30 травня 2017 року Справа № 907/702/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
І. Алєєвої, Г. Мачульського
за участю представників: прокуратури Гудименко Ю.В. - прокурор відділу ГПУ, позивача не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)
третьої особи розглянувши матеріали касаційної скарги не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) Приватного підприємства "Укрвест"
на постановувід 21.02.2017 Львівського апеляційного господарського суду
у справі№907/702/16 господарського суду Закарпатської області
за позовомПриватного підприємства "Укрвест"
до за участю третьої особи на стороні відповідачаУжгородської міської ради Закарпатської області Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради
провизнання нечинним та скасування рішення Ужгородської міської ради
У жовтні 2016 року ПП "Укрвест" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання нечинним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 26.07.2016 р. № 326 "Про скасування п. 1.3 рішення V сесії міської ради VІІ скликання від 14.07.2016 р. № 287" з моменту його винесення.
Позивач, з посиланням на приписи статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. №7-рп, наголошував на відсутності у ради права на скасування раніше прийнятих нею власних рішень.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у позові з огляду на його необґрунтованість і недоведеність. Він вважав, що позивачем не доведено в чому полягає порушення його прав та інтересів з боку відповідача, а також вказував на те, що оспорюване рішення ради прийнято з дотриманням приписів статей 42, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та в межах її компетенції.
Прокуратура Закарпатської області 26.12.2016 р. подала до місцевого господарського суду заяву про вступ у справу.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.01.2017 р. (суддя Ушак І.Г.) у позові відмовлено.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення було прийнято радою в межах компетенції та наданих їй законом повноважень.
Місцевий господарський суд визнав, що спірне рішення ради є актом ненормативного характеру, який внаслідок його зупинення розпорядженням міського голови не набрав чинності, а тому не вичерпав свою дію шляхом виконання. Отже, відповідач не був позбавлений права скасувати прийнятий ним правовий акт, котрий не вичерпав свою дію.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду (судді: Костів Т.С., Орищин Г.В., Желік М.Б.) від 21.02.2017 р. рішення господарського суду Закарпатської області від 11.01.2017 р. було залишено без змін з тих же підстав.
ПП "Укрвест" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 р. та рішення господарського суду Закарпатської області від 11.01.2017 р. скасувати та задовольнити позов, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, пункту 4.1 рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. №7-рп, статті 19 Конституції України, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Від Ужгородської міської ради судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановили господарські суди попередніх інстанцій, рішенням Ужгородської міської ради № 287 "Про поновлення та відмову у поновленні договорів оренди земельних ділянок", окрім іншого, а саме: пунктом 1.3, було поновлено ПП "Укрвест" договір оренди земельної ділянки, площею 0,0595 га під будівництво та обслуговування адміністративно-готельного комплексу по вул. Минайській, б/н, строком на 5 років до 14 липня 2021 р.
В подальшому, 19.07.2016 р. Ужгородським міським головою було прийнято розпорядження № 272 "Про зупинення дії пункту 1.3 рішення V сесії міської ради VІІ скликання 14.07.2016 р. № 287", яким зупинено дію пункту 1.3 рішення V сесії міської ради VІІ скликання 14.07.2016 р. № 287 "Про поновлення та відмову у поновленні договорів оренди земельних ділянок" та винесено питання на повторний розгляд міської ради.
Вказане розпорядження винесено міським головою у зв'язку із колективним зверненням мешканців будинку № 10 по вулиці Минайській, на підставі пункту 4 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Також господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 26.07.2016 р. Ужгородська міська рада, розглянувши розпорядження міського голови № 272 від 19.07.2016 р. "Про зупинення дії пункту 1.3 рішення V сесії міської ради VІІ скликання 14.07.2016 р № 287", керуючись пунктом 4 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", прийняла рішення, яким скасувала пункт 1.3 рішення V сесії міської ради VІІ скликання від 14.07.2016 р. № 287 "Про поновлення та відмову у поновленні договорів оренди земельних ділянок".
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі є вимога ПП "Укрвест" про визнання нечинним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 26.07.2016 р. № 326 "Про скасування п. 1.3 рішення V сесії міської ради VІІ скликання від 14.07.2016 р. № 287".
Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову, посилаючись, при цьому, на приписи статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", змістом якої (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.
Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через приписи статті 1 Господарського процесуального кодексу України згідно з якими підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України, за приписами якої способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Передбачені законодавством способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу мають бути спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.
Як вже зазначалося, розпорядженням міського голови від 19.07.2016 р. було зупинено дію пункту 1.3 рішення міської ради від 14.07.2016 р. №287 "Про поновлення та відмову у поновленні договорів оренди земельних ділянок" та, в подальшому, рішенням міської ради від 26.07.2016 р. №326 (яке є предметом спору у даній справі) скасовано зазначений пункт.
Між тим, позивачем у даних спірних правовідносинах не доведено порушення, невизнання або оспорювання відповідачем його права на поновлення договору оренди землі, строк якого закінчився 01.10.2015 р. Водночас обраний позивачем спосіб захисту (визнання нечинним та скасування рішення ради від 26.07.2016 р.) за наведених обставин не може призвести до відновлення його прав та інтересів у даних спірних правовідносинах та не забезпечить їх реального захисту.
Доводи касаційної скарги зазначеного не спростовують, а тому не дають підстав для скасування судових актів у справі. Отже, прийняті у справі судові акти залишаються без змін, з мотивів, викладених у цій постанові, а касаційна скарга - без задоволення.
Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 1117, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі № 907/702/16 та рішення господарського суду Закарпатської області від 11.01.2017 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: І. Алєєва
Г.Мачульський