23 травня 2017 року Справа № 912/3842/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б.- головуючого
Алєєвої І.В. Кравчука Г.А.
за участю представників:
позивачаПипко Р.П. - довіреність від 30.05.2016 р.
відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Креатив"
на постановувід 09.06.2016 Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі№ 912/3842/15 господарського суду Кіровоградської області
за позовомПриватного акціонерного товариства "Креатив"
до CREATIV TRAIDING SA (Женева, Швейцарія)
простягнення 59171494,06 доларів США
ПАТ "Креатив" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до CREATIV TRAIDING SA (Женева, Швейцарія) про стягнення заборгованості за контрактами № 850 від 12.11.2013 р., № 59/04 від 09.04.2014 р., № 10/06 від 10.06.2014 р., № 855 та 859 від 12.09.2014 р., № 221214 від 22.12.2014 р., на підставі статей 509, 526, 655, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, посилаючись на невиконання відповідачем умов вказаних контрактів в частині оплати поставленого за контрактами товару.
Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 11.05.2016 р. (суддя Наливайко Є.М.) позов ПАТ "Креатив" залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із невиконанням позивачем вимог суду про надання витребуваних доказів.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Євстигнеєв О.С., Кощеєв І.М., Науменко І.М.), переглянувши ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 11.05.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 09.06.2016 р. скасував її, провадження у справі припинив на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що звернення до господарського суду суб'єкта господарювання при наявності арбітражного застереження є неправомірним та таким, що суперечить меті внесення до укладених сторонами контрактів пункту "Арбітраж". Внесення даного пункту до контрактів мало за мету гарантувати кожній стороні у разі виникнення спору, звернення саме до міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що при наявності арбітражної угоди сторона повинна звертатися для вирішення спору тільки до третейського суду, а розгляд справи господарським судом буде неправомірним.
ПАТ "Креатив" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом законних прав і інтересів позивача та норм національного законодавства України і міжнародних правил, які були імплементовані в національне законодавство.
Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції правильно визначивши нормативно - правову базу дійшов помилкового висновку про припинення провадження у справі у зв'язку із наявністю у спірних контрактах арбітражного застереження, оскільки дана справа може бути розглянута в господарському суді України, якщо жодна із сторін не заявляє про передачу справи за підсудністю, що підтверджується судовими рішеннями у аналогічних справах, а в даному випадку такого клопотання про передачу справи за підсудністю сторонами не заявлялось, що свідчить про передчасність висновку суду апеляційної інстанції про припинення провадження у справі.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога ПАТ "Креатив" про стягнення з CREATIV TRAIDING SA (Женева, Швейцарія) заборгованості з оплати товару за укладеними між сторонами контрактами: № 850 від 12.11.2013 р., № 59/04 від 09.04.2014 р., № 10/06 від 10.06.2014 р., № 855 та 859 від 12.09.2014 р., № 221214 від 22.12.2014 р.
Пунктом 11.2 укладених контрактів сторонами визначено, що у випадку, якщо спір не буде вирішено шляхом переговорів таке спірне питання передається на розгляд до міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України згідно з його Регламентом. Арбітраж проводиться на російській або українській мові. Арбітраж приймає рішення по суті спору, із застосуванням матеріального права України (пункт 11.4. Контрактів).
Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві
Частиною першою статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода визначається як угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Відповідно до частини першої статті 8 цього Закону, суд до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
У зазначених нормах національного законодавства втілені зобов'язання України за міжнародними договорами як сторони Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року) та Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961 року). За повідомленням Міністерства закордонних справ України (лист від 07.02.2000, № 4.3/8-067-137) вказані Конвенції набули чинності для України, відповідно, 10 січня 1961 року та 7 січня 1964 року.
Пунктом 1 статті II Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень передбачено, що кожна з держав - учасниць визнає письмову угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, що виникли між ними у зв'язку з будь-яким конкретним договірним чи іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Згідно з пунктом 3 цієї статті суд держави - учасниці, якщо до нього надійшов позов з питання, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду, повинен, на прохання однієї з сторін, направити сторони до арбітражу, якщо не визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Як зазначено в пункті 1 статті IV Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж, сторони арбітражної угоди можуть на свій розсуд передбачити передачу спорів на вирішення постійного арбітражного органу або на вирішення арбітражу в даній справі (арбітраж ad hoc). Згідно з пунктом 1 статті VI цієї Конвенції відвід державного суду за непідсудністю, що ґрунтується на арбітражній угоді і заявлений в державному суді, в якому порушено справу однією зі сторін в арбітражній угоді, повинен бути заявлений під загрозою втрати права за пропуском строку до або в момент подання заперечень по суті позову в залежності від закону держави-учасниці.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних зі задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом.
Пунктом 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачене припинення провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про міжнародний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Проте, припиняючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на неправомірність розгляду господарським судом спору у даній справі через наявність у контрактах, укладених між сторонами арбітражного застереження, судом апеляційної інстанції вказані норми були залишені поза увагою, законодавчо закріплена заборона звернення сторони за міжнародним контрактом до господарського суду України за захистом свого порушеного права та інтересу судом апеляційної інстанції не наведена, як й не було взято судом до уваги доводи позивача щодо відсутності заяв будь - якої із сторін про припинення провадження у справі з направленням сторін до арбітражу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 р. такою, що підлягає скасуванню, із направленням справи до апеляційного суду.
Керуючись статтями 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 р. у справі № 912/3842/15 господарського суду Кіровоградської області скасувати, справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Касаційну скаргу задовольнити.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: І. Алєєва
Г. Кравчук