р.
Доказів протилежного суду не представлено, з матеріалів справи не вбачається.
У відзиві №4 - 82 від 05.05.2017р. на позовну заяву відповідач визнає поставку товару на суму 9356,40грн.
Доказів, що свідчать про сплату вартості означеного товару в повному обсязі чи частково у період розгляду або до початку розгляду справи суду не представлено.
Отже, як слідує з обставин справи, в порушення статей 525 та526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, грошове зобов'язання Покупця перед Постачальником у сумі 9356,40 грн. не виконано як у строк встановлений договором, так і на теперішній час.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у повному обсязі.
Прострочення відповідачем грошового зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов'язку щодо сплати відповідних сум.
За розрахунком позивача сума 3% річних за прострочення основного зобов'язання у загальній сумі становить 140,73 грн. за період прострочення з 20.10.2015р. по 31.01.2017р. на суму основного боргу 9356,40 грн.
Перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог, суд дійшов висновку про їх задоволення у сумі визначеній позивачем, адже за розрахунком суду їх дійний розмір становить суму більшу, ніж заявлено до стягнення.
Пунктом 5.5 договору сторони обумовили, що у випадку порушення своїх зобов'язань сторони несуть відповідальність згідно ст.231 ГКУ.
За змістом ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За розрахунком позивача пеня за прострочення основного зобов'язання нарахована у розмірі облікової ставки Національного банку України і становить загальну суму 1032,02 грн. за період прострочення з 20.10.2015р. по 20.04.2016р. на суму основного боргу 9356,40 грн.
Перевіривши період нарахування означених штрафних санкцій та їх розмір, встановлено правомірність їх застосування, з урахуванням встановленого вище, за період з 19.10.2015р. по 19.04.2016р. При цьому, беручи до уваги початок періоду прострочення визначеного позивачем, що є у межах встановлених судом, за основу перераховання, з дотриманням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, прийнято перебіг часу з 20.10.2015р. по 19.04.2016р. Сума пені за невиконання грошового зобов'язання протягом вказаного періоду становить 1032,02 грн.
Одночасно, у відзиві №4 - 82 від 05.05.2017р. відповідач заявив необхідність застосування судом позовної давності до вимог позивача про нарахування пені.
Відповідно до статей 256, 258 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява позивачем надіслана 22.03.2017р., про що свідчить відповідний штамп поштового відправлення на конверті, у якому означений позов надійшов.
Виходячи з викладеного, слідує, що строк позовної давності у частині вимог про стягнення пені нарахованої за видатковою накладною №1892 від 12.10.2015р. за період з 20.10.2015р. по 21.03.2016р. щодо нарахованої штрафної санкції сплинув.
Відтак, суд задовольняє клопотання відповідача, застосовує строк позовної давності до цих вимог та відмовляє у їх задоволенні в цій частині.
Як свідчать обставини справи, відповідачем повна оплата за поставлений товар у встановлений строк не здійснена, а отже є наявними підстави для застосування відповідальності передбаченої п.5.5 договору та обов'язок Державного підприємства “Мирноградвугілля” сплатити пеню за весь час прострочення, за виключенням періоду щодо якого застосовується строк позовної давності, а саме починаючи з 22.03.2016р., у межах кінцевого строку, встановленого судом, тобто по 19.04.2016р., що дорівнює загальному розміру 163,54 грн.
На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2500,00 грн.
Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд вважає, що в контексті ст.44 Господарського процесуального кодексу України витрати на оплату послуг адвоката підлягають стягненню за умови, якщо надання таких послуг підтверджено документально.
Позивачем надано договір про надання правової допомоги №б/н від 01.07.2016р., укладений між Адвокатським бюро ОСОБА_1 (Адвокатське бюро) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд Коммодіті” (Клієнт).
Згідно з умовами даного договору, Клієнт доручає, а Адвокатське бюро бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором та додатковими угодами до нього (п.1.1 договору).
На підтвердження факту надання Адвокатським бюро Клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору складається акт приймання-передачі наданої правової допомоги (п.1.2 договору).
Розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, визначається сторонами у окремих додаткових угодах до даного договору (п.3.1 договору).
Згідно п.1 додаткової угоди №4 від 01.02.2017р. до договору Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу, яка полягає у представленні інтересів Клієнта з питань стягнення заборгованості з Державного підприємства “Красноармійськвугілля”, що виникла за договором №10/1 від 09.10.2015р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю “Трейд Коммодіті” та Державним підприємством “Красноармійськвугілля”. З метою надання правової допомоги, визначеної даною додатковою угодою до договору, Адвокатське бюро здійснює складання позовної заяви, клопотань, запитів, заяв, апеляційних скарн та інших документів, необхідних для дотримання законних інтересів та конституційних прав Клієнта при наданні правової допомоги, визначеної даною додатковою угодою до договору; представництво інтересів Клієнта у судових процесах в судах першої та апеляційної інстанції; консультування з усіх питань в процесі надання правової дороги, визначеної даною додатковою угодою до договору.
За змістом п.2.1 означеної додаткової угоди до договору розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої п.1 даної додаткової угоди до договору, у суді першої інстанції складає 2500,00 грн.
Клієнт сплачує гонорар, передбачений умовами даної додаткової угоди до договору , протягом 5 банківських днів з дати отримання рахунку на оплату від Адвокатського бюро (п.3 додаткової угоди).
За приписом ч.1 ст.6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
В матеріалах справи міститься ордер серії ДП №18/000031 від 05.07.2016р. та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1824 від 17.03.2008р., видані на ім'я гр.ОСОБА_2.
При цьому, матеріали справи не містять та позивачем не надано належним чином засвідчену копію акта - приймання передачі, мова про який йдеться у п.1.2 договору про надання правової допомоги №б/н від 01.07.2016р. та належним чином засвідчене підтвердження сплати гонорару за надання правової допомоги відповідно до додаткової угоди №4 від 01.02.2017р. до договору про надання правової допомоги №б/н від 01.07.2016р.
Отже, позивачем документально не підтверджено понесення витрат на оплату послуг адвоката.
На підставі викладеного суд вважаєвимоги щодо стягнення суми сплаченої за правову допомогу необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд Коммодіті”, м.Кам'янське Дніпропетровської області, до Державного підприємства “Мирноградвугілля”, м.Мирноград Донецької області, про стягнення 10529,15 грн., у тому числі: суми боргу у розмірі 9356,40грн., 3% річних в розмірі 140,73грн., пені в розмірі 1032,02грн., задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства “Мирноградвугілля” (85323, Донецька область, м.Мирноград, вул.Соборна, б.1, ЄДРПОУ 32087941, п/р №26001051830072 в філії ПАТ КБ «Приватбанк» м.Маріуполь, МФО 335429) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейд Коммодіті” (51934, Дніпропетровська область, м.Кам'янське, Заводський район, просп.Аношкіна, буд.80/1, кв.24, 41, 42, ЄДРПОУ 30536344, банківські реквізити не вказано) 9660,67 грн., у тому числі суми боргу у розмірі 9356,40грн., 3% річних у сумі 140,73 грн. та 163,54 грн. пені, а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 1468,03 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. У судовому засіданні 23.05.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.
7. Повний текст рішення складено та підписано 29.05.2017р.
Суддя О.В. Кротінова